35.Речення як основна одиниця синтаксису. Основні ознаки речення. Різні типи речень у мові змк.

Речення є предикативною одиницею ,оскільки його зміст через модально-часові параметри співвідноситься з дійсністю.Воно є основною синтаксичною одиницею в мовній системі.

Речення - це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування (він довго збирався це зробити, але не встиг).

Речення - основна одиниця синтаксису.

Речення - комунікативна одиниця (від лат. сommunicatio- спілкування, передача інформації).

Основними ознаками речення є предикативність та інтонація завершеності.

Предикативність (від лат. рraedicatio - стверджене, сказане, висловлене) - це віднесеність змісту речення до об'єктивної дійсності.

Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні).

Інтонація завершенності оформлює речення як цілу синтаксичну одиницю.

Типологія речень:

За метою висловлення:

Розповідні – речення що містять повідомлення й опис певних явищ і фактів дійсності.Питальні – реченя ,що містять запитання яке вимагає відповіді від співрозмовника.

Спонукальні- виражають волевиявлення: наказ ,заклик,прохання, вимогу.

За експресією:

Неокличні- зі звичайною інтонацією. Окличні- вимовляються з особливою інтонацією, а на письмі ставиться знак окликую

За стверджувальністю- заперечністю:Стверджувальні- в яких стверджується те що висловлюється про предмет.Заперечні- в яких заперечується якась ознака чи явище дійсності.

За кількістю предикативних частин:Прості речення- мають одну граматичну основу, чи один головний член.Складні- синтаксичні конструкції, що мають дві чи більше граматичні основи,що становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність.

За кількістю головних членів:Двоскладні та односкладні.

За наявністю- відсутністю другорядних членів Непоширені та поширені.За наявністю- відсутністю необхідних членів.Повні речення- наявні всі необхідні члени речення.Неповні- речення у яких одна з ланок їх будови не вимовляється, однак фіксується свідомістю.

За наявністю ускладнених компонентів:Прості формально неускладнені- з усіма другорядними членами, що не є однорідними чи відокремленими.Прості формально ускладнені – у яких наявні однорідні або відокремлені члени, а також вставні і вставлені компоненти, звертання.

36. Головні компоненти двоскладного речення: структурно – семантичні характеристики, засоби вираження в українській мові.

Головні члени двоскладного речення – повнозначні лексичні компоненти що становлять його предикативну основу.

Підмет – головний член що указує на носія ознаки, дії , стану, і перебуває в предикативному зв’язку з присудком.

Структурні типи підмета:Прості підмети- виражаються одним словом- іменником, займенником, субстантивним словом у наз.від.Складні- виражені лексичними чи фразеологічними словосполученнями, що називають одне поняття.Складені- синтаксично неподільні словосполучення, утворені із двох повнозначних слів,яким властива семантична єдність.належать:кількісно-іменникові сполуки що становлять поєднаня кількісних числівників з іменниками в н. в. чи р.в.

Присудок – головний член що виражає предикативну ознаку її носія і перебуває в синтаксичному зв’язку з ним.

Структурні типи:

Простий дієслівний присудок- вираж. Формами дієслів теп.мин. і майб.час.,наказового та умовного способів.Складений дієслівний – склад. з допоміжного дієслова, що виконує функцію зв’язки та інфінітива.Складений іменний- з дієслова зв’язки та іменної частини, у ролі якої виступають форми іменників, прикметників, займ,числ, дієприк,Складний подвійний- становить конструкцію, обидва компоненти якої перебувають із підметом у подвійному зв’язку. Перший комп.- особова форма повнозначного дієслова на означення руху, стану ,другий- прикметник чи його еквівалент( ріс я малим).