Костянтин гломозда відзнаки українського війська доби визвольних змагань

Коли після тривалої історичної перерви розпочалося відрод­ження національних українських збройних сил, умови існуван­ня війська як особливого суспільного організму вимагали ство­рення обов'язкової системи власних відзнак. З широко відомих причин ці традиції українських військових формацій сучасним поколінням невідомі, навіть у виданнях, підготовлених ветера­нами українських армій, вони висвітлені неповно і неточно¹.

Система відзнак, притаманна будь-якому війську новітньої до­би, включає однострої, складовою частиною яких є знаки роз­різнення рангів і національної належності (кокарди тощо), бо­йові знамена частин і різноманітні службові прапори. Істотним елементом цієї системи є також функціональні, почесні та про-пам'ятні відзнаки, нагороди за вояцьку звитягу й майстерність полководців. Усі ці відзнаки поступово розвивалися в українсь­ких арміях доби Визвольних Змагань.

1

Військова уніформа завжди розглядалася як символ чеснот во­яків, ознака їх дисциплінованості і згуртованості. Крім того, од­нострої необхідні для вояків-"комбатантів" як за міжнародними нормами, так і для відрізнення від представників інших військо­вих сил — союзних та ворожих. Не завжди українські військо­ві формації мали змогу діставати повні власні строї, але і в та­ких випадках ці функції неодмінно покладалися на певні харак­терні елементи зовнішнього вигляду.

¹ Лепшй Л. Про однострій нашої армії // Календар "Червоної Калини" на 1923 р. Львів, 1922. С. 133-141; Бітшськіїй М. Військові відзнаки Української Національної Армії // Гуртуймося. 1932. ч. 9. С. 47-53.

Уперше в XX ст. український військовий однострій кількох зразків загальноєвропейського типу зодягнули члени воєнізованих товариств Західної України. Громадськість захоплено вітала їх — "Січових Стрільців", "Січових Стрільців II", "Сокільських Стрільців" — на відомому Здвигу 28 червня 1914 р. У складі ав-стро-угорської армії бійці Легіону Українських Січових Стрільців воювали в звичайній польовій уніформі, але на шапці замість на­шивки з номером частини носили тканинну кокарду — "чічку" національних барв (Табл. IV — мал. 1, 2). З часом було заведено особливі привіски (темляки) для старшин, а замість австрійських шапок — знамениту мазепинку, створену перед війною Д.Ката-маєм. 19 січня 1917 р. стрільцям офіційно дозволили носити ма-зепинки з особливими кокардами із зображенням лева — старо­винного герба галицьких князів, що з 1848 р. був прийнятий як національний (XI — 1,3). За проектом Пресової квартири УСС впроваджено також власний однострій (VI — З)¹.

Стрілецтво відстоювало волю і щастя єдиної Соборної Укра­їни, і ця ідея знаходила відображення у популярних знаках, що їх видавала і розповсюджувала Українська Боєва Управа (XI — 15). У Пресовій квартирі УСС було опрацьовано кілька варіан­тів герба Соборної України, який поєднав би символи Наддніп­рянщини і Галичини. Цей герб також зображався на відзнаках Легіону (XI - 2).

У частинах, що в процесі українізації виділялися з російської армії, національний характер формацій позначався переважно жовто-блакитними стрічками, нашитими на шапках, шинелях і гімнастерках. У XXXIV і VI корпусах, що були перетворені на 1-й Український і 11-й Січовий Запорізький корпуси, були запро­ваджені погони національних барв — блакитні з жовтими канта­ми. У листопаді 1917 р. Генеральний Секретаріат Військових Справ (ГСВС) запровадив для всіх українських вояків на фронті тридюймову жовто-блакитну стрічку під кокардою² (XI — 4).

¹ Думін О. Історія Легіону Українських Січових Стрільців. Львів, 1936. С. 21, 313, 314. ¹ Військовий вісник Генерального Секретаріату Військових Справ. 1917. Ч. 32.

Українські формації, що виникали в запіллі, мали більше мож­ливостей відтворити у зовнішньому вигляді романтику козаць­кого минулого, бо не підлягали командуванню і могли не дот­римуватися фронтових статутів. Значного поширення набули шапки з кольоровими верхами або шликами, інші елементи на­родного одягу (IV — 5, 6). Популярними були черкески (за зраз­ком кубанських козаків). Жовто-блакитними шнурами чи стріч­ками обшивалися коміри та рукави шинелей і гімнастерок, за­водилися канти або лампаси на штанях, особливі погони¹. Ці яви­ща притаманні були полкам, що входили до складу київських Сердюцьких дивізій (IV — 4).

