- •1.Морфемна будова слова. Типи морфем.
- •2.Словотвір. Способи словотвору.
- •3.Граматика української мови. Морфологія як розділ мовознавства. Частини мови та принципи їх виділення в українській мові.
- •4.Іменник як частина мови: лексичне значення, морфологічні ознаки та синтаксична роль. Лексико-граматичні розряди іменників. Особливості функціонування іменників у мові змк.
- •5.Граматичні категорії іменника. Категорії роду, її значення, морфологічне, синтаксичне та лексичне вираження.
- •7.Категорія відмінка. Відмінкова система сучасної української літературної мови. Основні значення відмінків.
- •8.Словозміна іменників. Принципи поділу іменників на відміни та групи. Невідмінювані іменники.
- •9.Особливості відмінювання іменників I відмін.
- •10.Особливості відмінювання іменників II відміни.
- •11) Особливості відмінювання іменників 3-4 відміни
- •12) Поняття про прикметник як частину мови. Лексико-граматичні розряди прикметників. Специфіка вживання прикметників у мові змк.
- •13)Формальне та функціональне співвідношення між короткими та повними прик. В сучасній укр.Мові. Стягнені та нестягнені форми повних прикм.
- •14) Ступені порівняння як форми якісних прикметників.
- •15) Особливості відмінювання прикметників.
- •16)Числівник як частина мови. Функціональні розряди числівників.
- •17) Особливості відмінювання різних розрядів числівників.
- •18) Займенник як частина мови. Лексико-граматичні розряди займенників. Граматичні категорії займ. Їх відмінювання.
- •19)Поняття про д.С. Як частину мови. Система дієсл. Утворень в укр.. Мові. Поділ дієслів на відміни. Особливості вживання дієслівних форм у мові змк.
- •20) Категорія виду дієслова. Способи творення форм доконаного та недоконаного виду. Двовидові та одновидові д.
- •21. Категорія перехідності-неперехідності та стану дієслова.
- •22. Категорія способу дієслова, особливості творення та значення.
- •24. Категорія часу дієслова. Система дієслівних часів у сучасній українській літературній мові, їх творення та значення.
- •25. Дієприкметник і дієприслівник як особливі форми дієслова.
- •26. Загальна характеристика прислівника як частини мови. Значеннєві розряди прислівників.
- •27. Прийменник як частина мови. Правопис прийменників.
- •28. Сполучник. Семантико-синтаксичні функції сполучників.
- •29. Частки. Функціонально-комунікативний аналіз різних розрядів частки.
- •30. Вигук як частина мови. Звуконаслідувальні слова.
- •31.Синтаксис як розділ граматики. Типи синтаксичних одиниць. Синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення.
- •32. Поняття про словосполучення як одиницю синтаксису. Типи словосполучень.
- •33.Граматичні зв’язки між компонентами словосполучень. Види підрядного зв’язку.
- •35.Речення як основна одиниця синтаксису. Основні ознаки речення. Різні типи речень у мові змк.
- •36. Головні компоненти двоскладного речення: структурно – семантичні характеристики, засоби вираження в українській мові.
- •37.Поняття про односкладне речення. Структурно- семантичні різновиди односкладних речень: означено- особові, неозначено-особові, узагальнено-особові.
- •38.Структурно- семантичні різновиди односкладних речень:безособові, інфінітивні та номінативні.
- •39.Другорядні члени речення: засоби вираження та їх роль у реченні.
- •40.Повні та неповні речення. Структурно- семантичні різновиди неповних речень .Комунікативні умови їх функціонування.
- •41.Поняття про ускладнене речення. Основні різновиди ускладнених речень.
- •42. Речення з однорідними членами. Узагальнювальні слова при однорідних членах. Розділові знаки при однорідних членах.
- •43.Речення з відокремленими другорядними членами. Основні умови відокремлення другорядних членів.
- •45. Відокремлення обставин. Пунктуація при відокремлених обставинах.
- •46. Уточнювальні слова та звороти в складі простого речення ,їх синтаксична роль. Пунктуація в реченнях з уточнювальними членами.
- •48. Звертання . Значення та способи вираження звернення, його місце в реченні. Інтонація при звертанні.
- •49. Еквіваленти речення як ускладнювальний компонент структури простого речення.
- •50. Складне речення як синтаксична одиниця . Визначальні граматичні та семантичні ознаки складного речення. Засоби звязку частин складного речення.
- •51. Класифікація складних речень.
- •52. Складносурядні реч. Структурно-семантичні типи складносур речень. Пунктуація у складносур реч.
- •53. Складнопідрядні реч. Та їх типи. Функції сполучних слів і сполучників у складнопідрядному речені. Пунктуація
- •54. Складнопідрядні реч. З підрядним з’ясувальним і підрядним означальним
- •55. Різновиди складнопідрядних реч. З підрядними обставинними
- •56.Безсполучникові складні речення. Засоби синтаксичного зв’язку. Розділові знаки у ньому
- •57. Складні неелементарні речення з різними типами синтаксичного зв’язку
- •58. Поняття про складне синтаксичне ціле. Період в укр. Мові
- •59. Пряма та непряма мова. Монолог, діалог, полілог. Цитати.
