Тема 4.2. Використання маніпуляційних тактик спілкування в процесі виявлення осіб, схильних до корупційної діяльності

За весь період існування людства найактуальнішим питанням усіх часів і народів було питання «У чому сутність буття?». Прогресивна філософська думка давно дала на це запитання універсальну відповідь, яка, до речі, й формує дотепер поведінку людини як істоти соціальної. Суть буття за класичною філософською думкою складається із двох компонентів: хліба й видовищ (рис. 1).

ХЛІБ (біологічні засади людства)

СУТНІСТЬ БУТТЯ

ВИДОВИЩА (соціальні засади людства)

Рис. 1. Класичне тлумачення сутності буття людства

Саме ці два компоненти й визначають біологічні та соціальні складові людського життя. За аналогічним принципом у людському середовищі будуються будь-які стосунки та відносини. Для того, щоб тримати суспільство в стані залежності й напруженості один із цих двох компонентів (або «хліб», або «видовища») штучно й усвідомлено пригнічуються. Цей механізм функціонує упродовж існування всього людства.

Для того, щоб пригнітити одну із нагальних потреб людини необхідно бути озброєним певними засобами насильницького пригнічення. У суспільному житті людини в якості таких засобів виступають засоби психологічного і фізичного впливу.

За даними сучасних наукових досліджень 95% засобів психологічного впливу відбуваються через природні психічні функції людини (приміром, інстинкти, відчуття, почуття тощо) та її природні потреби (приміром, в їжі, теплі, спілкуванні, сексі тощо).

Зовнішні прояви поведінки людини як істоти біологічної обумовлюються функціонуванням психічних процесів в її організмі. Серед основних природних психічних процесів, що, врешті, й складають різні форми поводження людини як соціальної істоти, є:

– мислення;

– відчуття;

– мовлення;

– сприймання;

– представлення;

– пам’ять;

– уява;

– увага, тощо.

Ці психічні процеси протікають у людини самі собою, природним шляхом, якщо не зазнають стороннього впливу.

У специфічних умовах, коли ці процеси протікають під впливом певної сторонньої сили, викликаються або спонукаються певними зовнішніми подразниками, механізм здійснення цього впливу набуває ознак технологічності.

Свідомий, цілеспрямований вплив на психічні процеси людини називається психологічною технологією.

Будь-яка природна дія перестає бути природною, тільки-но до неї втручається людська свідомість. Звичайні природні дії, застосовані за умов втручання свідомого впливу людини, перетворюються на технологічні. Від звичайних природних дій технологічні вирізняються низкою суттєвих ознак.

Кваліфікаційні ознаки впливу на свідомість людини психологічної технології:

1) вплив здійснюється спеціально підготовленою для цього людиною (фахівцем, спеціалістом, виконавцем);

2) вплив здійснюється з конкретно встановленою метою (для чогось конкретного, а не просто так);

3) вплив здійснюється за спеціально (заздалегідь) розробленим планом, визначеним чи встановленим алгоритмом або правилом.

Ефективність застосування психологічних технологій залежить від порогу чутливості об’єкта психологічного впливу (рис. 2). Рівень розвиненості порогів сприйманості та чутливості коливається в межах двох екстремумів (полюсів), які на рис. 1 умовно позначаються як «абсолютне благополуччя» – критично високий рівень сприйманості й чутливості, а також «відсутність інстинкту самозбереження» – критично низький рівень сприйманості й чутливості.

Абсолютне благополуччя (вплив марний, засоби впливу не можуть дати належного ефекту)

+

• можна впливати (засоби впливу

можуть дати ефект)

_

Відсутність інстинкту самозбереження (вплив марний, засоби впливу не можуть дати належного ефекту)

Рис. 2. Пороги сприйманості (чутливості) засобів психологічного впливу

Чим вище, або чим нижче поріг сприйманості (чутливості), тим менш дієвими стають засоби психологічного впливу. Максимально ефективно вплинути на особистість можливо лише в межах помірного рівню сприйманості (чутливості). При досягненні екстремумів (полярних полюсів «–» або «+») у свідомості втрачається відчуття реальності, а тому психологічний вплив стає марним.

З урахуванням полярності порогів чутливості й сприймання об’єкту службової діяльності психологічний вплив здійснюється за допомогою трьох основних методів:

• через регулювання психологічної напруженості;

• через психологічний стрес;

• через психологічне травмування.

Отже, розглянемо їх докладно.

