- •1.Мова як суспільне явище.Основні функції мови:комунікативна,
- •2.Мова і держава.Українське законодавство про мову.Мовні обов’язки громадян
- •4.Основні стилі сучасної української літературної мови . Мовні особливості стилів
- •5.Мовна норма літературної мови та її соціальне значення
- •6.Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему.Основні фонетичні одиниці української мови : звук,склад,фонетичне слово,фраза
- •7.Наголос в українській мові . Роль наголосу в розрізненні слів і форм
- •9.Зміни голосних звуків у потоці мовлення .Вимова голосних звуків
- •13.Позначення мякості приголосних на письмі буквами ь,я,ю,є,і. Вживання мякого знака
- •17.Написання чоловічих і жіночих прізвищ,імен по батькові українського та іншомовного походження
- •20.Активна і пасивна лексика української мови,сфери її поширення
- •21.Лексика української мови з погляду на її походження
- •22.Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •23.Омоніми та їх види : омоформи,омофони,омографи
- •24.Антонімии та їх види. Антонімічні пари. Стилістична функція антонімів
- •25.Синоніми та їх види.Синонімічний ряд.Стилістична функція синонімів
- •26.Фразеологія української мови. Типи фразеологічних одиниць.Використання фразеологізмів у різних стилях української мови
- •27.Поняття про лексикографію. Словники та відображення історії і культури українського народу.Види словиків
- •28.Словотвір.Словотворчі засоби української мови
- •29.Будова слова.Морфеми та їх види.Стилістичне забарвлення значущих частин слова
- •30.Предмет морфології. Частини мови та принципи їх виділення
- •34.Форми іменників другої відміни
- •35.Форми іменників третьої відміни
- •36.Форми іменників четвертої відміни
- •37.Відмінювання іменників множинної форми
- •38.Незмінюванні іменники
- •2. З великої літери пишуться індивідуальні назви:
- •42. Cтупені порівняння якісних прикметників
- •43. Відмінювання прикметників. Повні і короткі прикметники
- •44. Відмінювання прикметників . Тверда і мяка групи прикметників
- •48.Групи числівників за будовою
- •49.Відмінювання і правопис кількісних числівників
- •50.Відмінювання і правопис порядкових числівників
- •51.Займенник як самостійна частина мови.Співвідношення займенників з іншими частинами мови
- •4 Морфологічні ознаки:
- •52.Групи займенників за значенням і граматичними ознаками
- •54.Значення і граматичні ознаки дієслова як самостійної частини мови
- •55.Дві основи дієслова
- •56.Вживання часових форм дієслова
- •57.Категорія способу дієслова.Правопис дієслів умовного і наказового способів
- •58.Дієвідмінювання дієслів : I і II дієвідміна
- •59.Категорія виду дієслова
- •62.Правопис не з дієсловами,дієприслівниками і дієприкметниками
- •63.Значення прислівника , його граматичні ознаки як самостійної частини мови. Розряди прислівників за значенням
- •67.Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності і підрядності
- •69.Частка як службова частина мови.Види часток за роллю в реченні . Правопис часток
- •70.Вигук.Групи вигуків за значенням
29.Будова слова.Морфеми та їх види.Стилістичне забарвлення значущих частин слова
префікс - частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм
корінь - спільна частина споріднених слів, яка виражає їхнє основне (загальне, поняттєве) лексичне значення, основна, стрижнева морфема
суфікс - частина слова, яка стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм
закінчення- змінна частина слова, яка стоїть переважно в кінці його, вказуючи на відношення до інших слів у словосполученні і реченні, є носієм граматичного значення
основа - частина слова без закінчення
основа є носієм лексичного значення слова
Незмінні слова закінченя не мають. Це:
а) невідмінювані іменники: таксі, леді, Капрі, шосе, Онтаріо, бюро;
б) невідмінювані прикметники: мані, максі;
в) числівники: мало;
г) неозначена форма дієслова: ходити, робити, працювать;
ґ) дієслівна форма - дієприслівник: ідучи, сидячи, виконавши, перекладаючи;
д) дієслівна форма нa -но, -то: видано, прожито;
е) прислівники: взимку, посередині, виразно, вперше, тричі, можна, треба;
є) сполучники: аби, якщо, нібито;
ж) прийменники: при, до, за, з-поза, близько, навколо;
з) частки: тільки, лише, невже, таки;
и) вигуки: еге! ого! гайда! алло! спасибі!
Зі словами, які не мають закінчення, не плутати слів 1) що мають нульове закінчення: ліс, хлопець, зустріч, хат, передрук; немає закінчення у словах: праворуч, вниз, вліво, вбік ; 2) коли кінцевий голосний невідмінюваного слова однаковий з кінцевим голосним відмінюваного: Делі, Сочі, Капрі - невідмінювані слова (закінчення немає), Чернівці, двері - відмінювані слова (закінчення -і), депо, шосе -невідмінювані слова, вікно, поле -відмінювані слова, у яких є закінчення -о, -е.
