30.Предмет морфології. Частини мови та принципи їх виділення

Морфоло́гія (від грецького μορφη morphe — форма, λογία logia — слово, вчення) — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.

Поняття «морфологія» лінгвісти трактують по-різному. Відповідно до однієї з найвідоміших концепцій морфологія поширюється на структуру граматичних одиниць, що не виходять за межі слова, на відміну від синтаксису. Традиційний поділ граматики на морфологію і синтаксис деякі мовознавці заперечують. Зокрема, Фердинанд де Соссюр вважає, що з лінгвістичного погляду морфологія позбавлена свого реального об'єкта вивчення і не може становити відмінної від синтаксису дисципліни. Існує також надто широке розуміння морфології, за яким вона є наукою про форми, які стосуються не тільки внутрішньо слів, засобів вираження у їх зовнішньому вияві, а й будь-яких елементів, зокрема позаслівних засобів типу порядку слів, інтонації, службових слів. У зв'язку з цим ряд дослідників пропонує розрізняти флективну морфологію і нефлективну (синтаксичну, аналітичну).

Частини мови — це лексико-граматичні розряди слів, які відрізняються один від одного узагальненим лексичним значен­ням, граматичними категоріями, синтаксичними функціями.

Традиційно таких лексико-граматичних розрядів у сучасній українській літературній мові виділяють десять: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, частки, вигук. В основі виділення їх лежать лексичний, морфологічний, синтаксичний, словотвірний принципи.

Лексичний принцип поділу слів на частини мови виявляється у тому, що слова однієї частини мови об'єднуються спільною семантикою. Таким значенням для іменників є значення предметності, для прикметників — значення ознаки предмета, для числівників — значення кількості предметів чи порядку їх при лічбі, для дієслова — значення дії як процесу. При цьому лексичне значення виявляється не в усіх частин мови. Тому за наявністю чи відсутністю лексичного значення частини мови поділяють на повнозначні і неповнозначні. До повнозначних належать частини мови, що об'єднують слова, яким властиве лексичне значення. Такими є іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник. Неповнозначні частини мови об'єднують слова, позбавлені лексичного значення. Вони вживаються для вираження відношень між словами, що належать до повнозначних частин мови. Неповнозначними є прийменник, сполучник, частки. Окремо перебувають вигуки як слова, що виражають почуття, волевиявлення.

Морфологічний принцип визначає, які граматичні категорії властиві словам певної частини мови, який характер мають граматичні категорії, які граматичні значення характеризують цю частину мови, отже, які граматичні форми вона утворює. За морфологічною ознакою — здатністю утворювати граматичні форми — частини мови поділяються на змінні і незмінні. До змінних належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово; незмінними є прислівник, усі неповнозначні частини мови і вигук.

Синтаксичний принцип передбачає враховувати, в ролі якого члена речення найчастіше виступають слова певної частини мови. Так, іменники найчастіше виступають підметом чи додатком, можуть бути будь-яким членом речення; прикметники, як правило, виступають у ролі означення, прислівники — обставин, дієслова — у ролі присудка (особові, родові форми). Ці функції слів різних частин мови значною мірою зумовлені тим, як синтаксично пов'язуються між собою слова різних частин мови. Одні з них виступають пояснюваними, підпорядковуючи собі слова інших частин мови, що, як залежні, поєднуються з ними зв'язком узгодження (прикметники, порядкові числівники з іменниками), керування (іменники у непрямих відмінках із дієсловами), прилягання (найчастіше прислівники з дієсловами). На основі синтаксичного принципу частини мови поділяють на самостійні (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник) і службові (прийменник, сполучник, частки); окремо перебуває вигук. Самостійні частини мови виступають членами речення і пов'язуються між собою одним із кількох типів синтаксичного зв'язку; службові частини мови не виступають членами речення, вони служать для вираження синтаксичних відношень між членами речення, частинами складних речень.

Словотвірний принцип визначає словотвірні засоби, найбільш характерні для творення нових слів, що належать до певної частини мови.

