48.Групи числівників за будовою

За будовою числівники поділяються на прості, складні та складені.

Прості числівники складаються з однієї кореневої основи. До них належать:

— назви чисел першого десятка (один — десять), числівники сто, тисяча, мільйон, мільярд, нуль;

— числівники, утворені за допомогою суфікса -дцять: одинадцять, двадцять, тридцять;

— збірні числівники: двоє, одинадцятеро;

— неозначено-кількісні числівники: кілька, багато, немало;

— порядкові числівники, утворені від простих числівників: третій, сьомий, сотий. Складними називаються числівники, утворені від двох числівникових основ. До них належать:

— назви десятків: шістдесят, дев'яносто;

— назви сотень: триста, сімсот;

— збірні числівники (обидва, обидві), дробові (півтора), неозначено-кількісні (кількадесят, кількасот);

— порядкові числівники, утворені від складних кількісних: двохсотий, сімдесятий. Складені числівники складаються з кількох слів:

двадцять два, вісімдесят третій, тисяча дев'ятсот вісімдесят перший.

49.Відмінювання і правопис кількісних числівників

У системі відмінювання числівників розрізняють дві групи відмінкових форм: форми називного і знахідного відмінків: п’ять зошитів, шість місяців і форми родового, давального, орудного і місцевого відмінків: п’яти (п’ятьох) зошитів, п’яти (п’ятьом) зошитам, п’ятьма (п’ятьома) зошитами, на п’ятьох зошитах.

Числівники один, одна, одно (одне) в однині відмінюються так, як прикметники твердої групи: одного, одному, одної, одній...

Числівники два, дві, обидва, обидві відмінюються, як прикметники твердої групи.

Числівники три і чотири в кожному відмінку (крім називного) мають однакові відмінкові закінчення (трьох, чотирьох, трьом, чотирьом), але в орудному відмінку (трьома, чотирма).

Числівники від п’яти до десяти відмінюються за зразком (п’яти, п’ятьох, п’ятьом, п’ятьома).

У числівниках на -дцять і -десят відмінюється тільки друга частина (тринадцяти, тринадцятьох, тринадцятьом, тринадцятьома; вісімдесят, вісімдесяти, вісімдесяти, вісімдесят, вісімдесятьма, на вісімдесяти).

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають закінчення -а (сорока, дев’яноста, ста).

Числівники тисяча, мільйон, мільярд, нуль відмінюються, як іменники.

50.Відмінювання і правопис порядкових числівників

При відмінюванні перша частина порядкового числівника на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний має форму родового відмінка кількісного числівника (крім сто і дев'яносто), а друга частина має закінчення, що залежить від роду, числа, відмінка порядкового числівника: трьохсотий, трьохсотого, двохсотсімдесятимільйонний, семитисячний, семитисячного.

Порядкові числівники, що закінчуються на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний, пишуться одним словом: дев’ятисотий.

Треба розрізняти складні порядкові числівники та складні прикметники з першою частиною числівником: стотисячний (числівник) – стокілограмовий (прикметник). Такі прикметники пишуться разом.

51.Займенник як самостійна частина мови.Співвідношення займенників з іншими частинами мови

Займенник — повнозначна частина мови, яка вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх. Відповідає на питання хто?, що?, який? чий? котрий? скільки?.

В українській мові займенники характеризуються розрядом, а також у певних розрядах родом, числом, відмінком, особою.

Конкретне лексичне значення займенників виявляється тільки в контексті, коли мовець співвідносить їх з певними іменниками, прикметниками або числівниками.

За значенням і граматичними ознаками займенникові слова поділяють на три групи:

ті, що співвідносяться з іменниками (відповідають на питання хто?, що?)

я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони, себе, хто, що, хтось, щось, абихто, абищо, дехто, дещо, хто-небудь, що-небудь, будь-хто, будь-що, казна-що, казна-хто, ніхто, ніщо

ті, що співвідносяться з прикметниками (відповідають на питання який? чий?)

мій, твій, ваш, наш, їхній, той, цей, дечий, чийсь, нічий, ніякий

ті, що співвідносяться з числівниками (відповідають на питання скільки? котрий?)

