3.2. Суб'єкти конституційно-правових відносин

Сторони, між якими в результаті подій і дій виникають конституційно-правові відносини, тобто індивідуалізовані, конкретні правові взаємозв'язки, що проявляються, передусім, у правах і обов'язках, є їхніми суб'єктами.

Суб'єкти конституційно-правових відносин мають багато спільного з суб'єктами інших видів правовідносин: володіють мовним статусом, наділені відповідною правоздатністю, механіз­мом реалізації своїх повноважень та ін. їм притаманні й специ­фічні ознаки, зумовлені змістом і роллю тих суспільних відно­син, учасниками яких вони є: відіграють особливу роль у здійсненні влади, мають виняткові повноваження, а переважна більшість їхніх дій і вчинків має владно-імперативний характер; деякі з них є учасниками лише цих відносин і не можуть бути суб'єктами інших правовідносин (наприклад, територіальні утворення); переважна більшість з них є учасниками як конститу­ційно-правових, так і інших відносин тощо.

У конституційному праві не використовується поділ суб'єктів на фізичних і юридичних осіб, який є звичним, скажімо, в цивільному праві. У цій галузі є своя класифікація.

Суб'єкти конституційно-правових відносин поділяють так:

• соціальні та національні спільноти (народ, який є джерелом «лади; нації й інші етнічні групи, що мають право на само­визначення; класи в конституціях країн тоталітарного соціалізму);

• держава та її складові частини (Україна як держава;суб'єкти федерацій або автономні утворення);

• основні (неосновні можуть бути суб'єктами адміністративного права) державні органи і посадові особи (Глава держави, парламент, уряд, вищі суди, певні структурні підрозділи органів влади (комітети парламенту), органи місцевого самоврядування та ін.);

- громадські об'єднання та колективи громадян (партії,спілки, асоціації, федерації, ліги тощо);

• депутати представницьких органів влади;

• адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією та Законами України;

• індивіди (громадяни, особи без громадянства, іноземці);

• державні й інші підприємства, установи та організації, навчальні й інші державні, комерційні та приватні заклади;

• виборчі комісії різних рівнів;

• загальні збори громадян за місцем проживання та ін.

Наведений перелік суб'єктів конституційно-правових відносин не є вичерпним і може бути розширений та диференційований за іншими критеріями.

3.3. Об'єкти конституційно-правових відносин

Об'єкти конституційно-правових відносин - це все те,

з приводу чого їх учасники (суб'єкти) вступають у ці відносини, та здійснюючи конституційні права та обов'язки, задовольняють свої інтереси й потреби. Такими об'єктами є певні дії, особисті, соціальні чи державні блага. Вони можуть бути матеріальними та нематеріальними.

До матеріальних об'єктів конституційно-правових відносин належать:

• політичні блага (конституційний лад, суверенітет, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, територіальна цілісність тощо);

• дії уповноважених суб'єктів (Верховної Ради України, Президента України, народного депутата України та ін.);

• дії зобов'язаних суб'єктів (підпорядкованих органів державної влади; суб'єктів правовідносин, щодо яких прийнято. відповідне рішення Конституційного Суду України);

• речі й інші майнові та духовні блага (власність; незаборонена законом підприємницька діяльність; наукова, літературна і технічна творчість; авторські права; предмети споживання; гроші, цінніпапери тощо);

• поведінка суб'єктів конституційно-правових відносин (наявність у ній можливого складу правопорушення);

- результати поведінки суб'єктів таких відносин,

- природні об'єкти (точніше їхній стан - забезпечення еколо­гічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території vi,|ku'hh, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду українського народу).

Видами нематеріальних об'єктів конституційно-правових відносин є такі:

• особисті нематеріальні блага людини та громадянина (життя, здоров'я, честь і гідність тощо);

• певні соціальні властивості й риси об'єднань і спільнот (несзалежність їх від держави, їхня здатність впливати на державні Інститути, добровільність вступу та перебування в них, рівністьперед законом та ін.);

• духовні цінності (конкретизуються в зобов'язанні держави сприяти історичній свідомості, традиціям і культурі української нації, розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної само­бутності всіх корінних народів і національних меншин України).