Психічна напруженість – це сукупність особистісних труднощів, потребуючих негайного подолання, які формують єдине психологічне навантаження, що виявляється цілісним особистісним психологічним станом.

За ступенем розвиненості стан психічної напруженості сягає певних меж (рос.: предел). За класичною класифікацією вирізняються такі межі психічної напруженості:

• межа корисності;

• мотиваційна межа;

• непереносима межа.

Доки психічна напруженість не перевищує межу корисності, вона сприяє діям об’єкта психологічного впливу, який стає більш енергійним, активним і швидким. Поліпшується увага, посилюється мотивація, виявляється рішучість і сміливість, відчувається внутрішній підйом, почуття сили, інтерес.

У випадку, коли інтенсивність психічної напруженості в конкретній ситуації перевищує межу корисності, виникає перенапруженість, яка негативно відбивається на діях об’єкта психологічного впливу. Утрачається гнучкість і спроможність діяти з урахуванням виниклої ситуації, нездатність зосередитись, погіршується спостережливість, уважність, утрудняється виконання розумових операцій, губляться думки, виникають «провали пам’яті», з’являється тремор м’язів, змінюється мовлення (голос зривається, з’являється ікота, візгливість), порушується координація рухів, загальмовуються рухові реакції, виникає почуття безсилля, слабкість у ногах, з’являються безглузді помилки в професійних діях, навичках і вміннях.

У випадках, коли інтенсивність напруженості сягає ще вище і перетинає мотиваційну межу, напруженість стає межовою. Характеризується порушеннями в поведінці, послабленням мотивації досягнень і прагнення до успіху, загостренням мотивації самозбереження, появою розгубленості, боязкості, сильного страху, боягузтва, обману, відмовлень і ін.

Подальше підвищення психічної напруженості призводить до непереносимої межі, вона стає замежовою.

У таких випадках можливий повний зрив психічної діяльності, афекти, гострі психози, втрата усвідомлення дійсності.

Усі межі психічної напруженості (межа корисності, мотиваційна межа, непереносима межа) не є однаковими для всіх людей. Вони є суто індивідуальними і перебувають у залежності від основних властивостей особистості об’єкта психологічного впливу, різними для різних дій, знижуються під впливом стомлення, страху, невдач, неготовності, розслаблення та підвищуються при сильній мотивації досягнень, почутті обов’язку, відповідальності, патріотизму, колективізму, любові, тощо.

Структурним компонентом цілісного психічного стану особистості в певний проміжок часу є психологічний стрес – неспецифічна психологічна активність особистості, викликана новою, неспецифічною для неї ситуацією і споряджена із зміною загального стану організму.

Не варто сприймати стрес як суто негативне явище. Психологічний стрес являє собою універсальне явище, спроможне тягнути за собою як конструктивні, так і деструктивні (руйнівні) функції.

У залежності від інтенсивності впливу на об’єкти службової діяльності розрізняють такі види психологічного стресу:

1) психологічний еустрес – оптимальна, бездоганно сприятлива для об’єкта психологічного впливу і його життєдіяльності неспецифічна активність психічної діяльності;

2) психологічний дистрес – надмірна (для конкретної особистості), пов’язана з висуненням ситуацією підвищених вимог психологічна активність, що несприятливо впливає на поведінку об’єкта психологічного впливу;

3) психологічний гіперстрес – надінтенсивна неспецифічна психологічна активність, яка внаслідок нестерпності за навантаженням руйнує психічну діяльність і поведінку об’єкта психологічного впливу.

Проблема керування стресом в екстремальній ситуації вирішується з урахуванням наступних чинників:

• стрес є нормальною реакцією на ситуацію, що висуває підвищені вимоги особистості;

• стрес виконує корисну адаптивну функцію, підготовляє об’єкт психологічного впливу до активної дії.

Відсутність завчасної допомоги в усуненні наслідків дистресу і гіперстресу в об’єктів психологічного впливу, що зазнали їх у надзвичайних ситуаціях, як правило, призводить до виникнення й розвинення психологічних травм.

Психологічна (психічна) травма – психологічний слід, відбиток у пам’яті чи свідомості пережитих об’єктом психологічного впливу неординарних екстремальних і гіперекстремальних ситуацій, що проявляється в несприятливо віддзеркалених на поведінці ускладнених психічних станах, які містять загрозу виникнення хворобливих психічних розладів.

