5. Концептуальні основи реформи судової системи в Україні.

Концепція – це діючий акт. Концепція є программою, керівництвом до дії по здійсненню судово-правової реформи в Україні. Вона була прийнята 28 квітня 1992 Верховною Радою України. У 1995 році були спроби оновити Концепцію 1992 року. Але цей проект так і не був внесений на розгляд Верховної Ради. Наступна спроба була зроблена в 2000 році, але також проект, складений комісією Верховної Ради з правової реформи не розглядався на засіданні Верховної Ради.

Згідно з текстом Концепції судово-правова реформа переслідує певні основні цілі.

I. Це - реорганізація судової та правоохоронної системи держави.

II. Створення нового законодавства.

III. Удосконалення форм судочинства.

Не існував Конституційний Суд України. Його створили, і вималювалася нова судова система:

1. Конституційний Суд України.

2. Суди загальної юрисдикції: Загальні суди. Спеціалізовані суди.

«Мала судова реформа» 2001 - 2002 року та її результати.

Безпосереднім приводом для її проведення було забезпечення впровадження в законодавство и практику судоустрою и судочинства норм Конституції України.

При цьому найнагальнішою проблемою, з вирішенням якої неможна було зволікати, стало виконання вимог частин 1 і 2 статті 29 Основного Закону відносно судового порядку прийняття рішень про арешт и тримання під вартою. Така потреба обумовлювалась не лише вимогами Конституції, але ї постійними звернення Європейських структур. Також внаслідок «малої судової реформи» 2001 року булу докорінно перебудована система перегляду судових рішень, постанови судами першої інстанції, за рахунок запровадження апеляції и касації, що відповідно до Європейської практики.

Досить масштабними були зміни у законодавстві про судоустрій, які стосувалися приведення у відповідність до Конституції України структури судової системи України и законодавчих норм відносно статусу суддів.

Ці питання дістали вирішенню у Законі України «Про судоустрій України», прийняття 7 лютого 2002 року (з наступними змінами і доповненнями).

Відповідно до частини 2 статті 18 цього Закону систему судів загальної юрисдикції складають:1) місцеві суди;2) апеляційні суди, Апеляційний суд України; 3) Касаційній Суд України;4) Вищі Спеціалізовані суди;5) Верховний Суд України.

У результате Прийняття Закону про судоустрій 2002 року поступово почала створюватися підсистема судів адміністративної юрисдикції на чолі з Віщим адміністративним судом України.

Указом Президента України № 242 від 20 березня 2006 року було затверджено план заходів на 2006 рік відносно вдосконалення судового устрою та забезпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до Європейських стандартів.

Положення Концепції були у значний мірі використані при розробці законопроектів «Про внесення змін до Закону України« Про Судоустрій України » і « Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів», внесений до парламенту у 2007 р.

З Прийняттям Закону України от 7.07.2010 року «Про судоустрій и статус суддів» пройдено важливий етап судової реформи.

2.06.2016 року було прийнято новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та внесено зміни до Конституції України,зокрема, до розділу «Правосуддя».

