6.Зв’язок філософії з міфологією,релігією,наукою та мистецтвом

Міфологія і релігія в історії філософії і науки мають попереднє, готуюче інтел грунт, передфілософське, значення. Коли розглядають історію філософії, то починають її саме з періоду панування міфу, в якому знаходить собі вираження наполегливої духовна потреба пояснити світ і розібратися в явищах природи. Міфологія є історично першою формою світогляду. Вона виникає на самій ранній стадії громадського розвитку. Міфологія не була єдиною дофилософской світоглядною формою. У цей же період існувала і релігія. На самих ранніх стадіях розвитку суспільства міфологія і релігія складали єдине ціле. Із змістовного боку, тобто з точки зору світоглядних конструкцій, міфологія і релігія нероздільні. Специфіка релігії обумовлюється тим, що основним елементом релігії є культова система, тобто система обрядових дій, спрямованих на встановлення певних стосунків з надприродним..

7.Виникнення філософії в стародавній Індії.Основні принципи і поняття

Зародки філософського мисленні Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. до н.е.). Вже у ІІ тис. на території Індії склались дрібні державні утворення. Староіндійське суспільство мало кастовий характер. Світоглядом цього суспільства була міфологія. Зміст філософського мислення відображають: 1) “Веди” - канонічне духовне джерело Стародавньої Індії. “Веди” - збірник міфів (“відати”, “знати”)

Священні книги Стародавньої Індії відносяться до II тис. до н.е. і написані санскритом. Найдавнішою з цих збірок є "Рігведа"

Індійці вірили, що душі померлих не йдуть у загробний світ, а відродиться ця душа, залежить від вона здійснила у попереднє існування. Якщо людина погано себе поводила, то після смерті її душа може народитися в тілі черв’яка або іншої нікчем істоти. А спокутувавши свою провину, може знову поверн до людей. Кожен індієць від народження належав до однієї з варн. У 6 столітті до н.е. в Північній Індії виникає буддизм-вчення, засновником якого був СіддхартхаГаутама (585-483 до н. е..).Центром вчення є чотири благородні істини, які Будда проголошує на самому початку своєї проповідницької діяльності. Згідно з ними, існування людини нерозривно пов'язане зі стражданням. Народження, хвороба, старість, сміти, зустріч з неприємним і розставання з приємним, неможливість досягти бажаного - це все веде до страждання.

8.Будизм як філософсько-релігійна система

У 6 столітті до н.е. в Північній Індії виникає буддизм-вчення, засновником якого був СіддхартхаГаутама (585-483 до н. е..). У 29 років він покидає сім'ю і йде в «бездомність». Після багатьох років марною аскези він досягає пробудження, тобто осягає правильний життєвий шлях, який відкидає крайності. Згідно з традицією, згодом він був названий Будда (буквально: Пробуджена). Центром вчення є чотири благородні істини, які Будда проголошує на самому початку своєї проповідницької діяльності. Згідно з ними, існування людини нерозривно пов'язане зі стражданням. Народження, хвороба, старість, сміти, зустріч з неприємним і розставання з приємним, неможливість досягти бажаного - це все веде до страждання.

Найбільш послідовно вихідного вчення Будди дотримувалося напрямок хінаяна («мала візок»), в якому шлях до нірвани повністю відкритий тільки ченцям, відкинув мирське життя. У вченні махаяни («велика візок») важливу роль відіграє культ бодхісатв - індивідів, уже здатних ввійти в нірвану, але відкладають досягнення кінцевої мети через те, щоб допомогти в її досягненні іншим Крім хінаяни і махаяни - цих головних напрямків - існував і цілий ряд інших шкіл. Буддизм незабаром після виникнення поширився на Цейлоні, пізніше через Китай проник на Далекий Схід.