69.Частка як службова частина мови.Види часток за роллю в реченні . Правопис часток

Ча́стка — службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткових відтінків або служить для творення деяких граматичних форм і нових слів. Велика частина часток не має наголосу і виступає як енклітика або проклітика.

За роллю в слові і в реченні[ред. • ред. код]

формотворчі — служать для творення дієслівних форм

словотворчі — служать для утворення нових слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами)

заперечні — надають заперечного значення тому слову, перед яким стоять

модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить до висловленого.

До модальних часток належать:

Вказівні (ось, осьде, он, от, ото, це, оце)

Означальні (якраз, ледве, просто, прямо, власне, майже, саме)

Заперечні (не, ні, ані)

Обмежувально — вказівні (тільки, лише, хоч, хоч би, виключно)

Підсилювально — видільні (і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо)

Наказові (хай, нехай, бодай, (давай немає такого слова в українській мові))

Умовні (би, б, ну)

Стверджувальні (так, отак, еге, авжеж, отож, гаразд)

Питальні (чи, невже, хіба, та ну, що за)

Порівняльні (мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито)

Окличні (як, що за)

Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.

Частки «би(б), же (ж), то, ось, он» пишуться окремо від інших слів (сказав би, адже ж, що то за, ось коли, он який). Разом вони пишуться в складі сполучників та інших часток (авжеж, атож, аякже, таж, мовби, начебто). Залежно від вимови частки ось і он можуть писатися разом і окремо (осьде (ось де) і онде (он де)).

Разом пишуться частки «аби-, де, -сь, ані-, ні-, чи-, як-, що-, чим» (чимшвидше, якраз, ніскільки, анітрохи, дехто, абиде, хтось).

Через дефіс пишуться частки «казна-, хтозна-, будь-, небудь, бо-, но-, -то, -от, -таки» (де-небудь, хтозна-який, як-от, пиши-но).

Пишуться окремо, якщо між часткою й словом, якого вона стосуються, стоїть інше слово (аби до кого, що ж до, якби ж то, все ж таки, будь на якому).

70.Вигук.Групи вигуків за значенням

Вигук – це особлива частина мови, яка виражає емоції та волевиявлення мовця, не називаючи їх.

Вигук не називає, а краще сказати, зображає різні почуття, емоції, спонукання та акустичні (звуконаслідувальні) уявлення мовців. Напр.: фе!, тю!, ой-ой-ой!, цить!, добридень!, перепрошую!, дякую!, ура!, тік-так!, дрр!, га-га-га! і под.

Від самостійних частин мови вигук відрізняється своїм специфічним значенням – зображенням емоційної, чуттєвої сфери. Від службових – тим, що не виконує функцій зв’язку слів і речень.

За походженням вигуки поділяються на первинні і вторинні.

Первинні: о!, ой!, ей!, ах!, ух!

Вторинні (похідні від інших частин мови): господи!, страх!, гвалт!, гляди!, диви!, спасибі!, браво!

За значенням вигуки поділяються на:

емоційні: ах!, овва!, ой боже!, матінко моя! Виражають емоції, почуття, реакцію мовця на факти дійсності;

спонукальні: геть!, гайда!, цить!, годі!, марш!, тсс!, стоп!, цабе!, брись!, вйо! і под. Виражають спонукання людей або тварин до дії;

мовний етикет: здрастуйте!, прощайте!, прошу!, спасибі!, даруйте!, будьте здорові! і под. Виражають привітання, побажання, прохання, подяку тощо.

звуконаслідувальні – звуки, шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів: брязь!, грюк!, кап-кап!, ку-ку!, ме-е-е! і под.

У мові вигуки виступають як замінники речень, на письмі обов’язково відокремлюються розділовими знаками (комами або знаком оклику), а в усному мовленні мають спеціальну інформацію.

Конкретне значення вигуків великою мірою залежить від контексту.

Пор.:

Ох, як він співав, який був голос! – захоплення

Ох! Як ти мене злякав! – переляк

Ох! Як важко жити! – невдоволення.

Правопис та особливості вживання вигуків

1. Звуконаслідувальні вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: а-а-а, му-у-у, ой-ой-ой, ха-ха-ха і под.

Якщо вигук не передає повторюваних або протяжних звуків, він пишеться разом: овва, кукуріку, кудкудак, бабах, тарарах і под.

2. У вторинних вигуках з кількох слів усі складові частини пишуться окремо: от тобі й на! оце так! на добре здоров’я! гарно дякую! до побачення! будь ласка і под.

Винятки: а) одним словом пишуться вигуки: ану, анумо, ануте.

б) через дефіс – їй-богу, їй-бо, їй-право, ану-ну.

3. Вигуки вживаються лише в розмовному і художньому стилях, рідко – у публіцистиці. У науковому та офіційно-діловому стилях вони не вживаються.

4. У реченні вигуки відокремлюються комою або знаком оклику на початку або в кінці речення:

Не жартуйте наді мною, будь ласка.

До побачення! Вирушаю в дорогу.

Ай- ай-ай! Як це сталося?

5. У середині речення, як правило, вигук з обох боків виділяється тире:

Коли це гусак як закричить – ґе-ґе-ґе! – та й по воді крилами.

6. Вжиті в переносному значенні, вигуки можуть у реченні виступати в ролі присудка, підмета або додатка.

Напр.: А човен хить-хить під вербою – присудок.

Тисячоголосе “ура” котилося над площею – підмет.

Не кажи “гоп”, поки не перескочиш – додаток.

У таких випадках вигуки не виділяються розділовими знаками.

Розрізняють три групи вигуків.

1. Вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив і т. д.: о, ой,

ах, ай, ех, тьху, овва та ін. Наприклад: Ох, і щука ж була! Ех, і щука… (М. Стельмах);

Ух ти! Як зуби вишкірив (М. Стельмах); Ой, рятуйте, задавить супоня

(І. Карпенко-Карий); Русалка: Овва! А батько мій їх всіх потопить (Леся Українка).

2. Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, гов, агов,

на, нате, стоп, марш, тпру, цабе. Наприклад: Та цитьте, чортові сороки! -

Юпітер грізно закричав (І. Котляревський); Агов! Чи чуєш? Щось тріщить у лісі!

(І. Франко); — Марш мені зараз малину рвати! (М. Коцюбинський). — Ану, стоп! -

Віталій нахилився до водія, торкнув його за плече (О. Гончар).

3. Вигуки, що виражають етикет — вітання, подяку, побажання, вибачення тощо:

добрий день (добридень), доброго рангу, на добраніч, прощайте, дай боже, боже

поможи, на здоров ‘я, спасибі, хай йому грець. Наприклад: Добрий вечір, люди добрі

(М. Коцюбинський); [Старшина] — А нехай їй біс, тій Парасці (І. Карпенко-Карий).

4. Звуконаслідувальні слова: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, тьох-тьох, кап-кап.

Наприклад: — Кахи! Кожум ’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь!

(Нар. творчість); Що рибка смик — то серце тьох! Серденько щось Рибалочці віщує

(С. Гулак-Артемовський); А з степу, з далини, як відгук: — М у-у! (А. Головко).

У реченні після вигуків першої групи ставиться кома, а при підвищеній інтонації -

знак оклику; всередині речення такий вигук виділяється комами з обох боків: Ту

смертну дорогу багрову йому не забути, о, ні! (В. Сосюра).

Вигукового значення можуть набувати самостійні слова:

Лиха година! Такого піджака загубити (О. Довженко).

Прощай, світе, прощай, земле, неприязний краю! (Т. Шевченко).