За цих обставин ГСВС вжив заходів до уніфікації, запрова­дивши 17(30) грудня 1917 р. тимчасовий однострій для всього війська. Заводилися сині з жовтою випусткою накомірні нашив­ки, на яких уміщувалася трафаретом емблема роду зброї і номер або початкові літери назви частини (IV — 7), двоколірна ко­карда (XI — 5). Цьому стандарту саме й відповідав широко ві­домий за фотоматеріалами однострій 1-го куреня Січових Стріль­ців (Київських) з літерами "СС." на ромбовидних петлицях. Не­забаром було запроваджено також погони (блакитні з жовтою випусткою), як неодмінну ознаку регулярного війська². Незва­жаючи на це, деякі підрозділи продовжували розробляти одно­строї за зразками давньої козацької ноші (IV — 8, 9).

Умови часу не давали можливості послідовно дотримуватися стандартів. Після повернення Центральної Ради до Києва, на­приклад, "уніформу" гарнізону столиці становили лише обов'яз­кові пов'язки³ (IV — 10). Але 1 квітня 1918 р. було запровадже­но похідні однострої докладніше розроблених зразків — літній і зимовий (IV — 11, 12, 13). Барви накомірних нашивок, шлик шапки, канти на френчі й лампаси встановлювалися за родом зброї (піхота — блакитні, кіннота — жовті, гармата — червоні, інженерні частини — чорні, співробітники штабів — малинові). Уперше офіційно в українському війську було запроваджено військовий одяг англійського типу⁴. Зміна влади в Україні, одна­че, перешкодила завершити переобмундурування війська.

Після видання III універсалу Центральної Ради в українсько­му війську були поширені нагрудні знаки, що відображали ідею української соборної державності (XI — 16). Після прийняття Малою Радою 12(25) лютого 1918 р. "знака Київської держави часів Володимира Святого" як герба УНР, київські Січові Стріль­ці прийняли як кокарду об'єднану емблему (XI — 6), яку вжи­вали й інші формації, зокрема, запорожці.

¹ Битинський М. Вказ. праця. С. 47-48.

¹ Центральний державний воєнно-історичний архів (м. Москва). Ф. 2067. On. 1. Спр. 2821. Арк. 1, 1 зв.; Центральний державний архів вищих органів влади і управління Укра­їни (далі — ЦЦАВО). Ф. 1076. On. 1. Спр. 1а. Арк. ЗО. » ЦДАВО. Ф. 1074. Оп. 2. Спр. 30. Арк. 16. * Там же. Арк. 40, 40 зв.

Цілком оригінальні зразки одностроїв мали формування, ство­рені з військовополонених українців у Німеччині та Австро-Угор­щи ні. Вони також грунтувалися на традиційному народному одязі (V — 14, 18). Зовнішній вигляд вояків був такий виразний, що неофіційні назви дивізій (Синьожупанна, Сірожупанна витісни­ли офіційні (1-ша Українська і 1-ша Козацько-Стрілецька). Спе­ціальні роди зброї у Синій дивізії позначалися на комірі, а в Сі­рій — на рукаві.

За гетьманату П.Скоропадського особлива "комісія по про­ектуванню й виготовленні зразків нових уніформ Української Ар­мії і Флоту" діяла постійно. "Так звана гетьманська кокарда... підібрана зручно і виконана солідно, перетривала потім усі уря­ди та центри"¹ (XI — 7). Військо передбачалося одягнути як за російським (сорочки-френчі, шинелі), так і за англійськими зраз­ками (старшинські френчі, кашкети), з урахуванням складної га-ми приладних кольорів та їх поєднань за родами зброї і служба­ми (піхота — малиновий, гармата — червоний, інженери — червоний з чорним, медики — коричневий, юстиція — мали­новий із зеленим, авіація — чорний та ін.) (V — 17, 19, 20). Крім емблем російського зразка, було запроваджено і власні — штабу гетьмана, конвою, різних медичних служб.

Для конвою і штабу гетьмана, генералітету і Сердюцької ди­візії, що формувалася за зразком гвардії, було розроблено особ­ливий "мундир-жупан" (V — 15, 16). Для Сердюцького Лубенсь­кого кінно-козачого полку був перероблений парадний мундир Лубенських гусарів. Крім того, для добірного гетьманського фор­мування була запроваджена і особлива кокарда — "сердюцька зоря"² (XI - 8).

Упродовж усього часу існування українських армій старшини, які закінчили військові академії, інші вищі військові заклади, но­сили відповідні нагрудні знаки. 14 березня 1918 р. за наказом Військового міністра в Києві було сформовано власну школу старшин — інструкторську, для підвищення фахової кваліфікації "офіцерів воєнного часу". Випускники школи вже за гетьмана одержували спеціальний знак (XI — 17).