Окрім того, що психологічна травма є продуктом безпосереднього впливу на об’єкт психологічного впливу надзвичайних ситуацій, вона також є результатом:

• величезної психологічної значимості надзвичайних ситуацій для об’єкта психологічного впливу;

• недостатньою психологічною підготовленістю об’єкту психологічного впливу до надзвичайної ситуації;

• слабкою психологічною надійністю об’єкту психологічного впливу та його недостатньою нервово-психічною стійкістю.

Психотравмуючими можуть стати ситуації смертельного ризику, масової загибелі людей, смерть близької людини, тяжкі події в родині, позбавлення життя іншої людини, потрапляння в катастрофу, позбавлення волі, обмеження дієздатності, втрата життєвих перспектив, отримання каліцтва тощо.

За класичною схемою реакція на психотравмуючі події проходить три фази:

1 фаза – психологічний шок, характеризується психологічною приголомшеністю, загальмованістю, порушенням орієнтування в навколишній обстановці, дезорганізацією здійснюваної діяльності.

2 фаза – суто вплив, проявляється у виражених емоційних реакціях на подію і її наслідки. Це можуть бути відверті й інтенсивні емоції – сильний страх, жах, тривога, гнів, плач, звинувачення. Поступово вони змінюються на реакцію критики або сумніву в собі, що плине за типом «що було б, якби...» і супроводжується хворобливим усвідомленням власного безсилля і самобичуванням.

Ця фаза являється критичною внаслідок того, що після неї або починається процес відновлення (відреагування, сприйняття реальності, адаптація до нових умов), і настає –

3 фаза – фаза нормального реагування,

або, у випадку нерозвинення 3-ї фази настає фіксація на травмі, що обумовлює виникнення дезадаптивного посттравматичного стресового стану.

Для подолання негативних наслідків впливу психотравмуючих ситуацій і умов психологами використовуються різноманітні засоби і методи, зокрема – здійснення психодіагностики і надання невідкладної психологічної допомоги.

Найдавнішою сферою усвідомленого або професійного застосування психологічних технологій, що з давніх часів мається на озброєнні людства, є шахрайство.

У шахрайства, як соціального явища є кілька кваліфікуючих ознак. Серед них чільне місце посідають усвідомленість, обумовленість і технологічність дій.

У фундаментальній психології існує таке узагальнене універсальне визначення шахрайства: шахрайство – це професійне маніпулювання свідомістю людей.

Психологічні технології при вчиненні шахрайських дій, спрямованих на свідомість людини, реалізуються за допомогою спеціальних засобів і методів психологічного впливу, зокрема:

• заборона;

• вимога;

• погроза;

• переконання;

• примус;

• попередження;

• шантаж;

• конфронтація;

• протиборство;

• сугестія, навіювання (рос.: внушение).

За механізмом втручання психологічний вплив буває активним та пасивним.

Найбільш активно при здійсненні технологічних шахрайських дій використовуються такі форми й методи психологічного впливу як сугестія, маніпулювання, міфологізація, психологічне насилля чи нав’язування.

Чинна на сьогоднішній день класифікація шахраїв найбільш різноманітна, ніж злодійська. Вона залежить від багатьох економічних чинників, психології людини, її кмітливості та винахідливості.

У сучасній кримінології нараховується понад 40 видів кримінального обману (шахрайства), кожний з яких у свою чергу має значну кількість підвидів або фахів. При цьому більш, ніж 20 видів кримінального обману збереглися у сучасному світі з 20-х років минулого століття.

Найбільш яскраво кваліфікація виявляється серед таких категорій шахраїв:

• ігорні злочинці;

• особи, що вчиняють обман за допомогою підміни одних предметів (речей) іншими;

• особи, які викрадають гроші чи цінні папери під час їх розміну чи обміну;

• особи, що вчиняють обман під виглядом послуг, купівлі-продажу чи обміну (махінації з нерухомістю й ін.);

• комп’ютерні злочинці.

Найбільш кваліфіковані професійні злочинці-шахраї в умовах сьогодення:

• особи, що обманюють при купівлі-продажу нерухомості;

• особи, що обманюють при купівлі-продажу автотранспорту;

• особи, що продають фальшиві дорогоцінні метали чи вироби з них, підроблені та фальшиві предмети антикваріату, картини, ікони й ін.;

• особи, що продають підроблені залізничні й інші квітки;

• особи, що обманюють під виглядом гадання, ворожіння та знахарства;

• особи, що діють під виглядом потенційних наречених (альфонси, жиголо);

• особи, що діють під виглядом продавців, лікарів, держслужбовців, працівників правоохоронних органів й ін.;

• особи, що за вигаданим іменем збирають кошти на благодійні потреби;

• особи, що видають себе за «героїв», учасників війн чи інвалідів.