- •60 Основи суч. Укр. Пунктуації
19)Поняття про д.С. Як частину мови. Система дієсл. Утворень в укр.. Мові. Поділ дієслів на відміни. Особливості вживання дієслівних форм у мові змк.
Дієслово – самостійна повнозначна частина мови, яка має категорійне значення процесуальної ознаки і виражає його у граматичних категоріях виду, перехідності – неперехідності, стану, способу, часу, особи, а також числа і роду.
Дієслово становить сукупність кількох граматичних форм (дієслівних форм, чи утворень), зокрема інфінітива, дієприслівника, форм на -но, -то, дієприкметника, особових і родових форм.
Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то. Це одна з найбільших частин мови в сучасній українській мові.
Дієвідмінюване д.– головною семантичною ознакою є матеріально виражений взаємозв'язок дії з її виконавцем або с приймачем – реальним або гіпотетичним. Цей взаємозв'язок експлорується завдяки категорії особовості/безособовості: особовість засвідчує безпосередній зв'язок з виконавцем, безособовість — опосередкований, або гіпотетичний зв'язок.
Дієприкметник передає ознаку, що виникає внаслідок якоїсь дії чи процесу. Дієприкметник не пов'язаний безпосередньо з виконавцем, отже, в ньому не виявляється категорія особовості/безособовості, але він може використовуватися в особових дієслівних парадигмах (роль показника особовості в таких випадках бере на себе допоміжне дієслово
дієприслівник — засіб додаткової характеристики якоїсь дії чи певного стану завдяки вказівці на іншу динамічну; зв'язок дієприслівника з категорією особовості/безособовості здійснюється через дієвідмінюване дієслово, до якого він прилягає.
Інфінітив – це початкова форма д.с., що виражає дію узагальнено, безвідносно до особи, способу, числа, і роду.
Основа інф. – визначається шляхом відокремлення суф.-ти від неозначеної форми д.с. – розумі-ти, дума-ти, виклада-ти.
присудкова форма на -но, -то – утворення, співвідносне словотвірно з дієприкметником, але відмінне від нього категоріально, з допомогою нього утворюються безособові форми з нейтралізованою пасивністю. Напр.: «Прийде ранок—налагоджено вже вмиватися і вбрання налагоджено» (укр. казка).
Всі елементи дієслівної системи об'єднуються граматичними категоріями виду і стану, а більшість з них також категоріями способу і часу.
Граматична категорія особи властива не всім розрядам дієслівних форм, її не мають інфінітиви, дієприслівники і дієприкметники, а також форми минулого часу та умовного способу.
Система відмінюваних форм дієслова, які виражають категорії способу, часу, особи і числа, становить дієвідмінювання.
Дієвідмінювані форми в реченні виступають звичайно в функції присудка, тому вони називаються предикативними. Напр.: Тече вода в синє море, та не витікає (Шевч.).
За характером особових закінчень теперішнього часу (або майбутнього для дієслів доконаного виду) дієслова поділяються на дві дієвідміни: першу й другу
До І дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -еш (-єш), -є (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють).
До II дієвідміни належать дієслова з особовими закінченнями: -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять).
До II дієвідміни належать:
дієслова, які мають в інфінітиві основу на -и, -і (-ї) або на -а (після ж, ч, ш) і в першій особі однини та в третій особі множини теперішнього часу (або майбутнього дієслів доконаного виду) ці голосні втрачають(бачити-бачу-бачать)
До цієї дієвідміни належать усі дієслова на -отіти: булькотіти, бурмотіти, муркотіти, цокотіти, а також такі дієслова, як боятися, стояти.
Усі інші дієслова належать до І дієвідміни, а саме дієслова з односкладовою інфінітивною основою на -и, -у, які зберігаються при дієвідмінюванні, а також похідні від них:
1. В особових формах дієслів бити, вити (док. звити), лити, пити кореневий голосний и не зберігається: б'ю — б'ють, в'ю — в'ють, ллю — ллють, п'ю —п'ють.
2.Дієслова з основою інфінітива на -і, що зберігається при дієвідмінюванні(біліти-білію – біліють)
3. Дієслова з основою інфінітива на -а, яка при дієвідмінюванні зберігається; також на –я (гнати-жену-женуть)
4. Дієслова з основою інфінітива на -ува- (-юва-), які при дієвідмінюванні у формах теперішнього часу та майбутнього дієслів доконаного виду втрачають компонент ва (Будувати-будую-будують)
Дієслова з основою інфінітива на -оло-, -оро- (полоти-полю-полять)
Дієслова з основою інфінітива на -ну-: (глянути-гляну-глянуть)