¹ Лепюііі Л. Вказ. праця. С. 138.

» ЦДАВО. Ф. 1074. On. 2. Спр. 4. Арк. 42; Спр.6. Арк. 204; Спр.32. Арк. 48. Ф. 1076. Оп. 2. Спр. 6. Арк. 92. Ф.1077. Оп. 5. Спр. Ю.Арк. 137, 145-149, 151 зв., 169, 187, 204-205, 258, 366-367, 375, 376-377, 433-437 зв., 450Ч53, 479, 550, 553 зв.

Військові частини, сформовані за часів Центральної Ради, пе­реходили до нових одностроїв неохоче, а Січові Стрільці зберегли свою попередню форму (VI — 22). Потяг до романтичної старо­вини, що його поділяв і Головний Отаман, упереджене ставлення до атрибутів доби гетьманату спричинили спробу переодягнути все військо за зразком Сірої дивізії і запровадити нову кокарду (XI — 10). Але вимоги доцільності і стан запасів військового майна змусили, зрештою, повернутися до зручнішого однострою. 24 квітня 1919 р. було запроваджено френч, кашкет (який дістав неофіційні назви "петлюрівка" або "київлянка"), бриджі, нару­кавні нашивки — "кутки" і петлиці (піхота — блакитні, кінно­та — жовті, гармата — червоні, інженерні війська — чорні, за­лізнично-технічні — зелені, авіація — крапові, штабні устано­ви — малинові з білим кантом, Генеральний Штаб — чорні з білим кантом, інтендантство — сині з білим, медики — корич­неві, ветеринари — фіолетові) та з відповідними емблемами (VI — 24). У червні було встановлено зразок шинелі, уточнено деталі старшинських кашкетів (VI — 31), повернуто кокарду зразка, схожого до гетьманського, запроваджено особливий одно­стрій для військових урядовців — цивільних службовців військо­вої офіції (VI — 26). Згодом цей однострій було поширено на Житомирську пішу юнацьку школу (VI — 29) і Окремий кордон­ний корпус¹ (VI — 30). Та окремі частини дотримувалися влас­ного військового одягу (VI — 25), особливо це було характерним для української кінноти (VII — 34).

У липні 1919 р. обов'язковими елементами однострою було визначено кокарду, емблеми за родом зброї, рангові відзнаки та нарукавний знак-тризуб² (VI — 33); кольорові околиші, петли­ці і нарукавні кутки заводилися по можливості. Як особливий привілей Сірій дивізії було залишено однострій попереднього зразка (VI — 23), а полкам Запорізької групи надано особливі шапки "мазепинки"³.

• ЦЦАВО. Ф. 1078. Оп. 2. Спр. 4. Арк. 1,2; Оп. 4. Спр. 1. Арк. 75-76. ¹ Там же. Оп. 4. Спр. 1. Арк. 210 зв., 211 зв.

' Там же. Арк. 199 зв.

* ЦЦАВО. Ф. 1075. Оп. 2. Спр. 62. Арк. 20, 20 зв., 54.

Під час останніх бойових дій армії УНР на зовнішній вигляд українських вряків впливали зразки союзного тоді польського війська і особливості постачання (надходили уніформи польсь­кого, американського, канадського, навіть італійського зразків). У березні 1920 р. було розроблено новий регламент, який пере­дбачав розвинену систему приладних барв, відзнаки за поранення, зразок китиці (темляка) тощо, але як обов'язкові були встанов­лені лише деталі кашкета, нові петлиці попередніх барв, зразок нарукавного герба кокарди* (VI — 32; VII — 35, 36, 37). Цей наказ Головний Отаман затвердив 16 квітня 1920 p., а найпо­вніше нову уніформу запровадили у Генеральному Штабі, 3-й За­лізній та 6-й Січовій дивізіях.