В організованих злочинних угрупуваннях склад шахрайських груп поділяється за фахом таким чином:

• керівники, лідери, генератори ідей, організатори;

• фахівці із залучення жертв (громадян чи клієнтів) в шахрайські дії;

• фахівці зі спеціальних прийомів та методів психологічного впливу на жертву;

• фахівці з проведення розвідувальних заходів та забезпечення безпеки під час здійснення шахрайських дій.

Незважаючи на розмаїття шахрайських фахів і спеціалізацій, найбільш розповсюдженим видом злочинного шахрайства завжди був і залишається й до сьогодні – картковий обман (шулерство).

Найбільшу соціальну небезпеку містять у собі шахрайські дії, пов’язані з купівлі-продажу нерухомості та автотранспорту. Доволі часто ці дії супроводжуються з насильницькими діями проти особи, тобто – межують з насильницькими злочинами (вимаганням, розбоями, позбавленням волі, катуванням, вбивствами, нанесеннями фізичних ушкоджень, тощо).

Для досягнення мети злочинної діяльності професійні шахраї часто використовують різноманітні техніки класичного навіювання наяву.

З метою підвищення рівня професіоналізму працівникам органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, корисно не лише володіти такою ефективною методикою психологічного впливу як навіювання на яву, але й знати основні принципи «шахрайського» навіювання. Ці два види навіювання хоч і базуються на однакових психологічних та психофізіологічних засадах, але вирізняються за способом здійснення.

Технології сугестивного навіювання, що використовують шахраї, традиційно провадяться в два етапи.

Першим етапом є правильний вибір об’єкта психологічного впливу. Він полягає у пошуку людини, яка є підвищено навіюваною від природи або такою, що перебуває у гіперсугестивному стані. Другим етапом шахрайського навіювання є повне заволодіння увагою людини. Сягається воно виключно завдяки застосуванню спеціальних сугестивних технік.

Сугестивний психологічний вплив відноситься до розряду найбільш небезпечних у кримінальному сенсі видів психологічного впливу. Це обумовлюються тим, що сугестія – це явище, яке торкається глибин людської підсвідомості. Враховуючи це, влада сугестів над свідомістю є практично безмежною.

Технологічно сугестивний психологічний вплив здійснюється у три послідовні етапи.

Першим, ключовим етапом сугестивного психологічного впливу є переконання – змінення психічної діяльності людини шляхом обмірковування та осмисленого опрацювання пропонованої їй інформації. Провадиться завжди на раціональному рівні, у звичайному непримітному режимі, на зовні – не помітно для об’єкта впливу.

Другим, більш серйозним етапом шахрайського навіювання є безпосередньо суто навіювання – прищеплення психічного стану від однієї особи іншій без участі волі та ясної свідомості об’єкту впливу. Суто навіювання як інформаційний патерн не потребує доказів і логічного доведення. Воно впливає на психіку людини безпосередньо через сенсорні органи шляхом привабливого, схвильованого мовлення, жестів, міміки тощо.

Третім, найбільш небезпечним за наслідками злочинного впливу, етапом шахрайського навіювання є гіпноз. Враховуючи злочинну спрямованість застосування цих технологій говоритимемо про кримінальний гіпноз.

Кримінальний гіпноз – це штучно викликаний видозмінений нормальний сон, при якому зберігається контакт з гіпнотизером, що застосовується з метою пригнічення волі, формування світогляду, установок і переконань, трансформації свідомості й зомбування об’єктів психологічного впливу, а також прагматичного використання їх безпорадного стану.

Кримінальний гіпноз за технологією провадиться в три послідовні стадії. При цьому кожна послідуюча стадія не може настати без повного провадження попередньої.

Перша стадія – сонливість. Характеризується легкою м’язовою слабкістю і дрімотою. Головною відмінною ознакою стадії сонливості є те, що об’єкт впливу ще зберігає можливість відкрити очі й перервати контакт. Але, перервати контакт він може лише за умов наявності стійкого бажання зробити це та за наявністю устояного контролю за власними відчуттями і свідомістю.

