- •1.Мова як суспільне явище.Основні функції мови:комунікативна,
- •2.Мова і держава.Українське законодавство про мову.Мовні обов’язки громадян
- •4.Основні стилі сучасної української літературної мови . Мовні особливості стилів
- •5.Мовна норма літературної мови та її соціальне значення
- •6.Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему.Основні фонетичні одиниці української мови : звук,склад,фонетичне слово,фраза
- •7.Наголос в українській мові . Роль наголосу в розрізненні слів і форм
- •9.Зміни голосних звуків у потоці мовлення .Вимова голосних звуків
- •13.Позначення мякості приголосних на письмі буквами ь,я,ю,є,і. Вживання мякого знака
- •17.Написання чоловічих і жіночих прізвищ,імен по батькові українського та іншомовного походження
- •20.Активна і пасивна лексика української мови,сфери її поширення
- •21.Лексика української мови з погляду на її походження
- •22.Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •23.Омоніми та їх види : омоформи,омофони,омографи
- •24.Антонімии та їх види. Антонімічні пари. Стилістична функція антонімів
- •25.Синоніми та їх види.Синонімічний ряд.Стилістична функція синонімів
- •26.Фразеологія української мови. Типи фразеологічних одиниць.Використання фразеологізмів у різних стилях української мови
- •27.Поняття про лексикографію. Словники та відображення історії і культури українського народу.Види словиків
- •28.Словотвір.Словотворчі засоби української мови
- •29.Будова слова.Морфеми та їх види.Стилістичне забарвлення значущих частин слова
- •30.Предмет морфології. Частини мови та принципи їх виділення
- •34.Форми іменників другої відміни
- •35.Форми іменників третьої відміни
- •36.Форми іменників четвертої відміни
- •37.Відмінювання іменників множинної форми
- •38.Незмінюванні іменники
- •2. З великої літери пишуться індивідуальні назви:
- •42. Cтупені порівняння якісних прикметників
- •43. Відмінювання прикметників. Повні і короткі прикметники
- •44. Відмінювання прикметників . Тверда і мяка групи прикметників
- •48.Групи числівників за будовою
- •49.Відмінювання і правопис кількісних числівників
- •50.Відмінювання і правопис порядкових числівників
- •51.Займенник як самостійна частина мови.Співвідношення займенників з іншими частинами мови
- •4 Морфологічні ознаки:
- •52.Групи займенників за значенням і граматичними ознаками
- •54.Значення і граматичні ознаки дієслова як самостійної частини мови
- •55.Дві основи дієслова
- •56.Вживання часових форм дієслова
- •57.Категорія способу дієслова.Правопис дієслів умовного і наказового способів
- •58.Дієвідмінювання дієслів : I і II дієвідміна
- •59.Категорія виду дієслова
- •62.Правопис не з дієсловами,дієприслівниками і дієприкметниками
- •63.Значення прислівника , його граматичні ознаки як самостійної частини мови. Розряди прислівників за значенням
- •67.Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності і підрядності
- •69.Частка як службова частина мови.Види часток за роллю в реченні . Правопис часток
- •70.Вигук.Групи вигуків за значенням
5.Мовна норма літературної мови та її соціальне значення
Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.
Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видатний діяч українського відродження проф. І. Огієнко, «для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис».
Мова — це сукупність правил, за якими будується мовлення як основа спілкування людей, а отже, і розуміння одне одного. Головною категорією культури мови є мовна норма.
Норма диктується й випрацьовується вихованням і освітою: родиною, оточенням, дошкільними й шкільними закладами, середньою спеціальною та вищою школами, літературою, театром, кіно-, радіо- й телевізійними передачами — усіма засобами масової інформації, а тепер ще й Інтернетом. Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми.
Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота та ясність, приступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова та його форма, словосполука й будь-яке речення. Оскільки мовна норма — категорія історична, вона, як уже зазначалося, змінюється разом із розвитком і зміною суспільства. На ґрунті старої норми утворюється нова, але стара до певної міри ще продовжує існувати. Таким чином з усталених нових правил нагромаджуються винятки.
Як би ми не розглядали питання культури мови — у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв'язках з мисленням і психологічними чинниками,— усі вони неминуче пов'язані з поняттям норми… Мовній нормі притаманний двоїстий характер: з одного боку — мовна норма є, природно, явищем мови, а з другого — норма виразно виступає і як явище суспільне. Суспільний характер норми виявляється сильніше, ніж суспільний характер мови взагалі. Адже норма нерозривно пов'язана саме із суспільно-комунікативною функцією мови.
Сукупність загальноприйнятих, -усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов'язковими для всіх її носіїв.
Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:
орфоепічні норми (вимова);
Наприклад: [молод'ба́]
акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);
Наприклад: вихо́дити- ви́ходити
лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);
словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);
морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);
синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);
стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);
орфографічні норми (написання слів);
пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).