Збройні сили ЗУНР спочатку зберігали австро-угорську уні­форму, носити яку було заборонено усім, крім вояків українсь­ких формувань. Поширеною відзнакою, як і в Наддніпрянщині, були на початку національні стрічки, або емблеми із зображен­ням лева — герба ЗУНР. У лютому 1919 р. за пропозицією пол­ковника В.Курмановича був прийнятий зразок однострою Легі­ону УСС, а докладний регламент видано Державним Секретарі­атом Військових Справ 22 квітня 1919 р. Галицький однострій був подібний до австрійських зразків, але відрізнявся барвою, шапкою-мазепинкою та особливими нашивками — "зубчатка­ми" на комірі, барвою за родом зброї: Генеральна Булава — ма­линові оксамитні, піхота — сині, артилерія — вишневі, кінно­та — жовті, технічні війська — попелясті, обоз — темно-зеле­ні, медики — чорні, інженери — темно-жовті та ін. (VII — 38, 39, 40, 41)'. Зубчатки нашивалися і на мундири австрійського та російського зразків, які вживалися за обставинами часу. На лі­вому рукаві нашивалися відзнаки за поранення і позначалися аб­ревіатурами деякі військові спеціальності. У червні 1919 р. було запроваджено також спрощені елементи уніформи: позначення кольоровими нашивками належності вояків до певного корпу­су, бригади, роду зброї. У серпні за умовами постачання запро­вадили шапку-"київлянку" (кашкет англійського зразка наддніп­рянського виробництва), надали імпозантнішого вигляду гене­ральським відзнакам² (VII — 42, 43, 44). Після проголошення злуки УНР і ЗУНР на кокардах УГА лева поступово змінив три­зуб (XI - 12, 13).

¹ Вісник Державного Секретарства Військових Справ. 1919. ЗО цвіт. С. 4-7.

² Вісник Українського війська. 1919. 15 серп; 31 серп.

Уніформа Державного Українського флоту була запровадже­на 15 липня 1918 р. Згідно з особливостями традиційного одягу моряків світу за основу взяли елементи російського флотського однострою, який з травня 1917 р. відповідав англійському взір­цю, але з новою системою рангових розрізнень і кашкетних від­знак: якір на блакитному тлі у золотій розетці — для матросів, те саме з тризубом — для підстарший (XI — 9), те ж саме з вінком і тризубом — для адміралів і старшин (V — 21). У квітні 1919 р. було встановлено особливий однострій для морської пі­хоти УНР, який поєднував традиційні морські елементи із за­гальним військовим кроєм¹ (VI — 27).

II

Одним з найважливіших зовнішніх атрибутів війська є систе­ма рангових відзначень. У новітньому українському війську вжи­валися різні такі системи, а їх історія до певної міри повторює історію самих військових рангів.

Легіон УСС, як відомо, був сформований на засадах імпера­торського патенту 1851 p., що стосувався добровільних воєнізо­ваних товариств. Внаслідок цього в ньому були запровадили не ранги, а командні посади і відповідно добрали українські термі­ни. На справжні ранги, що відповідали австрійським, ця систе­ма перетворилася 27 грудня 1916 р. Відзнаки рангів були ав­стрійського зразка — на синіх накомірних нашивках-вилогах ("паролях") вмішувалися шестикутні зірки (целулоїдні в підстар­ший, срібні гаптовані в старшин) у комбінації з жовтим і золо­тим галунами різної ширини. Зірки спершу розташовувалися за австрійським взірцем (по передньому краю вилоги й трикутни­ком), аз 1915 р. на відміну від австрійських частин — рядком вздовж нижнього краю (І — 1, 2, 3, 4, 5). З літа 1916 р. замість синіх "паролей" на комірі впоперек нашивалася вузька синьо-жовта стрічка там, де раніше був задній край вилоги, а зірки й галуни нашивалися перед нею просто на комір.

¹ Шрамчеико С. Українська морська піхота в pp. 1917-1921 //Літопис Червоної Калини. 1934. Ч. II. С. 13-16; Його ж: Ще про однострій української морської піхоти //Там же. 1936. Ч. 4. С. 2-3.

При новотворенні українських частин у Наддніпрянщині 1917 р. зберігалася спершу російська система рангів і рангових відзнак, але деякі формації самочинно вживали назви рангів, прийняті у козацьких військах Росії, які значною мірою походили з традицій українських козаків XVII — XVIII ст. (див. таблицю рангів). На підставі цієї системи рангів і досвіду УСС деякі фор­мування створювали власні системи, що часом поєднували і ран­ги, і посади, а відповідно до них і відзнаки. Як подає М.Битинсь-кий, Богданівський полк від російських відзнак перейшов до власних — ниткових галунів для підстарший і срібних для стар­шин (І — 9, 10, 11). Полуботківці і Кінний козацький полк Віль­ної України вживали червоні стьожки для підстарший і довгасті кружальця для старшин (І — 12, 13, 14). Гордієнківці для озна­чення посад користувалися білим галуном (І —6, 7, 8), а полк

Української Республіки — шевронами з синього тканинного і золотих галунів (І — 15, 16, 17). Існування різних рангових си­стем і відзнак було абсолютно недоречним у справжньому війсь­ку, не могло сприяти дисциплінованості і згуртованості вояків.

