29. Структурний аналіз вхідних та вихідних грошових потоків в розрізі господарської, інвестиційної та фінансової діяльності. Основні напрямки використання інформації про рух грошових коштів.

30. Оцінка залишку грошових коштів з позиції оптимізації їх рівня в складі оборотного капіталу: моделі Баумоля та Міллера-Ора.

Однією з основних завдань управління грошовими ресурсами є оптимізація їх середнього залишку. Мова йде про сукупний залишок на банківських рахунках і в касі). Перш за все виникає питання: чому готівкові кошти залишаються вільними, а не використовується в повному обсязі, наприклад, для покупки цінних паперів, що приносять дохід у вигляді відсотка. Відповідь полягає в тому, що грошові кошти мають абсолютну ліквідність у порівнянні з цінними паперами.

Перед фінансовим менеджером стоїть завдання визначити розмір запасу коштів, виходячи з того, щоб ціна ліквідності не перевищила маржинального процентного доходу по державних цінних паперів.

Таким чином, типова політика щодо абсолютно ліквідних активів в умовах ринкової економіки така. Компанія повинна підтримувати певний рівень вільних грошових коштів, який для страховки доповнюється деякою сумою коштів, вкладених у ліквідні цінні папери, тобто в активи, близькі до абсолютно ліквідним. При необхідності або з певною періодичністю цінні папери конвертуються в грошові кошти; при накопиченні зайвих сум грошових коштів вони або інвестуються на довгостроковій основі або в короткострокові цінні папери, або виплачуються у вигляді дивідендів.

З позиції теорії інвестування кошти являють собою один з окремих випадків інвестування в товарно-матеріальні цінності. Тому до них застосовні загальні вимоги:

• Необхідний базовий запас коштів для виконання поточних розрахунків;

• Необхідні певні грошові кошти для покриття непередбачених витрат.

• Доцільно мати певну величину вільних грошових коштів для забезпечення можливого чи прогнозованого розширення їх діяльності.

Складність оптимізації рівня середнього залишку грошових коштів організації обумовлена діалектичним суперечливою єдністю її цілей, що полягає в необхідності одночасного підтримки високої ділової активності і стійкого фінансового положення.

Суть цієї суперечності виявляється і в суперечливій єдності вимог до оптимального рівня залишку грошових коштів у короткостроковій і довгостроковій перспективі.

У короткостроковій перспективі з позицій ліквідності необхідна максимізація залишків грошових коштів (для підтримки платоспроможності); з позицій ділової активності - мінімізація (гроші повинні змінювати натуральну форму на товарну, тоді вони стають капіталом і можуть приносити прибуток). При такому підході видно, що в довгостроковій перспективі ліквідність і ділова активність нерозривні. Достатня ділова активність - причина генерування фінансового результату, а значить наростання залишку грошових коштів, отже платоспроможності. Тільки достатня платоспроможність дозволяє своєчасно і в необхідному обсязі фінансувати безперервний виробничий процес.

У теорії фінансового менеджменту існують два методи визначення оптимальної кількості грошових коштів: модель Баумоля і модель Міллера-Ора. Ми розглянемо модель Баумоля.

При моделі Баумоля передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень грошових коштів, і потім постійно витрачає їх протягом деякого періоду часу. Усі які кошти від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає в короткострокові цінні папери.

Як тільки запас грошових коштів виснажується, тобто стає рівним нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас грошових коштів до початкової величини.

У відповідності з моделлю Баумоля:

1) мінімальний залишок грошових активів приймається нульовим:

ДАmin = 0

2) оптимальний (він же максимальний) залишок розраховується за формулою:

,

де V - прогнозована потреба в грошових коштах у періоді (рік, квартал, місяць);

с - витрати з конвертації грошових коштів у цінні папери;

r - прийнятний і можливий для підприємства процентний дохід по короткострокових фінансових вкладень, наприклад, у державні цінні папери.

Недолік моделі полягає в тому, що вона погано описує ситуацію повернення грошових коштів з короткострокових фінансових вкладень.

Єдиного способу визначення оптимального залишку грошових коштів не існує. Компромісне рішення залежить від стратегії управління капіталом. При агресивній стратегії пріоритетом є ділова активність, а при консервативній - достатня величина показників фінансового стану, що характеризують ліквідність, платоспроможність і фінансову стійкість.

Модель Баумоля проста і в достатньо прийнятна для підприємств, грошові витрати яких стабільні і прогнозовані. Насправді таке трапляється рідко - залишок коштів на розрахунковому рахунку змінюється випадковим чином, причому можливі значні коливання.

31. Методи оцінки інвестиційних проектів: визначення строку окупності, чистого приведеного ефекту, індексу рентабельності.

32. Аналіз альтернативних проектів, пов‘язаних з інвестиційною діяльністю.

33. Завдання здійснення оцінки джерел фінансування підприємства. Структура капіталу підприємства.

34. Аналіз наявності, структури та динаміки джерел формування майна підприємства.

Фінансовий стан підприємства багато в чому залежить від структури капіталу.

Використовуваний капітал підрозділяється:

- за правами власності: на власний капітал і позиковий (зобов'язання);

- по тривалості використання: довгостроковий (власний капітал і довгострокові зобов'язання) і короткостроковий (наступні витрати і платежі, поточні зобов'язання, доходи майбутніх періодів).

