Тема 4.3. Психологічні аспекти запобігання корупційним правопорушенням в органах державної влади та місцевого самоврядування

Закон України «Про боротьбу з корупцією» під поняттям корупції визначає діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, що спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

За спрощеним визначенням корупцію можна представити як використання посадовою особою наданих їй державою прав та повноважень для особистого збагачення.

Онтологічний підхід до тлумачення поняття корупції (як нормативно-правового, так і науково-методологічного), наочно виявляє її суто гуманітарну забарвленість.

Вітчизняні дослідники соціально-психологічних засад корупції як гуманітарного явища (В.С. Медведєв, В.Ю. Мейтус, М.І. Мельник, О.В. Шаповалов) серед основних причин її виникнення, зокрема, визначають:

– психологічну схильність до вчинення правопорушних дій;

– наявність певної соціальної, афективної чи моральної патології особистості;

– недосконалість (відсутність) належного психологічного супроводження в органах державної влади.

У зазначених чинниках наявно виявляється психологічна складова корупції як форми соціальної девіації.

Наші власні дослідження свідчать, що потенційну корупційність як гуманітарний феномен складають певні соціальні, моральні, етичні, індивідуально-психологічні та моральнісні компоненти.

Зокрема, підвищену корупційну загрозу особистості становлять соціально-психологічні вади, які в кримінальній психології відносяться до категорії соціальних патологій: корупційна спрямованість; корупційна мотивація; корупційні схильності; корупційні здібності.

У залежності від джерел та умов буття людини як соціальної істоти сутність зовнішніх поведінкових форм потенційного корупціонера обумовлюється: 1) індивідуально-психологічними рисами; 2) біологічними засадами; 3) умовами виховання; 4) впливом на психіку навколишнього середовища і соціуму.

Біологічні засади корупційної схильності особистості до порушень установлених норм права, моралі та етики, соціальних обмежень чи перешкод обумовлює суспільна сутність людини.

Практично всім людям у світі, як окремому біологічному ряду, притаманні такі основні види правопорушної поведінки:

– девіантна поведінка (різноманітні відхилення від норми);

– делінквентна поведінка (злочинне поводження);

– аддиктивна поведінка (пов’язана з різними залежностями чи зловживанням психотропних речовин).

Враховуючи суто гуманітарну основу корупції як соціального явища, провідним спонукальним чинником виникнення корупційної поведінки є девіалізація особистості. Тобто – патологічна схильність не підпорядковуватися встановленим нормам.

Цікаво, що переважна більшість девіантів належить до «благополучних» верств населення. На думку Л.Б. Філонова схильність до вчинення правопорушень представників соціально благополучних прошарків населення (особливо – заможних соціальних груп) з точки зору соціальної психології обумовлюється усвідомленим ігноруванням чинних соціальних норм саме через їх неприйняття в якості соціально-значимих обмежень.

Тобто, переважна частка норм соціальної поведінки та суспільного поводження представниками заможних соціальних груп сприймається в якості небажаних обмежень.

Таким чином, виникає підсвідоме прагнення уникати природні обмеження та перепони на шляху до соціального благополуччя.

На ґрунті підсвідомого небажання сприймати чинні соціальні норми формується девіанто-делінквентна поведінка, яка на більш високому рівні розвитку виявляється уже в усвідомленому порушенні чинних правових, моральних чи етичних норм. Тобто, поведінка людини зі звичайної девіантної перетворюється на свідомо делінквентну.

Враховуючи, що даний механізм полягає в дискурсі соціального буття благополучних прошарків населення (заможних соціальних груп), яким не притаманне вчинення соціально-небезпечних, жорстоких та зухвалих злочинів, свідома делінквентна поведінка в дорослому віці благополучних людей виявляється саме в корупційних діях.

За даними наших власних психологічних досліджень процес формування власного внутрішнього світу (уявлення, світогляду) потенційного корупціонера складається із таких елементів:

– прояв індивідуальності (протест);

– визнання оточення чи соціуму (формального і неформального);

– схвалення значимих людей.

Самі собою окремо кожен з цих компонентів не містить у собі жодних ознак загрозливості чи небезпеки, але, сукупність цих чинників у єдиному симптомокомплексі тягне за собою виникнення латентної делінквентної поведінки, як правило – корупційної.

Потенційна схильність особистості до вчинення усвідомлених латентних правопорушних дій (зокрема – корупційних) виникає в соціально благополучній особистості (у законослухняної людини) внаслідок таких морально-психологічних чинників:

– відчуття соціальної нерівності;

– відчуття неповноцінності чи ущербності;

– відчуття другорядності чи непотрібності.

