17.Написання чоловічих і жіночих прізвищ,імен по батькові українського та іншомовного походження

Українські прізвища передають на письмі за загальними нормами українського правопису відповідно до усталеної вимови. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко, Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Со-лов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості на відміну від російської мови:

• російські прізвища на е передаються сполученням йо на початку слова та на початку складу. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Муравйов, Соловйов, Воробйов;

• якщо е означає звук о після м'якого приголосного, то пишуть сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дехтярьов, Пушкарьов, Лав-реньов, Треньов;

• під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ, ц завжди пишуть о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Кудряшов, Ліхачов, Лоба-чов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишуть е. Наприклад: Горячев, Чебишев, Коришев, Сонцев, Кривенцев, Плющев, Лещев та ін.

• російську е після приголосних в українській мові передають літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаев, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передають літерою є. Наприклад: Бєлкін, Беляев, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський та ін.;

• російську и в основах прізвищ на початку слова і після приголосних передають літерою і. Наприклад: Іващенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсов, Бірюков, Лісний, Ліненко та ін.

Після шиплячих ж, ш, щ, ч та ц завжди пишуть и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Циганов, Чиргін, Чирва, Шишарова, Шишацький, Щиглов, Щипачов та ін.;

• російську й всередині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передають літерою ї.

Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар'їнов, Ільїн, Переїденко та ін.;

• російську ы завжди передають літерою й. Наприклад: Форта-ли, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

• и завжди пишуть у прізвищах, утворених від імен та інших коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Миро-ненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук; Кисіль, Виноградов, Винокур;

• російські суфікси -ев, -еев передають літерою є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад: Матвеев, Андреев, Федосеев, Євсєєв, Сергеев, Патрікєєв, Веденеев, Лаптев, Медведев, Пахарев, Каменев, Гундарев, Жухарев; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев;

• у префіксі при- завжди пишуть и. Наприклад: Приходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

• у суфіксах -ич, -ик завди пишуть й. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич, Перепелятник, Руди к, Цілюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик та ін.;

• слов'янські прізвища незалежно від походження пишуть з ь у суфіксах -ськ-, -цьк-. Наприклад: Вишневецький, Новицький, Ли-повецький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Петровський, Гронський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський та ін.

Імена по батькові

1. При утворенні чоловічих імен по батькові вживають суфікс

-йович, -ович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркія-нович, Васильович, Семенович (Сеньович) та ін.

2. При утворенні жіночих імен по батькові вживають суфікс

-івн(а), після голосних — -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславів-на, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна та ін.

3. Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил, їх слід пам'ятати:

Григорій — Григорович, Григорівна Сава — Савич (-ович), Савівна

Ілля — Ілліч, Іллівна

Микита — Микитович, Микитівна

Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна)

4. У родовому відмінку жіночі імена по батькові закінчуються тільки на -івн(и), -ївн(и), у давальному — -івн(і), -ївн(і). Наприклад:

Р. Вікторії Володимирівни (неправильно: Володимирівно)'

Людмили Тимофіївни Тимофіївно'і) Д. Вікторії Володимирівні (неправильно: Володимирівни Людмилі Тимофіївні Тимофіївній)

Деякі складнощі відмінювання прізвищ

1. У сучасній українській мові нормативними слід вважати обидва варіанти відмінювання — чоловічих і жіночих прізвищ. Наприклад:

Чоловічі прізвища Руслан Макаров Руслана Макарова Руслану (-ові) Макарову Руслана Макарова Русланом Макаровим при Руслану (-ові) Макарову

Жіночі прізвища Н. Людмила Макарова Р. Людмили Макарової Д. Людмилі Макаровій 3. Людмилу Макарову О. Людмилою Макаровою М. при Людмилі Макаровій

2. Аналогічно відмінюють прізвища на -ишин: Дмитришин, Ко-валишин, Іванишин, Миколишин, Федоришин та ін. Але слід зважати на те, що форма жіночих прізвищ цього типу може бути невідмінюваною. Таке написання також вважають нормативним. Наприклад:

Ольга Бондаришина Ользі Бондаришиної Ользі Бондаришиній Ольгу Бондаришину Ольгою Бондаришиною при Ользі Бондаришиній

Н. Ольга Бондаришин

Р. Ольги Бондаришин

Д. Ользі Бондаришин

3. Ольгу Бондаришин

О. Ольгою Бондаришин

М. при Ользі Бондаришин

3. Усі чоловічі прізвища на приголосний відмінюються. Наприклад:

Олег Коваль Олега Коваля Олегу (-ові) Ковалю Олега Коваля Олегом Ковалем Олегу (-ові) Ковалю (-еві).

Анатолій Кузьмич Анатолія Кузьмина Анатолію Кузьмичу Анатолія Кузьмина Анатолієм Кузьмичем Анатолію Кузьмичу(-еві)

Н. Микола Білоус Р. Миколи Білоуса Д. Миколі Білоусу 3. Миколу Білоуса О. Миколою Білоусом М. при Миколі Білоусу (-ові)

4. До складних випадків відмінювання належать чоловічі прізвища типу Іваньо, Руньо, Бадзьо, Пильо, Барзьо, Маньо та ін. Наприклад: Пильо — Пиля, Пилєві (Пилю), Пиля, Пилем при Пилеві (Пилю, Пилі"].

5. Жіночі прізвища на -о, -й та приголосний в українській мові не відмінюють. Наприклад: Пансо Тетяна, Охтаро Людмила, Бурдо Анастасія, Мандро Ліля, Тягнирядно Надія, Гай Дарія, Гордій Галина, Тугай Лідія, Тужій Марина, Соловей Інна, Суховій Ульяна, Бородай Неля, Трьомсин Ганна, Білаш Катерина, Брус Жанна, Лєкар Ольга, Стос Зінаїда, Голуб Юлія, Шевчук Світлана, На-зарчук Ніна, Кравчук Варвара, Рець Марія, Швець Софія, Кравець Руслана, Микитась Павлина, Кришталь Олександра.

6. Не відмінюють і жіночі українські прізвища на -ко, -ло. Наприклад: Покотило Василина, Позивайло Дарина, Манойло Ніна, Гуцало Валерія, Парафило Ксенія, Фугало Кар/на, Нечитайло Діана, Бондаренко Неля, Москаленко Віра, Коваленко Олеся, Бо-женко Валентина, Панаско Юлія, Федоренко Таміла, Паращенко Антоніма, Юхименко Соломія, Усенко Ліза, Казенко Христина, Біленко Леся, Василенко Тамара, Малька Любов, Власенко Вікторія.

1. Завжди незмінюваними є жіночі прізвища, утворені від назв народів. Наприклад: Русин, Турчин, Сербии, Угрин і под.

Окрему групу прізвищ в українській мові становлять прізвища "спільного" роду. Це українські прізвища на -а: Коляда, Білобаба, Сирота, Воєвода, Діброва, Сіромаха, Дубинка, Лобода та прізвища іншомовного походження. Рід таких прізвищ визначається синтаксично залежно від того, особі якої статі (чоловічої чи жіночої) даються ці прізвища. Наприклад:

Максим Коляда Оксана Коляда

Павло Діброва Зоя Діброва

Роман Сирота Олена Сирота

Софія Дубинка Микола Дубинка

Дарій Воєвода Маріанна Воєвода

Жюль Орель Роза Орель

П'єр Форестьє Матільда Форестьє

Джон Метлок Роберта Метлок

Українські прізвища "спільного" роду відмінюються. Наприклад:

Н. Максим Коляда Оксана Коляда

Р. Максима Коляди Оксани Коляди

Д. Максиму (-ові) Коляді Оксані Коляді

3. Максима Коляду Оксану Коляду

О. Максимом Колядою Оксаною Колядою

М. Максиму (-ові) Коляді Оксані Коляді

18.Правопис найбільш уживаних суфіксів і префіксів

Префікс (від лат. praefixus — «прикріплений спереду», в українській традиційній мовознавчий літературі — приросток— частина слова, що стоїть перед коренем слова. Вносить зміну в лексичне або граматичне значення слова наприклад, ріст — наріст, співати — заспівати.

Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа?ти, спалахну?ти, стовкти?, сфотографувати, схил. Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): збавити, звести, зжитися, ззирнутися, зсадити, зціпити, зчепити, зшиток, ізнов.

Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекономити, зігнорувати, зорієнтуватися, зумовити; згаслий, з'єднувати, з'їзд, змазати, знадливий і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібгати, зігнути, зідрати, зізнатися, зіпсуватися, зіставити, зіткнення, зіщулитися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний + й: зів'ялий, зімкнути, зім'яти, зіп'ястися (і сп'ястися) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігрівати й зогрівати, зімлівати й зомлівати, зіпрівати й зопрівати, зітліти й зотліти.

2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраїй, безкорисливий, відкриття, відстань, міжконтинентальний, міжпланетний, надпотужний, обпалити, обтрусити, передплата, передчасний, підтримка, понадплановий, представник, розтягнути, розчин, розхитати, черезплічник.

3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прегарний, презавзятий, прекрасний, премудрий, прекрасно, препогано; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибігти, прибудувати, прикрутити, приборкати, пришвидшити; прибуття, притулок, прибраний, привабливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: пристаркуватий і под.

Крім того, префікс пре- виступає у словах презирливий, презирство й у словах старослов'янського походження: преосвященний, преподобний, престо?л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: пригірок, приярок; прибережний, прикордонний.

Префікс прі- вживаємо тільки в словах прізвисько, прізвище, прірва.

4. . У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-: архідиякон, архієпископ, архієрей, архімільйонер, архіреакціонер, архіважливий, архіскладний та ін.

Су́фікс (або ще на́росток [1] [2] [3] [4]в українській традиційній мовознавчий літературі ) — словотвірна, рідше словозмінна (формотворча) морфема, що стоїть по кореню (разом з яким творять основу слова) перед флексійним закінченням (риб-к-о, риб-'яч-ий, риб-ал-и-ти, рибал-к-а; ход-и-в, ход-и-л-а, -л-и).

1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишуться зи: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (-їк). В іншомо­вних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах ін­шомовного походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік.

2. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, мливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці).

3. У суфіксах -альник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишеться ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник; відповідальність, геніальність.

4. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.

5. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, ?ець(-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими приголосними пишуться з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень; мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.

6. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишуться з двома буквами н.

• Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобовиння, гарбузиння, картоплиння, павутиння; але: каміння, коріння, насіння.

• Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голо­сними основи и та і: горіти — горіння, носити — носіння, ходити — ходіння.

• Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голос­ним основи а (я): гуляти — гуляння, зростати — зростання, сприяти — сприяння.

• Суфікс -енн(я) мають віддієслівні іменники се­реднього роду, в яких наголос падає на ко­рінь: звернення, напруження, піднесення, удоскона­лення, вивчення, запровадження.

7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бу­вають тільки в словах, що походять від слів із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, ву­личка, паличка. В інших випадках уживаються суфікси з е(є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко; яєчко.

8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о,а) [-єньк(о)]; суфікс -енк(о) [?єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка — в загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о,а) [-єньк(о)] вживається для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька.

9. В іменниках чоловічого роду після приголосних вживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: вершок, гайок, кийок, кілок, лужок, стручок; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишеться ь: деньок, пеньок.

10. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], ?ищ(е) [-їщ(е)] утворюються слова переважно зі зневажливим або збільшувальним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишеться и, після голосного — ї: убоїще, страховисько, бабисько, дівчисько, хлопчисько; вогнище, побоїще, становище, селище, згарище.

