15. Податки як вихідна категорія державних фінансів. Сутнісні ознаки

податків як фінансової категорії.

Фінансові ресурси характеризують фінансовий стан економіки і водночас джерела їх розвитку. Фінансові ресурси - це централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, валового внутрішнього продукту та національного доходу і призначені для використання відповідно до завдань соціально-економічного розвитку суспільства і колективів окремих підприємств.Централізовані грошові фонди концентруються у державі і являють собою загальнодержавні фінансові ресурси. Провідне місце в системі загальнодержавних фінансових ресурсів належить державному бюджету. Основним джерелом формування державного бюджету виступає створюваний в галузях матеріального виробництва чистий доход, що надходить до бюджету у вигляді платежів з прибутку, податку на додану вартість та інших податкових і неподаткових платежів. До системи загальнодержавних фінансових ресурсів України належать Пенсійний фонд, Фонди державного соціального страхування, інші бюджетні та позабюджетні фонди спеціального призначення, державний кредит як специфічна ланка державних фінансів.Децентралізовані фінансові ресурси або фінансові ресурси суб'єктів господарювання являють собою грошові кошти, які вони мають у своєму розпорядженні. Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого доходу, створеного в державі.

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання. Сюди входять прямі та непрямі податки з населення, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, місцеві податки та збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що включаються до собівартості продукції.

Економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних відносин держави з суб'єктами господарювання, різними групами населення і, фактично, з кожним членом суспільства.

Податки - це фінансові відносини, які виникають у процесі розподілу ВВП з приводу вилучення державою частини національного доходу та перерозподілу її з метою фінансування державних видатків. Найбільшого розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. Поатки виступають не тільки особливою еко'номічною категорією, але одночасно й фінансовою категорією. Податки виконують такі функції : фіскальну , регулюючу, контрольну. Фіскальна функція вважається історично найдавнішою та э, що послідовно реалізується, за допомогою неї здійснюється головне призначення податків - збір грошових коштів з фізичних та тих осіб із метою формування фінансових ресурсів держави, ПО акумулюються у бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій.

16. Поняття і функції фінансового ринку. Передумови виникнення

фінансового ринку. Роль фінансового ринку у забезпеченні

макрофінансової стабільності.

Фінансовий ринок-елемент фінансової системи,який займає особливе місце.По-перше,виступає надбудовою через яку відбувається діяльність усієї фінансової системи; По-друге,з,єднувальна ланка,через яку здійснюється рух фінансових ресурсів. Він є важливою складовою ринкової економіки.

Фінансовий ринок значно впливає на ефективність,стійкість та еластичність фінансової системи.Він покликаний посилювати та поліпшувати мобілізацію і розподіл фінансових ресурсів,що сконцентровані в державних грошових фондах,у розпорядженні підприємницьких структур і у населення.Фінансовий ринок у розподільчих і перерозподільчих процесах фінансових ресурсів виконує ті функції,які не може виконати жодна складова фінансової системи.

ФР є надзвичайно складною системою, в якій гроші, інші фінансові активи та зобов’язання різноманітних суб’єктів здійснюють обіг самостійно, незалежно від характеру обігу реальних товарів. Цей ринок оперує різноманітними фінансовими інструментами, обслуговується специфічними фінансовими інститутами, має достатньо розгалужену і різноманітну фінансову інфраструктуру.

Об’єктами торгівлі на фінансовому ринку є фінансові інструменти. Відповідно до міжнародної стандартної термінології (визначень МСФО):

Фінансовий інструмент – договір (контракт), унаслідок якого виникає фінансовий актив у однієї сторони і фінансове зобов’язання або пайовий інструмент (інструмент власного капіталу) - у другої.

Поняття, що використовуються у цьому визначенні:

Фінансові активи – наявні грошові кошти та ресурси (об’єкти власності, що мають певну цінність на поточний момент), володіння якими пов’язано з правами на отримання грошей (або інших фінансових активів) у майбутньому.

Фінансові зобов’язання – заборгованість, що погашається у майбутньому шляхом виплати грошей або передачі інших фінансових активів.

Пайовий інструмент (інструмент власного капіталу) – договір, що підтверджує право на частку активів суб’єкта-емітента після погашення усіх його зобов’язань

Фінансові інструменти є дуже різноманітними, тому їх повну класифікацію у цьому конспекті опущено. Приклади фінансових інструментів:

 грошовий депозит у фінансовій установі: у вкладника - фінансовий актив, що передбачає договірне право на отримання коштів; в установи - фінансове зобов’язання сплатити кошти у майбутньому;

 акція публічного акціонерного товариства: у акціонера - фінансовий актив, пов’язаний з володінням пайовим інструментом акціонерного товариства-емітента, що передбачає право на дивіденди (частину його прибутку) та участь у розподілі його майна; у акціонерного товариства - власний пайовий інструмент;

 товарна дебіторська заборгованість підприємства: у підприємства, продавця товару – договірне право на отримання коштів за поставлений товар у майбутньому, у покупця товару – фінансове зобов’язання сплатити визначену суму коштів.