У комплексі ці морально-психологічні чинники створюють потенційну налаштованість (якнайменше – готовність) на вчинення усвідомлених латентних правопорушник дій, зокрема, корупційних.

Розроблений нами типовий психологічний портрет потенційного корупціонера дозволяє встановити, що підґрунтям виникнення правопорушної поведінки корупційного характеру у чоловіків активного репродуктивного віку (25-45 років), як правило, є порушення статтєво-рольової ідентифікації в ранньому дитинстві.

Симптомокомплекс правопорушної поведінки корупційного характеру у чоловіків дорослого віку (понад 25 років від народження) здебільшого обумовлюється пролонгованими вадами у соціально-психологічній сфері особистості (що формується навколишнім соціальним середовищем), які виникли в дитинстві й розвивалися в юнацтві внаслідок впливу таких чинників:

відсутність акцентів на маскулінних заняттях сина з боку матері (провокує гіперкомпенсацію маскулінних проявів у соціальній діяльності);

– відторгненість батьком (вітчимом);

– пуританський характер матері;

– гіперопіка та гіперлюбов матері до сина (позиція улюбленця);

– прагнення матері бути в центрі уваги сина;

– боязнь отримання травм у дитинстві (на фобічному рівні);

– уникнення бійок, змагальних ігор та ситуацій;

– відчуття й почуття одинокості.

Окреслені психологічні чинники є орієнтовними маркерами ймовірності виникнення корупційних проявів у поведінці людини, які ґрунтуються на підсвідомому прагненні до самоствердження в соціумі.

Їх врахування має забезпечуватися повним комплексом заходів соціально-психологічного вивчення особистості та методів психологічного портретування.

Завчасна діагностика та виявлення провокуючих чинників, що обумовлюють потенційну схильність працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, до вчинення правопорушних дій корупційного характеру, дозволить суттєво знизити потенційний ризик виникнення безпосередньо корупційної поведінки.

При здійсненні посадових функцій працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, вступають у психологічний контакт з об’єктами професійної діяльності (як фізичними, так і юридичними особами) переважно в емоційно напружених умовах, коли результат міжособистісного протиборства здебільшого залежить від рівня психологічної готовності швидко й ефективно застосовувати прийоми психологічного самозахисту.

Сучасне життя вимагає сьогодні від працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, не лише високого рівню спеціальної та професійної підготовленості, але й значного обсягу розвинутих морально-вольових та психологічних якостей.

Запорукою забезпечення корупційної безпеки працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, а також гарантом забезпечення ефективності їх професійної діяльності та особистісної успішності є дотримання ним правил психологічної безпеки.

Вітчизняна наука визначає психологічну безпеку як систему організаційно-правових, фізичних і спеціальних психологічних заходів, що дозволяють забезпечити високий рівень працездатності й психологічної надійності персоналу, а також тримати на високому рівні ефективність і продуктивність посадових функцій.

Забезпечення психологічної безпеки працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, здійснюється комплексом заходів, спрямованих на зниження рівня професійно-корупційного ризику до реально можливого мінімуму, який дозволяє, за умов ефективного вирішення службових задач, гарантувати персоналу збереження належного рівню психологічної надійності, нормального психічного стану та працездатності.

Провідними напрямками забезпечення психологічної безпеки працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, є:

• спеціально орієнтований відбір кандидатів на державну службу, що передбачає прогнозування поведінки в психологічно напружених умовах діяльності;

• постійне спостереження за поведінкою працівників та її змінами;

• аналіз критичних інцидентів (надзвичайних подій), що виникають у професійному середовищі;

• навчання психолого-тактичних прийомів забезпечення власної особистої безпеки в типових ситуаціях службової діяльності;

• надання знань, необхідних для формування індивідуальних та групових алгоритмів корупційно-безпечної поведінки;

• навчання тактиці й методів забезпечення психологічної безпеки та надійності в ситуаціях шантажу та провокації;

• навчання прийомів безконфліктного вирішення психологічно складних ситуацій;

• навчання прийомів протидії маніпулятивному та сугестивному впливу;

• навчання прийомів безпечного спілкування;

• навчання прийомів нейтралізації післястресових симптомів;

• надання рекомендацій щодо забезпечення психологічної безпеки в позаслужбовий час, безпеки сім’ї;

• формування навичок постійного контролю стану власної особистої безпеки та психологічної надійності.