Друга стадія – гіпотаксія. Характеризується повною м’язовою слабкістю та вираженим небажанням виходу із цього стану. Головною відмінною ознакою стадії гіпотаксії є повна відсутність бажань і потягів до переривання контакту внаслідок яскравого відчуття тілесного і душевного комфорту при збереженні реальної можливості перервати контакт з гіпнотизером.

Третя стадія – сомнамбулізм. Ця стадія характеризується повною утратою сприймання сторонніх подразників зі збереженням контакту з гіпнотизером. Головною відмінною ознакою стадії сомнамбулізму є контакт виключно з гіпнотизером без реагування на оточення. На цій стадії гіпнотизер може навіяти галюціногенні переживання, змінити характер реакцій на зовнішні подразники, примусити людину рухатися, пересуватися, ходити, відповідати на запитання, досягти повної втрати чутливості до больових дратівників, вимусити здійснити та завершити певну дію тощо.

Введення об’єкту психологічного впливу в стан глибинного гіпнозу (стадія сомнамбулізму) підвладно лише спеціалістам відповідного фаху. До стану гіпотаксії людину може довести спеціально підготовлена особа, обізнана з психіатрії, психології та психотерапії за допомогою традиційних технік шахрайського сугестивного впливу.

Найбільш поширеним різновидом шахрайського сугестивного впливу внаслідок своєї технологічної нескладності завжди було й залишається донині шахрайське навіювання з уведенням об’єкту впливу в першу стадію гіпно-сугестивного стану – сонливість.

Як уже зазначалося, основною кваліфікуючою ознакою цього стану є стан дрімоти. У повсякденному житті такий стан зустрічається доволі часто (приміром, під час прослуховування нудної лекції, при їзді в громадському транспорті, при очікуванні черги тощо). Завдяки легкості й простоті самостійного входження до цього стану людей, цей засіб набув значного поширення.

Незважаючи на існуючі правила, методи й закони провадження технологій шахрайського сугестивного впливу, ефективність їх практичного застосування залежить від зовнішніх об’єктивних умов. Традиційно до допоміжних засобів шахрайського навіювання та кримінального гіпнозування відносять цілий ряд технологічних дій.

Допоміжні засоби шахрайського навіювання та кримінального гіпнозування.

1. Ефект маятника. Сугестивний вплив на особу повинен супроводжуватися спогляданням нею зворотно-поступальних рухів певних об’єктів (предметів), що циклічно коливаються. Приміром, хитання обручки чи голки на нитці, коливання промінів світла, ходіння в зад-вперед тощо. Такі циклічні рухи зосереджують увагу об’єкту впливу на одній конкретній темі.

2. Гучна ритмічна музика. Музика за гучністю повинна перекривати звичайний голосовий бар’єр об’єкта впливу. Бажано, щоб музика лунала в ритмі «техно» або «рок». Ритмічні струси повітря (особливо з переважанням басів) понижують пороги чутливості, притупляють відчуття, пригнічують психіку.

3. Стереоефект. Програвання музики, проголошення промов у запису обов’язково повинно лунати в стереоефекті. Якщо текст промовляється вголос, стереоефект досягається голосовим дублюванням. Приміром, гадалки завжди просять повторювати за нею певні слова чи речення. Такі слова чи речення, як правило, промовляються хором саме для досягнення стереоефекту.

4. Наслідування. Цей засіб являє собою копіювання певних стереотипних форм людського поводження. Немає нічого заразнішого, ніж наочний приклад ближнього. Реалізація цього засобу, як правило, покладається на підставних осіб. Приміром, навколо «наперсників» завжди є «щасливі» володарі крупних виграшів, які своїм власним прикладом втягують в азартні ігри пересічних громадян.

5. Мінлива турбота. Безпідставна турбота, яка не є відвертою і щирою, виявляється, як правило, у вигляді пропозицій безкоштовного та безкорисного надання певних послуг, води в склянці, хусточки, рушника, свічок, сірників тощо.

6. Заговорювання. Російською мовою: забалтывание. Надлишок текстового мовлення від гіпнотизера. Вирізняється надмірним безглуздим говорінням, часто – заповненням промови молитвами, заговорами, термінами, причитаннями тощо.

7. Приглушене світло. Сугестивний вплив майже втрачає свою силу при спрямуванні яркого світла в очі об’єкту впливу. Шахрайське навіювання та гіпноз повинен здійснюватися при помірному (сутінковому) освітленні. Відомо, що дрімати зручніше в сутінках. Приміром, шахрайки-гадалки завжди відвертають своїх «клієнтів» від сонячних променів або відводять їх у тінь. При проведення шахрайських сеансів у глядацьких залах глядачі, здебільшого, перебувають поза світлом.

