Література Основна:

1. Нормальна фізіологія / За ред. В.І. Філімонова. – К.: Здоров’я, 1994. – С.: 446-489.

2. Физиология человека / Под ред. Г.И. Косицкого. – М.: Медицина, 1985. – С.: 323-373.

3. Посібник з нормальної фізіології / За ред. В.Г. Шевчука, Д.Г. Наливайка. – К.: Здоров’я, 1995. – С.: 233-253.

4. Нормальная физиология / Под ред. В.А. Полянцева. – М.: Медицина, 1988. – 240 с.

5. Учебные задания для студентов по нормальной физиологии человека (ситуационные задачи): Физиология пищеварения / Под ред. Н.В. Братусь. – Винница, 1984. – С.: 20-26.

6. Тести до занять 1-6.

7. Завдання по „Крок-1” до занять 1-6.

Додаткова:

8. Физиология человека. В 2-х томах. Т. №2. / Под редакцией В.М. Покровского, Т.Ф. Коротько. – М.: Медицина, 1997. – 448 с.

9. Общий курс физиологии человека и животных. / Под ред. Проф. А.Д. Ноздрачева. – М.: Высшая школа, 1991. – Т. 2, C.: 356-404.

10. Физиология человека. В 4-х томах. / Под редакцией Р.Г. Шмидта, Г. Тевса. – М.: Мир, 1985. – Ч. 4

11. Коротков А.В., Чеснокова С.А. Атлас по нормальной физиологии. / Под ред. Н.А. Агаджаняна. – М.: Высшая школа, 1986. – 350 с.

12. Коротько Г.Ф. Ферменты желудочного сока. Регуляция их образования и выделения. – Л.: Наука, 1974. – С.: 202-212.

13. Логинов Г.И. Введение в анатомическую гастроэнтерологию. – Ташкент: Медицина, 1983. – С.: 76

14. Уголев А.М. Мембранное пищеварение. – Л.: Наука, 1972. – С.: 358

15. Файтельберг Р.О. Всасывание в ЖКТ. – М: Медицина, 1976. – С.: 264.

Змістовий модуль: Фізіологія виділення Основні поняття

Виділення – кінцевий етап обміну речовин. Виділення із організму продуктів розпаду, які вже не можуть бути використані.

Екскрети – продукти виділення. Це: СО₂; продукти білкового розпаду (сечовина, сечова кислота, креатини); продукти неповного окислення органічних речовин; неорганічні з’єднання (солі); іншородні речовини, вода.

Видільна система організму – нирки, легені, шкіра та слизові оболонки, слинні залози, шлунково-кишковий тракт, печінка.

Нирки – основний орган виділення, що підтримує постійний склад та об’єм зовнішньоклітинної рідини, забезпечуючи оптимальної життєдіяльності клітин.

Функції нирок – екскреторна, гомеостатична, метаболічна, інкреторна, захисна. У основному ці функції реалізуються за рахунок утворення та виділення сечі.

Нирки приймають участь у регуляції: водного балансу; іонного балансу та складу рідин внутрішнього середовища; постійності осмотичного тиску; кислотно-лужного балансу; метаболізму білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот та інших орг.речовин (за рахунок змін екскреції та власної метаболічної функції); циркуляторного гомеостазу; еритропоезу, гемостазису (утворення гуморальних регуляторів зсідання крові та фібринолізу).

Сечоутворення – складається із трьох основних процесів: а) клубочкової фільтрації з плазми крові води та низькомолекулярних компонентів з утворенням первинної сечі; б) канальцевої реабсорбції води та необхідних для організму речовин із первинної сечі; в) канальцевої секреції іонів, органічних речовин ендогенної та екзогенної природи та утворення вторинної сечи.

Саморегуляція – механізм, що забезпечує при коливаннях АТ постійність ниркового кровотоку за рахунок змін опору приносних артеріол (такій же ефективной механізм регулює кровоток головного мозку). Таким чином нирки не залежать від симпатичного контролю та судинних рефлексів.

Ефект Бейліса – при підвищенні трансмурального тиску гладенькі м’язи судинної стінки скорочуються.

Юкстагломерулярний апарат – функціонально-анатомічне утворення у нирках, що забезпечує додатковий внутрішній механізм зворотного зв’язку та впливає на ступінь звуження артеріол, за рахунок утворення реніну.

Хімічний склад сечі людини – 1200-1500 мл на добу, питома вага 1,010-1,025, рН 4,5-7,5; сухий залишок 47-65, Cl, SO⁴, PO⁴, Na, Ca, Mg, NH⁴. Органічні речовини (у г на добу): сечовина 20-35; сечова кислота 0,3-1,32; пурини 0,015-0,045; креатінін 1,5-2,4; гіпурова кичлота 0,1-2,0; парні ефіросірчані кислоти 0,07-0,85; індикан 0,001-0,038; уробіліноген 0,02-0,035; урохром 0,2-0,9; ацетон+ацетооцтова кислота 0,009.