скільки, стільки, скількись, казна-скільки, котрий, котрийсь, декотрий, котрий-небудь, ніскільки

У реченні займенники можуть виконувати різні синтаксичні функції. Вони можуть виступати тими самими членами речення, що й іменники, прикметники, числівники.

підметом:

Я не нездужаю нівроку… (Тарас Шевченко)

Ти знаєш, що ти людина. (Василь Симоненко)

Рано ми вмієм любити, пізно — любов шанувати (М. Луків)

Так ніхто не кохав (Володимир Сосюра)

Він подав руку й мовчки вийшов. За ним виходили інші — хлопці й дівчата. (Улас Самчук)

А ми живі, нам треба поспішати… (Ліна Костенко)

присудком:

Ми з тобою просто ти і я. І тому для мене так трагічно те, що ти чиясь, а не моя. (Василь Симоненко)

Ах, очі, ті очі… Кохана, чом серце твоє не таке? (Павло Тичина)

Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись. (Ліна Костенко)

означенням

Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов. (Павло Тичина)

Не зневажай душі своєї цвіту, бо з нього виросло кохання наше (Леся Українка)

додатком:

Я люблю тебе, друже, за те, що не можу тебе не любити! (Володимир Сосюра)

Мене любов ненависті навчила (Леся Українка)

обставиною

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити (Ю. Яновський).

За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяють на розряди:

особові

я, ми, ти, ви, він, вона, воно, вони

зворотний

себе

взаємні

одне одного, одне другого

присвійні

мій, твій, ваш, наш, його, її, їхній

вказівні

цей, сей, осей, той, такий

означальні

весь, всякий, кожен, самий, сам, жодний, інший

питальні

хто?, що?, скільки?, котрий?, чий?

відносні

хто, що, скільки, котрий, чий (інколи два розряди об'єднують у питально-відносний)

неозначені

абихто, абищо, деякий, дечий, хтось, щось, котрийсь, будь-хто, будь-що, скільки-небудь, казна-скільки, хтозна-як

заперечні

ніхто, ніщо, ніяк, ніскільки,аніщо, ані-чий, аніякий

Особовими називаються займенники, які вказують на осіб, інших істот, предмети, явища поняття.

І особа

Займенники І особи я, ми вказують на особу, що говорить:

Я люблю свою хату поліську… Я люблю свій зажурений ліс (Д. Фальківський).

З указівкою на одну особу виступає авторське «ми», дуже поширене у науковому й публіцистичному стилях. Наприклад, Ф. Медвєдєв у вступі до посібника «Українська фразеологія. Чому ми так говоримо?» пише:

Ми зупиняємося докладніше у своїй праці на вивченні активних фразеологізмів, уживаних у різних стилях літературної мови, а також звертаємо увагу на фразеологічні вислови, поширені в усному мовленні.

Вживання ми замість я властиве для офіційно-ділового мовлення (наприклад, звернення до народу царів, королів, імператорів, монархів) і мові художньої літератури, часто з відтінком іронії.

ІІ особа

Займенники ІІ особи ти, ви вказують на особу, до якої звернено мовлення, тобто до співрозмовника, до слухача.

Займенник ви може вживатися й до однієї особи як засіб вираження ввічливості і пошани. У таких випадках слово ви пишеться з великої літери.

Варто звернути увагу на те, що при займеннику Ви у такому значенні складенний іменний присудок може стояти як у формі множини, так і у формі однини. Наприклад:

Ви задоволені? Ви задоволена? Ви задоволений?

Якщо ж при займеннику Ви стоять слова який, якийсь, такий, один, весь, то присудок ставиться в однині:

Яка Ви красива! Який Ви галантний!

У розмовно-побутовому стилі часто вживаються емоційно забарвлені звороти з формами займенників у родовому і давальному відмінках однини, що своїм значенням наближаються до часток:

от тобі й на, теж мені силач, нехай йому грець, цур йому, хто його знає

ІІІ особа

Займенники ІІІ особи він, вона, воно, вони вказують на особу, яка не бере участі в розмові, або на предмет, про який іде мова.

Морфологічні ознаки[ред. • ред. код]