Систему нормативних джерел навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів» становлять нормативні акти, які регламентують питання організації і функціонування судових та правоохоронних органів у державі. 1. Відповідно до ст. 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина без- посередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституція України визначає правову природу судової влади (ст. 6), конституційні основи правосуддя (розд. VIII), конституційний статус прокуратури (ст. 1311 ) та адвокатури (ст. 1312 ), Конституційного Суду України (статті 147–153) та Вищої ради правосуддя (ст. 131), повноваження Президента, Кабінету Міністрів та Парламенту щодо органів судової влади та ін. Особливо слід відзначити конституційні права людини щодо доступу до судового захисту (ст. 55) та гарантії особи у кримінальному провадженні (статті 62, 63) тощо. Важливе місце в системі конституційних засад функціонування системи судових та правоохоронних органів належить рішенням Конституційного Суду України, якими здійснено офіційне тлума- чення положень відповідних конституційних норм. Для прикладу, це Рішення №8-рп/2010 від 11 березня 2010 р. у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційно- го тлумачення термінів «найвищий судовий орган», «вищий судовий орган», «касаційне оскарження», які містяться у статтях 125, 129 Конституції України; Рішення № 4-рп/2013 від 12 червня 2013 р. у справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень частини п’ятої статті 127 Конституції України у системному зв’язку з частиною третьою цієї статті, статті 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; Рішення №3-рп/2012 від 25 січня 2012 р. у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України та ін. Окреме місце належіть актам Конституційного Суду України щодо висновків із конституційності законопроектів про внесення змін до Конституції України. Зокрема, слід відзначити Висновок Конституційного Суду України №1-в/2016 від 20 січня 2016 р. у справі за зверненням Верховноі? Ради Украі?ни про надання висновку щодо § 3. Нормативні джерела навчальної дисципліни… 11 відповідності законопроекту про внесення змін до Конституціі? Украі?ни (щодо правосуддя) вимогам статеи? 157 і 158 Конституціі? Украі?ни та Висновок Конституційного Суду України №2-в/2016 від 30 січня 2016 р. у справі за зверненням Верховноі? Ради Украі?ни про надання висновку щодо відповідності доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституціі? Украі?ни (щодо правосуддя) вимогам статеи? 157 і 158 Конституціі? Украі?ни. 2. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є час- тиною національного законодавства України. Отже, міжнародно-правові акти, які закріплюють права людини в сфері функціонування судових та правоохоронних органів, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною нормативних джерел навчальної дисципліни «Організація судових та правоохоронних органів». Зокрема, основоположними документами, які першими закріпили базові стандарти інституту суду – незалежність, безсторонність і справедливість Вступ 12 стрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки (ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 р. на 1098 засіданні заступників міністрів)), висновки консультативних органів (наприклад, Висновок №18 (2015) Консультативної ради європейських суддів щодо позиції судової влади та її відносини з іншими гілками влади в умовах сучасної демократії), інші акти рекомендаційного характеру, розроблені різ- ними міжнародними організаціями (наприклад, Європейська хартія про закон «Про статус суддів», ухвалена Європейською асоціацією суддів (Страсбург, 8–10 липня 1998 р.), Київські рекомендації щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (ОБСЄ/БДІПЛ, 2010)) та ін. 3. Законодавчі акти, які визначають правові основи організації та функціонування системи судових та правоохоронних органів. До цієї групи нормативних джерел слід віднести закони України: «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про судоустрій і статус суддів», «Про Конституційний Суд України», «Про доступ до судових рішень», «Про прокуратуру», «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про Службу без- пеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Національну поліцію», «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національне антикорупційне бюро», «Про нотаріат», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про безоплатну правову допомогу» та ін. Процесуальні повноваження судових та правоохоронних органів визначені у процесуальних кодексах – Кримінальному процесуальному кодексі України, Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України. 4. Підзаконні нормативні акти – нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради України. Наприклад, Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. №228; Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня Питання для самоконтролю 13 2015 р. №878; Указ Президента України «Про символіку органів Міністерства внутрішніх справ України», Указ Президента України «Про Єдину комп’ютерну інформаційну систему правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю», Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Дисциплінарного статуту прокуратури України» та ін. 5. Відомчі акти, які приймаються з метою внутрішньої організації відповідної системи органів судової влади або правоохоронних органів і є обов’язковими для застосування виключно у відповідній системі органів. Наприклад, Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 р. №12, накази Генерального прокурора України, Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, схвалений Всеукраїнською конференцією працівників прокуратури 28 листопада 2012 р., та ін.

Контрольні запитання для перевірки досягнення результатів навчання

• Якими нормативними актами національного законодавства України та міжнародними угодами визначено загальні засади організації та діяльності судової влади?

• Якими є основоположні категорії визначення видів та основних напрямків державної правоохоронної діяльності в Україні?

• Якими є напрями з розвитку концептуальних основ у ході реформи судової системи в Україні?

Лекція № 2

ТЕМА

СУДОВА ВЛАДА, ПРАВОСУДДЯ ТА ЇХ ДЕМОКРАТИЧНІ ОСНОВИ

Основний зміст

• Поділ влади – передумова виникнення та становлення самостійної судової влади.

Поняття правосуддя та суду нерозривно пов'язані з поняттям судової влади.

Судова влада відповідно до Концепції – це система незалежних судів, які здійснюють правосуддя.

