2.1.Правові основи організаційного забезпечення діяльності судів.

Майже увесь період становлення України як незалежної, демократичної, правової держави, в Якій права та Захоплення людини й громадянина проголошу Констітуцією України найвищу соціальною цінністю, что візначає спрямованість розвитку і діяльності держави, одним Із найактуальнішіх вопросам залішається Реформування судовоїЇ системи.

Як справедливо зазначилися Бадахов Н. Я., з моменту вступления до Ради Європи у тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять году Україна признал необходимость приведення системи Правосуддя у відповідність до Визнання європейськіх стандартів.

Дерло законодавчий актами, прийнятя в Україні з часу здобуття незалежності стали Закон України "Про статус суддів" (1992р.) Та Закон України "Про судоустрій України" (2002р.), Які визначили правові засади организации судовоїЇ власти та Здійснення Правосуддя в Україні, систему судів Загальної юрісдікції, основні вимоги относительно формирование корпусу професійних суддів та статус суддів, систему та порядок Здійснення суддівського самоврядування тощо.

Разом з тим, практика! Застосування зазначену Законів, показала про наявність низки проблем, зокрема, в части недосконалості системи судів, порядку добору Суддів та притягнені їх до дісціплінарної відповідальності, системи і діяльності кваліфікаційних комісій за тощо, Які з часом набувалі системного характеру и негативно позначілісь на Рівні суднового захисту громадян и якості Здійснення Правосуддя в цілому. Фрагментарні зміни, які вносилися до Вказаним Законів, ситуации на краще не змінілі. З огляду на це назріла нагальне необходимость у вжітті скоординованості заходів относительно комплексного реформування законодавства про Судоустрій и статус суддів, а такоже Здійснення судочинства.

Завдяк консолідованім зусилля усіх інстітутів власти 2 червня 2016р. Верховною Радою України Прийнято Закон України "Про судоустрій и статус суддів", проект которого був підготовленій Робоча група, створення Президентом України. Прийняття цього Закону стало довгоочікуваною и важлівою подією в напрямку Реформування судової системи України та приведення ее у відповідність до європейськіх стандартів.

У положеннях Закону комплексно вірішено існуючі проблеми в Цій сфере. При цьом, враховано Висновки и рекомендації Венеціанської комісії, Які надавали до попередніх законопроектів по вопросам судоустрою и статус суддів.

Європейська спільнота високо оцініла Ухвалення Вказаним Законом, оскількі це стало важлівім кроком у створенні судової системи в Україні, яка б відповідала Вимоги, что вісуваються до судової власти в Демократичній державі.

Важлівою зміною, якові прініс Із собою новий Закон «Про судоустрій и статус суддів», є зміна правового статусу державної судової адміністрації України (ДСА), однак ті положення, Які визначили у Законі ее новий статус, можна назваті, як мінімум, неоднозначно. Если Ранее Державна судова адміністрація булу центральним органом віконавчої власти Із спеціальнім статусом, что відповідав, зокрема, за організаційне и матеріально - технічне забезпечення діяльності судів України, то тепер ДСА з органу віконавчої власти успешно превращается в виконавчий орган судової власти, что вносити плутанини у ее спеціфічній юридичний статус. Аджея согласно з новим Законом ДСА, здійснюючі організаційне забезпечення діяльності органів судовоїОЇ власти, перелічені в статті 145 Закону, превратилась в своєрідній апарат усієї судової системи України. Позитивним аспектом у новому статусі ДСА можна Зазначити лишь факт підпорядкування ее раді суддів України - одному з двох Вищих ОРГАНІВ суддівського самоврядування в нашій державі.

Новімі повноваженнямі государственной судової адміністрації України стали: представництво судів у відносінах Із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час подготовки проекту Закону про Державний бюджет України на відповідній рік у межах повноважень, визначених Законом

України «Про судоустрій України и статус суддів»; організація забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; затвердження положення про бібліотеку суду; забезпечення функціонування автоматизованої системи визначення члена вищої кваліфікаційної комісіїї суддів України; взаємодія з відповіднімі органами та установами, в тому чіслі других держав, з метою вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів.