Гарантом забезпечення психологічної безпеки і надійності працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, з боку держави та органів виконавчої влади виступає система професійної захищеності.

Професійна захищеність – це звільнення працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, від необхідності особисто вирішувати комплекс проблем, що безпосередньо впливають на корупційну безпеку, розв’язання яких лежить поза межами його реальних можливостей або компетенції.

Професійна захищеність працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, складається з таких елементів:

1. правова захищеність – відповідність правової та нормативної бази об’єктивним умовам та завданням державної служби;

2. організаційна захищеність – забезпечення організаційно-управлінськими заходами згідно з чинним законодавством;

3. кадрова захищеність – забезпечення професійної придатності, кваліфікаційного рівня та можливості подальшого вдосконалення професійної майстерності держслужбовців;

4. матеріально-технічна захищеність – наявність необхідних для ефективного вирішення службових завдань сучасних технічних засобів, організаційної техніки та канцелярії, транспорту, індивідуальних засобів зв’язку, спеціальних знарядь праці тощо;

5. економічна захищеність – можливість задоволення матеріальних потреб працівника та членів його сім’ї;

6. соціальна захищеність – наявність соціальних гарантій працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, (обов’язкове страхування, медичне обслуговування, відповідні побутові умови для праці та відпочинку під час тривалих чергувань тощо) та формування позитивного іміджу професійної діяльності;

7. фізична захищеність – уміння застосовувати профілактичні заходи збереження життя та здоров’я, профілактика професійного травматизму, психопрофілактика (контроль за станом фізичного здоров’я, володіння засобами психосоматичної регуляції тощо);

8. психологічна захищеність – сформований стан психологічної готовності до дій у психологічно складних та емоційно напружених умовах, здійснення профілактики негативних наслідків психотравмуючих впливів та професійної деформації, наявність відповідних знань і навичок безпечної професійної діяльності, створення позитивного соціально-психологічного клімату та керованих службових і особистісних взаємин у колективі;

9. технологічна захищеність – наявність і запровадження в практичну діяльність працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, технологій, що забезпечують найменший ризик при виконанні службових завдань.

Найважливішим чинником психологічної безпеки працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, що вимагає перебудови стереотипів соціальної поведінки, є уміння протистояти провокаціям.

Провокаційні дії в службовій діяльності працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, трапляються часто.

Для того, щоб зрозуміти, що являє собою провокація, як аспект службової діяльності працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, розглянемо її структуру.

Першим компонентом структури провокаційної дії являється її мета, другим компонентом – засоби досягнення поставленої мети, третім – види провокаторів, і, врешті, четвертим компонентом провокації є психологічний портрет жертви провокації.

Отже, за структурно-логічною схемою провокаційна дія виглядатиме таким чином:

По-перше: «Для чого?» – мета провокаційної дії;

По-друге: По-друге: «Яким чином?» – засоби досягнення мети провокації (ознаки провокаційних дій);

По-третє: По-третє: «Хто?» – види провокаторів, їх психологічний портрет;

По-четверте: «Стосовно кого?» – риси особистості «жертви» провокації.

Наочно структуру провокації в службовій діяльності можна представити таким чином:

Мета провокації	Засоби досягнення мети провокації (провокаційна дія)	Види провокаторів (особистісні риси)	Вид та риси особистості «жертви» провокації
П Р И К Л А Д
Отримання кримінально-значимої інформації для вчинення злочинів	«Спонсорська» допомога	Спеціально підготовлені представники криміналітету	Завищена самооцінка
Отримання інформації для уникнення сплати податків чи кримінальної відповідальності	Нав’язування знайомства, кредити, надання особистих послуг	Об’єкти службової діяльності та їх оточення	Стереотипне мислення
Отримання інформації про службові заходи, що плануються на території корупційного інтересу	«Дружні» зустрічі за столом, у сауні тощо	Особи, що мають зв’язки з кримінальними структурами та антисоціальну спрямованість поведінки	Невміння контролювати свої почуття і емоції
Втягнення працівника у корупційну діяльність	Підтримка бізнесу членів сім’ї працівника	Держслужбовці, звільнені за негативними мотивами	Надмірна довірливість
Вплив на держслужбовця з метою недопущення його до виконання своїх функціональних повноважень	Пропозиція інтимних послуг	Особи з незрілою моральною орієнтацією та неадекватним реагуванням не ситуацію	Невміння передбачити наслідки своїх учинків
Дискредитація «небажаних» для злочинців працівників	Подарунки і сувеніри працівникам та членам їх сімей	«Добродії» з кола близьких і знайомих	Навіюваність
Використання працівників із корисливими намірами	Обслуговування в крамницях, на базах, фірмах «за оптовими цінами»	Знайомі та члени сім’ї працівника з негативним ставленням до нього	Неспроможність розуміти інших людей, невміння слухати
	Немотивоване виникнення конфліктних ситуацій у присутності працівника	представники правоохоронних структур (СБУ, прокуратура, міліція)	Неспроможність правильно оцінювати службові і життєві ситуації
		Корисливі політичні і громадські діячі
		Керівники комерційних структур та представники їх спеціалізованих підрозділів (служб безпеки)
		Певна категорія держслужбовців, що мають корисливі інтереси