Таким чином, судова влада – це організаційна побудова судів, а правосуддя - це діяльність судів.

Раніше вже зазначалося, що судова влада функціонує в державі нарівні з законодавчою і виконавчою гілками державної влади.

Спроби розкрити зміст терміну "влада" робилися ще мислителями далекого минулого. У папірусах Стародавнього Єгипту, клинописах Месопотамії, індійських ведах зустрічаються висловлювання про природу влади. Як правило, вони містять синкретичний (нерозчленований) підхід до того явища, яке нерідко об'єднувало влада надприродних сил і людей-героїв, природних факторів і суспільну владу. Середньовічні автори на перший план ставили владу Бога, вважаючи її "людський варіант" лише похідним.

Аналізуючи античні політико-правові погляди (Аристотель, Поліцій) з проблем класифікації різних органів держави, можна зробити висновок, що вже тоді зароджувалася ідея поділу влади.

Проблема влади зацікавила письменників-утопістів і енциклопедистів напередодні буржуазних революцій у Західній Європі. Надзвичайно велику цінність мала і має, особливо для посттоталітарних держав, висунута відомим англійським мислителем Джоном Локком у творі "Два трактати про правління" концепція поділу влади на законодавчу, виконавчу і федеративну. У розвиток теорії поділу влади, визначенні ролі і місця судової влади Джон Локк розглядав проблеми державної влади, становлення політичного суспільства і держави в трактатах «Про громадянське правління». "Абсолютна деспотична влада або керування без установлених постійних законів не можуть, ні в якій мірі відповідати цілі суспільства і уряду", - констатував Джон Локк. Звідси випливає головний висновок, який складає серцевину концепції поділу влади. Влада, яка приймає закони, і влада, яка їх виконує, повинні бути розділеними.

Найбільш повно і послідовно концепція поділу влади була викладена французьким юристом XVIII століть Шарль Луї Монтеск'є в роботі "Про дух законів": "Щоб утворити помірне управління, треба вміти комбінувати влади, регулювати їх, стримувати, приводити їх у дію, додавати, так би мовити, баласту однієї, щоб вона могла врівноважувати іншу ... ". Головним у доктрині поділу влади, на думку Шарль Монтеск’є, є неприпустимість об'єднання різних гілок влади в руках однієї особи або органу: "Якщо влада законодавча і виконавча будуть об'єднані в одній особі або установі, то свободи не буде, оскільки можна побоюватися, що цей монарх або сенат створюватиме тиранічні закони для того, щоб так само тиранічне застосовувати їх. Чи не буде свободи і в тому випадку, якщо судова влада не відділена від влади законодавчої і виконавчої. Якщо вона об'єднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян потраплять під влада свавілля, адже суддя буде законодавцем. Якщо судова влада об'єднана з виконавчою гілкою влади, то суддя одержує можливість стати гнобителем ".

Враховуючи ідеї попередників, Шарль. Монтеск’є логічно завершив створення теорії поділу влади. Він виділив три гілки влади - законодавчу, виконавчу і судову, підкреслюючи, що мова йде про трьох частинах єдиної влади, яка з метою більш досконалого державного устрою розділена між окремими структурами.

Проблемам організації та функціонування судової влади Шарль Монтеск'є приділяв особливу увагу. Суд здійснює тільки функцію відправлення правосуддя. Монтеск'є детально зупиняється на найважливіших ознаках судової влади, до яких належить вибірність суддів, колегіальність, стабільність судової практики тощо Визначаючи суд як незалежну владу, Монтеск'є детально вивчає це державно-правове явище, вказує на ті необхідні ознаки, без яких неможлива його справжня самостійність.

Розроблена Монтеск'є концепція поділу влади, яка діє на основі права і взаємного стримування її гілок з метою як найповнішого забезпечення прав і свобод людини. Його вчення внесло цілком певний вплив на досвід конституціоналізму західних країн.

В історії української державності проблема конституційного закріплення судової влади вирішується вже на початку XVIII ст. Так, в 1710 р створюються правовий устрій і «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська» Пилипа Орлика, де відображені основні положення судової влади. Найкоротше енциклопедичне визначення поняття «влади» - це здатність і можливість чинити певний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою волі, авторитету, права, насильства. Наведене визначення виглядає всеосяжним з урахуванням думки знаменитого російського вченого - психолога І.М. Коркунова, який відзначав, що влада є сила, обумовлена ??не тільки волею пануючого, а і свідомістю залежності підвладного. Тоді як правосуддя - діяльність, шляхом здійснення якої реалізується судова влада в Україні.

