44. Відмінювання прикметників . Тверда і мяка групи прикметників

Відмінювання прикметників

Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками. Форма прикметника визначається тим іменником, від якого цей прикметник залежить у словосполученні чи реченні.

За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи — тверду і м'яку.

Тверда група прикметників

До твердої групи належать:

а) якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ий: безладний, безпорадний, безробітний, бідолашний, величний, веселий, весняний, відповідний, гіркий,

глухий;

б) присвійні прикметники із суфіксами -ів (після голосного та апострофа - -їв), -ин (після голосного та апострофа - -їн), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення: Андріїв, батьків, Галин, дідів, доччин, Ігорів, нянин, шевців;

в) усі короткі форми прикметників: варт, винен, годен (згоден), готов, жив, здоров, зелен, ладен, певен, повен, повинен, прав, рад, ясен.

М'яка група прикметників

До м'якої групи належать:

а) відносні прикметники, що мають основу на м'який приголосний -н- і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ій (після голосного — -їй): безодній, будній, верхній, весінній, вечірній, всесвітній (кругосвітній), городній;

б) усі прикметники на -жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, внутрішній, вчорашній, давнішній, домашній, завтрашній, зовнішній, колишній;

в) відносні прикметники з основою на -й: безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.

45.Написання складних прикметників

Разом пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), картоплесаджальний (картоплесаджалка), лісостеповий (лісостеп), м'ясозаготівельний (м'ясозаготівля),радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем);

5) складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов'янський (східні слов'яни);

з) складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний.

Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний;

г) складні прикметники, у яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, у яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметники: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно м'иролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв'язаний.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

У складних термінах прислівник як компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишеться разом із цим прйкметником: видовженотупоконічний, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний

д) складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також — глухонімий, сліпоглухонімий;

є) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип'ятирічний, але 125-річний;

є) складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат).

Через дефіс пишуться:

а) складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться через дефіс: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер);

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставиться: Москва- ріка — москворіцький.

б) -складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-виховний, науково-технічний, партійно-політичний, плоско-опуклий, постачально-збутовий, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з'єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний тощо;

в) складні прикметники, у яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний;

г) складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний;

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Складні субстантивовані прикметники, які набули форми іменника, такі як військовозобов'язаний, військовополонений, пишуться разом.

ґ) складні прикметники, у яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідною з другою частиною и приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м'яльно-тіпальний, м'ясо-молочний, крохмале-патоковий;

д) складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зеленосиній, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори);

е) складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний; норд-остівський;

є) складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий.

46.Правопис часток НЕ,НІ з іменниками і прикметниками

Не і ні виступають у мові як частини слова — префікси і як окремі слова — частки (ні функціонує ще як сполучник сурядності — виключно

парний: ні…ні).

Заперечна частка не завжди пишеться окремо,

префікс — разом.

Правопис не з різними частинами мови

Пишемо разом:

1.3 іменниками, прикметниками, прислівниками, коли слово без не не вживається: невільник, невдаха, нездара, немовля, недуга, негода, нежить, неук (іменники); невблаганний, невпинний, нещад­ ний, негайний, ненависний, ненас­ танний, невсипущий, непохитний (прикметники); невдовзі, невтямки, нещодавно, несамовито, непорушно, незабаром, невдовзі, ненароком (прислівники).

2 .3 іменниками, прикметниками, займенниками, прислівниками, які з не виражають одне поняття (мож­ на замінити синонімом без не): неволя (рабство), недруг (ворог), недоля (лихо ), небилиця (вигадка ), неправда (брехня), неслава (по­ говір ), неспокій ( тривога), небезпе­ ка ( загроза ), недовіра ( підозра ), не­ добрий (злий ), нелегкий (важкий), невисокий (низький), невмілий (безпорадний ), недалеко (близько), недоброзичливо (вороже), нешвид­ ко ( повільно ), неголосно ( тихо ).

3. У дієсловах:

• які без не не вживаються:

неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися, непокоїти, непритомніти, нехтувати, не­ терпеливитися;

• яким частка не надає нового значення: нездужати (хворіти), непокоїтися (хвилюватися), неславити (гань­ бити), нестямитися (втратити са­ мовладання).

УВАГАІ

Ці дієслова не треба плутати з дієсловами іншого значення: Не здуж ат и (не могти, не подолати), не по­ коїт ися (не лежати, не спочивати), не славити (не прославляти), не ст ямит ися (не прийти до тями), з якими не пишеться о кр ем о .

