4. Кримінально-правова характеристика службового підроблення

Предметом цього злочину є офіційний документ, тобто передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і розповсюдження інформації, яка має юридичне значення, шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці, дискеті або іншому носії. Офіційними є документи, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, а також підприємств, установ і організацій будь-якої форми власності, які посвідчують конкретні факти і події, що мають юридичне значення, складені належним чином за формою і мають необхідні реквізити (штамп, печатку, номер, дату, підпис). Приватні документи також можуть бути офіційними, якщо вони складені, наприклад, нотаріусом, або якщо вони передані громадянином для зберігання або використання в державні, колективні чи приватні підприємства (наприклад, довіреність на одержання заробітної плати).

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, відноситься до злочинів невеликої тяжкості, а тому складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів з метою їх наступної видачі не може кваліфікуватись, згідно з ч. 2 ст. 14 КК, як готування до вчинення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК злочину.

З об’єктивної сторони злочин (ч. 1 ст. 366 КК) може полягати у таких формах:

1) складання завідомо неправдивих офіційних документів;

2) видача завідомо неправдивих офіційних документів;

3) внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей;

4) інше підроблення офіційних документів.

Складання завідомо неправдивих офіційних документів – це внесення до документів, які зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, запис у дійсний бланк, який має відтиск печатки і підпис, неправдивих відомостей про фактичне використання сировини та матеріалів). Отже, складання завідомо неправдивих офіційних документів передбачає створення документа, оформленого начебто коректно, у відповідності з усіма вимогами і правилами, при цьому він може бути визнаний фальшивим (сфабрикованим) передусім через обізнаність особи, якій він передається, про певні поді чи факти, або якщо він надається досвідченій особі (фахівцю), або в результаті проведення відповідної експертизи чи перевірки. Окремі вчені-криміналісти вважають, що у цьому разі внесені до документів відомості за своїм змістом повинні повністю не відповідати дійсності.

Видача завідомо неправдивих офіційних документів – це надання (передача) або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності та які були складені цією ж або іншою службовою особою (наприклад, надання певним суб’єктам підприємницької діяльності завідомо фіктивних документів з метою приховування їх злочинної діяльності, або випуск фіктивних ліцензій, патентів з метою їх подальшого продажу тощо). Така форма вчинення цього злочину має місце, коли службова особа видає документ, в який вона особисто внесла завідомо неправдиві відомості чи іншим чином його підробила, або склала завідо­мо неправдивий документ. Питання про кримінальну відповідальність службової особи, яка видала документ, складений іншими службовими особами чи особами, підлеглими по службі, які не є службовими, або документ, в який зазначеними особами внесені завідомо неправдиві відомості, вирішується за правилами співучасті.

Внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей передбачає позначення (закріплення) в офіційному документі даних, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, внесення неправдивих відомостей у бухгалтерські книги). У цій формі службове підроблення виявляється у перекрученні та спотворенні змісту фактів (реквізитів), які мають юридичну силу і посвідчуються цими документами. При цьому сам підроблений офіційний документ може бути зовнішньо оформлений правильно і мати всі реквізити справжнього документа, заповнені у встановленому порядку з дотриманням правил їх внесення до документа та посвідчення їх справжності, але обов’язковою ознакою є невідповідність відомостей дійсності. Порушення встановленого порядку заповнення реквізитів офіційних документів, не пов’язане зі спотворенням, перекрученням та фальсифікацією змісту фактів, що посвідчуються документом, зокрема порушення порядку фіксації інформації на матеріальному носієві, є порушенням службових обов’язків і за наявності, підстав, може кваліфікуватися як зловживання службовим становищем чи перевищення службових повноважень (наприклад, заповнення реквізитів документа неналежною особою чи порушення порядку заповнення). Якщо інформація, що міститься в документах, відповідає дійсності, і зовнішньо вони оформлені з дотриманням вимог, що пред’являються до їх реквізитів, то мова йде про порушення порядку виготовлення документів.

Інше підроблення офіційних документів передбачає часткову чи повну зміну змісту вже оформлених офіційних документів, підроблення підпису або відбитку печатки, переправлення букв і цифр, їх затирання, використання схожого кольору тощо. Спосіб службового підроблення офіційних документів у цій формі (дописка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння за ст. 366 КК значення не має.

Злочин, передбачений ст. 366 КК, уважається закінченим з моменту підроблення або складання завідомо неправдивого документа незалежно від подальшого його використання, а при видачі документа – з моменту його передачі зацікавленій особі (формальний склад).

Суб’єктом службового підроблення може бути лише службова особа (спеціальний суб’єкт). Внесення в офіційні документи, які не є предметом службової діяльності службової особи, завідомо неправдивих відомостей, виготовлення таких документів (документів, підроблення яких доступне будь-якому громадянину) без використання службового становища тягне за наявності інших необхідних ознак відповідальність за злочин, передбачений ч.ч. 1 або 2 ст. 358 КК. Отже, якщо передбачені ст. 366 КК дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може наставати залежно від конкретних обставин справи за ст. 358 КК.

Із суб’єктивної сторони цей злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч. 2 ст. 366 КК, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю. Мотиви та мета службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію вчиненого не впливають, однак можуть бути враховані судом при призна­ченні покарання.

Кваліфікуючою ознакою службового підроблення (ч. 2 ст. 366 КК) є спричинення ним тяжких наслідків.