6. Зміст, структура, призначення основних форм фінансової звітності. Вимоги, що висуваються до складання фінансової звітності.

Обліковий процес завершується складанням фінансової звітності про господарську діяльність підприємства. Правові основи з питань складання фінансової звітності регламентуються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку П(с)БО. Норми цього Закону та Положення слід застосовувати до фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності. Державне регулювання фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств.

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Відповідно до ст. 1 Закону про бухгалтерський облік користувачами фінансової звітності є фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та п. 4. П(с)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Порядок надання фінансової звітності користувачам визначається чинним законодавством. Під час підготовки до складання та подання фінансової звітності підприємство повинне дотримуватись вимог П(с)БО, а також Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, який визначає суб’єктів подання звітності, звітний період, склад та терміни її подання. Відповідальність за складання та надання фінансової звітності несе керівництво підприємства.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:

придбання, продажу та володіння цінними паперами;

участі в капіталі підприємства;

оцінки якості управління;

оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;

забезпеченості зобов’язань підприємства;

визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

регулювання діяльності підприємства;

інших рішень.

Головні вимоги до звітності — це обов’язковість подання, державна регламентація, своєчасність складання і подання, простота, зрозумілість і загальна доступність, достовірність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників за різні періоди, доречність, раціональність, економічність і дійовість. Основні вимоги, що висуваються до звітності,

Фінансова звітність повинна містити дані про:

підприємство;

дату звітності та звітний період;

валюту звітності та одиницю її виміру;

відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду;

облікову політику підприємства та її зміни;

консолідацію фінансових звітів;

припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності;

обмеження щодо володіння активами;

участь у спільних підприємствах;

виявлені помилки минулих років та пов’язані з ними коригування;

переоцінку статей фінансових звітів;

іншу інформацію, розкриття якої передбачене відповідними Положеннями (стандартами).

Фінансова звітність в Україні формується з дотриманням тих десяти принципів, які сформульовані в статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктом 18 П(с)БО 1 (рис. 11.3).

Крім фінансової звітності підприємства повинні подавати ще й інші форми звітності.

Фінансова звітність підприємств складається за такими формами:

Баланс (форма № 1)

Звіт про фінансові результати (форма № 2)

Звіт про рух грошових коштів (форма № 3)

Звіт про власний капітал (форма № 4)

Примітки (форма № 5)

Для суб’єктів малого підприємництва та представництв іноземних суб’єктів встановлена скорочена за показниками фінансова звітність, їх звіт складається з Балансу (форма № 1—М) і Звіту про фінансові результати (форма № 2—М).

Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними Положеннями (стандартами). Стаття наводиться у фінансовій звітності, якщо існує ймовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов’язаних з цією статтею та оцінка статі може бути достовірно визначена.

За звітним періодом фінансові звіти поділяються на річні та квартальні. Звітним періодом для складання річної фінансової звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим за 12 місяців, але не може бути більшим за 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку року, до моменту ліквідації.

Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку року у складі двох форм — Балансу і Звіту про фінансові результати.

Звітність підприємства складається станом на кінець останнього дня звітного періоду. Підприємства, що мають в своєму складі виділені на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, крім фінансової звітності про власні господарські операції, зобов’язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Форми фінансової звітності (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Держкомстатом України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів державного казначейства України з виконанням бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків і порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України.

Складання звітів — завершальний етап облікового процесу, тому до початку складання звітів проводиться значна підготовча робота.

Процес підготовки до складання та безпосереднього складання фінансової звітності може бути поділений на кілька етапів (рис. 11.5).

Датою подання фінансової звітності вважається день її фактичної передачі за належністю, а у разі надсилання поштою — дата одержання адресатом, зазначена на штемпелі підприємства зв’язку, що обслуговує адресата. У разі, якщо дата подання звітності припадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Підприємства зобов’язані подавати фінансову звітність:

органам, до сфери управління яких вони належать;

власникам (засновникам), відповідно до установчих документів;

трудовим колективам на їх вимогу;

органам виконавчої влади та іншим користувачам, відповідно до законодавства.

Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов’язані оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

7. Сутність, мета, етапи експрес-аналізу фінансового стану підприємства.

Метою такого аналізу є наочна і проста оцінка фінансового стану та динаміки розвитку суб'єкта господарювання. У процесі аналізу можна запропонувати розрахунок різних показників і доповнити його методами, які базуються на досвіді і кваліфікації спеціаліста.

Експрес-аналіз доцільно виконувати у три етапи: підготовчий етап, попередній огляд бухгалтерської звітності, економічне читання та аналіз звітності.

Мета першого етапу - прийняти рішення про доцільність аналізу фінансової звітності і переконатися в її готовності до читання. Перше завдання вирішується шляхом ознайомлення з аудиторським висновком. Є два основні типи аудиторських висновків: стандартний і нестандартний. Перший являє собою підготовлений у досить уніфікованому і короткому викладі документ, який містить позитивну оцінку аудитора (аудиторської фірми) про достовірність поданої у звіті інформації та її відповідності чинним нормативним документам.

Нестандартний аудиторський висновок, як правило, дещо більший і містить додаткову інформацію, яка може бути корисною для користувачів звітності і має бути розглянута аудитором з погляду доцільності публікування і відповідності прийнятій технології аудиторської перевірки. Нестандартний аудиторський висновок може містити або виключно позитивну оцінку поданої звітності і фінансового стану, що підтверджується нею, або позитивну оцінку, проте із застереженням. Причинами нестандартного аудиторського висновку можуть бути: урахування думки іншої аудиторської фірми (наприклад, у разі оцінки і перевірки звітності різних самостійних підрозділів однієї корпорації різними аудиторськими компаніями); зміна аудиторською фірмою облікової політики; деякі невизначеності фінансового чи організаційного характеру (наприклад, участь компанії в незавершеному судовому процесі з непередбачуваним наслідком) тощо. У разі нестандартного аудиторського висновку доцільність підписання контракту з цим потенційним контрагентом повинен визначати фінансовий менеджер чи інша особа, яка бере участь у переговорах, після детальнішого аналізу поданого звіту та іншої інформації формального і неформального характеру.

Мета другого етапу - ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це потрібно для того, щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності, а також якісні зміни в майновому і фінансовому стані суб'єкта господарювання. Складаючи перше уявлення про динаміку наведених у звітності і пояснювальній записці даних, слід звертати увагу на алгоритми розрахунку основних показників. Оскільки розрахунок деяких аналітичних показників (наприклад рентабельність, дохід на акцію, частка власних оборотних коштів тощо) може супроводжуватися свідомим чи неусвідомленим різночитанням, багато західних фірм наводять у відповідному розділі річного звіту алгоритми для деяких показників.

Аналізуючи тенденції основних показників, потрібно брати до уваги вплив деяких зовнішніх деформівних факторів, зокрема інфляції. Крім того, не варто забувати, що баланс, як основна звітна й аналітична форма, не є вільним від деяких обмежень. Укажемо найбільш суттєві з них.

1. Баланс є історичним за своєю природою: він фіксує сформовані на момент його складання підсумки фінансово-господарських операцій.

2. Баланс відображає статус-кво в коштах і зобов'язаннях підприємства, тобто показує, що являє собою підприємство на зазначений момент відповідно до застосованої звітної політики, але не показує, унаслідок чого склався такий стан. Відповіді на останнє запитання не можна відшукати тільки за даними балансу. Для цього потрібен глибший аналіз, який базується не тільки на залученні додаткових джерел інформації, а й на осмисленні багатьох факторів, які не відображені у звітності (інфляція, науково-технічний прогрес, фінансові проблеми суміжних підприємств тощо).

3. За даними звітності можна розрахувати цілу низку аналітичних показників, але всі вони будуть малозначущі без порівняння. Баланс, який розглядається ізольовано, не забезпечує просторового і часового зіставлення, тому його аналіз слід проводити в динаміці і, по можливості, доповнювати оглядом аналогічних показників у схожих підприємств, їхніми середньогалу-зевими і середньопрогресивними значеннями.