За результатами наших власних наукових досліджень нами був визначений перелік найпоширеніших провокаційних дій, які працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, визначають для себе найбільш небезпечними.

Небезпечні види провокаційних дій, які можна очікувати з боку провокаторів у рейтинговому значенні:

1. залякування і психологічний тиск (вплив);

2. негласна перевірка спецслужб;

3. наказ про виконання незаконних дій з боку керівництва;

4. позичання в борг;

5. скидки й пільги при здійсненні торгівельних операцій;

6. надання послуг з метою постановки в залежність;

7. пропозиції просування по службі;

8. спонсорська допомога;

9. тиск на політичну свідомість;

10. політична агітація;

11. статево-рольове поводження;

12. флірт і нав’язування інтимних стосунків;

13. нав’язування дружніх стосунків;

14. дача хабарів, дарування подарунків.

Водночас, працівниками органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, були визначені найбільш поширені аспекти власного поводження, що обумовлюють (викликають) провокаційні дії з боку провокаторів.

Власна поведінка, що може викликати провокаційні дії:

1. нахабне поводження;

2. висловлювання негативного характеру в адресу громадян;

3. необережні і необдумані висловлювання;

4. неохайний вигляд;

5. п’яний вигляд;

6. порушення правил носіння форменого одягу чи встановленого дресс-коду;

7. помилки в професійній діяльності;

8. корупційні діяння;

9. емоційне реагування на грубість з боку провокаторів з метою виклику агресивних дій;

10. зниження порогу відчуття безпеки;

11. утрата пильності;

12. завищена оцінка власних сил і можливостей;

13. недостатня кваліфікація дій безпосереднього керівництва;

14. стрес, психічна неврівноваженість;

15. свідоме порушення законності;

16. кумівство;

17. прояви агресії.

Отже, працівники органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, повинні пам’ятати, що їх легкодухість, вади характеру, необережне і нерозбірливе ставлення до «вигідних» пропозицій, спонсорства, подарунків та сувенірів, випадкових зустрічей і знайомств чи підтримка у сфері бізнесу, яким займаються члени їх родин, можуть бути першими індикаторами та ознаками початку провокуючого і дискредитуючого тиску.

МОДУЛЬ 5 ЮРИДИКО-ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Тема 5.1. Справочинство в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання проявам корупції. Службовий документ: загальні вимоги до його тексту щодо упередження корупційної мотивації

1. Документ як носій юридичної інформації.

2. Справочинство в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання проявам корупції, та нормативні акти, що регламентують цю діяльність.

1. Реквізит документа. Мовні та технічні вимоги до оформлення реквізитів документа.

3. Текст як основний реквізит службового документа. Правові вимоги до тексту документа.

4. Лінгвістичні норми тексту службового документа.

5. Загальні вимоги до створення тексту службового документа щодо упередження корупційної мотивації.

У реалізації політики Української держави чільне місце належить органам виконавчої влади в центрі й на місцях, органам місцевого самоврядування, які стоять найближче до громадян і місцевих громад. Діяльність цих органів нерозривно пов’язана з аналізом і узагальненням практики як власної роботи, так і роботи підприємств, установ та організацій, стану соціального і культурного життя країни, областей, районів, міст, селищ і сіл. Управлінські дії фіксують у відповідних документах, які оформлюють за встановленими правилами на паперових або магнітних носіях. Підготовка, реєстрація, облік усіх службових документів органів державної та місцевого самоврядування, передусім тих, на які покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання проявам корупції, повинні здійснюватися за єдиною формою з дотриманням установлених правил, норм, вимог, прецедентів, стилю, традицій.