Разом з тим Державна судова адміністрація України втрати следующие повноваження: забезпечення необхідніх умів для підвищення кваліфікації суддів; ведення статистичного и персонального обліку даних про кадри судів, підготовка матеріалів относительно призначення, избрание та звільнення суддів; оприлюднення информации относительно ініціювання питання про избрание суддів безстроково; організація проходження практики в суднових установах и розробка відповідніх програм; Здійснення матеріального и соціального забезпечення суддів; забезпечення медичного обслуговування та санаторно-курортного лікування суддів; організація та фінансування будівництва и ремонту будинків та приміщень судів; визначення норматівів навантаження суддів у судах усіх рівнів та вироблення пропозіцій относительно кількості суддів у відповідніх судах.

 Підсумовуючі повноваження ДСА, набуті за новим Законом, становится зрозуміло, что, послуговуючісь міркуваннямі практичної доцільності, кращий варіантом Було б виконувати вказані повноваження безпосередно апаратами самих судів.

У світлі викладеня слід зазначити, что Закон України «Про судоустрій и статус суддів» є кроком на шляху до Реформування судової системи, проти високоефективний механізм захисту прав и свобод громадян нестворюється міттєво, самє того нужно налаштуватіся на трівалу кропітку роботу Задля подальшої модернізації судової системи .

Системний аналіз положень нового Закону України «Про судоустрій и статус суддів» 2016р. № 2453-VI (Закон) НЕ дает підстав вважаті йо не только самостійною судової реформи, а й заключний етапом Реформування судів, розпочатім ще у 1989р .. Незважаючі на наявність у ньом деяких «революційніх» перетворення, Закон є своєріднім кодіфікаційнім актом, який поєднав положення чінніх на тій момент Законів про судоустрій, статус суддів та про порядок избрание на посаду й звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України.

Аналіз ситуации у сфері судової власти свідчіть, что однією з причин нінішнього стану судової системи України є серйозні недоліки в организации діяльності та функціонуванні судової власти та ее структур. Одним з направлений проведення судової реформи є радикальне оновлення організаційно-правових засад управління судової системи, что обумовлення необхідністю чіткого розмежування повноважень судової та віконавчої гілок влади в організаційному забезпеченні функціонування судової Ї власти. Ці питання у тій чи іншій мірі урегульовані чіннім законодавством України про судоустрій України та статус суддів та нашли свое відображення у Законі України "Про судоустрій та статус суддів України".

До актуальних аспектів судової реформи належить чітке визначення самє організаційніх засідок относительно забезпечення діяльності судів різніх рівнів, зусилля якіх слід зосередіті на виконан основних функцій, притаманних судовій власти, тобто виключно на здійснення правосуддя. У тій же година отношения между різнімі ланка судової системи будують виключно на прінціпі незалежності та підкорення лишь закону.

Такими діямі є організаційні та інформаційно-аналітичні функції, что полягають у вірішенні цілої низки вопросам матеріального та фінансового забезпечення функціонування судів, узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішенню скарга учасников процесса, направлення окремий ухвала до державних органів, установ та організацій. Всі ці дії у комплексі охоплюються терміном "організаційне забезпечення діяльності судів", сутність которого полягає у не процесуальний порядку супроводження судочинства, что безпосередно неЕ пов'язано з розгляду крімінальніх, господарських, цівільніх справ чи справ про адміністративні правопорушення. Вказана діяльність охоплює питання создания судів, багатопланову кадрову роботу-добір на посади суддів, формирование складу народних засідателів та присяжних, проведення навчання підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату суду та цілу низьку вопросам, вирішенню якіх регулюється нормами адміністративного правового регулювання и за своїм змістом полягає у реализации адміністратівніх рішень, прийнятя уповноваженим органом управління.

Як зазнача вищє срок "організаційне забезпечення діяльності суду" охоплює цілий комплекс вопросам прямо не пов'язаних з розглядуУ справ, но без якіх Неможливо повноцінне и якісне здійснення правосуддя. Саме тому, законодавчий визначили, что в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судовоївласти-судів загальної юрісдікції та Конституційного суду України, систему та порядок організаційного забезпечення діяльності суду візначає Закон України "Про судоустрій та статус суддів України", яким визначили, что організаційне забезпечення діяльності судів покладається на Державну Судову адміністрацію України, а змістом такого забезпечення є заходь фінансового, матеріально-технічного характеру, спрямовані на создания умів для полного и незалежного Здійснення Правосуддя.