4. У складі префікса недо-, який означає дію, стан або якість у неповній мірі: недобачати, недоказувати, недо­ люблювати, недооцінювати; недовиконаний, недозрілий, недока­ заний, недописаний, недоїдений; недобиток, недокрів’я, недолік, недорід, недостача, недотепа, але: не до речі, не до вподоби, не до ла­ ду, не до смаку. Примітка. Якщо частка не виступає для заперечення дії, вираж еної дієсловом и префіксом до, то вона пишеться з дієсловом окремо: не дослухат и розм ови; не добачити знайомого; не дот ягнутися до вершечка,

5 .3 дієприкметниками, коли вони не мають при собі залежних слів: незакінчена робота, незасіяне поМ< неспівані пісні, незбудовані міс^а’ незлічені кілометри, невисловлеН думка, незагартований організм-

5 При заперечному слові немає (його можна замінити формою нема) ніколи не буває підмета: У нього немає (нема) зошита. Але:

Він не має зошита.

~ ~ ПОРІВНЯЙТЕ!

. І немає маленьких людей — є лиш душі малі (В. Коротич).

2. Життя не має ціни, а воля дорожча за життя. Хто нічого не робить, той не має ча­ сіу. Хто розуму не має, тому й коваль не вкує (Нар. тв.).

3. Немає в світі нічого страшнішого за нелю­ дяних людей (І. Ж иленко).

4. Страшнішої немає сліпоти, як сліпота ду­ ховна (П. Воронько).

Пишемо окремо:

1. З числівниками, займенниками — завжди: не п’ять, не двоє, не кількана­ дцять, не сьомий, не він, не наш, не кожний, але: неабиякий,неабихто.

2* зі словами різних частин мови, ко­ ли в реченні є протиставлення: не горе, а радість; не широкий, а вузький; не легко, а важко; надворі не холодно, а тепло. Іноді таке заперечення підсилю­ ється заперечними словами ні, ані, ніяк, нітрохи, ніде, ніколи: Задача аж ніяк не важка; нам ніщо не страшне; їм було нітрохи не душно; ні, дорога не далека.

3 .3 усіма формами дієслів (крім діє­ прикметників та тих, що без не не

вживаються): не прийшов, не виллємо, не ходив би, не виконано, не пошито, не ду­ маючи, не злякавшись, не зро­ зумівши, не можна, не треба, не дуже, не видно.

4.3 дієприкметниками:

• при яких є залежні слова: не прочитана (ким?) учнем книжка; не відправлений (куди?) додому лист; не зібраний (коли?) восени урожай; не посіяне (де?) на полі жито; не захищена (від чого?) від вітру зупинка.

• які виступають у ролі присудків: Книжка не прочитана. Поле не за­ сіяне. Сукня не пошита. Проблеми не розв’язані.

5.3 прикметниками, що виступають у ролі присудка й не заперечують вираженої прикметником ознаки: Хлопець був не високий (не у таких реченнях можна поставити на інше місце без порушення змісту речення: Хлопець не був високий).

ПОРІВНЯЙТЕ!

Якщо в реченні щось заперечуємо:

Це завдання не складне (заперечується

складність, можна домислити: а звичайне).

Цей будинок не старий (не є старий).

Від нас до школи не далеко.

Якщо в реченні щось стверджуємо:

Це завдання нескладне (не є складне, тобто легке, просте).

Ц ей будинок (є) нестарий.

Від нас до школи (є) недалеко.

Отже, якщо протиставлення в ре­ ченні немає, то не з прикметниками чи прислівниками треба писати за­ лежно від змісту — окремо чи разом.

6. Перед словами, що пишуться через дефіс: розмовляють не по-українськи, вчинив не по-товариськи, не по-ва- шому, не сьогодні-завтра, але: не-Європа (префікс у власних назвах).

Правопис частки ні

Пишемо разом

1.У словах різних частин мови, які без ні- не вживаються: нісенітниця, нікчемний, ніяково.

2. У заперечних займенниках та в прислівниках: ніхто, ніщо, нічий, ніякий, нікот­ рий, нікуди, нізвідки, ніяк, ніде.

Пишемо окремо:

1. У заперечних реченнях для поси­ лення заперечення: Ні слова не скажу.

