- •1.Мова як суспільне явище.Основні функції мови:комунікативна,
- •2.Мова і держава.Українське законодавство про мову.Мовні обов’язки громадян
- •4.Основні стилі сучасної української літературної мови . Мовні особливості стилів
- •5.Мовна норма літературної мови та її соціальне значення
- •6.Фонетика української літературної мови як учення про її звукову систему.Основні фонетичні одиниці української мови : звук,склад,фонетичне слово,фраза
- •7.Наголос в українській мові . Роль наголосу в розрізненні слів і форм
- •9.Зміни голосних звуків у потоці мовлення .Вимова голосних звуків
- •13.Позначення мякості приголосних на письмі буквами ь,я,ю,є,і. Вживання мякого знака
- •17.Написання чоловічих і жіночих прізвищ,імен по батькові українського та іншомовного походження
- •20.Активна і пасивна лексика української мови,сфери її поширення
- •21.Лексика української мови з погляду на її походження
- •22.Багатозначність слів у сучасній українській мові
- •23.Омоніми та їх види : омоформи,омофони,омографи
- •24.Антонімии та їх види. Антонімічні пари. Стилістична функція антонімів
- •25.Синоніми та їх види.Синонімічний ряд.Стилістична функція синонімів
- •26.Фразеологія української мови. Типи фразеологічних одиниць.Використання фразеологізмів у різних стилях української мови
- •27.Поняття про лексикографію. Словники та відображення історії і культури українського народу.Види словиків
- •28.Словотвір.Словотворчі засоби української мови
- •29.Будова слова.Морфеми та їх види.Стилістичне забарвлення значущих частин слова
- •30.Предмет морфології. Частини мови та принципи їх виділення
- •34.Форми іменників другої відміни
- •35.Форми іменників третьої відміни
- •36.Форми іменників четвертої відміни
- •37.Відмінювання іменників множинної форми
- •38.Незмінюванні іменники
- •2. З великої літери пишуться індивідуальні назви:
- •42. Cтупені порівняння якісних прикметників
- •43. Відмінювання прикметників. Повні і короткі прикметники
- •44. Відмінювання прикметників . Тверда і мяка групи прикметників
- •48.Групи числівників за будовою
- •49.Відмінювання і правопис кількісних числівників
- •50.Відмінювання і правопис порядкових числівників
- •51.Займенник як самостійна частина мови.Співвідношення займенників з іншими частинами мови
- •4 Морфологічні ознаки:
- •52.Групи займенників за значенням і граматичними ознаками
- •54.Значення і граматичні ознаки дієслова як самостійної частини мови
- •55.Дві основи дієслова
- •56.Вживання часових форм дієслова
- •57.Категорія способу дієслова.Правопис дієслів умовного і наказового способів
- •58.Дієвідмінювання дієслів : I і II дієвідміна
- •59.Категорія виду дієслова
- •62.Правопис не з дієсловами,дієприслівниками і дієприкметниками
- •63.Значення прислівника , його граматичні ознаки як самостійної частини мови. Розряди прислівників за значенням
- •67.Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності і підрядності
- •69.Частка як службова частина мови.Види часток за роллю в реченні . Правопис часток
- •70.Вигук.Групи вигуків за значенням
42. Cтупені порівняння якісних прикметників
Якісні прикметники виражають ознаку, яка може бути у предмета в більшій або в меншій мірі: холодний — холодніший — найхолодніший, тому їм властиві ступені порівняння: вищий і найвищий.
Вищий ступінь порівняння показує, що в одному предметі більше тієї самої якості, ніж в іншому: молодший, сильніший, красивіший, веселіший, кращий, суворіший.
За будовою вищий ступінь має дві форми: просту і складену.
Проста форма утворюється додаванням до основи прикметника суфіксів -ш- або -іш-: довший, дешевший, світліший, темніший, свіжіший, дзвінкіший.
При утворенні вищого ступеня за допомогою суфікса -ш- відбуваються такі фонетичні зміни:
- в основі втрачаються суфікси -к-, -ок-, -ек- перед суфіксом -ш- вищого ступеня: тонкий — тонший, глибокий — глибший, далекий — дальший. Перед суфіксом -іш- суфікси -к-, -ок-, -ек- зберігаються: дзвінкіший, жорстокіший;
- приголосні г, з, ж кінця основи звичайного ступеня разом із суфіксом -ш- змінюються на жч: дорогий — дорожчий, близький — ближчий, важкий — важчий, дорогий — дорожчий, дужий — дужчий, низький — нижчий, тяжкий — тяжчий, але легкий — легший;
- сполучення звуків с + ш дає щ: високий — вищий, товстий — товщий.
Кілька прикметників мають паралельні форми вищого ступеня: тихий — тихший — тихіший, товстий — товщий — товстіший.
Є група прикметників, у яких форми вищого ступеня порівняння утворюються від інших основ: великий — більший, малий — менший, гарний — кращий.