Аналізуючи слово за будовою, виділяємо його найменші частини – морфеми, які у свідомості носіїв мови пов’язуються з лексичним, лексико-граматичним чи граматичним значенням. Наприклад:
закінчення -ом вказує, що слово з такою морфемою є іменником чоловічого (або середнього) роду, він має форму орудного відмінка однини, належить до II відміни, відмінюється за зразком твердої групи (столом, лісом, батьком, селом);
суфікс -ар (фонетичний варіант -яр) вказує, що слово є іменником чоловічого роду, має форму називного відмінка в однині, називає переважно особу діяча (аптекар, вівчар, лікар, каменяр, кобзар, муляр), хоч може бути і в словах, що є назвами неістот (сухар, футляр).
Морфеми – це корінь, префікс, суфікс, закінчення. Морфемами також називають сполучні звуки -е, -о: кулемет, водогін. У дієслівних формах морфема -ся є суфіксом, вона може бути й після закінчення: листуватися, лікуватися.
Увага! Щоб правильно виділити морфеми, треба
а) повторити тему з фонетики про співвідношення між буквами і звуками ( див. Фонетика ). Аналізуючи, наприклад, слово краї, виділяємо корінь край- та закінчення -і; у слові присвоєний - префікс при-, корінь -свой-, суфікс -ен- та закінчення -ий;
б) зважити на можливі чергування голосних і приголосних звуків та на інші звукозміни (спрощення приголосних, вставні звуки тощо).
Щоб правильно визначити корінь слова, мусимо а) підібрати споріднені слова і б) врахувати можливі звукозміни: бік, збоку, бічний, бочок, в боці, сідати, сидження, сяду.
Увага! Слід розрізняти корені-омоніми: вода, водяний і водити, воджу.
Виділяючи суфікс, треба зважити на такі моменти:
- суфікси мають частиномовне значення, отже, насамперед варто визначити, якою частиною мови є аналізоване слово. Іменниковими, наприклад, є суфікси -ість (радість, юність), -ств- (студенство), -енн- ( перенесення), -ар (кобзар, лікар), -ач (сікач), -ик (столик), -ин- (горошина) та багато інших.
Свою систему суфіксів мають прикметники: -н- (кінний, денний), -іш-, -ш- (рідніший, ширший), -ськ- і похідні -зьк- , -цьк-(львівський, запорізький, козацький), -ин (мамина), -ів (Василів, батьків), -яч- (лисячий) та ін.
Характерними для дієслова є суфікчи -ува- (-юва-), -ну-, -а- (стукати, танцювати, грюкнути ) -и- (робити), -і- (червоніти), -ти (ть) - специфічний суфікс неозначеної форми дієслова (ходити), -в (-л) - це суфікс минулого часу (писав, писала, писали ).
Усього шість суфіксів характеризують дієприкметник як дієслівну форму: -уч (-юч)ий, -ач (-яч)ий; -л-, -ен-, -н-, -т- (ведучий, ходячий, потерпілий, перенесений, списаний); чотири суфікси має така дієслівна форма, як дієприслівник: -ачи (-ячи), -учи (-ючи), -ши, -вши (сидячи, ревучи, вибігши, виконавши); складну систему суфіксів має прислівник.
Іноді складно визначити, чи в слові маємо один суфікс, а чи кілька. Як, наприклад, зорієнтуватися, чому у дієприкметнику перенесений - один суфікс (-ен-), а в дієприкметнику записаний - два (-а-,-н- ), як не помилитися, виділяючи чотири суфікси в іменнику здрібнілість? Міркуємо так: якщо частина слова виступає у коренево чи словотвірно споріднених словах як самостійна, то це окрема морфема. У слові записаний маємо дієслівний суфікс -а (пор.: записати, читати, кричати); в іменнику здрібнілість маємо прикметниковий суфікс -н- (дрібний, вірний), дієслівний -і- (здрібніти, біліти), дієприкметниковий -л- (помолоділий, зчорнілий), іменниковий -ість (радість, молодість).
Префікси також мають своє частиномовне значення. Ніколи не помилимось, визначаючи, що префікси пра-, па- іменникові (праліс, прамова, пасинок, паросток), най-, пре- - прикметникові (найзручніший, прегарний), ви-, від- (віді-), з- (зі-), при- - дієслівні (вигнати, відбити, відігнути, збити, зiгнути, прибити) та ін.
Увага! В іменнику можливий дієслівний префікс. Він просто може сигналізувати про те, що дієслово дало основу для утворення іменника. Наприклад, слова виклад, заклик, відгук, погляд, відріз утворені від дієслів викладати, закликати, відгукуватись, поглядати, відрізати.
Запам'ятайте! Не в усіх словах морфеми легко вичленувати. Внаслідок різних звукових змін (чергування, спрощення, асиміляції, дисиміляції, появи вставлених звуків тощо) морфеми зазнають деформації, у словах можуть бути "змертвілі" суфікси чи префікси, зв'язані основи.