Серед діячів Центральної Ради переважали прихильники соці­алістичних поглядів на військове будівництво. Чи не доостанку іс­нування Ради вони пов'язували майбутнє українських збройних сил із заміною регулярної армії загальним ополченням. Відповід­но до таких поглядів персональні військові ранги були скасовані не лише в опанованій більшовиками Росії, але також і в УНР. У грудні 1917 р. ГСВС запровадив в українських частинах командні посади. Вони мали означуватися шевронами із срібного галуна на правому рукаві однострою (І — 18,19,20,21,22,23). Відігравали роль тип галуна (звичайний чи "генеральський"), кількість шев­ронів, наявність петлі на верхньому з них. Ці відзнаки в деяких частинах, зокрема в Окремому Загоні Січових Стрільців, зберег­лися до початку 1919 р. їх носили інколи на лівому, а то й на обох рукавах, подеколи робили із золотого галуна.

У березні 1918 р. Військовий Міністр своїм наказом ще раз підкреслив, що "ранги" в українській армії того часу є, власне, коротшими назвами, "пристосованими" до конкретних посад: молодшого старшину підрозділу звали "хорунжим", командира півсотні (взводу) — півсотенним, помічника командира пол­ку — осаулом тощо. У квітні 1918 р. відзнаки старшин були пе­ренесені на накомірні нашивки і набули вигляду гаптованих зо­лотих чи срібних "смужок" різної ширини, перначів, "гілочок" і зірок (І - 24,25,26,27,28).

Дивізії, сформовані з військовополонених за кордоном, прий­шли в Україну з власними системами відзнак на комірах. У Си­ній дивізії ранги позначалися кістяними, срібними й золотими шестикутними зірками (II — 1,2,3,4), а в Сірій — металевими білими й гаптованими золотими колосками в поєднанні з галу­нами на австрійський взірець (II — 5,6,7,8). Ці відзнаки в Сі­рій дивізії зберігалися доостанку, але в 1919 р. вміщувалися на нашивках барвисті петлиці за родами зброї.

¹ ЦЦАВО. Ф. 1077. Оп. 5. Спр. 10. Арк. 45-46.

За гетьманату старшинам та урядовцям повернули скасовані раніше "ранги і стани, які вони займали до більшовицького пе­ревороту", було розроблено систему рангів за українською ко­зацькою термінологією¹, заведено складну систему рангових від­знак на погонах. Окремі відзнаки мали підстаршини строкової служби — зеленою тасьмою, понадстрокові — жовтою тасьмою і портупей-юнаки юнацьких шкіл — нитковими і металевими галунами. Перші дві категорії підстарший мали власні зразки на­шивок (II — 8,11 і 9,10), у портупей-юнаків нашивки робили­ся за російським зразком (II — 12,13).

Старшини мали два типи погонів — звичайні і похідні. Зви­чайні погони виготовлялися з металізованого "брузументного" шнура на сукняному підкладі барви роду зброї і відрізнялися спо­собом плетення в обер-старшин, штаб-старшин і генеральних старшин (II — 17,18,19). Похідні погони робилися з мундирного сукна, мали кольорові випустки барви роду зброї (II — 14,15,16). Залежно від категорії старшин на погонах нашивалися рядки тасьми, які нагадували проміжки між галунами на російських по­гонах ("просвіти"), або традиційний у багатьох арміях генеральсь­кий "зигзаг". Ранги позначалися на погонах чотирикутними зір­ками і булавами. На погонах умішувалися також емблеми деяких родів зброї і номери частин або корпусів.

З поваленням гетьманату військо Директорії знову поверну­лося до системи посад. Спочатку були встановлені знаки роз­різнення на комірі, але ця система мала бути впроваджена разом із складним як на той час одностроєм, а численні командири на знак своєї "революційності" взагалі їх не носили. Заходів щодо забезпечення одностайного вигляду військовиків було вжито під час реорганізації Дієвої армії УНР навесні 1919 p., коли зроби­ли спробу пристосувати попередню систему посад до ролі пер­сональних рангів — "ступенів"¹. Уперше в республіканському війську України було впроваджено категорії особового складу: козаки, підстаршини, старшини, булавні старшини, отаманні старшини. Відзнаки ступенів уміщувалися над "кутком" на ру­кавах френчів і шинелей. Підстаршинські відзнаки мали вигляд шевронів з кантів, старшинські — шевронів і шевронів з пет­лями з нитяної стьожки; з червня 1919 р. їх робили з металізо­ваного галуна (III — 1, 2, 3, 4). Крім "ступенів", особливими відзнаками позначилися також посади Військового Міністра, На­казного Отамана та Головного Отамана, причому в останніх двох не лише "куток", а весь чохол рукава виготовляли з блакитного оксамиту (III — 4, 5).

¹ Там же. Ф. 1078. On. 1. Спр. 82. Арк. 64.

