Питання для самоконтролю:

1. Якими нормативно-правовими актами регулюються правовідносини, що складаються у сфері державної служби?

2. В чому полягає проблемність питання етики державного службовця?

3. За рахунок яких категорій розширено коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення?

4. Які спеціально уповноважені суб’єкти, що здійснюватимуть заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень вперше передбачені Законом?

5. Якими законодавчими актами доповнено Закон «Про засади запобігання і протидії корупції»?

Тема 2.6. Планування заходів у сфері протидії корупції в органах державної влади та місцевого самоврядування

1. Сутність і роль планування. Принципи планування та вимоги до планів.

2. Структура планів заходів щодо запобігання і протидії корупції.

3. Методика розробки планів заходів щодо запобігання і протидії корупції.

4. Організація контролю за виконанням планів.

1. Сутність і роль планування. Принципи планування та вимоги до планів

У зв’язку з розглядуваним питанням пригадаємо такі поняття, як плановість, планування та план.

Плановість – це один із принципів управління, який передбачає застосування планів у процесі управління.

Планування – це (якщо коротко) процес розробки плану. План – це (знов-таки, якщо коротко) результат планування. Сутність планування в будь-якій соціальній системі можна охарактеризувати за допомогою чотирьох головних його аспектів: внесок планування в досягнення поставлених цілей і завдань, провідна роль планування, всюдисущість планування, ефективність планів.

Внесок планування в досягнення поставлених цілей і завдань. Мета всілякого плану і всіх похідних планів полягає в тому, щоб полегшити досягнення цілей та завдань системи. Це положення випливає із характеру системи, яка заснована і діє для досягнення групи цілей за допомогою свідомого співробітництва. Безумовно, одна тільки наявність планів не може забезпечити успіху системи. Потрібні дії, система повинна функціонувати. Однак плани можуть сфокусувати дії на певних цілях. Такі плани зможуть передбачати дії, які сприятимуть досягненню кінцевих цілей, які будуть уводити вбік, які, напевно, паралізуватимуть одна одну, а які, можливо, виявляться просто не істотними. Управлінське планування намагається створити злагоджену структуру дій, що сфокусовані на бажаних цілях. Через відсутність планів дії просто перетворяться на безладну діяльність, яка здатна створити тільки хаос.

Провідна роль планування. Оскільки дії керівників стосовно організації, регулювання і контролю розраховані на те, щоб сприяти досягненню цілей системи, то планування безпосередньо та логічно передує виконанню згаданих організаційно-регулюючих функцій управління. Незважаючи на те, що на практиці функції переплітаються між собою в системі дій, планування є унікальним у тому відношенні, що саме воно встановлює цілі, необхідні для всіх групових зусиль. Крім того, плани для досягнення цих цілей доводиться складати ще до того, як керівнику стає відомо про потрібні організаційні взаємозв’язки, особисті якості, що знадобляться, який шлях треба вказати підлеглим і як їх вести по цьому шляху, який вид контролю слід застосовувати. Зрозуміло, що решта управлінських функцій також мають плануватися для того, щоб вони могли ефективно здійснюватися.

Планування та контроль не подільні. Незаплановані (незапрограмовані) дії не можна контролювати, оскільки завданням контролю є спостереження за правильністю дій, коректуючи відхилення від плану. Будь-яка спроба здійснювати контроль при відсутності планів є безглуздою, оскільки не можна повідомити людей, чи йдуть вони туди, куди збиралися (в цьому завдання контролю), якщо тільки вони до цього не довідалися, куди вони бажають йти (в цьому – завдання планування). Таким чином, плани як би встановлюють нормативи для контролю.

Всюдисущність планування. Планування – це функція усіх керівників, але характер і масштаб планування змінюватимуться залежно від повноважень, котрі вони мають, а також від характеру загального курсу дій і планів. Практично не можна обмежити сферу їх вибору так, щоб вони не мали найменшої свободи дій.

Ефективність плану вимірюється розміром того внеску, котрий він робить у здійснення цілей і завдань за винятком витрат та інших небажаних наслідків, що неминуче виникають при його складанні і виконанні. План може сприяти досягненню цілей, але при високих або невиправдано високих витратах. Така концепція ефективності враховує звичайне співвідношення між витратами та результатом, але йде далі звичайного розуміння витрат та результату, коли ті виражаються у гривнях, людино-годинах або одиницях продукції, – тут враховуються й такі цінності, як індивідуальна та групова задоволеність.

Зміст планування полягає:

1) у визначенні основних завдань системи (органу) або структурного підрозділу на планований період;

2) у визначенні, з урахуванням доцільного використання сил та засобів, комплексу заходів, здійснення яких забезпечить виконання завдань, що стоять перед системою;

3) у встановленні строків виконання запланованих заходів та виконавців.

Роль планування (коротко) полягає в тому, що воно

забезпечує: цілеспрямованість діяльності системи (органу), структурного підрозділу, виконавця; ритмічність діяльності; підвищення ефективності діяльності виконавців;

сприяє: ефективному використанню сил та засобів; взаємодії органів, служб, підрозділів та виконавців; створенню сприятливого психологічного клімату.

Важливість планування виявляється її тому, що ця функція має чотири важливі цілі:

– усунути негативний ефект невизначеності та змін;

– зосередити увагу на головних завданнях;

– домогтись економічного функціонування;

– полегшити контроль.