На основі усіх чотирьох принципів поділу слів на частини мови слово пролісок визначаємо як іменник. На основі лексичного принципу слово є повнозначним: має предметне значення (називає рослину — квітку); на основі морфологічного принципу воно є змінним словом, якому властиві граматичні категорії роду (належить до жіночого роду), числа (може вживатися в однині й множині - утворює числові форми), відмінка (змінюється за відмінками - утворює відмінкові форми); на основі синтаксичного принципу слово є самостійним — виступає членом речення: підметом (Розцвів перший пролісок), додатком (Дівчинка милується проліском); будучи підметом, є незалежним, виступаючи додатком, пов'язується зв'язком керування із дієсловом-присудком (милується чим? — проліском); на основі словотвірного принципу є похідним словом, утвореним за допомогою префікса про- та суфікса -ок від слова ліс - обидва афікси належать до продуктивних словотвірних засобів.

Частини мови не є замкнутими розрядами слів. У живому мовленні постійно наявні явища переходу слів із однієї частини мови в іншу. При такому переході слово змінює властиве йому лексичне значення, морфологічні властивості, синтаксичні характеристики — все, що характеризувало слово, коли воно належало до однієї частини мови, зникає, слово набуває нового лексичного значення, граматичних властивостей, що приводить до появи нового слова.

31.Іменник як самостійна частина мови. Граматичні категорії іменника

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінною частиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Граматичні категорії іменника

Рід – чол.,жін.,сер.,спільний,

Число-однина,множина

Відмінок – називний,родовий,давальний,знахідний,орудний,місцевий,кличний

32.Поділ іменників на відміни і групи

Групи іменників — класифікація іменників за родом, закінченням та закінченням основи. Група іменника впливає на формування його закінчень при відмінюванні.

Групи іменників характерні для слов'янських мов.

В українській мові на групи поділяються іменники першої та другої відмін.

Поділ іменників 1 та 2 відмін на групи

тверда

Твердий (нешиплячий) приголосний основи: озеро, стріха, хата, вітер, абзац

Будь-який м’який: земля, водій, зілля, князь, сторіччя, пісня

Середній рід на -е з основою на приголосний (крім шиплячого): поле, сон

Мішана

Твердий шиплячий: хаща, тиша, плащ, плече, кущ, лівша'

Поділ іменників 2 відміни чоловічого роду на -р на групи

Тверда

Іменники, що закінчуються на -р, у яких наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення (на -р, -а́р, -ер, -єр, -и́р, -ір, -їр, -ур, -юр, -яр): сир, гектар, шофер, кар’єр, касир, папір, професор, абажур, гіпюр, ювіляр, слова: комар , звір є словами, які треба запам'ятати

Мяка

Іменнники, що закінчуються на ненаголошений склад -ар, -ир, а саме: ті, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить з основи на закінчення: буква́р — букваря́, кобза́р — кобзаря́, пухи́р — пухиря́; ті, що мають наголос на іншому складі основи: бо́ндар, ко́зир, лі́кар, писар

Мішана

Іменники, які закінчуються тільки на -яр і означають фах чи рід занять (наголос у непрямих відмінках також переходить з основи на закінчення): вугля́р, пісня́р, скляр

Відміна — клас іменників, що мають спільну систему відмінкових закінчень

Перша

До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Марія, Олекса, Ілля, староста, сирота, розбишака, бідолаха.

У межах 1-ї відміни виділяють три групи: тверду, м'яку і мішану.

До твердої групи належать іменники з основою на твердий приголосний (крім шиплячих): борозна, кобза, порада, химера, пара, копа, сваха, панна, Ольга, Микита, Людо-та, вереда, плакса, каліка, зануда, нечупара.

До м'якої групи належать іменники з основою на м'який приголосний: скриня, кав'ярня, зброя, дзвіниця, грибниця, богиня, красуня, господиня, молодиця, Марія, Вікторія, півонія, змія, шия, Ілля, суддя, кровопивця, братовбивця, капризуля, здоровуля, розмазня.

