Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Baymuratov_M_O_Mizhnarodne_publichne_pravo.doc
Скачиваний:
362
Добавлен:
10.02.2016
Размер:
4.02 Mб
Скачать

5.7. Проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб

Відповідно до домінуючого в сучасній вітчизняній доктрині між­народного права погляду фізичні особи (індивіди) не є суб'єктами міжнародного публічного права. Вони перебувають під винятковою юрисдикцією держав, внутрішнім законодавством яких визнача­ється їх правовий статус.

Водночас зазначені суб'єкти є активними суб'єктами між­народного приватного права. Крім того, у передбачених міжна­родним правом випадках, фізичні особи можуть використовувати міжнародно-правові механізми при захисті своїх прав і законних інтересів, що були порушені в країні їхнього громадянства, і таким чином стають носіями певних міжнародних прав і обов'язків, набу­вають спеціальної (фрагментарної) міжнародної правосуб'єктності. Тобто, як визначають деякі представники доктрини міжнародного права, якщо в ординарному режимі фізична особа є лише бенефіці-аром (користувачем) міжнародного права, то в зазначених умовах вони набувають деяких рис суб'єкта міжнародного публічного права.

121

Разом з тим, слід відмітити, що в доктрині міжнародного пуб­лічного права проблема міжнародної правосуб'єктності фізичних осіб ще не знайшла свого остаточного вирішення. Представляється, що вона має не тільки правове, але й політичне забарвлення. Тому міжнародна правосуб'єктність фізичних осіб розглядається як ам­бівалентний феномен —від її повного невизнання до появи шкіл, що безумовно визнають таку правосуб'єктність.

На користь визнання фізичної особи суб'єктом міжнародного публічного права свідчать такі факти:

— фізичні особи можуть виступати стороною в суді проти дер­жави (Вищий реституційний суд з врегулювання питань, які виникли в результаті Другої світової війни, Міжнародний Центр з врегулювання інвестиційних спорів у рамках Світо­вого банку, Європейський суд по правах людини). У рішеннях Європейського суду по правах людини вказується: «Співтова­риство закріплює новий правовий порядок у міжнародному праві, відповідно до якого переваги держав у частині їхніх суверенних прав обмежуються, і суб'єктами визнаються не тільки держави, а й громадяни»; —міжнародні права та обов'язки фізичної особи безпосеред­ньо формулюються в ряді міжнародно-правових документів (Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права 1966року, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965року, Міжнародна конвен­ція про припинення злочину апартеїду й покарання за нього 1973року). Відповідно до Європейської конвенції по правах людини 1950року будь-яка людина, яка вважає, що стосовно неї порушуються права, що гарантовані Конвенцією, може подати скаргу в Європейський суд по правах людини, якщо вона вичерпала всі можливості захисту своїх прав у своїй власній країні —учасниці Конвенції 1950року. З 1950року на розгляд у Раду Європи передано понад ЗО тисяч скарг, в основі яких лежить порушення прав і свобод людини. Право на міжнародний судовий захист прав і свобод людини закріп­лено й ст. 55Конституції України для осіб, що перебувають на її на території. Слід зазначити, що правосуб'єктність фізичних осіб визнана в цілому ряді інших міжнародних документів: у Загальній декларації прав людини 1948року (ст. 6);у Міжнародному пакті про грома­дянські й політичні права 1966року (ст. 2і далі); у Міжнародній конвенції про захист прав всіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей 1990року (ст. 8і далі) й ін. Це дає підставу деяким ученим

122

говорити про те, що індивіди стають учасниками міжнародних відносин, урегульованих нормами права, тобто, у певному смислі, суб'єктами міжнародного права. Це ж відноситься й до МНУО, причому міжнародна правосуб'єктність як індивідів, так і МНУО обмежується лише правозастосовною сферою, у той час як функцією міжнародної правотворчості на міжнародній арені володіють тільки загальновизнані суб'єкти міжнародного права.

Супротивники визнання фізичної особи суб'єктом міжнарод­ного права висувають наступні аргументи:

  • індивіди знаходяться під юрисдикцією відповідної держави й виступають суб'єктами внутрішньодержавних правових відносин, тому вони не мають самостійного міжнародного статусу, не володіють юридичною здатністю до незалежного здійснення міжнародних прав і обов'язків;

  • суб'єкти міжнародного права виступають його творцями, їх­ньою волею створюються норми міжнародного права. Фізичні особи не можуть виступати творцями міжнародного права;

  • права й свободи фізичних осіб, закріплені в міжнародно-правових документах, у першу чергу, є проявом суверенної волі держав. Більшість же міжнародних норм у сфері прав людини є абстрактними й вимагають для своєї реалізації при­йняття внутрішньодержавних актів.

Аналіз документів міжнародного права дозволяє стверджувати, що фізичні особи не є суб'єктами міжнародного публічного права в цілому, а виступають суб'єктом його окремої галузі міжнарод­ного гуманітарного права.

Цей висновок є співзвучним думці М.О. Ушакова,який вважав, що суб'єкти міжнародного права повинні мати здатність самостійно брати участь в урегульованих міжнародним правом міжнародних відносинах, безпосередньо вступати в юридичну взаємодію з іншими особами, що є уповноваженими або зобов'язаними міжнародним правом.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]