Таким чином, можна дати таке визначення поняття плану:

план – це різновид управлінського рішення, змістом якого є система взаємопов’язаних, з’єднаних загальною метою конкретно визначених завдань та заходів, котрі потрібно здійснити у вказаній послідовності і встановлені строки конкретно визначеним виконавцям.

Принципи планування та вимоги, що ставляться до планів.

Мова йде про такі вимоги, як: наукова обґрунтованість; законність; актуальність; реальність; конкретність; несуперечливість; своєчасність; інформативність.

Щодо планів і планування ці вимоги набувають значення принципів, і їх реалізація має деяку специфіку.

Принцип наукової обґрунтованості означає, що при розробці плану слід виходити із глибокого та всебічного аналізу, врахування оперативної обстановки і реальних можливостей, найближчих та перспективних задач органу державної влади.

Науковість планів досягається:

– шляхом збирання достовірної і повної інформації;

– об’єктивним, всебічним вивченням і аналізом інформації;

науковим передбаченням (прогнозуванням) на основі аналізу інформації про стан системи управління в минулому і тепер, а також майбутнього її стану, що дозволяє передбачити своєчасне реагування на очікувані зміни;

– використанням досягнень науки і техніки як в самому плануванні, так і в здійсненні намічених заходів.

Принцип законності не має якихось особливих виявів щодо планів. Це один із основоположних принципів діяльності і його застосування в плануванні роботи означає, що всі заходи плану повинні перебувати у відповідному правовому полі.

Принцип актуальності означає важливість, істотність заходів, які передбачає план. Заходи плану роботи мають бути спрямовані насамперед на вирішення важливих, потребуючих невідкладного розв’язання питань підвищення ефективності боротьби з корупцією.

Принцип реальності планів означає, що заходи плану повинні враховувати реальні можливості їх виконання. Це забезпечується шляхом визначення оптимального обсягу роботи даного органу, всебічного врахування резервів часу, сил і засобів.

Принцип конкретності потребує того, щоб у плані чітко і ясно були сформульовані завдання, що стоять перед органом, заходи, які виконуватимуться, строки виконання кожного такого заходу і його виконавець або особа, яка відповідає за виконання.

У планах не повинні міститися загальні, невизначені вирази, нікого не зобов’язуючі заклики до поліпшення роботи, до недопущення порушень законності та ін.

Подібні формулювання позбавляють планування його організуючої основи, роблять план розпливчастим і неконкретним, породжують безвідповідальність виконавців.

Принцип несуперечливості передбачає відсутність у плані заходів, які б суперечили планам вищестоящих систем управління та іншим планам самого органу, а також іншим заходам одного і того ж плану.

Принцип своєчасності спрямований на успішне виконання плану. Досягнення цілей і завдань, визначених планом, обов’язково передбачає відповідну підготовку, виділення необхідних сил та засобів, їх правильну розстановку та використання, що досягається лише своєчасністю складання плану і доведення його до виконавців.

Принцип інформативності по відношенню до планів означає, що повинен бути вибраний такий стиль викладення, який би дозволив при якомога меншому фізичному та знаковому обсязі плану закласти якнайбільший обсяг інформації, котра сприятиме успішному виконанню плану співробітниками.

Крім наведених принципів планування, існують також спеціальні вимоги до планування: наступність планів; використання типових планів; поєднання поточного та перспективного планування; комплексний характер планування; напруженість планів; стабільність планів; гнучкість планів.

Перша вимога – забезпечення наступності планів за цілями, завданнями, засобами та строками їх реалізації.

Планування повинно охоплювати і поточні, і перспективні питання діяльності.

Планування має на меті забезпечувати найбільш ефективне використання сил та засобів. Ефективність же передбачає достатню напруженість планів, насиченість їх заходами. Напруженість планів забезпечується визначенням оптимального обсягу роботи органу (підрозділу), всебічним врахуванням наявних сил, засобів та часу. В забезпеченості напруженості планів значна роль належить процедурі розгляду та затвердження їх вищестоящим керівником. Це скорочує можливість прийняття явно «занижених» планів.

Часті необґрунтовані зміни планів, включення в них нових заходів, розробка безлічі додаткових планів ускладнюють цілеспрямовану роботу по виконанню основного плану, розпорошують сили виконавців, не дають змоги зосередити їхні зусилля на вирішенні найбільш важливих, актуальних завдань. Тому плани роботи мають бути стабільними, тобто постійними.

Наявність попередньої вимоги зовсім не виключає гнучкості планів. Під гнучкістю планів розуміється їхня здатність змінювати свою спрямованість. У той же час треба пам’ятати, що гнучкість можлива тільки в певних межах. По-перше, не завжди можна відкладати рішення доти, доки не настане кінцева впевненість в його правильності. По-друге, гнучкість, що закладена в плани, іноді буває настільки дорогою, що її переваги не можуть компенсувати витрат. І по-третє, слід враховувати ще один важливий фактор, коли мова йде про надання гнучкості планам. Нерідко обставини складаються так, що або плану взагалі не можна надати гнучкості, або при цьому доводиться долати такі труднощі, що дана ідея втрачає сенс.

Аналіз управлінської практики дає змогу сформулювати наступні умови (способи) забезпечення перерахованих вимог:

– ретельний аналіз обстановки;

– використання прогнозів;

– правильна постановка завдань;

– урахування реальних можливостей (сил, засобів, часу);

– виділення необхідного резерву (сил, засобів, часу);

– нормативне закріплення процедури планування.