2. Кримінологічна характеристика осіб, які вчинили корупційні правопорушення

Основним елементом характеристики корупційних злочинів є особа злочинця. Особу злочинця ми розглядаємо з двох позицій – як суб’єкт злочину (тобто, з точки зору наявності необхідних умов для визначення конкретної особи як такої, що може нести відповідальність за вчинення певних дій), а також із суб’єктивної сторони (тобто, з точки зору наявності у особи мотивації, бажання та умислу на вчинення злочину).

Службова особа є одним із різновидів спеціального суб’єкта злочину. Останнім, відповідно до ч. 2 ст. 18 КК України, є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа. Можна здійснити класифікацію, розподілити за видами службових осіб, а саме: за змістом повноважень (здійснюють функції представників влади; виконують організаційно-розпорядчі обов’язки; виконують адміністративно-господарські обов’язки); залежно від тривалості здійснення повноважень (службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки постійно або тимчасово); залежно від того, чи оплачується відповідна діяльність (службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки за винагороду або безоплатно); залежно від способу отримання відповідних повноважень (службові особи, які здійснюють функції представників влади або виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки за призначенням або в результаті виборів); залежно від статусу, в якому вони виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки (службові особи, які виконують ці обов’язки займаючи посади або за спеціальним повноваженням); залежно від форми власності підприємств, установ чи організацій на яких виконуються організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки (службові особи, які виконують ці обов’язки на державних, комунальних, приватних підприємствах, установах чи організаціях); залежно від громадянства осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки (громадяни України; громадяни інших держав, особи без громадянства, які виконують ці обов’язки). Представник влади – це особа, яка постійно або тимчасово здійснює функції представника влади, тобто наділена в межах своєї компетенції правом ставити вимоги, приймати рішення чи застосовувати примусові заходи, обов’язкові для виконання фізичними та юридичними особами, не залежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Це, так звані, публічні службові особи. Терміни співвідносяться між собою як філософські категорії – вид і рід. Окрім цього за чинним КК службових осіб поділяють на види за одним критерієм – важливістю виконуваних повноважень,: службові особи, зі звичайним становищем; службові особи, які займають відповідальне становище; службові особи, які займають особливо відповідальне становище.

Визначення поняття «державний службовець» містить ст. 1 ЗУ «Про державну службу». Для цього поняття характерно: обіймання посади в державних органах та їх апараті; професійна діяльність осіб (освіта, підготовка); безпосереднє практичне виконання завдань і функцій держави; одержання заробітної плати, грошового забезпечення за рахунок державних коштів.

Представники влади, відповідно ч. 2 п. 1 Постанови ПВС № 5 від 26.04.2002 р. поділяються на дві категорії: особи, які безпосередньо здійснюють владу (депутати, члени Уряду, судді тощо); особи, наділені владними (розпорядницькими) повноваженнями щодо непідлеглих фізичних осіб і організацій, тобто наділені повноваженнями публічного характеру.

Ми розглядаємо другу категорію, посадовці якої наділені певними особливостями (як представники влади), а саме: наділений владними функціями; має право вчиняти дії, що породжують правові наслідки для всіх чи великої кількості громадян; не зв’язаний у своїй службовій діяльності відомчими рамками. Фактично особи, що є представниками влади наділені владними функціями; мають право вчиняти дії, що породжують правові наслідки для всіх чи великої кількості громадян; не зв’язані у своїй службовій діяльності відомчими рамками – є працівниками, які здійснюють функції влади. Саме елемент владності, обов’язкової підпорядкованості суб’єкта вимогам службової особи, характеризує його як представника влади.

Посадовець, готуючись до вчинення або вчинюючи корупційний злочин повинен усвідомлювати фактичний характер вчинюваного діяння, тобто того, що ним використовується службове становище, і це використання суперечить інтересам служби, а також усвідомлювати небезпечність діяння для правильного, в інтересах служби, порядку здійснення службовою особою своїх службових обов’язків.

Що стосується мотиву корупційного злочину, то він однозначно корисливий. Конкретизуючи поняття корисливих мотивів, зазначимо, що вони можуть проявитись у різноманітних формах, наприклад, при незаконному використанні посадовцем будь-яких майнових прав, наданих йому за посадою (користування державним чи громадським майном, незаконне отримання квартири, використання коштів підприємства в своїх інтересах, без ознак розкрадання), ухиленні від законної оплати за будь-які послуги, від матеріальної відповідальності перед державою чи окремими громадянами, іншому отриманні майнової вигоди без незаконного обернення державних чи колективних коштів на свою користь Під іншими особистими інтересами, як мотивом зловживання владою або службовим становищем, майже всі вчені розуміють прагнення службової особи отримати вигоду немайнового характеру, використовуючи своє службове становище З цього приводу в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р. № 5 зазначено: «Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру (похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою або службовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК України».

Інші особисті інтереси можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар’єризм, заздрість, протекціонізм, бажання отримати взаємну послугу, заручитися підтримкою у вирішенні якого-небудь питання, приховати свою некомпетентність тощо. Тут важливим є те, що задовольняються вони незаконним способом, тобто шляхом порушення посадовцем своїх посадових обов’язків і суперечать інтересам служби. У випадку, коли корумпована особа свідомо вчинює зазначені дії, то її дії можуть бути кваліфіковані як співучасть, а у випадку недоведеності обізнаності посадовця з кінцевим результатом своїх дій, його дії кваліфікуються як корупційний злочин. Таким чином, за допомогою вчинення корупційних злочинів особа може задовольняти: лише свій інтерес (свій особисто, членів своєї сім’ї, родичів, друзів); інтерес інших осіб, які не є суб’єктами (учасниками) корупційних відносин (безпосередньо не одержуючи від такого діяння винагороду чи іншу вигоду, службова особа переслідує при цьому свій особистий інтерес); одночасно свій інтерес і інтерес інших осіб, які виступають суб’єктами (учасниками) корупційних відносин.