Власний капітал є основою незалежності підприємства, необхідність у ньому обумовлена вимогами самофінансування підприємств. Проте, потрібно враховувати, що фінансування діяльності підприємств тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідно для нього, особливо в тих випадках коли:

- виробництво носить сезонний характер, тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунках у банку, а в інші періоди їх буде бракувати;

- ціни на кредитні ресурси нижче, ніж рівень віддачі на вкладений капітал, тоді, привертаючи позикові кошти, підприємство може підвищити рентабельність власного капіталу.

Разом з тим, якщо кошти підприємства створені в основному за рахунок короткострокових зобов'язань, то його фінансовий стан буде нестійким. Тому з капіталами короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, спрямована на контроль за їх своєчасним поверненням і залученням в оборот на нетривалий час інших капіталів.

У процесі аналізу капіталу підприємства, у першу чергу, варто вивчити зміни в їхньому складі, структурі і дати їм оцінку, як показано на прикладі табл. 9.1.

Власний капітал підприємства має тенденцію до зменшення: в 2008 р. він зменшився на 4,1% в порівнянні з 2007 р. Це відбулося за рахунок росту непокритого збитку підприємства на 212,0 тис. грн.

У 2008 р. у порівнянні з 2007 р. значно виросли довгострокові зобов'язання підприємства (на 2191,0 тис. грн., або на 38,9%). Це свідчить про те, що підприємство стало більш активно залучати довгострокові кредити банків або інвестиційні ресурси на збільшення свого майна для розширення основної діяльності.

Поточні зобов'язання підприємства знизилися практично вдвічі, на 3769,0 тис. грн. (на 51,7%), що є позитивною тенденцією його розвитку і свідчить про зниження рівня фінансової залежності підприємства.

Позикові кошти підприємства складаються з кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги та поточних зобов'язань за розрахунками. їх питома вага в загальний сумі пасивів складає в 2008 році 21,8%, тоді як власного капіталу - 30,2%.

Аналіз структури капіталу та її оптимізація

Аналіз фінансового левериджа є одним із методів оптимізації структури капіталу. Фінансовий леверидж - потенційна можливість впливати на чистий прибуток підприємства шляхом зміни обсягу і структури пасивів.

Для оцінки рівня фінансового левериджу (Рфл) використовують такі способи розрахунку:

1) рФл = тчп / тпо; (9.1)

де тчп - темп зміни чистого прибутку, %;

ТПо - темп зміни прибутку від операційної діяльності, %.

Дана інтерпретація формули дозволяє визначити на скільки процентних пунктів зміниться чистий прибуток при зміні прибутку від операційної діяльності на 1 процентний пункт.

де Под - прибуток від операційної діяльності, грн.;

Прк - проценти за кредити, отримані підприємством, гри.

Коефіцієнт Рфл показує, у скільки разів прибуток від операційної діяльності перевищує оподатковуваний прибуток. Нижньою межею коефіцієнта є одиниця.

Зростання відносного обсягу залучених підприємством позикових коштів збільшує рівень фінансового левериджу і неліній-ність зв'язку між чистим прибутком і прибутком від операційної діяльності: незначна зміна (зростання або зменшення) прибутку від операційної діяльності в умовах високого фінансового левериджу може призвести до значної зміни чистого прибутку. Тому з категорією фінансового левериджу тісно пов'язане поняття фінансового ризику.

3) Рфл = (1 - Спп) o (ЕР - ПСк) o ПК / ВК , (9.3)

де Спп - ставка податку на прибуток, долі од.;

ЕР - економічна рентабельність (відношення прибутку від операційної діяльності до середньої вартості активів), %;

ПСК - середньозважена процентна ставка за кредитами, отриманими підприємством, %;

ПК - позиковий капітал підприємства, гри.;

ВК - власний капітал підприємства, гри.

Аналіз фінансового левериджу базується на наступних міркуваннях: при використанні тільки власних коштів фінансовий леверидж дорівнює нулю; чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має підприємство, тим вищий його фінансовий леверидж; якщо економічна рентабельність перевищує процент за кредит, леверидж є позитивним, у противному випадку - нульовим або негативним. Розрахункове значення ефекту фінансового левериджу (Рфл) обумовлюється дією наступних чинників: податковим коректором (1 - Спп), розміром диференціалу фінансового левериджу (ЕР - ПСК), коефіцієнтом фінансового левериджу ПК /ВК . Зростання рівня фінансового левериджу має подвійний вплив на підприємство: збільшує фінансовий ризик, але підвищує рентабельність власного капіталу підприємства.

Розглянутий підхід є загальноприйнятим, але має певні вади, які обмежують його застосування на практиці: відсутнє розділення позикового капіталу на довгостроковий і короткостроковий; з розгляду упускається внутрішня структура власних і позикових пасивів; власний капітал компанії визначається безкоштовним і в розрахунок не береться; не враховується інфляція. Для подолання існуючих недоліків пропонується такий підхід:

4) Рфл = (ЕР ^(1 - С"")) o - o ----------; (9.4)

де I - рівень інфляції, долі од.;

VACC - середньозважена вартість капіталу, %.

ЖАСС = Xк, o й, , (9.5)

де кі - вартість /-ого джерела капіталу, %;

йі - питома вага /-ого джерела капіталу у його загальній сумі.

Запропонована методика дозволяє враховувати вартість залучення всіх джерел фінансування діяльності компанії, зокрема власних; внутрішню структуру власних і позикових довгострокових пасивів, що дає можливість врахування дивідендної політики; а також проведення аналізу значень показників як в статиці, так і в динаміці шляхом завдання очікуваної величини їх значення (наприклад, з використанням моделі постійного зростання тощо).