4. Інтерпретація балансових показників можлива лише із залученням даних про обороти. Зробити висновок про те, великі чи малі суми з тої чи іншої статті, можна лише після зіставлення балансових даних із відповідними сумами оборотів.

5. Баланс є зведенням моментних даних на кінець звітного періоду і через це не відображає адекватно стану коштів підприємства протягом звітного періоду. Це стосується, перш за все, найбільш динамічних статей балансу. Приміром, наявність на кінець року великих за питомою вагою запасів продукції зовсім не означає, що цей стан був протягом року постійним, хоч такої можливості не можна виключати.

6. Фінансовий стан підприємства і перспективи його зміни перебувають під впливом не тільки факторів фінансового характеру, а й багатьох інших, які не мають вартісної оцінки. В їх числі: можливі політичні і загальноекономічні зміни, перебудова організаційної структури управління галуззю чи підприємством, зміна форм власності, професійна і загальноосвітня підготовка персоналу тощо. Тому аналіз бухгалтерської звітності є лише одним із розділів комплексного економічного аналізу, що використовує не тільки формалізовані критерії, а й неформальні оцінки.

7. Одне із суттєвих обмежень балансу - закладений у ньому принцип використання цін придбання. В умовах інфляції, зростання цін на сировину та устаткування, низької оновлюваності основних засобів багато статей відображають сукупність однакових за функціональним призначенням, але різних за вартістю облікових об'єктів.

8. Чи не найголовнішою метою функціонування будь-якого підприємства є отримання прибутку. Проте саме цей показник відображений у балансі недостатньо повно. Подана в ньому абсолютна величина накопиченого прибутку без зазначення затрат і обсягу реалізації не показує, у результаті чого склалася саме така сума. Наприклад, прибуток у розмірі 1 млн грн може бути прибутком різних за розміром обороту і використаних ресурсів підприємств.

9. Ще раз підкреслимо, що підсумок балансу зовсім не відображає тої суми коштів, якою реально розпоряджається підприємство, його "вартісної оцінки", через можливу невідповідність балансової оцінки господарських коштів реальним умовам унаслідок інфляції, кон'юнктури ринку, застосованих методів обліку тощо. По-перше, баланс дає лише облікову оцінку активів підприємства і джерел їх покриття; поточна ринкова оцінка цих активів може бути абсолютно іншою, причому що довший строк експлуатації і відображення на балансі якогось активу, то більша різниця між його обліковою ставкою і поточними цінами.

По-друге, навіть якщо припустити, що активи наведено в балансі за їхньою поточною вартістю, то валюта балансу все одно не відображатиме точної "вартісної оцінки" підприємства, оскільки "ціна" підприємства загалом, як правило, вища від сумарної оцінки його активів. Ця різниця характеризує ціну репутації підприємства і може бути виявлена лише у процесі його продажу. Не випадково в деяких країнах дискутувалось питання про можливість і доцільність періодичної вартісної оцінки іміджу фірми і відображення його в активі балансу.

10. Досить актуальне і для обліку, і для аналізу питання про допустимий та можливий ступені уніфікації балансу. З технологічного погляду, функціонування системи бухгалтерського обліку на підприємстві - це процес безперервного групування даних. Важливо знайти оптимум у цьому процесі. Малий ступінь згрупованості призводить до безсистемності і некерованості великих даних, що циркулюють у системі. Навпаки, надто велика агрегованість даних, у тому числі і звітних, може призвести до різкого скорочення їхньої інформативності та аналітичності. Ця теза вповні стосується й бухгалтерської звітності.

Третій етап - основний в експрес-аналізі; його мета - узагальнена оцінка результатів господарської діяльності і фінансового стану об'єкта. Такий аналіз проводиться з тим чи іншим ступенем деталізації в інтересах різних користувачів.

Одним з основних елементів експрес-аналізу є вміння працювати з річним звітом і фінансовою звітністю. Зокрема, фінансовий менеджер, якому часто доводиться брати участь у процесі укладення контрактів із потенційними контрагентами, повинен чітко уявляти структуру звіту, зміст його розділів.

