6.4. Державна мова в Україні

Державною мовою називають визнану конституцією чи законом основну мову держави, обов'язкову для використання в законо­давстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо.

Мова завжди була вирішальним чинником національної само­свідомості українського народу. Саме тому українська мова про­тягом багатьох століть не мала визнаного статусу. З розвитком у багатонаціональних державах, до складу яких належали українські землі, мовного законодавства вона набула деякого офіційного значення на території Галичини, Буковини та Закар­паття, в яких пріоритет все ж таки надавався, відповідно, польській, німецькій, угорській мовам. У Російській імперії свідомо нормативно обмежувалася сфера застосування україн­ської мови. Тож в українській політичній думці минулого тради­ційно обстоювалося право на мовну автономію, недоторканність мови в приватному й офіційному житті.

У період українських державотворчих пошуків 1917-1920 pp. здебільшого поєднувалося визначення державного (офіційного) статусу української мови з гарантуванням вільного розвитку інших мов, якими користувалося населення. Радянська система перешкоджала функціонуванню та розвиткові української мови. У 1978 р. вийшов так званий "брежнєвський циркуляр"—постанова партії про посилене вивчення та викладання російської мови й літератури, в 1983 р. - "андропівський указ" про розширення вивчення російської мови в школах. Однак руси­фікаторська політика в Україні завжди спричиняла протидію.

Нині державний статус української мови визначається Законом "Про мови в Українській РСР" від 28 жовтня 1989 р.

У чинній Конституції України міститься важливе положення про те, що розвиток і функціонування української мови забез­печуються не лише в усіх сферах суспільного життя (ця норма вже передбачалася Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.) та попередньою Конституцією), а й на всій території України.

Уточнено, що держава гарантує (а не тільки виявляє турботу, як було раніше) вільний розвиток, використання та захист мов національних меншин України. Серед останніх спеціально виді­лено російську мову як таку, що нею користується значна частина населення України.

Визнання української мови як державної (ст. 10 Конституції України) не означає ні її винятковості, ні тим паче санкціонування примусового її використання чи вивчення. Визнання за україн­ською мовою статусу державної мови є одним із засобів само­захисту та самозбереження етнічної самобутності українського народу, що не загрожує мовним і національно-культурним правам інших національностей. Україна забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. Громадянам створюються умови для вивчення української мови та поглибле­ного її опанування. Відмова службової особи прийняти та роз­глянути звернення громадянина з посиланням на незнання мови тягне відповідальність за чинним законодавством. Офіційне приниження чи зневажання, навмисне спотворення української чи іншої мови в офіційних документах і текстах, створення пере­шкод і обмежень у користуванні ними, проповідь ворожнечі на мовному ґрунті тягнуть відповідальність, встановлену законом. Законом про мови передбачено, що акти вищих органів державної влади України приймаються українською мовою.

В Україні мовою роботи, діловодства та документації, а також взаємовідносин державних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, а також мовою сесій, конференцій, з'їздів, засідань, зборів, інших зібрань державних, громадських органів, підприємств, установ та організацій є українська мова.

В Україні виховання в дитячих дошкільних установах, навчальна та виховна робота в загальноосвітніх школах про­вадиться українською мовою. Абітурієнти, котрі вступають до вищих і середніх навчальних закладів України, складають конкурсний вступний екзамен з української мови. В Україні мовою офіційних засобів масової інформації є українська мова. Маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо кори­стування товарами, виробленими в Україні, виконуються україн­ською мовою.

Кілька статей Конституції України містять вимоги щодо обов'язкового володіння державною мовою Президентом України (ст. 103), професійними суддями (ст. 127), суддями Конституційного Суду України (ст. 148). У законодавстві України також передбачена обов'язкова вимога знання української мови в обсязі, достатньому для спілкування, особами, що вступають до громадянства України (ст. 17 Закону України "Про громадян­ство України"), її визначено як мову судочинства (ст. 19 КПК України, ст. 9 ЦПК України), освіти (ст. 7 Закону України "Про освіту").