2.Система, структура і діючі законодавчі джерела у вивченні навчальної дисципліни.

У структуру предмета входить 3 основних елементи:

1) Вивчення норм чинного законодавства. Саме в перший елемент структури предмета даної навчальної дисципліни входить характеристика системи судоустрою України. Інформацію про цю систему ми черпаємо, спираючись на закон, законодавчу базу. Насамперед, це Конституція України і її розділ «Правосуддя». Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 року.

2) Вивчення теоретичних положень. При розгляді даного елемента структури предмету нашої навчальної дисципліни береться до уваги той факт, що тільки норми права не дадуть нам цілісної картини розуміння багатьох питань. Є такі питання, на які можна дати відповідь і пояснити проблематику тільки вивчаючи теорію. Теорія розробляє та подає теоретичні виклади при розгляді того чи іншого питання. Є необхідність вивчення теоретичних положень, проблем, історичного походження і розвитку. З урахуванням тільки того, що ми вивчаємо тільки організацію всієї правоохоронної системи України та діяльність судових і правоохоронних органів.

3)Вивчення нормативних матеріалів (джерел) і теоретичних аспектів організації судових та правоохоронних органів зарубіжних держав. При вивчені навчальної дисципліни «Судові та правоохоронні органи в Україні», ми не можемо і не повинні обмежуватися вивченням тільки нашої правоохоронної системи та системи судоустрою. Вивчення нормативних матеріалів (джерел) і теоретичних аспектів організації судових та правоохоронних органів зарубіжних держав є невід'ємною частиною для розуміння принципів організації та діяльності органів судової та правоохоронної систем в Україні.

Діючі законодавчі джерела у вивченні навчальної дисципліни

Оскільки предмет дисципліни «Судові та правоохоронні органи в Україні» є комплексним, пізнання основ організації судової влади та правоохоронних органів потребує вивчення значної кількості нормативно­правових актів. Адже діяльність кожного правоохоронного органу регламентується багатьма актами законодавства. Для подолання цих труднощів необхідно провести класифікацію масиву нормативно­правових актів. Здійснювати її доцільно за двома критеріями: по­перше — за їх юридичною силою, по­друге — за їх змістом (предметом).

Ієрархія нормативно­правових актів у порядку зменшення їх юридичної сили виглядає таким чином: Конституція України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі та міжвідомчі правові акти.

На найвищому щаблі у цій ієрархії знаходиться Конституція України. Вона приймається з додержанням особливої процедури і вирішує основні питання державного і суспільного життя, у тому числі й організації і діяльності правоохоронних органів. Усі нормативно­правові акти нижчого рівня мають точно відповідати конституційним положенням. Тому й заведено говорити, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Якщо закон або інший нормативно­правовий акт суперечить Конституції України, то застосовуються норми Конституції України, оскільки вона є актом прямої дії.

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства, тому всі правозастосовні органи повинні у своїй діяльності керуватися цими актами.

Закони України підлягають безумовному виконанню і додержанню на всій території України. Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури. Отже, саме в законах і вирішується більшість питань організації та діяльності правоохоронних органів України.

Постанови Верховної Ради України видаються відповідно до Конституції України і законів України. Здебільшого вони вирішують організаційні питання діяльності правоохоронних органів, які не входять до складу виконавчої влади.

Наступний щабель в ієрархічній структурі нормативно­правових актів відведений указам і розпорядженням Президента України. Вони стосуються тих питань організації та діяльності правоохоронних органів, що входять до його компетенції.

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України видаються в межах компетенції Кабінету Міністрів України, визначеної Конституцією України. Вони не можуть супере­чити Конституції, законам та указам Президента України. Ці акти звичайно уточнюють порядок застосування окремих положень, визначених законами і указами Президента України.

Відомчі та міжвідомчі нормативно­правові акти, які видаються відповідними керівниками, теж можуть регламентувати окремі питання організації і діяльності правоохоронних органів. Вони можуть називатися по­різному: накази, інструкції, положення та ін. Значна кількість відомчих нормативних актів видається Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України, Генеральним прокурором України. Так, наприклад, Генеральним прокурором України — накази щодо організації і діяльності працівників прокуратури та ін.

Все більшого значення для регламентації діяльності правоохоронних органів в останні роки набувають рішення і висновки Конституційного Суду України (висновки, рішення, ухвали, постанови). Цей орган не видає нормативно­правових актів, але прийняті ним рішення, що визнають закон або окремі його положення неконституційними, тягнуть за собою втрату юридичної сили закону в цілому або окремих його положень. Рішення Конституційного Суду приймалися і щодо актів, які регулюють організацію і діяльність правоохоронних органів.

Всі нормативно­правові акти залежно від їх змісту (предмету) можна поділити на такі групи актів:

— загального характеру;

— про судову владу, правосуддя, суди і суддів;

— про органи юстиції;

— про діяльність органів прокуратури;

— про органи досудового розслідування злочинів;

— про організацію правової допомоги;

— про нотаріат.

