67.Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності і підрядності

Сполучники — це незмінювані, короткі слова типу: і, а, але, бо, щоб, які вживаються для вираження логіко-семантичних відношень – рівноправності, послідовності, причинно-наслідкові, умови та ін., між словами і реченнями. Це — одні з найчастіше вживаних слів. Сполучник суттєво впливає на зміст речення.

Сполучник — це службова частина мови, яка служить для поєднання однорідних членів речення або речень.

Напр.:

Учітеся, читайте, і чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає. (Т. Шевченко)

Сполучники і, й з’єднують однорідні (рівноправні) присудки; бо – з’єднує два речення (головне й підрядне) і виражає причинно-наслідкові відношення між ними.

Отже, сполучники служать для конструювання речень – простих і складних, і виражають при цьому певний тип логіко-семантичних зв’язків між словами і реченнями.

За значенням сполучники бувають:

а) сурядні,

б) підрядні,

в) пояснювальні.

Сурядні сполучники з’єднують однорідні члени речення або рівноправні частини складносурядних речень:

Можна вибрать друга

І по духу брата,

Та не можна рідну

Матір вибирати. (В. Симоненко)

Серед сурядних сполучників розрізняють:

єднальні: і (й), та (в значенні “і”), також, і...і, ні...ні, як...так і, не тільки...а й;

протиставні: а, але, та (в значенні “але”), зате, проте, однак, все ж;

розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то.

Терміни єднальні, протиставні і розділові сполучники буквально вказують на тип відношень, який виражають ці слова.

Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та підрядні речення):

Ярема гнувся, бо не знав, сіромаха,

Що виросли крила, що неба достане,

Коли полетить (Т. Шевченко)

Серед підрядних сполучників розрізняють:

порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немо, наче, неначе, неначе б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;

часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, як тільки, тільки що;

причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;

мети:щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;

допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;

наслідковий: так що.

Терміни-назви різновидів підрядних сполучників орієнтують щодо типу відношень, які виражають ці сполучники. Запам’ятайте їх.

Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова або речення: Добре вродили зернові культури, а саме жито, пшениця, овес. До пояснювальних належать такі сполучники: тобто, цебто, а саме, як-от, або, чи (у значенні “тобто”).

За будовою сполучники бувають: *а) прості, *б) складні, *в) складені.

Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.

Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито.

Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки...а й.

За способом вживання сполучники поділяються на: *а) одиничні, *б) повторювані, *в)парні.

Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного).

Повторювані сполучники ( і...і, ні...ні, або...або, чи...чи, то...то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.

Парні сполучники ( не тільки...а й, як...так і, хоч...але, якщо...то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.

Сполучники сурядності й підрядності

Сполучники сурядності поєднують рівноправні, синтаксично незалежні одна від одної мовні одиниці — слова, частини складного речення, речення чи групи речень у тексті.

До них належать:

а) єднальні: і, й, та (=і), ні ... ні. Вони означають поєднання або приєднання:

За Володимира і за його сина Ярослава держава Київська була найсильніша й найелавніша (М. Грушевський).

Летіла зозуля з поля на долину, та й сіла кувати на мою калину (Народна творчість);

б) протиставні: а, але, та (=але), проте, зате, однак, які виражають зіставлення або протиставлення:

Життя не має ціни, але воля дорожча за життя (Народна творчість).

Труднощі мучать, зате розуму учать (Народна творчість);

в) розділові: або, чи, або ... або, чи ... чи, то... то, чи то... чи то, які вказують на несумісність явищ або їхню черговість:

Нема просто слова. Воно або прокляття, або поздоровлення, або краса, або біль, або бруд, або квітка, або брехня, або лжа, або правда, або світ, або пітьма (Р. Гамзатов).

Сполучники підрядності з'єднують залежну частину складного речення з головною.

