Тема 10

Місцеве самоврядування в Україні

10.1.Поняття самоврядування

Однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави є всебічний розвиток у ній місцевого самовряду­вання, під яким розуміють систему організації влади на місцях (насамперед, у населених пунктах, найменших адміністратив­них одиницях тощо), за якої місцеві громади - об'єднання мешканців села, міста, територіальної одиниці - мають реальну можливість самостійно, незалежно від держави розв'язувати місцеві проблеми, що стосуються організації життя села, міста чи адміністративної одиниці.

Однією з об'єктивних причин існування. В сучасній правовій державі інституту місцевого самоврядування є цілком реальна ймовірність того, що на місцях (у місті, селі та ін.) можуть виникнути розбіжності між інтересами населення певного населе­ного пункту й інтересами держави. Саме інститут місцевого само­врядування покликаний не допустити обмеження державою інтересів громади та розумно врегульовувати суперечки.

Інша причина полягає в тому, що держава не може й не повин­на регулювати всі без винятку проблеми, що виникають на місцях. Чим краще відпрацьовано систему місцевого самоврядування, тим менша ймовірність появи на місцях гострих суперечок між інтересами держави та місцевих громад, тим менше одержавлено місцеве життя.

Спрощено систему місцевого самоврядування можна звести до того, що місцева громада, не порушуючи закону, вирішує всі питання, які стосуються організації місцевого життя, її діяльність здійснюється лише в межах правового поля держави, а інтереси держави в певних населених пунктах і територіальних одиницях захищають місцеві органи державної виконавчої влади чи інші органи, яким держава це доручила.

Сучасна демократична держава повинна не тільки визнавати можливість існування в ній місцевого самоврядування, а й усіляко його підтримувати.

Без цього сьогодні неможливо стверджувати про наявність у країні громадянського суспільства. Держава ж, котра регламентує життя людини до найменших дрібниць, є тоталітарною.

У кожній державі, залежно від її устрою, історичних, національ­них, географічних та інших особливостей, місцеве самовряду­вання має специфічну форму. Розрізняють три основні моделі (системи) місцевого самоврядування:

1. Континентальна (французька). Поширена в країнах конти­нентальної Європи, франкомовної Африки, Латинської Америки, Близького Сходу. Базується на поєднанні прямого державного правління (державної адміністрації) на місцях і місцевого само­врядування. Представники державної адміністрації здійснюють нагляд за діяльністю місцевих представницьких органів, а також виконують інші функції загальнодержавного характеру.

2. Англосаксонська, її основна риса - відсутність на місцях по­вноважних представників центрального уряду, що контролюють ви­борні муніципальні органи. Формально місцеві органи само­врядування діють автономно в межах наданих їм повноважень, пря­мого підпорядкування нижчих органів вищим немає. Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється пере­важно непрямо (через центральні міністерства, судові органи). При цьому, визначаючи місце органів самоврядування в політичній сис­темі, акцент робиться на тому, що вони є складником державного механізму. Єдиний критерій, що відмежовує ці органи від решти державних-їхній локальний характер (Англія, Австрія, Канада тощо).

3. Радянська. Збереглася певною мірою у тих країнах, які про­довжують вважати себе соціалістичними (Куба, Китай, КНДР, В'єтнам). Вона проголошує єдиновладдя представницьких органів (рад) на відповідній території. На практиці ж, ради підміняються виконавчими комітетами, що виконують рішення вищих органів державної влади. Сесії рад мають формальний характер. За такої моделі місцеве самоврядування мешканців певної території на практиці підміняється правлінням виконкому, котрий виконуєрішення партійного керівництва.

Конституція України 1996 р. закріпила громадсько-державну (як різновид континентальної) модель місцевого самоврядування, що найповніше відповідає українській політичній традиції. Згідно •', нею, органи місцевого самоврядування незалежні від держави у вирішенні своїх місцевих справ. Щодо діяльності у сфері загальнодержавних інтересів, то тут вони діють за дорученням держави, виконують її функції та наділяються відповідними повно­важеннями. Цю компромісну модель покладено в основу Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 трав­ня 1997 p., який, з огляду на принципи Європейської хартії про місцеве самоврядування, містить класичні елементи конституційно-правового регулювання в цій важливій сфері: закріплює статус інститутів самоврядування, їхню компетенцію - власну, делего­вану та договірну; гарантує реалізацію та захист місцевого само­врядування; юридичну відповідальність органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб та ін.