Вище зазначалося, що обставини воєнного часу змусили в лип­ні 1919 р. запровадити спрощений варіант однострою, а відпо­відно — спрощені рангові відзнаки: вони вміщувалися на ко­мірі і складалися з металевих або сукняних кружечків ("ґудзи­ків", "крапок") і сукняних або галунних смужок (III — 6,7,8,9). На комірах отаманів уміщувалися тризуби (III — 10).

Ці дві системи відзнак співіснували до весни 1920 p., коли спеціальна комісія розробила систему персональних рангів укра­їнських військовиків, які надавалися методом атестації. Ця систе­ма була запроваджена 12 березня 1920 р.¹ Відповідні рангові від­знаки вміщувалися на накомірних нашивках-вилогах. У муштро-вих козаків, підстарший і старшин вилоги мали характерні вирізи (III - 12, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20). Замість "крапок" поперед­ньої системи знову заводилися зірки. Саме ці відзнаки найширше представлені на численних фото військових діячів УНР.

В Українській Галицькій Армії система рангів здебільшого базу­валася на австрійському взірці з добором відповідних українських термінів і досвіду, виробленого у цій царині Легіоном УСС. Відзна­ки рангів були абсолютно своєрідні (див. також Т. І, с. 533). На ви­логах-"зубчатках" золотими смужками й підкладом позначалася категорія старшин, а на рукавах нашивками із срібного галуна різ­ної ширини, шовкового шнура захисної барви, золотих "плетінок" різної товщини — конкретний ранг. Старшини носили на цих відзнаках також особливі металеві "рожечки", а генерали — ще й схрещені булави (III — 29,30,31,32,33).

Система рангів українського флоту (див. Т. І, с. 444) повторю­вала російську, а через неї — загальносвітові зразки. Так само за цими світовими зразками була прийнята і система рангових від­знак (II — 20,21, 22, 23, 24, 25). Вона складалася з галунових на­шивок, але як власну характерну рису включала зображення три­зуба з хрестом* і якоря. У залежності від виду уніформи ці нашив­ки носили або в нижній частині рукавів, або на погонах.

У морській піхоті рангова система відповідала армійській. У квітні 1919 р. відзнаками підстарший стали жовті шеврони під емблемою (III — 27), а старшин — нагадували відзнаки, прий­няті в УГА. 1920 p., з переходом морської піхоти на загально­військовий однострій, знаки розрізнення вміщувалися на особ­ливих вилогах (III — 28).

¹ Там же. Ф. 1075. Оп. 2. Сир. 62. Арк. 48, 48 зв.

* Цей варіант герба має складну історію, а в даному випадку нагадував хрещаті корогви часів козацьких морських походів.

В імперських структурах певні посади у військовій офіції за­міщувалися не офіцерами, а військовими чиновниками або "клас­ними чинами військового відомства". Вони мали не військові, а цивільні чиновницькі та сановницькі ранги. Така категорія служ­бовців зберігалася у військових установах УНР та гетьманської Української Держави.

За доби Центральної Ради для "вільнонайнятих служачих вій­ськової офіції" було встановлено не ранги, а класність посад: на­приклад, юрисконсульти, секретарі, помічники начальників від­ділів мали посади V класу, скарбники, бухгалтери, господарі — Vll-ro, діловоди і перекладачі — VIII-го тощо. За гетьманату з поверненням до раніше скасованих "чинів і станів" було роз­роблено систему персональних чиновницьких рангів. За доби Ди­ректорії була зроблена спроба надати урядовцям військові сту­пені, але з доданням слова "адміністративний". На запровадже­ній для військових урядовців спеціальній уніформі (VI — 26) срібними галунами позначався вищевказаний клас посади — від Х-го до IV-го (III - 21,22).

Перехід у березні 1920 р. від ступенів до персональних стар­шинських рангів супроводжувався встановленням особливих ран­гів і для військових урядовців. Ранги ці позначалися на петли-цях-вилогах, які, на відміну від старшинських, не мали вирізів (III — 23,24,25,26). Такий же зразок петлиць був запровадже­ний для немуштрових козаків і підстарший (III — 11,13).

Аналогічна категорія "військових урядників" існувала і в Га­лицькій армії. Вони поділялися за службами (розчислові, лікові, примітні, регістратурові, технічні), мали в залежності від цього системи спеціальних рангів (асистент, акцесіст, офіціал, радник тощо). Галицькі військові урядники носили старшинську уніфор­му і рангові відзнаки, проте барва "зубчаток" і кантів для них була ясно-бронзова.

НІ

Без перебільшення можна твердити, що вже тисячоліттями жодне військо немислиме без колективних відзнак — стягів. З символів влади в давнину, що подеколи мали сакральне значен­ня, вони з часом перетворилися на символи честі та слави пев­них військових відділів, наочне уособлення самого існування пев­ного полку.

