2. Види і форми політичної корупції

Політична корупція має дві основні форми вияву: у політиці і за допомогою політики. Видами політичної корупції є: електоральна і партійна.

Електоральна корупція є особливим різновидом політичної корупції, яка виявляється і виражається як у масовому підкупі виборців, так і підкупі осіб, які обираються на виборні державні або муніципальні посади, або інших учасників виборчих процесів під час проведення виборчих кампаній різного рівня. Партійна корупція безпосередньо пов’язана з електоральною, оскільки стосується, як правило, придбання місця в партійному списку по виборах до законодавчих органів різного рівня. Найбільш поширеними формами політичної корупції є: купівля|купівля| державних посад; купівля голосів виборців; підкуп кандидата на виборну посаду з боку політичних супротивників; підкуп членів виборчих комісій; підкуп довірених осіб кандидатів на виборну посаду; підкуп громадських спостерігачів за процедурою виборів; купівля поведінки політиків в обмін на відмову від своїх політичних переконань; купівля місць в партійних списках по виборах до законодавчих органів влади.

Відсутність системної боротьби з політичною корупцією може призвести до того, що в Україні корупція може підмінити собою систему державного управління. За даними із компетентних джерел річний корупційний обіг, тобто сума хабарів, «подарунків» тощо, складає по країні 480 мільярдів доларів. Це біля третини валового національного продукту за минулий рік. Політична корупція позбавляє народ України права на демократичне представництво і гідне правління. Практично це відбувається так: в Україні корупціонери в урядових офісах не тільки торгують доступом до суспільних фондів і ресурсів, але і продають державні посади – інакше логіку призначень пояснити неможливо. Виникає «порочна нескінченність»: особи, які купили державну посаду, відразу починають повторювати цю практику на своєму рівні, і система відтворює себе. Відбувається політична девальвація демократії. Саме відсутність правового контролю за політичною корупцією перетворює проведення регіональних і місцевих виборів на битву тугих гаманців, в особливо кримінальні кампанії.

Небезпека і шкідливість політичних наслідків будь-яких форм корупції величезна: зміщення цілей політики від народу до олігархії, зниження довіри до влади, падіння престижу і інвестиційної привабливості країни в світі, викривлення політичної конкуренції, ризик краху демократії.

3. Основні напрями протидії політичній корупції

Сьогодні всі антикорупційні заходи зводяться до боротьби з наслідками корупції, але не з її причинами, серед яких насамперед варто виділити: розшарування, що зростає, на дуже бідних і патологічно багатих; панівні позиції паразитарного капіталізму; політична патологічність українського суспільства; його стійкий правовий нігілізм; патологічна незрілість та дикість українського ринку; відсутність соціально відповідального класу; підміна політики мікрополітикою; позамежний егоїзм влади; переважання в її діяльності ренто пошукового мотиву; «сплячий» характер багатьох статей Конституції України.

Напрями боротьби з політичною корупцією: 1) перетворення ст. 20 Конвенцій ООН у методологічну основу цієї боротьби; 2) ліквідація, або, хоча б, зменшення гігантської соціальної та майнової нерівності; 3) розробка і впровадження карально-репресивних заходів, адекватних ситуації, що склалася; 4) правове, адміністративне і податкове обмеження концентрації в одних руках фінансового, матеріального, майнового багатства і ЗМІ; 5) підвищення рівня життя населення; 6) удосконалення виборчого законодавства; 7) стимулювання появи соціально відповідального класу; 8) реанімація значущості та впливовості громадської думки.