До сполучників підрядності належать:

1) означальні: що, щоб, неначе, ніби, як:

Нещасна, неправдива людина, що добровільно й легко зрікається рідної мови (Б. Харчук);

2) з'ясувальні: що, як, щоб, ніби, мов:

Я довго стояв на вершині дніпрової кручі і слухав, як сивий невпинно котив свою воду (Л. Первомайський);

3) ступеня і способу дії: щоб, що, як, чим, тим, мов, наче, неначе, ніби, ніж:

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві (Ю. Яновський);

4) часу: як тільки, як, коли, поки, щойно, ледве:

Щось несказанно чарівне і зворушливе криється в природі, коли під місяцем бовваніють чи іскряться розмивчастим відливом чубаті полукіпки (М. Стельмах);

5) причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що:

Люблю людей землі моєї, бо й я землі моєї син (В. Сосюра);

6) умовні: якщо, якби, коли б:

Якби ви знали, паничі, де люди плачуть, живучи, то ви б елегій не творили... (Т. Шевченко);

7) мети: щоб, для того щоб:

Якби мені дістати струн живих, потужну б пісню я на струнах грала (Леся Українка);

8) допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай:

Хоч і зазирало сонце крізь листя старих буків всередину лісу, проте віяло тут прохолодою

(О. Маковей).

Серед сполучників є багато синонімічних, які в реченні можуть заміняти один одного (у межах кожної групи). Деякі сполучники підрядності (напр., що, як, щоб) можуть виражати різні відношення між частинами складного речення.

68.Морфологічний склад сполучників. Правопис сполучників

За морфологічним складом сполучники в українській мові поділяються на п р о -

сті, складні і складені.

Прості сполучники морфологічно не членуються на окремі частини, їх в

українській мові небагато: і (й), а, ні, та, то, чи, бо, що.

Ці сполучники давно втратили семантичні зв’язки зі словами, від яких вони

утворилися, а тому їх ще називають непохідними.

Складні сполучники морфологічно поділяються на дві і більше частин: але, зате,

проте, ніж, або, якщо, якби, щоб, ніби, нібито, неначебто та ін.

Складені сполучники є сполученням двох і більше слів, що виконують службову

функцію зв’язку членів речення та частин складного речення. Найчастіше складені

сполучники в першій частині містять форми непрямих відмінків вказівного займен­

ника той з прийменником або іншого повнозначного слова, а в другій — сполучники

що, щоб чи прислівник як: через те що, для того щоб, з тим щоб, незважаючи на

те що, подібно до того як, в міру того як, перед тим як, дарма що, так, так що,

я к ..,, не тільки…, а й, не тільки…, але й.

Складні і складені сполучники називають похідними, туму що вони мотивуються

тими простими сполучниками і повнозначними словами (займенниками, прислів­

никами), від яких утворилися.

За способом уживання сполучники поділяються на одиничні, повторю­

вані і парні.

Одиничний сполучник виступає в реченні як засіб вираження замкненості одно­

рідного ряду або складної структури, наприклад: Ціле літо дід Данило живе на пасіці

в лісах, а увесь рік пахне вощиною, медом і травами (М. Стельмах).

Повторювані сполучники вживаються при кожному однорідному члені речення

або перед южною предикативною частиною складного речення з паралельною під-

рядністю, наприклад: Де ж Катрусю [ніч] пригорнула: Чи в лісі, чи в хаті? (Т. Шев­

ченко). Повторюваними є розділові сполучники.

Парні сполучники складаються з двох частин, кожна з яких розподіляється між

членами речення чи його частинами, виражаючи парний взаємозв’язок. До них на­

лежать: не т ільки…, а й; не тільки…, але й ;як.., так; хоч…, але; якщ о…, то; чим…,

тим. Наприклад: Чим далі заглиблювалися вони в гори, тим тихішим ставав

відгомін бою (В. Собко).

Разом пишуться складні сполучники, які становлять тісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причім, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо; також слова: абощо, тощо.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Сполучники зате, проте, щоб, якби, якщо, які пишуться разом, треба відрізняти від однозвучних самостійних слів, що пишуться з прийменниками за, про та частками би, як окремо. Так, сполучники зате, проте можна замінити одним із протиставних сполучників а, але, однак, тоді як прийменники за, про та вказівний займенник те такій заміні не піддаються. Пор.: Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те оповідання його похвалили.

Сполучник щоб легко відрізнити від займенника що з часткою б, оскільки на займенник що виразно падає наголос. Пор.: Сказав, щоб усі прийшли; але: Що б ви сказали, коли б я не приїхав?

Сполучники якби, якщо можна відрізнити від однозвучного з ними прислівника як із частками би та займенника що за допомогою контексту, бо на прислівник як завжди падає логічний наголос.

Пор.: Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання! Якщо хочеш, допоможу тобі; але: Як що трапиться, нарікай на себе.

Окремо пишуться:

а) сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би;

б) складені сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, незважаючи на те що, після того як, при цьому, та й, так що, тимчасом як, тому що, у міру того як, через те що й под.

Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.