Певна неопрацьованість спеціальної української термінології в галузі прапорництва (вексилології) змушує вдатися до ширшого цитування (підкреслення всюди наші. — Авт.). Так, відомий військовий діяч В.Петрів твердив, що "...здається, ні один з на­ших полків крім Богдановців, аж до 1920 року... не мав прапо­ра, який відповідав би знамені "штандарта"¹. Як подає один з полкових командирів А.Марущенко-Богдановський, "полки на­шої армії, що творилися в часі воєнної завірюхи, рідко коли мали свої стяги... Проте в полках були так звані прапори, які, однак, не мали якогось сталого одноманітного розміру чи взірця... Вза­галі ж справа стягів в нашій армії була дуже занедбана і на бу­дуче треба пам'ятати про цей символ полку — стяг"².

Нарешті, автор численних праць у царині української гераль­дики Р.Климкевич спробував узагальнити подібні сюжети у та­кий спосіб: "Серед особливих труднощів державного будівниц­тва... і серед воєнних дій обабіч Збруча не було змоги випрацю-вати цілої й подібної системи військових прапорів — корогов і значків для кавалерії і артилерії, полкових знамен для піхоти і т. п."³ У цьому контексті вважаємо за доцільне розрізняти при викладі знамена (полотнища, головну роль в символіці яких ві­діграють зображення, у т. ч. геральдичні), прапори (в чиїй сим­воліці головну роль відіграють сполуки барв, насамперед, наці­ональних) і значки (відзнаки із спрощеними зображеннями, го­ловний сенс яких полягає у позначенні власника — частини чи підрозділу).

Головна тенденція, яка притаманна українському військово­му прапорництву доби Визвольних Змагань, може бути охарак­теризована в такий спосіб: військові частини, користуючись го­ловним чином прапорами — полотнищами національних барв, інколи з написами,— при нагоді заводили собі як не знамена ("корогви", "стяги"), то бодай значки. За приклад у даному ви­падку служили розвинуті прапорничі системи Росії, Австро-Угор­щини та Німеччини. За кожних сприятливих обставин уряд і ко­мандування дбали про запровадження певним чином уніфікова­ного зразка знамена, але реалізувати ці наміри не вдалося.

¹ Петрів В. Спомини з часів української революції. Львів, 1928. Ч. 2. С. S4. ¹ Мирущсико-Богдаиовський А. Матеріали до історії 1-го Кінного Лубенського ім. Запо­розького полковника Максима Залізняка полку//За державність. 1938. 36. 9. С. 220. ' Клішкевіїч Р. Найвищі інсигнії УГА //Українська Галицька Армія у 40-річчя її участи у визвольних змаганнях в 1919-1920 pp. Вінніпег, 1960. Т. 2. С. 256.

Піонерами в українському військовому прапорництві, звичай­но, були Українські Січові Стрільці. Спершу для різних заходів у легіоні використовувалися національні жовто-блакитні прапо­ри, а під час шикувань — привезений Г.Коссаком (командувачем 1-го куреня а далі полку) прапор "Січі" з Ясениці Сільної під Дрогобичем, де перед війною він був кошовим отаманом. На пра­порі був уміщений портрет Богдана Хмельницького¹. Взимку 1915—1916 pp. у Пресовій квартирі УСС виникла ідея створити "загальноукраїнське знамено" — герб, що відбивав би ідею єд­ності Наддніпрянщини та Західної України. Такий герб (Архан­гел Михаїл, на щиті якого зображено лева) відомий у мистець­кому виконанні І.Іванця, Ю.Буцманюка, О.Куриласа, Л.Лепко-го та ін.² Ескіз, зроблений І.Іванцем, у липні 1916 р. ліг в осно­ву малюнка стрілецького знамена, виготовленого "заходом і кош­том комітету пань, що постав був для цієї цілі у Львові"³. На лицьовому боці був зображений спроектований герб України, на зворотному — скорочена назва формації і дата її заснування* (VIII — 1). 18 жовтня 1917 р. знамено було посвячене в Розва­лові митрополитом А.Шептицьким.

Під час маніфестацій, що покотилися Україною після Лют­невої революції, вояки виступали під національними прапора­ми. Популярними були відзнаки типу "хоругов" з поперечною перекладиною, до якої кріпилося полотнище з гаслами та ем­блемами (VIII — 2).

¹ Верннський Л. Вишкіл і кіш УСС над Дністром (1914-1918) // Альманах Червоної Ка­лини. Львів, 1929. С. 140.

¹ Дзіковсьюій В. Герб України. Львів, 1917. С. 26-30. ' Думін О. Вказ. праця. С. 314.