Ідея створення в Україні справедливого суду згадується і в III Універсалі Української Центральної Ради від 7 листопада 1917р.

Конституція Української Народної Республіки від 29 квітня 1918р. фактично закріплює принцип поділу влади, згідно з яким судова влада в рамках цивільного, кримінального та адміністративного законодавства здійснюється виключно судовими установами. Крім ознаки винятковості, Конституція проголосила й інші ознаки (наприклад, повнота, законність та ін.) Судової влади.

У радянський період ні в Конституції УСCР 1919, ні в Конституції УРСР 1937р. принцип поділу влади не знайшов свого втілення. Конституцією УРСР 1978 року також не був закріплений даний принцип.

8 червня 1995р. між Верховною Радою України та Президентом України був підписаний Конституційний договір «Про загальні засади організації і функціонування державної влади та місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», де вперше судової влади присвячено ряд принципових положень. Так, у ст. 3 цього договору вказувалося, що державна влада в Україні будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. У розділі 5 договору особливо підкреслювалося, що судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та господарські суди складають судову систему України (ст. 36). Конституція України від 28 червня 1996р., Закріпивши принцип поділу влади, виділила судову владу як самостійно існуючу (ст. 6). Таким чином, в конституційне законодавство України було введено поняття «судова влада».

Згідно із принципом поділу влади всі три її гілки мають бути незалежними одна від одної. Зосередження влади в одному органі державної влади чи в однієї особи може призвести до узурпації влади. Однак, по суті, можна говорити лише про відносну неза- лежність тільки судової влади, оскільки виконавча влада виконує політичну волю (зако- ни), прийняту Парламентом. У Конституції України також визначено, що державна вла- да здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні принцип поділу влади реалізується через розподіл владних повноважень. Окремо слід відзначити роль інституту Президента в Україні. Згідно з Конституцією України пост Президента не віднесено до жодної з гілок влади, хоча він наділений таким обсягом державно-владних повноважень, що важко переоцінити його вплив на кожну з гілок влади. Виходячи із цього потрібно буде проаналізувати й повноваження Президента щодо впливу на інші гілки влади.

На сучасному етапі історія поділу влади тісно пов’язана з етапами становлення політичної системи України. Першим її етапом можна вважати період з 1990 по 1991 р., коли відбулося юридичне закріплення державності України та формування нових органів влади. Другим етапом формування основ політичної системи України можна вважати період з грудня 1991 по липень 1994 рр., для якого характерним було значне загострен- ня кризи влади. Навіть підписання конституційного договору не привело до політичної стабільності. Весь цей час відбувалося “перетягування” владних повноважень між Пре- зидентом, урядом та парламентом, хоча Президент і був главою державної виконавчої влади. Третій етап становлення політичної системи - затвердження Конституції Украї- ни. У результаті багатьох компромісів між Президентом і Парламентом відбувається утвердження принципово нової системи розподілу владних повноважень.

З прийняттям Конституції України вважали вирішеною проблему співвідношення повноважень законодавчої, виконавчої та судової влад, яка завжди залишається актуальною для державного управління.

Але виходячи із політичної ситуації, що склалася після прийняття Конституції, чітко простежується, що, користуючись саме законодавчою неврегульованістю та відсутністю політичної волі, проходять окремі процеси “самовстановлення” владних повноважень органами влади. І, нарешті, четвертий етап розпочнеться після набуття чинності змін до Конституції України, прийнятих 8 грудня 2004 р. Згідно з цими змінами знову перерозподіляються повноваження між головними владнополітичними інститутами країни.

Конституція України є первинною щодо інших нормативно-правових актів. У ній, зокрема, визначено, що організація і діяльність органів виконавчої влади визначається виключно законами України (ст. 92, п. 12), а повноваження і порядок діяльності уряду, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України (ст. 120), але до цього часу не прийнятізакони “Про Кабінет Міністрів” та “Про центральний орган виконавчої влади”.