3. Кримінально-правова характеристика зловживання владою або службовим становищем. Відмінність від перевищення влади або службових повноважень

Об’єктивна сторона зловживання владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 КК) має три обов’язкові ознаки:

1) діяння – використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, що полягає в певних діях або бездіяльності суб’єкта;

2) наслідки, що виявляються в істотній шкоді охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб;

3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Відсутність однієї із зазначених ознак свідчить про відсутність складу злочину, передбаченого ст. 364 КК.

Таким чином, з об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми: 1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди; 2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.

Зловживання владою – це умисне використання службовою особою, що здійснює функції представника влади, свого службового становища всупереч інтересам служби, своїх прав із пред’явленням вимог і прийняття рішень, обов’язкових для виконання іншими фізичними або юридичними особами. Зловживати владою може як представник влади, так і, в певних випадках, службова особа, що виконує організаційно-розпорядницькі функції, оскільки останнє також має владні повноваження, що розповсюджуються на підпорядкованих їй осіб. Зловживання службовим становищем – це будь-яке умисне використання службовою особою всупереч інтересам служби своїх прав і можливостей, пов’язаних з її посадою. У цілому зловживання службовим становищем – це більш широке поняття, воно охоплює зловживання владою, оскільки використовувати всупереч інтересам служби службова особа може і владні права та можливості, якщо вона ними наділена.

Зловживання владою або службовим становищем передбачає наявність взаємозв’язку між службовим становищем винного і його повноваженням, що втілюється в незаконних діях або бездіяльності. Службова особа при зловживанні в будь-якій формі прагне скористатися своїм службовим становищем, що передбачає як наявність установлених нормативними актами повноважень, прав і обов’язків, так і спроба використати таку можливість завдяки авторитету посади (загальновизнаний авторитет цієї посади, її важливість та вплив на суспільні події тощо). Тому зловживання може бути вчинено не тільки за місцем роботи винного, а й на інших підприємствах, установах або організаціях саме завдяки існуючому авторитету цієї посади.

Зловживання владою або службовим становищем може бути кваліфіковане за ст. 364 КК лише у випадку, якщо відповідальність за такі дії не передбачена іншими статтями, що містять спеціальні склади цього злочину. Наприклад, відповідальність за умисне невикористання (або за неналежне використання) службовою особою наданої їй влади передбачена ст. 212 КК «Ухилення від сплати, податків, зборів (обов’язкових платежів)», ст. 284 КК «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха», ст. 382 КК «Невиконання судового рішення» тощо.

Для наявності злочину, передбаченого ст. 364 КК, необхідно також установити, що в результаті допущеного службовою особою зловживання владою або службовим становищем заподіяна істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Істотна шкода охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб – це як матеріальна шкода, так і шкода нематеріального характеру. Відповідно до п. 3 примітки до ст. 364 КК істотною шкодою, якщо вона полягає в заподіянні матеріальних збитків, вважа­ється шкода, яка в 100 та більше разів перевищує н.м.д.г. Істотна шкода, якщо вона має нематеріальний вимір, – це оцінне поняття, яким, зокрема, охоплюється порушення політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини і громадянина, підрив авторитету і престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, порушення громадського порядку, створення обстановки, що утруднює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо.

Злочин є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – спеціальний (службова особа, про яку йдеться у примітці до ст. 364 КК).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини та спеціальним мотивом (корисливим мотивом, іншою особистою заінтересованістю винної особи чи її бажанням задовольнити якісь інтереси третіх осіб).

Кваліфікуюча ознака злочину (ч. 2 ст. 364 КК) – спричинення ним тяжких наслідків. Поняття «тяжкі наслідки» відрізняється від поняття «істотна шкода» більшим ступенем суспільної небезпечності та може полягати в матеріальній, фізичній, моральній шкоді тощо. Відповідно до п. 4 примітки до ст. 364 КК тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються ті, які у 250 та більше разів перевищують н.м.д.г.

Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 364 КК) – вчинення дій, передбачених ч.ч. 1 або 2 цієї статті, працівником правоохоронного органу.

Необхідно відмежовувати перевищення влади або службових повноважень від зловживання владою або службовим становищем. Така відмінність полягає передусім в різному характері об’єктивної сторони в обох посяганнях, мотивах злочинів (зокрема, спеціальні мотиви властиві тільки зловживанню владою або службовим становищем) та неоднакових кваліфікуючих ознаках.

Зокрема, об’єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 365 КК) характеризується трьома обов’язковими ознаками:

1) діянням – перевищенням влади або службових повноважень через вчинення активних дій, що виходять за межі наданих суб’єкту прав або повноважень;

2) наслідками, що виявляються в істотній шкоді охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб;

3) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

Перевищення влади – це випадки, коли службова особа, що є представником влади, при виконанні своїх функцій виходить за межі наданих їй повноважень або діє при цьому незаконними методами. Перевищення службових повноважень – це дії службової особи, що не є представником влади, коли при здійсненні наданих їй функцій вона виходить за межі своїх повноважень або застосовує при цьому незаконні методи. Для застосування ст. 365 КК необхідно, щоб дії винної службової особи були зумовлені її службовим становищем і перебували у зв’язку із службовими повноваженнями щодо потерпілого. За відсутності такого зв’язку дії винного підлягають кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров’я особи, власності, громадського порядку та моральності тощо.

Судова практика найбільш характерними випадками перевищення влади або службових повноважень визнає: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, – за відсутності цих умов; в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти (абз. 2 п. 5 ППВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» від 26.12.2003 р. № 15).

Перевищення влади або службових повноважень утворює склад злочину, передбаченого ст. 365 КК, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав і повноважень. Явний вихід службової особи за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для всіх, у т.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Для того, щоб визначити, чи мало місце перевищення службовою особою влади або службових повноважень, необхідно з’ясувати компетенцію цієї службової особи і порівняти її із вчиненими діями. Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо. Якщо з’ясується, що службова особа діяла в межах своїх службових повноважень, її дії не можуть бути кваліфіковані за ст. 365 КК.

Перевищення влади або службових повноважень є закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охороню­ваним законом правам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб (матеріальний склад).

Суб’єкт злочину – спеціальний (службова особа). Якщо злочини, передбачені відповідними статтями Особливої частини КК (зокрема, ст.ст. 371, 372, 373, 424), являють собою спеціальні види перевищення влади або службових повноважень, відповідальність за них можуть нести лише точно вказані у цих випадках службові особи (спеціальні суб’єкти). Кваліфікація дій виконавців і співучасників зазначених злочинів ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукупності діянь.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною (або змішаною) формою вини. При цьому діяння може бути вчинене лише умисно, а щодо наслідків можлива як умисна, так і необережна форма вини. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними й на кваліфікацію злочину, зазвичай, не впливають.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 365 КК) є супроводження його:

1) насильством (фізичним насильством – незаконним позбавленням волі, завданням побоїв або ударів, заподіянням легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, учиненням мордування; психічним насильством – створенням реальної загрози заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких родичів тощо);

2) застосуванням зброї (передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею). Під зброєю у ч. 2 ст. 365 КК слід розуміти предмети, призначені для ураження живої цілі, тобто вогнестрільну, холодну зброю та деякі інші її види;

3) болісними й такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, – це дії, що завдають особливого фізичного болю чи моральних страждань і полягають у протиправному застосуванні спеці­альних засобів (наручників, гумових кийків, отруйних газів, водометів тощо), позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров’я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, а також у приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо. Якщо ж згадані дії поєднанні з катуванням, то їх слід кваліфікувати виключно за ст. 127 КК

Особливо кваліфікуюча ознака злочину (ч. 3 ст. 365 КК) – спричинення ним тяжких наслідків.