До мішаної групи належать іменники з основою на шиплячий приголосний: огорожа, калюжа, пожежа, сторожа, круча, онуча, свіча, тиша, миша, воша, груша, туша, калоша, товща, паща, теща, вельможа, листоноша, міхоноша, святоша, потороча.

Перевірку можна зробити фразою- вона моя, він мій

Друга

До цієї відміни належать:

а) іменники чоловічого роду без закінчення (з основою на приголосний) і з закінченням -о в називному відмінку однини: рік, голуб, поріг, сіль, в'яз, коровай, зброяр, красень, Максим, Степан; дядько, батько, тато, Павло, неньо;

б) іменники середнього роду з закінченнями -о, -є, -я ,-е в називному відмінку однини (крім тих, у яких при відмінюванні з'являються суфікси -ат-, -ят-, -єн-): плече, водоймище, пекло, чорнило, лігво, лукавство, дівчатко, поголів'я, терпіння.

Історично друга відміна утворилася з різних класів іменників: з основою на приголосний, на о, на ь←ĭ, на ъ←ŭ. Із занепадом редукованих голосних відмінності між ними стерлись і їх стали об'єднувати в одну відміну. Це обумовило наявність паралельних, почасти взаємозамінних відмінкових форм. У родовому відмінку іменники чоловічого роду можуть мати закінчення -а та -у; у давальному відмінку є закінчення -у та -ові, а у місцевому також -і; у родовому відмінку множини -ів, -ей та нульове закінчення.

Складним питанням в українській мові є закінчення -а чи -у в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду другої відміни (каменя/каменю, потяга/потягу, звука/звуку).

Серед іменників II відміни теж виділяють три групи: тверду, м'яку і мішану. Цей розподіл докладно висвітлено в «Українському правописі»:

Тверда група

Чоловічий рід

До твердої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, палац, темп, ударник, успіх; батько, Петро; переважна більшість іменників на -р: вир, вй-хор, відвар, двір, жир, сир, стовбур, столяр, явір; сюди ж належать іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м'якої групи: звірі, комарі, снігурі, а також усі іменники іншомовного походження на -ер, -ір, -ор, -ур (-юр) і з постійно наголошеними -ар (-яр), -ир: інженер, майстер, шофер, папір, сувенір; директор, професор, семафор; абажур, гіпюр, калам-бур; базар, гектар, комісар, футляр, ювіляр; бригадир, касир, командир, пасажир.

Середній рід

До твердої групи належать іменники середнього роду із закінченням -о: вікно, залізо, коло, місто, село.

М'яка група

Чоловічий рід

До м'якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м'яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир, які в однині мають наголос на корені: бондар — бондаря, козир — козиря, лікар — лікаря, писар — писаря, а також іменники, у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: буквар — букваря, вівчар — вівчаря, друкар — друкаря, інвентар — інвентаря, календар — календаря, кобзар — кобзаря, пролетар — пролетаря, секретар — секретаря, шахтар -шахтаря; гузир — гузиря, проводир — проводиря, пухир — пухиря та ін.

Середній рід

До м'якої групи належать іменники середнього роду з закінченням -є та -я (без суфіксів -єн-, -ят- при відмінюванні й переважно з подовженням кінцевого приголосного основи): горе, місце, море, поле, життя, завдання, збіжжя, здоров'я, змагання, знаряддя, листя, обличчя, пір'я, полум'я.

Мішана група

Чоловічий рід

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим шиплячим приголосним основи: дощ, сторож, слухач, ткач, товариш, вітрище, вантаж; також іменники на -яр (назви людей за родом їхньої діяльності), у яких при відмінюванні наголос переходить із суфікса на закінчення: вугляр — вугляра, каменяр — каменяра, пісняр — пісняра, скляр — скляра, тесляр — тесляра, школяр — школяра.