8. Характеристика основних показників фінансового стану підприємства.

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності. Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів.

Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес.

Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива.

Ми пропонуємо класифікацію і порядок розрахунку комплексу основних оцінних показників, що з них залежно від конкретної мети аналізу можна вибрати відповідну кількість та види таких показників (табл. 9.3).

У цілому таблиця 9.3 включає 65 показників, призначених для детальної та всебічної оцінки фінансового стану підприємства. Однак це не означає, що систематичний аналіз фінансового стану підприємства завжди має здійснюватись за всіма цими показниками.

Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства.

А. Показники оцінки майнового стану

1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства.

2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності.

4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин.

Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності

1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток. Не можна ототожнювати поняття "оборотні кошти" та "власні оборотні кошти". Перший показник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий - джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів.

2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція.

3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його - позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.

4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси).

Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна.

5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2.

6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%

7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.

В. Показники оцінки фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства -- забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

9. Оцінка структури і динаміки фінансового стану за допомогою порівняльного аналітичного балансу.

Інструментом загальної оцінки фінансового стану суб'єкту господарювання виступає баланс.

Аналіз за балансом проводять за допомогою одного із способів:

- аналіз безпосередньо за балансом без попередньої зміни складу балансових статей;

- використання аналітичного балансу;

- проведення коректування статей балансу на індекс інфляції (див. тему 3)

Аналітичні розрахунки за балансом є достатньо трудомісткими і не завжди ефективними, так як множина обчислених при цьому фінансових показників не дозволяє визначити головні тенденції зміни фінансового стану підприємства.

Один із фундаторів балансоведення М. Блатов пропонував досліджувати структуру і динаміку фінансового стану підприємства за допомогою порівняльного аналітичного балансу, який будується шляхом агрегування окремих однорідних за складом елементів балансових статей та доповненням балансу показниками структури, динаміки та структурної динаміки складових майна та джерел їх фінансування.

Слід зазначити, що в Росії в кінці XIX століття з'явилися школи, в яких вивчалися елементи аналізу, комерційних розрахунків. Розквіт науки про аналіз балансу припадає на початок XX століття. К. Рощаховський одним із перших оцінив роль економічного аналізу та його зв'язок із бухгалтерським обліком. Ним вперше запропонована структура балансу акціонерного товариства, яка поєднувала в собі елементи уніфікації та певної самостійності при складанні балансу. Так, в журналі «Донецький кооператор» за 1923—1924 роки наведені зведені баланси (таблиця 4.1), які включають не лише інформацію про наявність активів та пасивів, але, що є основним, дають можливість без додаткових обчислень зробити експрес-аналіз фінансового стану без врахування впливу цінового фактору. Доречно відмітити, що такий підхід до складання балансу отримав в подальшому широке розповсюдження і покладений в основу більшості міжнародних і національних облікових стандартів.

Порівняльний аналітичний баланс дає змогу оцінити фінансовий стан підприємства у найбільш узагальненому вигляді за допомогою ряду характеристик оцінки активів, власного капіталу та зобов'язань. Схемою аналітичного балансу охоплена велика множина показників, які характеризують статику і динаміку фінансового стану підприємства. Цей баланс містить показники як горизонтального, так і вертикального аналізу. Групування статей балансу для складання аналітичного балансу наведено в таблиці 4.2.

При побудові аналітичного балансу обов'язково слід врахувати вплив витрат і доходів майбутніх періодів та забезпечень наступних витрат і платежів на обсяг оборотних активів та довгострокових і поточних зобов'язань (рис. 4.1).

Запропоновані коригувальні дії вартості поточних активів та поточних зобов'язань можуть бути зроблені за умов доступу до облікової інформації підприємства та при проведенні переважно внутрішнього фінансового аналізу.

Аналітичний баланс підприємства подано у таблиці 4.3. Як зазначалося раніше, коригування показників балансу на індекс цін звітного періоду відносно попередніх років не проводилось, так як він становить по підприємству в середньому 10 % і відповідно до класифікації рівнів інфляції є низьким.