Закон України "Про Судоустрій и статус суддів", візначає, что судові та інші органи государственной власти беруть участь в організаційному забезпеченні діяльності судів ІУ випадки в порядку, передбачення цім законом та іншімі законами України. Одним з таких органів є Державна судова адміністрація України та ее теріторіальні управління. Створення такого органу обумовлено необхідністю Реформування системи державного управління в части організаційного забезпечення діяльності судів и спріяло Реформування судової системи. Нині ДСА є органом віконавчої власти, яка Певної чином опосередковано может впліваті на діяльність судів, тім самим порушуючі Конституційний принцип незалежності та самостійності Правосуддя.

Присвячений організаційному забезпечення судів Розділ XI Закону потребує аналізу сортаменту з цієї точки зору. Розділ складається з двох глав - «Загальні питання забезпечення ДІЯЛЬНОСТІ судів» (ст.ст.140-144) и «Державна судова адміністрація України» (ст.ст.45-154).

Закон гарантує, что фінансування та належні умови Функціонування судів и діяльності суддів забезпечуються державою (ч.1. Ст.140). Фактично ОБСЯГИ фінансування щорічно візначається в Державному бюджеті України (ч.2 ст.40 та ст.142). Функції розпорядніків бюджетних коштів здійснюються судами Загальної юрісдікції, Констітуційнім Судом и Державною Судовою адміністрацією, последнего относительно фінансового забезпечення діяльності вищої кваліфікаційної КОМІСІЇ Суддів України, органів суддівського самоврядування, Национальной школи Суддів України (ч.2 ст.142). Видатки на Утримання судів у Державному бюджеті України НЕ могут буті Скорочені в поточному Фінансовому году (ч.4 ст.142). [2, с.140-142]

З тексту Закону не ясно, Якою мірою Державні органи Муся задовольняті Бюджетні Предложения судових органів, які, очевидно, подаються через органи суддівського самоврядування. У цьом аспекті Закон мав би статі чіткішім. Звичайний, лишь майбутнє покаже, чи суди Дійсно одержуватімуть достатні кошти для ефективного виконан їхніх функцій.

Закон доручає ДСА Здійснювати організаційне забезпечення діяльності органів судової власти (ч.1 ст.145). Согласно з іншімі положеннями Закону, ДСА такоже забезпечує діяльність З'їзду суддів, заради суддів України, конференцій суддів и радий суддів за кошти Державного бюджету України (ст.128). ДСА підзвітна З'їзду Суддів України (ч.2 ст.145). Конкретно проявилася цього контролю з боку З'їзду Суддів є затвердження Радою суддів положення про Державну судову адміністрацію (ч.6 ст.145). ДСА має свои теріторіальні управління в областях, м.Києві (ч.3 ст.145), а такоже на тимчасово окупованій территории АР Крим і м.Севастополя. [5]

Значний мірою Рекомендація булу виконан. У порівнянні з попереднім законопроектом (Який передбачало призначення и звільнення Голови ДСА Кабінетом міністрів за поданих Прем'єр-міністра согласно рекомендації Ради Суддів України) зазначені Зміни демонструють Значне вдосконалення з точки зору судової незалежності.

Повноваження государственной судової адміністрації й достатньо шірокі. Например, Голова ДСА прізначає и звільняє керівніків апаратів судів. Здається, что ця посадова особа має чімалі Власні повноваження относительно оперативного забезпечення управління діяльністю судів. Очевидно, что! Застосування таких повноважень может зіштовхнутіся з принципом судової незалежності у способ, Який суперечітіме міжнароднім стандартам. Посадові особи ДСА є державн службовцямі (ч.4 ст.145). Вона є юридичною особою з самостійнім балансом и рахунками в органах Державного казначейства України (ч.5 ст.145).

Таким чином питання організаційного забезпечення діяльності судової гілки влади потребують детального дослідження. Було проаналізовано лишь окремі проблеми управління судової системи України, які можливо розглянуто у контексті нінішнього етапу судової реформи України. В межах окремий підрозділу неможливо і не можна охопіті всі аспекти реформування судової системи, даже питання організаційного забезпечення діяльності судової власти. Але це может буті поштовх для порушення дослідження даної проблеми.

• Система забезпечення функціонування судової влади. Особливості забезпечення функціонування судової влади.

В Україні існує єдина система забезпечення функціонування як судів загальної юрисдикції, так і єдиного органу конституційної юрисдикції, яким визначено Конституційний Суд України.

Законодавче забезпечення покладено на Верховну Раду України, яка приймає відповідні закони, а забезпечення приміщеннями, основними фондами, фінансове забезпечення покладається на Кабінет Міністрів України.

За ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України (ДСА України) входить до складу судової влади. Завданням ДСА визначено здійснення організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи (крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів).

За абз.3 ч.2 ст.145 Закону функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності:

- всіх місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції,

- діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,

-органів суддівського самоврядування,

-Національної школи суддів України

- Державної судової адміністрації України.

Створення належних умов для повного і незалежного здійснення правосуддя, функціонування судів і діяльності суддів зобов'язує державу запровадити комплекс відповідних економічних заходів, а саме:

- таких як вирішення проблеми будівництва;

- реконструкції приміщень для розміщення діючих і новостворених судів;

- забезпечення охорони приміщень судів з урахуванням специфіки діяльності суду;

- належне обладнання приміщень для конвойної служби, підсудних, які утримуються під вартою;

- зали судових засідань для розгляду кримінальних справ тощо.

Це обов'язкові умови належного здійснення правосуддя.

Крім Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України, в організаційному забезпеченні судів активну участь беруть інші органи державної влади, а також органи суддівського самоврядування - з'їзд суддів України, Рада суддів України, а також безпосередньо уповноважені управління і відділи, що функціонують в апаратах відповідних судів.

Їх повноваження та функції в частині організаційного забезпечення функціонування судів та діяльності суддів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншими законами.

Наприклад, Закон України «Про Державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. встановлює систему особливих заходів державного захист працівників суду від перешкоджання реалізації покладених на них законом повноважень і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

« Для забезпечення безпеки працівників суду та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин можуть застосовуватися відповідно до законодавства такі заходи:

а) особиста охорона, охорона житла і майна;

б) видача зброї, засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;

в) встановлення телефону за місцем проживання;

г) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

д) тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

е) забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

є) переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання. Ст.5 Закону України «Про Державний захист працівників суду і правоохоронних органів»»

Особиста охорона, охорона житла і майна

«В разі встановлення даних, що свідчать про реальну небезпеку, вживаються заходи щодо особистої охорони працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів їх житла і майна. У разі необхідності житло і майно осіб, взятих під захист, за рахунок коштів місцевого бюджету обладнуються засобами протипожежної і охоронної сигналізації, замінюються номери їх квартирних телефонів і державні номерні знаки належних їм транспортних засобів.

Можуть також застосовуватися оперативно-технічні засоби відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність"

Порядок реалізації заходів безпеки, передбачених частиною першою цієї статті, і питання поновлення прав осіб, взятих під захист, регулюються спеціальними нормативними актами. Ст. 6Закону України «Про Державний захист працівників суду і правоохоронних органів»»

«Залежно від ступеня загрози для життя і здоров'я працівнику суду або правоохоронного органу та його близьким родичам з дотриманням вимог чинного законодавства можуть видаватися зброя, спеціальні засоби індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку. Ст.7»

«В разі загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами або згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів. У ході прослуховування переговорів осіб, взятих під захист, може застосовуватися звукозапис. Ст.8»

«У разі необхідності працівник суду, його неповнолітні діти та інші близькі родичі можуть бути за їх згодою тимчасово розміщені у місцях, що гарантують їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або установах органів соціального захисту населення України. Ст.9»

«За рішенням органів, що забезпечують безпеку, прийнятим відповідно до їх компетенції, може бути накладено тимчасову або постійну заборону на видачу відомостей про місце проживання осіб, взятих під захист, та інших відомостей про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Нацполіції, довідковими службами АТС та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами. Ст.10»

«За клопотанням або за згодою осіб, взятих під захист, якщо їх безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вони тимчасово або постійно переводяться на іншу роботу, направляються на навчання, переселяються в інше місце проживання, можуть бути змінені їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних особистих документів.

Зазначені заходи повинні здійснюватися без будь-якого ущемлення житлових, трудових, пенсійних та інших прав осіб, взятих під захист.

При тимчасовому переселенні в інше місце проживання жила площа за постійним місцем проживання підлягає бронюванню. Ст.11»

«Вирішення питань переселення в інше місце проживання, надання жилої площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати чи посадового окладу за попереднім місцем роботи працівника суду або іншого правоохоронного органу та працевлаштування забезпечується органом, що прийняв рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ст.12»

«1. Підставою для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю або майну.

2. Приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду та його близьких родичів може бути:

а) заява працівника або його близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Виконання таких заходів покладено на керівників органів внутрішніх справ, служби безпеки, прокуратури, Національної поліції тощо. Ст.13