- •Тема 1. Конституційне право - галузь національного права України
- •Тема 9. Конституційно-правові основи організації державної влади в Україні
- •Тема 10. Місцеве самоврядування в Україні
- •1.1. Предмет конституційного права України
- •1.2. Методи конституційного регулювання
- •1.3. Конституційно-правова відповідальність
- •2.1. Поняття системи конституційного права
- •2.2. Принципи конституційного права
- •2.3. Конституційно-правові норми
- •2.4. Інститути конституційного права
- •3.1. Поняття конституційне-правових відносин
- •3.2. Суб'єкти конституційно-правових відносин
- •3.3. Об'єкти конституційно-правових відносин
- •3.4. Види конституційно-правових відносин
- •3.5. Юридичні факти в конституційному праві
- •41. Поняття та основні риси джерел конституційного права
- •4.2. Види джерел конституційного права України
- •5.1. Поняття конституції
- •5.2. Історичні етапи становлення конституції як Основного Закону
- •5.3. Основні етапи становлення Конституції України
- •5.4. Класифікація конституцій
- •5.5. Структура та способи прийняття конституцій
- •5.6. Фактична та юридична конституції
- •5.7. Структура Конституції України
- •5.8. Функції та принципи Конституції України
- •5.9. Порядок внесення змін до Конституції України
- •6.1. Поняття, сутність, принципи та система конституційного ладу України
- •6.2. Конституційні основи державного ладу України
- •6.4. Державна мова в Україні
- •6.5. Територіальний устрій України
- •6.6. Державні символи України
- •7.1. Поняття прав і свобод людини та громадянина
- •7.2. Поняття громадянства
- •7.3. Принципи громадянства України
- •7.4. Підстави та форми набуття громадянства України
- •7.5. Підстави та форми припинення громадянства України V
- •7.6. Органи, що вирішують питання, пов'язані з громадянством України
- •7.7. Правовий статус іноземців і осіб без громадянства в Україні
- •7.8. Система прав і свобод людини та громадянина
- •7.9. Рівноправність громадян
- •7.10. Соціально-економічні та культурні права
- •7.12. Особисті права та свободи громадян
- •7,13. Колективні права українського народу
- •7.14. Конституційні обов'язки громадян України
- •7.15. Гарантії конституційних прав, способи їх здійснення та захисту
- •7.16. Права та свободи громадян в умовах надзвичайного стану
- •Тема 8.
- •8.1. Поняття і значення виборів
- •8.2. Види виборів
- •8.3. Види виборчих систем
- •8.4. Принципи виборів
- •8.5. Українське законодавство про вибори й основні стадії виборчого процесу
- •8.6. Поняття референдуму
- •8.7. Види референдуму
- •8.8. Всеукраїнський референдум
- •9,1. Загальні засади організації органів державної влади та місцевого самоврядування
- •9.2. Поняття парламенту
- •9.2. Верховна Рада - парламент України
- •9.4. Конституційний склад і структура Верховної Ради України
- •9.5. Основні форми діяльності Верховної Ради України
- •9.6. Зміст основних повноважень Верховної Ради України
- •9.7. Законодавчий процес в Україні та його стадії
- •9.8. Конституційно-правовий статус народного депутата України
- •9.9. Поняття та становлення інституту президента в Україні
- •9.10. Основні напрямки діяльності та повноваження Президента України
- •9.11. Вибори Президента України
- •9.12. Підстави дострокового припинення повноважень Президента України
- •9.13. Склад Кабінету Міністрів України
- •9.14. Повноваження Кабінету Міністрів України
- •9.15. Центральні органи виконавчої влади
- •9.16. Місцеві органи виконавчої влади
- •9.17. Поняття, ознаки та функції судової влади
- •9.18. Судова система України
- •9.19 Основні засади українського судочинства
- •9.20. Правовий статус суддів
- •9.21. Вища рада юстиції
- •9.22. Конституційний Суд України
- •9.23. Прокуратура України
- •Тема 10
- •10.1.Поняття самоврядування
- •10.2. Система місцевого самоврядування
- •10.3. Основні принципи місцевого самоврядування
- •10. Судового захисту прав місцевого самоврядування -
- •10.4. Матеріальна та фінансова основи й повноваження місцевого самоврядування
9,1. Загальні засади організації органів державної влади та місцевого самоврядування
У Конституції України закріплено засади, що визначають характер і статус органів державної влади, а також тих органів, які реалізують цю владу. Стаття 5 Конституції України встановлює: "Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування". У цій статті сформульовано три напрямки (форми) реалізації народовладдя:
у формі безпосередньої (прямої) демократії;
через органи державної влади;
через органи місцевого самоврядування.
У ст. 6 Конституції України проголошується один з важливих принципів державної влади, що є одночасно характерною ознакою й атрибутом правової держави — розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Цей демократичний принцип став провідним в організації й функціонуванні державної влади та її органів в Україні. Він дає можливість не лише розмежувати компетенцію між різними гілками державної влади, а й створити необхідну систему стримувань і противаг, яка не дає змогу привласнити всю повноту державної влади одному органові держави. Поважання принципу розподілу влад є важливою гарантією проти узурпації влади народу державою.