Середній рід

До мішаної групи належать іменники середнього роду з закінченням -є при основі на шиплячий приголосний: ложе, плече, прізвище, явище.

ТретяДо третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням: паморозь, сув'язь, глибочінь, зелень, подорож, нехворощ, розкіш, глуш, здобич, далеч, північ, кров, любов, а також іменник мати.

Іменники жіночого роду, що в називному відмінку однини закінчуються на твердий або м'який приголосний основи (ніч, кров), та іменник — мати.

Четверта

Іменники середнього роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а (-я),а при відмінюванні з'являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача, вовча, зайча, курча, дитинча, дівча, пташа, лоша, пастуша, маля, янголя, соколя, ягня, левеня, козеня, чаєня, лелеченя, рученя, ноженя, бровеня, плем'я, тім'я, сім'я, вим'я, ім'я.

33.Форми іменників першої відміни

1. Родовий відмінок. У родовому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -и, -і, -і:

а) -и мають іменники твердої групи: кни́жки, маши́ни, перемо́ги, роди́ни, фа́брики;

б) -і (після голосного та апострофа- -ї) мають іменники першої відміни м’якої та мішаної груп: бу́рі, мрі́ї, наді́ї, пра́ці, крини́ці, сім’ї́, вда́чі, межі́, пло́щі, ти́ші.

Примітка. Форми родового відмінка однини та називного множини нерідко розрізняються наголосами; пор.: дочки́ — до́чки, землі́ — зе́млі, кни́жки — книжки́, межі́ — ме́жі, сестри́ — се́стри, сім’ї́ — сі́м’ї.

2. Давальний відмінок. У давальному відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа — -ї: кни́жці, маши́ні, перемо́зі, фа́бриці; бу́рі, наді́ї, крини́ці, сім’ї́, статті́; кру́чі, межі́, пло́щі, ти́ші.

3. Знахідний відмінок. У знахідному відмінку однини іменники першої відміни твердої та мішаної груп мають закінчення -у, м’якої та мішаної — -ю: кни́жку, маши́ну, перемо́гу, фа́брику; вда́чу, межу́, пло́щу, ти́шу; бу́рю, наді́ю, крини́цю, сім’ю́, статтю́.

4. Орудний відмінок. В орудному відмінку однини іменники першої відміни твердої групи мають закінчення -ою, м’якої та мішаної груп — -ею, після голосного та апострофа — -єю: кни́жкою, маши́ною, перемо́гою, фа́брикою; бу́рею, наді́єю, крини́цею, сім’є́ю, статте́ю; вдачею, меже́ю, пло́щею, ти́шею.

5. Місцевий відмінок.У місцевому відмінку однини іменники першої відміни мають закінчення -і, після голосного та апострофа — -ї: на кни́жці, на маши́ні, у перемо́зі, на фа́бриці, у бу́рі, у наді́ї, у крини́ці, у сім’ї́, у статті́; у вда́чі, на межі́, на пло́щі, у ти́ші.

Примітка. Перед закінченням -і в давальному та місцевому відмінках приголосні г, к, х переходять відповідно в з, ц, с: нога́ — нозі́, рука́ — руці́, му́ха — му́сі.

6. Кличний відмінок. У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаємо закінчення -о, -е, -є, -ю:

а) -о мають іменники твердої групи: дружи́но, Га́нно Миха́йлівно, леле́ко, перемо́го, се́стро;

б) -е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа:

во́ле, зе́мле, Ка́тре, робітни́це, ду́ше, вдаче́; Марі́є, мрі́є, сі́м’є, Соломі́є, а також Іллє́.

Примітка. У кличному відмінку в іменниках із рухомим наголосом він переноситься на склад перед закінченням: ве́рбо, во́до, до́чко, жо́но, ру́ко; сви́не;

в) ю мають- деякі пестливі іменники м’якої групи: бабу́сю, Га́лю, до́ню, Мару́сю, мату́сю, тіту́сю.

Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Га́нно Іва́нівно, Марі́є Васи́лівно.