11. При творенні чоловічих імен по батькові вживається тільки суфікс -ович: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.

• При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), від імен на -й — -ївна: Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна, Валеріївна.

• Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (іКузьмо­вич), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хоми (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Антін – Антонівна, Антонович; Федір — Федорівна, Федорович.

12. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживається суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голівка, долівка, маївка, ножівка, полівка, спиртівка, частівка, шалівка.

• У деяких іменниках вживається суфікс ?овк(а): головка (капусти), духовка, замальо­вка, підготовка.

13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригадир, командир; бандурист, дантист, пейзажист; класицизм, педантизм, тероризм; після решти приголосних пишеться -ір, -іст, -ізм: вампір, гарнір, пломбір; піаніст, спеціаліст; модернізм, плюралізм, але в утвореннях від власне українських коренів пишеться -ист, -изм: боротьбист, побутовизм, речовизм.

• Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеїст, героїзм, конвоїр.

19.Предмет і завдання лексикології.Лексичне значення слова

Лексикологія - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови (лексику).

Термін "лексика" охоплює всю сукупність слів і їх значень, що функціонують у мові.

Лексикологія вивчає словниковий склад мови у різних аспектах: групування слів за їх значеннями (однозначність і багатозначність, пряме і переносне, конкретне і абстрактне, омоніми, пароніми), стилістична диференціація лексики сучасної української літературної мови (загальновживана, специфічно побутова, науково-термінологічна, офіційно-ділова, виробничо-професійна, емоційна тощо), склад лексики з погляду походжеіння (запозичена і власне українська), за часом утворення (застарілі слова і нові).

Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо основний словниковий склад мови хоч і досить стійка частина лексики, але в ньому у процесі розвитку суспільства відбуваються зміни: одні слова зникають із вжитку, інші з'являються. Нині словник української літературної мови поповнився новими словами: менеджер, менеджмент, маркетолог, бізнес, дисплей.

Лексикологія тісно пов'язана з багатьма іншими розділами мовознавчої науки, зокрема етимологією (вивчає походження слова, його первинне значення), семасіологією (вивчає лексичне значення слова), морфологією (вивчає частини мови), фразеологією (досліджує стійкі сполучення слів), лексикографією (вивчає різні типи словників) та іншими.

Лексичне значення слова – це те поняття, той зміст, який вклали в слово люди. Слова можуть позначати предмети, осіб, явища, процеси, ознаки, взагалі всю повноту наших думок і мислення. Фактично, без слів ми не змогли б виражати свої почуття, своє бачення світу, не могли б спілкуватися одне з одним. Мова – це сукупність певних поєднань звуків, букв, яким конкретною людською спільнотою (найчастіше – етносом, народом) присвоєно певне значення. Окрім лексичного значення, слова мають і граматичне значення, яке показує, що слово належить до певної частини мови та має граматичні ознаки.

Наприклад, лексичне значення слова "млин" - споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та інших видів енергії. Це значення ми знайдемо в будь-якому тлумачному словнику української мови. Граматичне значення слова "млин" - іменник, чоловічого роду, вжитий в називному відмінку однини, належить до другої відміни. Однак слід пам’ятати, що лише самостійні частини мови мають лексичне значення, а службові - лише граматичне.

Варто зауважити, що лексичне значення слова відбиває лише узагальнене поняття про предмет, явище, ознаку. Дуже часто одне й те ж слово може викликати дуже різні асоціації у людей. Наприклад, коли ми чуємо чи бачимо слово «собака», то один може уявити пуделя, інший вівчарку, хтось цуценя, для когось «собака» – лайливе слово, для когось – асоціація з вірним другом. Але всі погодяться, що «собака» це чотиринога свійська тварина, що першою була приручена людиною. Тобто кожне слово несе в собі узагальнене, не спеціалізоване, об’єктивне значення, яке є для слова основним. А у сприйнятті цього слова кожним формується суб’єктивне значення, або емоційне його сприйняття.