Наявність фінансового ринку не є обов’язковою умовою для існування усіх фінансових інструментів. Окремі фінансові інструменти не передбачають необхідності обміну на ринку. З огляду на це можливо здійснити поділ усіх фінансових інструментів на ринкові та неринкові (інструменти, які відповідно можуть і не можуть бути об’єктами торгівлі на ринку). Наприклад, акція є ринковим фінансовим інструментом, а грошовий депозит та товарна дебіторська заборгованість – неринковими.

Ринкові фінансові інструменти:

 Цінні папери, що підлягають обігу (Transferable Securities) – акції, облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, які можуть здійснювати обіг на ринку, депозитарні розписки.

 Інструменти грошового ринку (Money-market Instruments) – короткострокові боргові цінні папери: векселі (та папери, які є подібними до них, наприклад, комерційні папери – в Україні немає), депозитні (ощадні) сертифікати, короткострокові казначейські зобов’язання тощо.

 Цінні папери інститутів спільного інвестування – в Україні до них належать акції корпоративних інвестиційних фондів та інвестиційні сертифікати пайових інвестиційних фондів.

 Деривативи (derivatives) або похідні фінансові інструменти [14, додаток 1, секція С].

Основними ринковими фінансовими інструментами є цінні папери.

Життєвий цикл ринкових фінансових інструментів обов’язково передбачає етапи розміщення, обігу та погашення (у виняткових випадках – лише розміщення та погашення – для стандартизованих фінансових інструментів обіг, яких здійснюється за схемою «емітент – інвестор – емітент»).

Як окремий ринковий фінансовий інструмент можливо розглядати також валюту (національну та іноземну).

Найважливішою економічною функцією ФР з точки зору більшості науковців є передача (перерозподіл) фінансових ресурсів (фінансових активів) від одних економічних суб’єктів (домогосподарств, підприємств та державних органів), що витрачають їх у меншому обсязі, ніж отримані доходи, іншим суб’єктам, які мають потребу витрачати більше своїх доходів.

Крім цієї найважливішої економічної функції, іншими основними економічними функціями ФР є:

1. Ціноутворення – ФР задає пропорції розподілу коштів інвесторів між окремими інструментами та визначає вартість капіталу для їх емітентів;

2. Забезпечення ліквідності – ФР надає інвесторам механізм для продажу фінансових інструментів;

3. Зниження трансакційних витрат:

 витрат на пошук – ФР створює умови для економії явних витрат, наприклад, грошей витрачених на рекламу своїх намірів купити або продати фінансові інструменти, а також неявних витрат, наприклад, витрат часу на знаходження контрагента;

 витрат на інформацію – на ефективному ФР ціни фінансових інструментів вже відображають сукупну інформацію, накопичену усіма його учасниками, про справжню цінність цих інструментів, тому немає потреби витрачати час і кошти на проведення власних досліджень [7, с.19-20].

Цей перелік можна доповнити ще однією важливою функцією – хеджування – яка полягає у створенні механізмів захисту від фінансових та комерційних ризиків шляхом здійснення операцій з фінансовими інструментами (зокрема операцій з деривативами).

ФР також дозволяє вирішувати комплекс фінансових, загальноекономічних та соціальних завдань, зокрема:

 оптимізувати галузеву та регіональну структуру економіки завдяки створенню механізмів переливу капіталу та вирівнювання норми прибутку на капітал;

 прискорювати обіг капіталу і сприяти активізації економічних процесів;

 створювати можливості для гнучкого управління дефіцитом державного бюджету та підтримання стабільності курсу національної валюти, поліпшення системи взаєморозрахунків в державі;

 узгоджувати майнові державні, інституціональні та індивідуальні інтереси, забезпечуючи перерозподіл прав власності на окремі активи.

Принципи, на яких базується функціонування ФР:

• прозорості – доступність всім учасникам ринку повної та неупередженої інформації, необхідної для прийняття рішень щодо здійснення операцій з фінансовими інструментами;

• відкритості – відсутність штучних бар’єрів для входження на ринок і виходу з нього;

• рівності можливостей – недопущення монопольних проявів дискримінації прав і свобод учасників ринку;

• правової упорядкованості – наявність розвиненої правової інфраструктури ФР, яка чітко регла¬ментує правила поведінки та взаємовідносини його учасників;

• збалансованості й стабільності – дотримання розумних пропорцій між окремими складовими (сегментами) ФР, недо¬пущення надмірних коливань цін фінансових інструментів та стрибків активності окремих учасників ринку.