8. Фоновий подразник. При здійсненні сугестивного впливу доцільно застосовувати приховані джерела слабких звукових чи світлових подразників. Приміром, зумер, писк, метроном, мерехтіння кольорових неонових лампочок, блимаючи сині чи зелені вогники тощо.

Сугестивний вплив на різних людей діє по різному. У психотерапії, навіть, існує таке поняття, як індивідуальний сугестивний бар’єр. Це означає, що поріг сугестивної сприйманості у кожної людини притаманний лише їй самій. Але, на практиці можна виділити кілька категорій людей, які складають так звану «групу сугестивного ризику». Серед усіх людей найбільш підтверджені сугестивному впливові:

• люди в стані стресу чи пригніченості;

• жінки похилого віку;

• дівчатка-підлітки;

• особи з низьким рівнем освіченості й інтелекту;

• особи у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.

Для того, щоб ефективно боротися зі злочинами, пов’язаними з шахрайським навіюванням та кримінальним гіпнозом, а також, щоб самому не стати жертвою шахрайського навіювання чи кримінального гіпнозу, слід дотримуватися існуючих правил запобігання сугестивного впливу.

Правила «Як запобігти шахрайського навіювання та гіпнотичного впливу»:

1. Не глядіти співрозмовнику прямо в очі. Для реалізації цього правила слід обрати на обличчі співрозмовника точку між його очей на лінії надбрівних дуг і дивитися прямо в неї. Це надасть можливість створити ілюзію погляду прямо в очі співрозмовника, але при цьому уникнути впливу його очей.

2. Не вступати в розмову. Будь-який мовленнєвий контакт спонукає людину на елементарні взаємовідносини та побудову певних взаємостосунків, що являє собою благотворне підґрунтя для застосування технік навіювання наяву. Саме тому шахраї використовують будь-які причини, щоб примусити об’єкт впливу вступити в мовленнєвий контакт. Приміром, запитують, як пройти в бібліотеку, котра зараз година, чи не бажаєте дізнатися своє майбутнє й ін.

3. Не відповідати на запитання. У випадку, коли уникнути мовленнєвого контакту неможливо, слід ігнорувати будь-які запитання з боку співрозмовника. Поширена в шахрайському середовищі техніка примусового залучення до психологічного контакту «Капкан довіри» саме й будується на принципі «запитання-відповідь». Зазвичай, ці запитання ґрунтуються на таких семантичних основах «Як Ви вважаєте…», «Як Ви думаєте…», «Як на Ваш погляд…» й т.ін. Якщо не відповідати на запитання неможливо (не прийнято чи не культурно), принаймні, слід зменшити ступінь мовленнєвої контактності. Тобто – відповідати однозначно «Так» чи «Ні», або взагалі замінити мовленнєві відповіді кивками голови чи підйомом-опусканням плеч.

4. Уникати тактильного контакту. Тактильний контакт підсвідомо свідчить про високий ступінь довіри. Люди, які допускають обопільні тілесні дотики, нібито говорять «Так, я тобі цілком довіряю…». Цю підсвідому властивість людської психіки активно використовують шахраї для налагодження психологічного контакту.

Поряд з дотриманням цих правил, не слід забувати, що кращим засобом проти сугестивного впливу є здоровий СКЕПСИС.

Враховуючи це, у психологічній науці використовується поняття антисугестивний бар’єр – це негативна установка на психотерапію як таку, і на всі інші методи впливу на свідомість. Іншими словами – це внутрішня здатність протидіяти тому, що нав’язується із зовні.

Отже, враховуючи визначення кваліфікуючих ознак, психологічні технології – це здійснення керованого психологічного впливу з метою досягнення певних прагматичних цілей. Серед розмаїття психологічних технологій, існуючих на сьогоднішній день чільне місце посідають:

• психологічні маніпуляції;

• психологічна міфологізація (міфи);

• психологічне насилля.

Розглянемо кожну з них їх окремо.

Для того, щоб зрозуміти, що являє собою психологічна маніпуляція, нам потрібно визначитись, що є маніпуляцією у звичайному її розумінні.

Маніпуляція – це різновид цілеспрямованого усвідомленого впливу на свідомість, здійснення якого призводить до прихованого спонукання в людині намірів, що не збігаються з її дійсними бажаннями.

