2.4. Інститути конституційного права

Норми конституційного права за змістом об'єднуються в певні групи. Одна група норм стосується питань громадянства (його набуття, втрати, громадянства дітей при зміні громадянства батьків тощо), інша - регулює становище глави держави (порядок виборів, повноваження, обов'язки та ін.), ще інша - політичні права громадян тощо. Такі об'єднання норм, близьких за характером, називають інститутами права, в контексті цього посібника - інститутами конституційного права.

Отож, інститут конституційного права - це система норм конституційного права, що регулюють однорідні та взаємопов'язані суспільні відносини, які утворюють порівняно самостійну групу.

Вичленування інститутів здійснюється не через прийняття якого-небудь закону, а є результатом доктринальних тлумачень учених. До конституційно-правових інститутів належать такі, як: інститут основ конституційного ладу України, основ правового статусу людини та громадянина, виборчої системи, народного представництва, конституційного контролю, представництва та ін.

Конституційно-правові інститути розрізняють за змістом, структурою, методами та завданнями правового регулювання. Існують прості та складні інститути. Прості інститути, зазви­чай, об'єднують незначну кількість норм та регулюють один або декілька видів суспільних відносин (інститут депутатського за­питу, інститут імпічменту Президента України). Складні інсти­тути охоплюють значне коло суспільних відносин і містять деякі інші інститути (підінститути). Наприклад, інститут виборчого права охоплює такі інститути, як виборче право (в суб'єктивному значенні), виборчий процес (містить кілька стадій - призначення виборів, висунення кандидатів у депутати, голосування, підрахунок голосів, визначення результатів виборів). До склад­них інститутів належать й інститути правового статусу людини та громадянина, представницьких органів, територіального устрою, місцевого самоврядування тощо.

Конституційні інститути сукупно утворюють струнку систему, що є основою Конституції України. Вони розташовані в певному порядку й належним чином внесені до тексту Конституції України.

Конституційні інститути можна класифікувати і за тими відно­синами, котрі вони закріплюють у джерелах конституційного права (інститути народовладдя, правового статусу людини та громадя­нина, державного будівництва тощо).

ТЕМА З

Конституційно-правові відносини

3.1. Поняття конституційне-правових відносин

Конституційне правові відносини - це різновид суспіль­них відносин, які регулюються конституційно-правовими нормами, є результатом дії цих норм і виникають у процесі безпосередньої практичної діяльності суб'єктів конституційного права. Вони є засобом регулятивної дії норм права на поведінку суб'єктів.

Знання характеру, змісту й особливостей цих відносин дає змогу краще зрозуміти відмінність конституційного права від інших галузей права, більш чітко розкрити його функціональне призначення.

Конституційно-правовим відносинам властиві ознаки, пов'я­зані, насамперед, зі специфікою правового регулювання, суб'єктами правовідносин, механізмом їх реалізації, місцем у сис­темі правових зв'язків, які відрізняють їх від відносин інших галузей права.

Найхарактернішими для конституційно-правових відносин є такі їхні ознаки:

• особливе місце в системі правових відносин (найсуттєвіші суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення влади народом України, а решта відносин підпорядковується їм);

• вони є різновидом політико-правових відносин, оскільки основним предметом їх регулювання є політика (сфера життє­діяльності суспільства, пов'язана з державною владою та боротьбоюрізних політичних партій і соціальних груп щодо завоювання й здійснення влади), яка зумовлює їх імперативний характер і провідну роль у системі правовідносин (визначають їхні змістта функціональне призначення);

• мають особливе коло суб'єктів, основною ознакою яких є можливість реалізовувати свої державно-владні повноваження, здебільшого нав'язуючи власну волю (та це не виключає можли­вості існування інших суб'єктів, які діють на рівноправних, пари­тетних засадах);

• вони виникають і реалізуються у сфері державної діяль­ності, що є основною формою прояву повновладдя народу України й органічно поєднує в собі безпосередню та представницьку демократію;

особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин (або власне через ці відносини, або конкретизуючи їх нормами інших галузей права).