Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
SESSIYa_UKRAINSKIJ_YaZYK (1).docx
Скачиваний:
35
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
233.07 Кб
Скачать

55.Дві основи дієслова

Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

основа

приклади

основа інфінітива (минулого часу) робити, їхати, мовчати, висіти, закапувати, зеленіти, чекати

основа теперішнього (майбутнього) часу роблять, їдуть, мовчать, висять, закапують, зеленіють, чекають

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти).

Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.

Від основи інфінітива творяться:основа вести

бажати

дієприкметники минулого часу ведений

бажаний

дієприслівники доконаного виду привівши

бажаючи

форми минулого часу привів

бажав

форми умовного способу привів би

бажав би

Від основи теперішнього (майбутнього) часу творяться:основа ведуть

бажають

дієприкметники теперішнього часу ведучий

бажаючий

дієприслівники недоконаного виду ведучи

бажаючи

форми теперішнього часу веду

бажаю

форми майбутнього часу від дієслів доконаного часу приведу побажаю

форми наказового способу приведи

побажай

56.Вживання часових форм дієслова

Крім основних значень часу, що безпосередньо виражаються часовими формами

дієслів у процесі спілкування, може виражатися відносне значення щодо моменту

мовлення.

Так, наприклад, у розповіді про минулі події поряд із формами дієслів минулого

часу вживаються форми теперішнього часу в значенні минулого: Вийшов за школу -

світа не видно, сліпить очі, рве за поли, з ніг валяє (С. Васильченко). Форми

майбутнього часу також можуть уживатися в значенні минулого або теперішнього,

надаючи відтінку раптовості, несподіваності, енергійності: Сидж у-як загуде в грубі,

як сипне, війне снігом у вікна — зразу стемніло (С. Васильченко). Сивий ус, стару

чуприну вітер розвіває; то приляже та послуха, як кобзар співає… (Т. Шевченко).

Відносність часового значення допомагають виражати модальні частки було,

бувало, наприклад: Ти було підеш орати, виореш, засієш і зажнеш, а панські козаки

прийдуть та й заберуть усе (Панас Мирний); Сидимо було день при дні у дівочій та

робимо (Марко Вовчок).

57.Категорія способу дієслова.Правопис дієслів умовного і наказового способів

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Семантична суть категорії способу полягає у протиставленні реальних дій ірреальним (модальним).

Термін у сучасному значенні вперше вжив Т. Глинський у своїй неопублікованій праці 1845 року; 1862 ним скористався М. Осадца.[1] Способи дієслів вивчали А. Ярещенко, Л. Коць, Н. Дніпровська та ін.

Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу

Традиційно в українській мові виділяють два морфологічно виражені недійсні способи: наказовий та умовний. З урахуванням семантики пропонують і детальнішу класифікацію недійсних способів[1].

Власне наказовий спосіб (імператив) (синтетична форма: роби, робіть) виражає необхідність виконання дії співрозмовником, співрозмовником разом з іншими особами чи особами, які якось пов'язані зі співрозмовником.

Закличний спосіб (робімо) виражає пропозицію мовця виконувати дію разом із співрозмовником.

Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).

Бажальний (оптатив) спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ. Може утворюватись за допомогою різних формотворчих часток: хай зроблю, хай би він зробив, зробив би він скоріше.

Умовний спосіб використовується в підрядних реченнях для вираження умови або мети (якби зробив, щоб робив). Тут частка би зливається із сполучником.

В умовному (в широкому розумінні) способі вживаються форми минулого, давноминулого часу, а також інфінітиву: він би робив, він би був зробив, йому б робити.

Дієслова формально дійсного способу можуть вживатись у значенні наказового (Завтра прийдете до мене!) та умовного (здійсненна умова), кон'юнктивного способів (Зроблю, якщо… Гадаю, що робить…).

Таким чином формальне (морфологічне) і семантичне розуміння категорії способу не є цілком тотожними.

Частки хай, нехай походять від форми наказового способу дієслова хати (займати, торкати).

Частка би походить від аориста дієслова бути. Належність її до минулого часу обумовлює можливість поєднувати цю частку (також сполучники щоб, якби, які її містять) тільки з формами минулого (давноминулого) часу чи інфінітива дієслова.

Спосіб дієслова є основним засобом оформлення об'єктивної модальності — граматичної ознаки будь-якого речення, що виражає відношення висловлення до дійсності у плані реальності-нереальності. Разом з тим на об'єктивну модальність часто нашаровується суб'єктивна, що виражає впевненість, сумнів, недовіру, іронію мовця тощо. Граматично модальність виражається поєднанням дієслова (чи іншого предиката) з модальними частками, прислівниками, дієсловами, а також словосполученнями та реченнями. Порівняйте також різну модальність у прикладі: піди-но, піди, ти б пішов, нехай би ти пішов, бодай би ти пішов.

До сфери модальності зараховують також протиставлення висловлень за ознаками ствердження-заперечення, повідомлення-питання.

В українській мові немає якихось особливих заперечних чи питальних способів дієслова. Заперечна форма утворюється простим поєднанням частки не з дієсловом. Специфічним винятком є вживання замість заперечної форми не є предикативного прислівника немає.

Питальна форма може утворюватись за допомогою частки чи та інших (хіба, невже тощо). Характерною особливістю питальної форми є нівелювання протиставлення ствердження й заперечення (синонімічні форми: чи робив? чи не робив? робив чи ні?).

Дієслова умовного способу творяться додаванням до форм минулого часу частки би, б. Дієслова умовного способу змінюються за родами в однині та числами.

Частку би, б пишуть окремо від дієслів. Якщо попереднє слово закінчується на приголосний, уживають частку би, після голосного — б.

Частка може стояти після дієслова або перед ним, а може бути віддалена від нього іншими словами.

Дієслова наказового способу змінюються за особами і числами. Форми дієслів наказового способу творяться від основ теперішнього і майбутнього простого: доконаний вид часу. Дієслова наказового способу в однині мають форму другої особи, а в множині — першої та другої осіб. Форми наказового способу можуть уживатися з постфіксом -ся.

Закінчення -и, -имо, -ім, -іть, -іте вживаються в дієсловах із наголошеним закінченням: роби, робімо, робіть або в дієсловах, основа яких закінчується збігом двох приголосних: провітри, провітрімо, провітріть. В інших випадках дієслова другої особи однини у формі наказового способу мають чисту основу: кинь, малюй.

Форма третьої особи дієслів наказового способу твориться сполученням часток хай, нехай і дієслова у формі теперішнього або майбутнього часу: хай бере, хай беруть.

Дієслова у формі другої особи однини наказового способу пишуть із м’яким знаком: сядь, стань, лізь. Не пишуть м’який знак у дієсловах, основа яких закінчується на губний, шиплячий приголосний або р: насип, ріжте, повір.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]