Складена форма вищого ступеня порівняння утворюється поєднанням звичайного прикметника та слова більш або менш: більш талановитий, менш рішучий.
Найвищий ступінь порівняння виражає найвищу міру ознаки предмета порівняно з такою ж ознакою в інших предметах: найдорожчий, найкращий. Найвищий ступінь порівняння також має дві форми: просту і складену.
Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до прикметника вищого ступеня: найвеселіший, найзручніший, найбагатший. Форма найвищого ступеня порівняння може підсилюватися часткою як або що. Ці частки пишуться разом із прикметниками: якнайкращий, якнайбільший, щонайдорожчий, щонайзручніший.
Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється додаванням до форм звичайного ступеня слова найбільш або найменш: найбільш приємний, найменш зручний. Часто найвищий ступінь прикметників виражається описовим зворотом: дорожчий над усе, веселіший за всіх.
Не мають ступенів порівняння прикметники:
- з суфіксами -ав- (-яв-), -уват-(-юват-): золотавий, русявий, чорнявий, білуватий, синюватий;
- з суфіксами -еньк-, -есеньк-, -енн-: гарненький, тонесенький, здоровенний.
43. Відмінювання прикметників. Повні і короткі прикметники
Відмінювання прикметників
Прикметники змінюються за родами, числами й відмінками. Форма прикметника визначається тим іменником, від якого цей прикметник залежить у словосполученні чи реченні.
За характером кінцевого приголосного основи та відмінкових закінчень прикметники поділяються на дві групи — тверду і м'яку.
Тверда група прикметників
До твердої групи належать:
а) якісні та відносні прикметники, що мають основу на твердий приголосний і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ий: безладний, безпорадний, безробітний, бідолашний, величний, веселий, весняний, відповідний, гіркий,глухий;
б) присвійні прикметники із суфіксами -ів (після голосного та апострофа - -їв), -ин (після голосного та апострофа - -їн), які в називному відмінку однини чоловічого роду після цих суфіксів мають нульове закінчення: Андріїв, батьків, Галин, дідів, доччин, Ігорів, нянин, шевців;
в) усі короткі форми прикметників: варт, винен, годен (згоден), готов, жив, здоров, зелен, ладен, певен, повен, повинен, прав, рад, ясен.
М'яка група прикметників
До м'якої групи належать:
а) відносні прикметники, що мають основу на м'який приголосний -н- і в називному відмінку однини чоловічого роду закінчуються на -ій (після голосного — -їй): безодній, будній, верхній, весінній, вечірній, всесвітній (кругосвітній), городній;
б) усі прикметники на -жній, -шній, що походять від прислівників: ближній, внутрішній, вчорашній, давнішній, домашній, завтрашній, зовнішній, колишній;
в) відносні прикметники з основою на -й: безкраїй, довговіїй, короткошиїй; відносні прикметники з відтінком присвійності: братній, орлій, а також якісний прикметник синій.
За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.
Прикметники, у яких є закінчення, називаються повними: добрий, вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для сучасної української мови.
Загальновживаними в сучасній українській мові є повні змінні форми прикметників: нестягнені форми чоловічого роду (високий, гарний, веселий) і стягнені форми жіночого і середнього роду однини і у називному відмінку множини (висока, гарна, весела; високе, гарне, веселе; високі, гарні, веселі).
Нестягнені форми жіночого і середнього роду можливі лише в називному та знахідному відмінках однини і множини: добрая, синяя; добреє, вечірнєє, синєє; добрії, вечірнії, синії. Вживаються вони переважно в народній творчості, а також у поетичному мовленні для стилізації під народну пісню: Ой у полі три криниченьки. Любив козак три дівчиноньки — Чорнявую та білявую, Третю руду та поганую (Нар. пісня); Ні, мамо, не можна нелюба любить. Нещасная доля із нелюбом жить (Є.Гребінка).
Прикметники, у яких немає закінчення, називаються короткими.
Незначна кількість прикметників паралельно до загальновживаної повної форми має коротку (незмінну) форму: винен, певен, варт, потрібен, годен, ладен, повен, здоров, рад, славен, ясен, срібен, дрібен, зелен, красен та ін. Вони зустрічаються переважно у фольклорі, використовуються у народному мовленні, в художньому стилі, в основному у поезії для створення народнопісенного колориту, наприклад: Один товариш — ясне сонечко, Другий товариш — то місячко, Третій товариш — то дрібен дощик (Колядка); Виплива на сині ріки ясен вечір іздаля. Ходить пісня берегами, ходить селами й містами, в золот бубон б'є (М. Рильський).
Тільки коротку формумають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку однини чоловічого роду (чий?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин, Маріїн. Форми на зразок "Івановий" не є нормативними.
Паралельно вживаються форми маків і маковий цвіт; але тільки королевий цвіт.