9.Філософія в Стародавньому Китаї.

Філософії Стародавнього Китаю тісно пов'язана з міфологією.

Справжній розквіт древньої китайської філософії припадає саме на період 6-3 у ст. до н. е.., який по праву називають золотим століттям китайської філософії. Саме в цей період відбувається формування китайських шкіл - даосизму, конфуціанства, моізма, легізму, натурфілософів. Конфуціанство - етико-філософс вчення, розроблене його засновником Конфуцієм (551-479 роки до н.е.),

Державний культ Конфуція з офіційним ритуалом жертвоприношень, заснованим в країні в 59 році нашої ери, проіснував в Китаї до 1928 року. Конфуцій запозичив первісні вірування: культ померлих предків, культ землі і шанування древніми китайцями свого верховного божества та легендарного першопредка - Шан-ді. Конфуцій викладав ідеал досконалої людини, розглядаючи особистість як самоцінну. Він створив програму вдосконалення людини: з метою досягнення духовно розвиненої особистості лада з Космосом. Конфуцій зосереджує увагу на вихованні людини в дусі поваги і шанобливості по віднош до оточуючих, до сусп

Даосизм Засновник- Лао-цзи який жив у VI— V ст. до н. е.— філософське вчення Давнього Китаю про всезагальний і невидимий закон всього Існуючого —дао, якому підпорядковуються природа, суспільство, поведінка і мислення індивідів.

Даосисти закликали слідувати природі, жити природним життям. Вони тлумачили дао як "головне в усіх речах", "корінь", "мати землі й неба", "першоосн світу"

10.Натурфілософія Стародавньої Греції.Мілетська…

НатурфілософіяПершою історичною формою філософії є натурфілософія. Мислителі цього періоду вдаються до при, космосу, ще не протисист людину світов

Натурфілософія — система умоглядних уявлень про природу, яка поєднувала деякі наукові здогадки і філософські узагальнення.

Загалом натурфілософи розмірковували над такими основними проблемами:

— що є основою світу, як вона співвідноситься з конкретними речами

— як пояснити зникнення і виникнення речей за незнищуваності субстанції;

— як поєднати мінливість та усталеність речей, рух і спокій.

Мілетська школа

Першою філософської школою Еллади), а тим самим і Європи була Мілетська школа, Мілетська школа представлена іменами Фалеса, Анаксімандра

Особливості філософунванняЕмпедокла та Анаксагора

Емпедокл (близько 490-430 pp. До н.е.) і Анаксагор (близько 500-428 pp. до н.е.) першими здійснили поєднання уявлень про різноманітність та багатомірність дійсності з уявленнями про єдине буття.

Емпедокл дійшов висновку про хибність позиції щодо існування єдиного першоелементу Космосу, проголосивши такими першоел відразу чотири "стихії" — вогонь, землю, повітря і воду, які він називав"коренями усіх речей".

Анаксагор, як і Емпедокл, відстоює позицію принципової множинності фундаменту Космосу, але фундамент цей складається не з чотирьох першоелементів, а з нескінченного розмаїття часточок усяких речовин, що є своєрідним "сім'ям" речей. Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. 11.Особливості філософування софістів.Місце і роль Сократа в історії

Сократ (приблизно 470-399 до н. е.),. негативно відносився як до передуючої натурфілософської проблематики, так і до гносеологічного та етичного релятивізму софістів. Сутність його філософії : “Я знаю, що я нічого не знаю” та “Пізнай самого себе”.). Моральна теорія Сократа є раціоналістичною, оскільки доброчинність (стриманість, мужність, справед) тотожна знанню. Зло – результат незнання доброго

Сократ стоїть у витоків суб’єктивної діалектики, розробляє діалог (“майєвтика”) як метод знаходження істини, внаслідок названий сократичним.

Сократ значно вплинув на античну та світову філософію. Сократичні школи – філософські напрямки, засновані його учнями: кініки, кіренаіки, мегарики, платонівська Академія. Ці школи по-різному вирішували такі питання як: проблема загального та окремого, проблема досягнення щасливого та вільного життя.

Софісти — давньогрецькі мудреці 5-4 століть до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ.

Софісти на відміну від натурфілософів, поставили проблему буття не як проблему речовини, а як проблему свідомості. Вони вперше висунули ідею про «буття для себе», у той час як раніше мова йшла про «буття в собі». Якщо натурфілософія була заснована на безпосередньому сприйнятті кругообігу речовини у світі, то у софістів об'єктивний, інтуїтивно даний космос відійшов у бік, поступившись місцем суб'єктові і його звільненому мисленню.