Акти загального характеру. До цієї групи належать нормативно­правові акти, зміст яких має значення для визначення сутності та спрямованості діяльності правоохоронних органів, а також такі, які комплексно визначають організацію і діяльність кількох правоохоронних органів, а саме:

— Конституція України;

— міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

Конституція України. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, до числа яких належить більшість правоохоронних органів, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для дисципліни «Судові та правоохоронні органи України» першочергове значення мають положення розділів: I (Загальні засади), II («Права, свободи та обов’язки людини і громадянина»), VIII («Правосуддя»), ХІІ («Конституційний Суд України»). У розділі ІІ, наприклад, містяться такі принципи судової влади як право на судовий захист (ст. 55), право на професійну правничу допомогу (ст. 59), презумпція невинуватості (ст. 62),. Розділ VIII визначає основи організації судової влади в Україні, основні засади судоустрою, діяльності прокуратури та адвокатури, а також компетенцію і склад Вищої ради правосуддя. Заслуговує на окрему увагу і розділ ХV Конституції України «Перехідні положення», зокрема пункти 9, 12 і 13, що стосуються строків і порядку приведення у відповідність з Конституцією України судової системи і функцій прокуратури, а також порядку арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, порядку проведення огляду і обшуку житла або іншого володіння особи.

Міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Серед таких міжнародних правових актів є цілий ряд договорів, які визначають способи захисту прав і свобод людини, вимоги щодо організації судової влади, забезпечення її незалежності та ін. Найважливішими з них є:

— Загальна декларація прав людини, схвалена Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.;

— Міжнародний пакт про громадянські та політичні права людини, схвалений Генеральною асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.;

— Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.;

— Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження або покарання;

— Основні принципи незалежності суддів, схвалені резолюцією Генеральної асамблеї ООН 13 грудня 1985 р., та ін.

Ці нормативні акти проголошують і розкривають зміст невід’ємних прав людини, а також містять авторитетну регламентацію питань, пов’язаних з оскарженням несправедливих з погляду зацікавлених осіб рішень вищих судових інстанцій України в міждержавні органи, зокрема, до Європейського суду з прав людини. Така можливість оскарження прямо передбачена частиною четвертою ст. 55 Конституції України. Що ж стосується останнього з названих документів, то його вивчення дозволяє одержати уявлення про те, як повинні вирішуватися питання забезпечення принципу незалежності судової влади.

Законодавство про судову владу, правосуддя, суди і суддів. Нормативно­правові акти, які регламентують питання організації та реалізації судової влади в Україні, прийняті у відповідності й у розвиток конституційних положень. До них належать: закони України «Про судоустрій та статус суддів», «Про Конституційний суд України», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про прокуратуру», «Про державне бюро розслідувань», «Про національне антикорупційне бюро», «Про Вищу раду правосуддя» і т.д.

Визначальне місце у законодавчому масиві цієї групи належить Закону України «Про судоустрій та статус суддів», прийнятому 2 червня 2016 року. Цей закон визначає організаційні основи судової системи України, у тому числі види, склад і повноваження судів усіх рівнів; види судочинства; засади здійснення правосуддя; деякі питання статусу професійних суддів, народних засідателів та присяжних; систему, повноваження та організацію роботи кваліфікаційних комісій суддів; засади, завдання і повноваження органів суддівського самоврядування, а також питання організаційного забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою.

Закон України «Про Конституційний Суд України», прийнятий 3 липня 2017 року, визначає статус Конституційного Суду, принципи його діяльності, суб’єктів права на конституційне подання та конституційне звернення, статус і гарантії діяльності суддів Конституційного Суду, питання організації та діяльності Конституційного Суду, порядок конституційного провадження у справах.

Законодавство про органи юстиції та державну виконавчу службу. Цю групу нормативно­правових актів можна розділити на дві підгрупи.

До нормативно­правових актів, які регламентують організацію і діяльність органів юстиції належать: Положення «Про Міністерство юстиції України», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р.; Наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2011 року № 1707/5 «Про затвердження Положення про Головні територівльні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, а областях, містах Києві та Севастополі».

Вищезазначені нормативно-правові акти регламентують завдання, структуру і повноваження органів юстиції усіх рівнів.

Законодавство про діяльність органів прокуратури. До нормативно­правових актів, які регламентують організацію й діяльність прокуратури, належать: Закон України «Про прокуратуру», а також накази, розпорядження, інструкції Генерального прокурора України.

У Законі України «Про прокуратуру» № 1697-VII, прийнятому 14 жовтня 2014 року (з наступними змінами та доповненнями), досить детально вирішені всі основні питання організації й діяльності прокуратури, а саме: система органів прокуратури, принципи організації і діяльності прокуратури, її функції, статус працівників органів прокуратури, їх повноваження.

Нормативні акти, які видає Генеральний прокурор України, визначають завдання і стратегію здійснення нагляду за додержанням законів у відповідній сфері.

Законодавство про органи досудового розслідування злочинів. До численної групи нормативно­правових актів, що регламентують досудове розслідування злочинів, належать: Кримінальний процесуальний кодекс України, Митний кодекс України, закони України «Про поліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно­розшукову діяль­ність», «Про Державний кордон України», «Про Державне бюро розслідувань», «Про національне антикорупційне бюро» та інші. Така неоднорідність і численність нормативно­правових актів цієї групи пояснюється тим, що, здійснення цієї діяльності покладається на різноманітні органи, перелік яких визначається законом.