Враховуючи дане визначення, психологічна маніпуляція – це:

1. по-перше – система засобів психофізіологічного, ідеологічного, морального і духовного впливу на свідомість із метою нав’язати певні переконання, ідеї, цінності;

2. по-друге – цілеспрямований вплив на думки й поведінку для спрямування їх у заданому напрямку.

З урахуванням активної ролі засобів масової комунікації в житті сучасної людини психологічні маніпуляції поділяються на два напрямки:

• апологетичний (маніпулювання як засіб управління свідомістю мас);

• соціально-критичний (маніпулювання як принципово нове сприйняття соціальної дійсності).

Психологічні маніпуляції бувають двох видів:

• міжособисті;

• масові.

Психологічне маніпулювання як процес існує у вигляді маніпулятивних технологій.

Кваліфікаційні ознаки психологічної маніпулятивної технології:

• впровадження у свідомість під виглядом об’єктивної інформації несправжнього, але бажаного для окремих груп змісту;

• вплив на больові точки свідомості, що спричиняють страх, тривогу, ненависть;

• реалізація певних прихованих цілей, досягнення яких об’єкт маніпуляції пов’язує з підтримкою суспільством (чи громадською думкою) своєї позиції.

Мета здійснення маніпулятивних психологічних технологій єдина для всіх маніпуляторів – підпорядкувати власній волі іншу людину чи групу людей.

Найбільш розповсюдженим засобом маніпуляції в державній службі є формування думок об’єкту службової діяльності за допомогою власних особистісних рис, якостей, здібностей та умінь.

Основним змістом психологічних маніпуляцій в службовій діяльності є спекуляції на людських емоціях і почуттях.

Саме цей психологічний компонент психологічного маніпулювання, як правило, стає приводом для виникнення внутрішнього конфлікту у свідомості об’єкта службової діяльності. Найбільш вразливими елементами людського поводження, що безперешкодно піддаються маніпулюванню, є віросповідання, релігійні установки, стосунки з особами протилежної статі, сексуальна орієнтація, різні види фанатизму, екстремізму та інші, основою яких є вторгнення в глибинні почуття не лише окремих людей, а й цілих народів і націй.

З метою здійснення маніпулятивного впливу суто технологічно використовуються безліч психологічних прийомів, зокрема:

• виразна мова жестів, наближений до народного стиль мовлення з елементами діалектів;

• окремі характерні звички;

• використання в мові слів-паразитів, неологізмів, сінлогізмів, незвичайних словесних обертів та метафор.

При маніпулюванні свідомістю мовленнєві чи поведінкові недоліки й відхилення від морально-етичних норм, незважаючи на спроможність позбавлення від них та легку можливість їх ліквідації або корекції, безпосередньо слугують на користь працівникам органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції. Певним чином вони створюють уявлення про їх наближеність до об’єкту службової діяльності, створюють образ звичайної людини, приземляють їх до потрібного соціального рівня.

Але, найсильніше й найрезультативніше психологічне маніпулювання здійснюється за допомогою преси, радіо, телебачення, реклами та інших засобів комунікації.

Через засоби масової інформації створюються і успішно використовуються в якості маніпулятивних технологій:

• різноманітні іміджі;

• формування установок і образів;

• умовні формули і штампи;

• стереотипи поведінки;

• заздалегідь заготовлені відповіді на запитання;

• навмисне перекручування реального стану речей шляхом замовчування одних фактів і нав’язування інших;

• публікація нереальних (брехливих) повідомлень;

• пробудження в аудиторії негативних емоцій за допомогою візуальних засобів або словесних образів.

Серед численних технологій психологічного маніпулювання свідомістю окремо виділяється психологічна демагогія – свідоме обдурювання людей, спекуляція на реально існуючих труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях громадян.

Психологічна демагогія як маніпулятивна технологія передбачає такі засоби:

• перекручування дійсності;

• популізм;

• підтасовування фактів;

• виголошування безвідповідальних заяв;

• сміливі обіцянки;

• облудні присягання;

• визначення винних і ворогів, боротьба з якими нібито поліпшить існуюче становище.