2. У стійких словосполученнях (тут ні виступає, імовірно, сполучником): ні риба ні м’ясо; ні сюди ні туди; ні живий ні мертвий; ні се ні те. 3.У складі заперечних займенників, якщо в непрямих відмінках вона відділяється від займенника прий­ менником: ні в кого, ні до кого, ні з ким, ні до чого, ні за що, ні за що й ні на що (3 різними значеннями), ні на якому

47.Числівник як самостійна частина мови. Розряди числівників за значенням і граматичними ознаками

Числівник - це самостійна повнозначна частина мови, що означає абстрактно-математичне число або кількість предметів чи їх порядок під час підрахунку. Числівники відповідають на питання скільки? скількох? котрий? котра? котрі? тощо. Наприклад: 1. "Словник української мови" охоплює словесне багатство української літературної мови від І. Котляревського до наших днів, він містить близько ста тридцяти шести тисяч слів (3 журналу). 2. А вечір ясний задивився на четверо синіх очей (В. Сосюра). З.Девять ділиться на три.

Своє лексичне значення числівники виражають в граматичній категорії відмінка, тобто вони змінюються за відмінками (це їх постійна морфологічна ознака). За числами змінюється лише числівник один -одні. Більшість числівників, що позначають абстраговану чи конкретну кількість предметів, не мають граматичного роду, крім числівників: один, одна, одно, два - дві, обидва - обидві.

Числівники, що означають порядок предметів під час підрахунку, змінюються за відмінками, числами і родами.

V реченні числівники виконують різноманітні функції. Сполучаючись з іменниками, вони у формі називного відмінка виконують роль підмета, а в непрямих - роль означення: Через левади та городи два куми йшло з весілля до господи (Л. Глібов). На роздоріжжі під сімома вітрами стояло місто (3 журналу). У першому реченні сполучення два куми виступає підметом, у другому числівник сімома - означення до іменника вітрами. Числівник може виконувати роль іменної частини складеного присудка: Два на сім - чотирнадцять.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на два розряди: кількісні й порядкові.

Кількісними є числівники, що означають абстрактно - математичне число або кількість предметів і відповідають на питання скільки?: два, три, десять, тридцять чотири, п 'ятеро, одна друга тощо.

Кількісні числівники поділяються на кілька груп: власне кількісні, кількісно-дробові, кількісно-збірні та неозначено кількісні.

Власне кількісні числівники називають точно окреслену кількість у цілих одиницях: п 'ять гектарів, двадцять зошитів, двісті п ятдесят днів.

Кількісно-збірні (або просто збірні) позначають певну кількість як неподільну, нечленовану сукупність предметів. До збірних належать числівники від двоє до двадцятеро і тридцятеро, а також обидва, обоє, обидві.

Збірні числівники обмежено сполучаються з іншими словами, зокрема вони вживаються з:

* множинними іменниками: четверо воріт, п'ятеро саней, двоє ножиць;

* іменниками чоловічого і спільного роду на позначення істот: троє друзів, тридцятеро козаків, двоє пасажирів, п 'ятеро сиріт.

o іменниками середнього роду - назвами неістот: двоє дверей, четверо вікон;

o іменниками середнього роду - назвами малих за віком істот: четверо лошат, цуценят, качат.

Кількісно-дробові (чи просто дробові) числівники називають точно фіксовану кількість частин від цілою: три п 'ятих, дві третіх. Кожен дробовий числівник складається із кількісного числівника (у чисельнику) і порядкового (у знаменнику). Дробові числівники можуть поєднуватися із власне кількісними, що позначають число цілих одиниць: одна ціла три п 'ятих, шість цілих одна третя. До дробових зараховують також числівник півтора, півтори, півтораста.

Неозначено-кількісні числівники вказують на невизначену, нефік-совану кількість: багато (небагато), мало (немало), чимало, кілька, декілька, кількадесят, кільканадцять, кількасот, стільки, скільки.

Неозначені числівники мало, чимало, багато співзвучні із прислівниками, а числівники стільки, скільки - із займенниками. їх належність до тієї чи іншої частини мови визначається на основі контексту: Я багато читаю (прислівник); Багато прилетіло птахів (числівник).

Порядкові числівники означають порядок предметів під час підрахунку і відповідають на питання котрий?: восьмий, шістдесят сьомий, дві тисячі шостий.

Поєднуючись з іменниками, порядкові числівники узгоджуються з ними у роді, числі й відмінку.

За значенням і граматичними ознаками числівники поділяють на кількісні і

порядкові.

Кількісні числівники виражають кількісну характеристику предметів або абстра­

говане число і відповідають на питання скільки?

Кількісні числівники об’єднують кілька груп: 1) власне кількісні; 2) неозначе-

но-кількісні; 3) збірні; 4) дробові.

Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі і відповідають на

питання котрий? (котра? котре?).

Кожен розряд числівників має певні граматичні особливості.