48. Звертання . Значення та способи вираження звернення, його місце в реченні. Інтонація при звертанні.

Звертання — це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Наприклад: Галино, дівчино, чом сумна ходиш, до мене не говориш ?

Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; й комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення.

Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального —знак питання.

Звертання — це слово або група слів, що називають особу, а іноді — неживий предмет, до якого звертається мовець. Наприклад: 1. І шлях святинь твоїх, Славуто, тернами весь позаростав! (М. Філянський). 2. Люблю тебе, моя ти пісне, тобі я дякую за все (В. Сосюра).

Спосіб вираження

Звертання виражається іменником у кличному відмінку або в називному в значенні кличного. Інколи в ролі звертання виступають слова інших частин мови, вжиті у значенні іменника. Наприклад:

Будь щаслива та здорова, чорноброва! (М. Вороний).

Місце в реченні

Звертання можуть займати будь-яке місце в реченні. Самі ж членами речення не виступають і не утворюють з іншими членами речення словосполучень.

Інтонація

Звертання вимовляються з окличною інтонацією, високим тоном, особливо на початку речення. У вимові перед звертанням паузи зазвичай немає, є пауза, як правило, після нього. Якщо звертання стоїть у середині речення, воно читається швидким темпом.

Розділові знаки

На письмі звертання виділяється комами. Проте, коли звертання стоїть на початку речення і вимовляється з окличною інтонацією, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово в такому випадку пишеться з великої букви. Життя моє! Дозволь тебе любити. Зашити щастям зроблені дірки (А. Стеценко). Перед звертанням часто бувають вигуки, які від звертання відділяються комами. Не виділяються лише слова о, ой, якщо вони вжиті як підсилювальні частки.

Структура звертання, виражені одним словом, називаються непоширеними. Звертання, виражені групою слів, називаються поширеними.

У групі поширеного звертання можуть бути відокремлені означення, однорідні члени речення. Усередині такого звертання ставляться розділові знаки відповідно до загальних правил. Прощайте,росяні долини і села, сповнені краси (О. Підсуха).

Стилістичні особливості

Звертання вживаються здебільшого в розмовному, художньому та публіцистичному стилях мови. У мові художньої літератури та приватному листуванні звертання емоційно забарвлені, тому вживаються з вигуками, частками, повторюються. Часто вживаються в питальних і спонукальних реченнях, у діалогах.

При звертанні можуть бути займенники ти, ви у будь-якому відмінку. Ці займенники до групи звертання не входять.

49. Еквіваленти речення як ускладнювальний компонент структури простого речення.

У сучасній українській літературній мові реальне речення не завжди реалізується за схемою семантично елементарних простих конструкцій. Часто воно містить у собі компоненти, не зумовлені валентністю предиката, або з предикатними компонентами у валентній рамці іншого предиката. За семантико-синтаксичними ознаками така структура становить ускладнену синтаксичну одиницю, що утво¬рилася внаслідок формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних трансформацій складного речення. До вказаного класу зараховуємо конструкції з грамемою найвищого ступеня порівняння, якщо вони за стосунком до позначуваної ситуації є семантично складними, а на рівні формально-граматичної структури характеризуються монопредикативністю. У межах останніх розмежовуємо різноманітні реченнєві побу¬дови, які класифікуємо з урахуванням ускладнювального компонента. Крім того, розрізняючи суперлати¬вні якісні прикметники, якісно-означальні прислівники, прислівники міри і ступеня, слова категорії стану та прислівники місця і часу, доцільно розмежувати відповідно п'ять сфер вживання грамем найвищого ступеня порівняння, що у свою чергу формують певні групи ускладнених синтаксичних структур. До класу неелементарних простих речень із суперлативним прик¬метником зараховуємо такі синтаксичні конструкції:

1) з відокремленими членами речення. 2) з атрибутивним вживанням суперлатива, не зумовленим валентністю предиката 3) з однорідними членами речення4) із суперлатавними компонентами, що входять до складу по¬двійного присудка 5) з грамемою найвищого ступеня порівняння, яка являє собою вторинний присудок, взаємо¬пов'язаний із вторинним підметом, вираженим знахідним відмінком. 6) із суперлативним прикметниковим предикатом якості-відношення, у валентну рамку якого входять предикатні іменники. Відокремлені звороти найчас¬тіше являють собою поєднання опорного суперлатива із залежними від нього компонентами. Очевидною є їхня похідність від вихідних елементарних простих речень. Особливість подібних неелементарних структур полягає у значен¬нєвому виділенні ускладнювальних частин, у посиленні їхнього змістового навантаження. Набуваючи відповідних вирізнювальних характеристик, відокремлені конструкції становлять своєрідне додаткове повідомлення до головного змісту речення. Вияви синтаксичної автономності відокремлених членів дозволяють кваліфікувати їх як напівпредикативні конструкції. На противагу синтаксично відокремленим суперлативним прикметниковим зворотам у мовній системі вирізняють невідокремлені структури. Певна втрата інтонаційного та значеннєвого вирізнення зумовлена їхнім переміщенням у препозицію щодо опорного субстантива. В український мові такі конструкції засвідчують послаблення ознак похідності їх від елементарного простого речення . Семантико-синтаксичною основою таких речень виступає нетрансформоване просте речення, що включає до свого складу перетворене на синтаксемний елемент інше елементарне речення із суперлативним присудком. За такої умови згорнута конструкція перетворюється на атрибутивний член ускладненої структури і поширює найчастіше підмет, іменну частину складеного присудка та керований член речення. Потрапляючи в атрибутивну позицію, суперлативи втрачають власне-дієслівні категорії, натомість набуваючи прикмет¬никового оформлення.

Окрему групу ускладнених речень із грамемою найвищого ступеня порівняння формують синтаксичні структури з однорідними членами речення

Подвійні синтаксичні зв'язки маємо також в ускладнених струк¬турах із синкретичним другорядним членом. Як і прості речення з подвійним присудком, вони є трансформами елементарних конструкцій із значенням одночасності. У процесі об'єднання двох елементарних речень в одне ускладнене називний від¬мінок другого речення нівелювався перехідним дієсловом першого речення і перетворився на знахідний, тобто на залежний підмет, який, у свою чергу, зумовив підпорядкування залежного присудка в роді і числі. Внаслідок цього знахідний від¬мі¬нок іменника, зосереджуючи у собі значення об'єкта дії і суб'єкта прик¬метникової якості-відношення, потрапив у подвійні синтаксичні зв'язки з обома присудками, наприклад: Батьки побачили сина найщасливішим ¬ Батьки побачили сина + Син був найщасливіший.

Ускладнювальні компоненти лише кількісно модифікують структурну схе¬му неелементарного простого речення.