Для досягнення максимальної ефективності від застосування маніпулятивних технологій у формі психологічної демагогії, працівникові органу державної влади чи місцевого самоврядування, на якого покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції, іноді потрібно переконливо зіграти роль справжнього демагога. Задля цього йому назовні необхідно проявити індивідуально-психологічні якості, притаманні класичним демагогам, зокрема: користолюбство; брехливість; нещирість; авантюризм; безвідповідальність; нечесність.

Втілити в життя ці негативні індивідуально-психологічні якості допоможуть різні прийоми рольового поводження.

Особливого поширення в суспільних процесах сьогодні набувають психологічні міфи.

Міф у звичайному розумінні – це символічне відображення певних подій, що існували в певних етносах у певний час, як правило, на початку їх історії.

На відміну від звичайного визначення, психологічний міф – це драматичне, символічно сконструйоване уявлення реальності, яке люди сприймають на віру.

У психологічні міфи люди вірять тому, що це дає змогу зрозуміти невідоме або віддалене минуле. Їх, як правило, використовують з метою мобілізації людей на певні дії (наприклад, на підтримку непопулярних дій, рухів чи режимів). Процес створення, розповсюдження та поширення міфів називається міфологізацією.

Міфологізація – це процес створення, розповсюдження та поширення міфу (міфів).

Психологічні міфи майже на 100% фізіологічно сприйнятливі для людей, що потребує значних зусиль для їх спростування і деміфологізації. Конструюються міфи суб’єктами здійснення психологічного впливу – працівниками органів державної влади та місцевого самоврядування, на яких покладено обов’язки з організації роботи щодо запобігання та протидії проявам корупції. Поширюються міфи засобами міжособистісної комунікації (плітки, чутки, розповіді по-секрету тощо), а іноді й засобами масової інформації (листи, оголошення, телебачення, газети, радіо, кіно тощо).

Процес міфологізації можна визначити за такими кваліфікуючими ознаками:

• наявність понять, назв, визначень або термінів, в основу яких покладені реально неосвоєні, непізнані та невідомі суспільству факти, події і явища, які мають бути представлені як схвально сприйняті;

• неможливість раціонально пояснити певні факти, події, явища чи радикальні зміни;

• нагальна необхідність суспільства в розумінні процесів (соціальних, економічних, воєнних і т.п.) історії чи сучасності.

У залежності від об’єкту спрямованості існують такі типи психологічних міфів:

1. головні (провідні) міфи – формування колективної чи загальнонародної свідомості (наприклад, міфи про працівників ДАІ, про окремі нації: американська нація як світовий жандарм, єврейська нація, чукчі);

2. міфи за структурою «ми і вони» – виокремлення певних соціальних структур та їх протиставлення іншим з метою подати себе у виграшному вигляді (приміром, правоохоронці та злочинці);

3. героїчні міфи – видання в якості ідеалів та взірців для наслідування образів певних осіб;

4. псевдоміфи – міфи тимчасової, короткотривалої дії, які створюються для швидкого досягнення мети спеціально під визначену ситуацію (наприклад, створення непримиримого образу борця з корупцією і тіньовою економікою з обіцяннями покінчити з цими негативними явищами протягом двох-трьох місяців).

Життя кожного суспільства регламентується певним зведенням як писаних, так і не писаних моральних норм, правил поводження та законів. Серед них є такі, дотримуватися яких необхідно у зв’язку з тим, що від цього залежить життя, здоров’я, благополуччя, комфортність, моральний стан більшості членів суспільства. Але, поряд з цим, є й такі правила і норми, дотримуватись яких люди вимушені, бо цього потребують інші люди, які вимагають діяти саме так.

У суспільному житті, а особливо в правоохоронній діяльності, часто використовуються далекі від моральних норм форми і методи впливу на інших людей.

Серед них, зокрема, психологічне насилля – це форма отримання, збереження та зміцнення панівного становища, переваги чи влади окремою особою чи групою осіб для досягнення певної прагматичної мети.

Види психологічного насилля:

1. пряме психологічне насилля – погроза, заборона, вимога, примус, залякування, шантаж;

2. приховане психологічне насилля – духовний тиск, спекуляція на цінностях, переконання, конфронтація, протиборство, навіювання, обдурювання, шахрайство.

Окрім цього, існує й така класифікація психологічного насилля:

1. за ступенем жорстокості – ставлення до особистості та членів суспільства;

2. за способом обґрунтування – привод застосування насилля;

3. за ставленням суспільства до актів насилля – усвідомлені, зрозумілі, терпимі, сприйнятливі чи навпаки;

4. за суб’єктом – індивідуальне чи колективне.