36.Фрейдизм та неофрейдизм

Основоположниками цього напряму є З. Фрейд та Е. Фромм (неофрейдизм). Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії, і передусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Структура психіки особи, за Фрейдом, складається з 3-х елементів. «Воно» (Id) — архаїчна безособова частина психіки, «Над-Я» — (SuperEgo) — установка суспільства і «Я» (Ego). Свідоме «Я» виступає як поле боротьби між «Воно»» і «Над-Я», яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого.

ФрейдизмУ Відні 1900 р. вийшла у світ книга невідомого тоді автора “Тлумачення сновидінь”. Вона не стала сенсацією (за 8 років розійшлося лише 8 її примірників). ЇЇ автором був австрієць Зігмунд Фрейд (1856 – 1939). Але саме її ідеї були покладені в основу найреволюційнішого, найнеоднозначнішого явища філософії, психології, культури, свідомості ХХ ст. – психоаналізу (фрейдизму).

З. Фрейд розглядав психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме.

Найого думку,людинаєпередусімбіологічноюістотоюіпрагнезадовольнитинасампередсвоїприродніінстинкти, потягиякпевнусумуенергій. Основним проявом людської особистості вчений визнає сексуальний інстинкт (ерос). Енергію, завдяки якій діє сексуальний інстинкт, він називає лібідо.

Людина є замкнута енергетична система, кількість енергії у кожної людини постійна величина.

НеофрейдизмЗ. Фрейд створив оригінальну і, як показав час, життєздатну теорію, але в основу її поклав явище, непідвладне свідомості. Тому свідомість дослідника може лише робити припущення з приводу несвідомого та накладати його гіпотетичні ознаки на реальність людського життя. Саме довільність засад теорії й привела до численних її модифікацій (А. Адлер, Е. Фромм, К. Хорні, К. Юнг

Крімтого, відвертийбіологізмЗ. Фрейда, йогопрагненнязвестисутністьлюдськоїповедінкидопроявівпереважносексуальнихінстинктів, агресіїзустріли заперече убагатьохйого послідовників, щосталооднієюзпричин зародж неофрей

37.Проблема людини в філософії екзистенціалізму хХст.

Екзистенціалізм (лат.- існування), - напрям у філософії XX століття, що розглядає людину як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. Экзистенция трактується як протилежність есенції (суті). Основним проявом экзистенции є свобода, яка має на увазі відповідальність за результат свого вибору. Справжня філософія, з точки зору екзистенціалізму, повинна виходити з єдності об'єкту і суб'єкта.

Згідно філософії екзистенціалізму, щоб усвідомити себе як "экзистенцию", людина повинна опинитися в "пограничній ситуації" - наприклад, перед лицем смерті. В результаті світ стає для людини "інтимно близьким". Істинним способом пізнання, способом проникнення у світ "экзистенции" оголошується інтуїція ("екзистенціальний досвід" у Марселя, "розуміння" у Хайдеггера, "екзистенціальне осяяння" у Ясперса), яка являє собою иррационалистически представлений феноменологічний метод Гуссерля. Ідеальна свобода людини - це свобода особи від суспільства.