137. Робота в надурочний час.

Робота понад встановлену тривалість робочого дня вважається надурочною. Але надурочна робота — це перевищення не лише встановленої нормальної чи скороченої тривалості робочого часу, а й установленої тривалості щоденної роботи. Згідно законодавству, робота у надурочний час не має перевищувати для кожного працівника 4-х годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік. Також відповідно до законодавства, до роботи у надурочний час не можна залучати вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; осіб, молодше вісімнадцяти років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, у дні занять.

Робота у надурочний час може провадитись лише з дозволу профспілкового комітету. Також не повинна допускатись робота у вихідні та святкові дні, проте якщо це обумовлене характером виробництва, аварійними ситуаціями, стихійним лихом, то робота у вихідні та святкові дні компенсується наданням іншого дня відпочинку або в грошовій формі в подвійному розмірі. У безперервних виробництвах, в окремих галузях народного господарства, де за умовами виробництва неможливе скорочення робочого дня напередодні вихідних і святкових днів, працівникам передбачено надання додаткового дня відпочинку в міру накопичення робочих годин переробітку. На окремих сезонних роботах дозволяється надавати компенсацію у вигляді додаткових днів відпочинку за підсумками сезону.

Що стосується оплати праці у надурочний час, то при погодинній системі оплати, праця в надурочний час оплачуєтьсяу подвійному розмірі годинної ставки. При відрядній системі оплати праці, за роботу в надурочний час виплачується доплата у розмірі 100% тарифної ставки робітника за всі відпрацьовані надурочні години. При сумованому обліку робочого часу, як надурочні оплачуються всі ті години, відпрацьовані понадвстановленого робочого часу за обліковий період.

138. Розвиток персоналу як засіб забезпечення його конкурентоспроможності.  На сьогоднішній день саме ступінь розвитку персоналу визначає ефективне функціонування будь-якої організації, її оновлення та зростання обсягів її виробництва, адже інвестиції у людський капітал є найефективнішими. У провідних державах все більше компаній проявляють ініціативу щодо здійснення неперервного розвитку персоналу своїх підприємств. На сьогоднішній день питома вага витрат організацій на персонал у собівартості продукції чи послуг має виражену тенденцію до зростання.

Розвиток персоналу — це системно організований процес безперервного професійного навчання працівників для підготовки їх до виконання нових виробничих функцій, професійно-кваліфікаційного просування, формування резерву керівників та вдосконалення соціальної структури персоналу. Розвиток персоналу забезпечується заходами з виробничої адаптації персоналу, оцінювання кадрів для здійснення атестації кадрів, планування професійної кар’єри робітників і фахівців, стимулювання розвитку персоналу тощо.

Розвиток персоналу говорить про те, що в організації добре налагоджена система матеріального й морального стимулювання. Як наслідок, працівники можуть проявляти більше ентузіазму, більше творчого підходу, більше продуктивності та ефективності в своїй праці, що забезпечить краще кінцеві результати діяльності цілої компанії. Одночасно розвиток персоналу сприяє підвищенню рівня конкурентоспроможності самих працівників на ринку праці. Працівники, підвищуючи свій рівень кваліфікації чи опановуючи нову професію або спеціальність засвоєнням нових знань, умінь і навичок, одержують додаткові можливості для планування професійної кар’єри як в організації, так ї за її межами. Навіть у випадку безробіття внаслідок звільнення з організації навчена особистість швидше знайде собі нову роботу, легше зможе організувати власну справу і в такий спосіб забезпечити працевлаштування інших громадян. Отже, розвиток персоналу є одним з найважливіших напрямів раціонального функціонування будь-якої організації, її конкурентоспроможності на ринку.