100.Коран – священна книга мусульман.

По ученню ісламу, Коран є Словом Аллаха (Слово Боже) він не створений, існує вічно. Оригінал його зберігається у Аллаха, який частинами у вигляді одкровення передав Коран пророку Мухаммеду через ангела Джебраїла (Гавриіла)

Коран є писання для арабів; воно не відміняє Пятикнижжя і Євангелія для отримавших ці книги, але він замінює їх для арабів.

Існуючий текст Корана містить 114 глав, іменованих сурами.

Хоча сури розташовані не в хронологічному порядку, відповідно до мусульманської традиції їх ділять на "мекканские"( 610-622 рр., 90 сур) (до хіджри) і "мединські"( 622-632 рр., 24 сури) (після хіджри) відповідно періодам перебування Мухаммеда в Мецці й Медині. Останні в своїй більшості довші Мекканських.

Сури "мекканских" одкровень діляться на три групи. У сурах першої групи містяться наставляння й заклики поміркувати про порятунок; У другу групу входять сури п'ятого і шостого років діяльності Мухаммеда, пророкування про Страшний суд як би відступає на задній план перед проголошенням єдинобожжя. Утримуються й сказання про попередніх пророків. У третій групі одкровень таких сказань стає більше. Аллах згадується як Рахман (Милостивий), але в пізніших сурах це слово зникає.

Сури "мединського" періоду містять безліч культових, юридичних і етичних приписань, у них в подробицях розглядаються конкретні правові, соціальні і політичні ситуації, натяки на деякі події, що відбувалися, заклики поважати пророка і його родину, вихваляння тих, хто вмирає "на шляху Божому", випади проти лицемірів, фарисеїв ісламу, і проти християнсь Трійці; зустрічаються також випади проти євреїв.

У мединський період сури стають ще довші. Тепер вони більшою частиною являють собою обов'язкові для віруючі приписання, підкріплені авторитетом Аллаха й регулюючі - аж до дрібних подробиць - життя ісламської громади. В них зафіксовані основні писання для мусульман, які стосуються їх повсякденного життя (харчові заборони та ін.), сімейних відносин, успадкування майна, правил торгівлі, поділу військової здобичі, внесення податків і ін., були названі найбільш тяжкі гріхи – п’янство, азартні ігри та подружня невірність.

101.Ґенеза ісламу.Основні напрямки ісламу

На відміну від християнства, що складалось на основі багатьох різноманітних течій, сект шляхом поступового вироблення єдиного ортодоксального символу віри, іслам спочатку був єдиним цілісним вченням, в якому не було сект. Перший розкол відбувся після вбивства халіфа Османа. Прихильники двоюрідного брата пророка Алі наполягали на виключному праві Алі та його нащадків на владу

Більшу частину мусульман складають суніти та шиїти. Найбільш поширеним напрямом ісламу є сунізм (майже 90% мусульман).

Сунізм спирається на Коран і Суну. Сунізм вважається головним ортодоксальним напрямом ісламу. Прихильники сунізму вважають, що імамом усіх мусульман є халіф, який охороняє релігію та керує світськими справами. Сунітське богослов'є (калам) формувалось поступово, в його межах існують чотири основних методи вирішення складних богословських та правових проблем і відповідно чотири школи ісламського (сунітського) права - мазхаби. Проте суннізм зберігає єдність віровчення і культу. Всі чотири школи визнаються сунітам рівноправними

В межах суннізму в VІІІ ст. виникла містична течія ісламу суфізм. Суфії (від слова "суф", так називали жорстку тканину з верблюжої вовни, яку вони носили замість одягу) - це досить різноманітна за складом група ревностних прихільників чистоти ісламу, які шляхом праведного життя намагаються наблизитись до Аллаха, розчинитися в ньому, пізнати його вищу Божу істину. Суфії вели аскетичний спосіб життя, відмовлялись від майна

Опозиційний іслам (шиїзм). Другий розкол в ісламі виник також у VІІ ст. і пов'язаний з іншим ніж у суннітів розумінням природи верховної влади в ісламі. За шиїтськоюдоктрин верховна влада надана імаму Аллах, тому імам не може бути обран

Значну роль у шиїзмі відіграють духовні вожді (улеми, муджтахіди, аятоли) вважається, що вони промовляють від імені прихованого імама. Авторитет духовного лідера вищій за авторитет носіїв верховної адміністративної влади, незважаючи на те, що він може не проявлятись зовні.