. Згідно зі ст. 7 Конституції України, в нашій державі визнається та гарантується місцеве самоврядування. Воно є самостійним у межах своїх повноважень. Органи місцевого самоврядування не належать до системи органів державної влади. Та це не означає, що місцеве самоврядування - як демократичний феномен, одне з проявів народовладдя - "відірване" від державної влади.
Усі державні органи залежно від їхніх рівня та компетенції можна поділити на дві великі групи: вищі чи центральні, державні органи та місцеві державні органи. До вищих центральних державних органів належать ті, що поширюють свою дію на територію всієї держави, а місцеві державні органи мають повноваження тільки в межах своєї території.
9.2. Поняття парламенту
Невід'ємними ознаками демократичних і правових країн, до яких, згідно зі ст. 1 Конституції України, належить й Україна є парламент і парламентаризм. Саме з ідеями парламентаризму пов'язана участь народу в здійсненні державної влади.
Парламент (англ. "parliament'', від франц. "parler" — говорити) — родова назва вищого колегіального загальнонаціонального представницького та законодавчого органу в демократичних державах, який відображає суверенну волю народу та працює на постійній основі (паралельна назва — легіслатура — від лат. "legislator" — той, що пропонує законопроект). Представницькі органи країн світу мають різні назви - Федеральні збори (Російська Федерація, Швейцарія), Народні збори (Албанія, Болгарія), Державні збори (Естонія, Угорщина), Конгрес (США), Стортинг (Норвегія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), Кнесет (Ізраїль) та ін.
Парламентаризм — це система взаємодії держави та суспільства, в якій провідне місце належить парламентові.
Названі два поняття тісно пов'язані та взаємозумовлені, але не тотожні. Парламент може функціонувати й без парламентаризму, але парламентаризм не може бути поза парламентом. Одночасно парламентаризм - це не тільки парламент, а й цілісна система державного управління.
Парламентаризм в Україні має давні традиції. Попередниками парламенту в його сучасному значенні було народне віче, козацькі та інші ради. Спираючись на ці традиції й багатовікову історію українського державотворення, чинна Конституція України закріпила назву "рада" як щодо парламенту держави, так і стосовно представницьких органів місцевого самоврядування.
Сучасному парламентові, зокрема й Верховній Раді України, притаманні такі ознаки:
- це загальнодержавний орган, діяльність якого поширюється на всю територію держави;
г- це єдиний орган законодавчої влади;
- це обов'язково колегіальний орган, який складаєтьсяз парламентарів, кількість котрих має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру;
здійснює свою діяльність з належними йому правами, а не через які-небудь розпорядження, наданих йому кимось іншим;
формується на виборних засадах - за допомогою вільних виборів, які проводяться на основі дотримання загальновизнаних демократичних принципів виборчого права, що забезпечує йоголегітимний характер;
це орган загальної компетенції, до відома якого належить широке коло питань, які потребують законодавчого регулювання та який бере участь у реалізації практично всіх функцій держави.
Зазвичай, під парламентом розуміють однопалатну представницьку установу чи нижчу палату двохпалатного парламенту (Державна Дума в Росії,' Палата представників у США, Національні збори у Франції"). Та бувають трипалатні (в 90-ті pp. XX ст. в Південноафриканській Республіці ) й навіть п'ятипалатні парламенти (у 70-ті pp. XX ст. в Югославії). В Україні парламент однопалатний - Верховна Рада України.
Якщо парламент складається з двох палат, то членів нижчої палати, звичайно, називають депутатами (їх, зазвичай, обирають), а членів верховної палати - сенаторами (призначаються чи обираються непрямими виборами).
Терміни, на які обираються чи призначаються парламентарії до верхньої та нижньої палат у різних країнах мають істотну відмінність. Звичайно, нижні палати обираються в середньому на 4-5 років, а верхні на значно більший термін (США - 2 і 6 років, Франція 5 і 9 років, Японія 4 і 6 років). Іноді обидві палати обираються на один і той же термін.
Як свідчить практика, однопалатні парламенти діють, переважно, в середніх і малих за розміром території державах, а також у країнах, які розвиваються; двопалатні -у великих демократичних та федеративних державах (США, Німеччина, Італія, Російська Федерація, Індія та ін.).
Кількісний склад парламенту в різних країнах світу теж неоднаковий. У середньому - від 200 до 600 осіб. Найчисленніший з-поміж органів законодавчої влади - Всекитайські збори народних представників (3000 осіб), а найкомпактніший - Законодавча асамблея Ліхтенштейну (15 осіб). Нині парламенти діють більше, ніж у 160 країнах світу. За змістом своєї діяльності вони є, насамперед, органами законодавчої влади, легіслатурами. Водночас у їхній діяльності значне місце відведено й іншим функціям-представницькій, установчій, контрольній, бюджетно-фінансовій тощо.