* У вексилології лицьовий бік полотнища — той, що видний праворуч від древка, зво­ротній бік — видний ліворуч.

⁴ Бітшськіїй М. Вказ. праця. С. 52-53.

⁵ Мірчук П. Від II до IV Універсалу. Торонто, 1955. С. 14.

⁶ Єрошевігч Н. Спогади з часів гетьмана Павла Скоропадського на Україні і повстання / / Табор. 1928. №9. С. 58.

⁷ Петрів В. Вказ. праця. С. 54.

"Військові відділи, що повстали на Україні спонтанно, зде-більша уживали жовто-блакитних прапорів, що були скоріше від­знакою їх національної приналежності, ніж знаком частин в ро­зумінню військового прапора-стяга. Зрідка лише деякі частини, переважно українізовані в Російській армії, відміняли національ­ний прапор якимись написами ("Україна")... або "українізува­ли" російські військові прапори, прикрашуючи їх жовто-блакит­ними стрічками (штандарт Лубенського кінного полку)"⁴. Наці­ональні прапори було вручено від імені Центральної Ради 2-му Українському полку ім. гетьмана Полуботка⁵. На початку груд­ня 1917 р. в 12-й дивізії, наприклад, "старі знамена віднесено і жовто-блакитні прапори розгорнули над полками"⁶. Полк ім. ко­шового Костя Гордієнка вирушив до Києва з прапором наці­ональних барв, з портретом Т.Г.Шевченка на ньому⁷. Національні прапори з різного характеру написами, інколи із зображеннями тризуба, широко використовувалися Вільним Козацтвом (VIII — 5), а згодом — повстанчими загонами.

Характерні полотнища — з додатковими елементами мали­нової барви, яка символізувала давні традиції українського ко­зацького війська — мали значки, що заводилися для частин і пщрозділів, включених в реєстр новостворюваної української ар­мії наприкінці існування Центральної Ради і за гетьманату П.Ско­ропадського* (IX — І, 2). Під час бойових дій 1919-1920 pp. зна­чки як полкові відзнаки найпопулярнішими були в кінноті. Ві­домий " чорношличний" полк мав чорний значок із скошеним за прикладом козацьких корогов минулого краєм, зображенням на лицьовому боці тризуба з написом "1-й кінний полк Чорних Запорожців", а на зворотному — черепа з кістками і написом "Україна або смерть". Схожий значок, але жовтого кольору із синіми зображеннями і написами, мав і 2-й Запорозький кін­ний полк**. 2-й кінний Переяславський полк 1919 р. мав жов­тий значок з нашитим темно-зеленим ромбом, на якому зобра­жено було тризуб і літери У.Н.Р. Типовий полковий значок мав у серпні 1920 р. спадкоємець переяславців — Лубенський полк (IX — 3). Деякі кінні відділи, знову-таки за козацькими зраз­ками минулого, заводили собі бунчуки.

За типом примикають до значків спеціальні відзнаки, які в ар­міях початку XX ст. широко застосовувалися для позначення міс­цезнаходження польових військових установ, а на марші і при шикуваннях — окремих підрозділів і частин. В українській армії "прапори для зазначення місця розташування штабів, управлінь та частин військ" були запроваджені артикулом 159 Статуту по­льової служби, затвердженим 29 червня 1920 p. (X — 5—19).

* Одне із зображених на кольоровій таблиці полотнищ можна атрибуту вати як значок 130-ї артилерійської бригади, включеної в реєстр українського війська у складі 130-ї дивізії і перейменованої у 10-ту легку гарматну бригаду української армії 3 червня 1918 р. ** У старій російській армії символікою черепа і кісток користувалися 5-й гусарський Алсксандрійський та 17-й Донський козачий полки. 13 червня 1917 р. наказом Тимчасо­вого уряду таку символіку запровадили для "революційних ударних батальйонів". її сенс — відображення готовності вмерти в боротьбі за батьківщину, свободу.

Одначе, як уже наголошувалося, військові діячі України усві­домлювали вимоги військових традицій щодо наявності справжніх знамен — гербових полотнищ, які попри всю можливу уніфіка­цію зберігали унікальний характер, виступаючи індивідуальним символом кожної частини. Справжні знамена дістав уже 1-й Укра­їнський полк ім. Богдана Хмельницького. Вони були освячені 25 липня 1917 p. — напередодні від'їзду частини на фронт. Зна­мено, надане Українським Генеральним Військовим Комітетом, було малинове із зображенням Архангела Михаїла як "герба Укра­їни" й написом "Першому Українському Гетьмана Богдана Хмель-ницькаго полку слава", друге — від Товариства ім. Полуботка — на лицьовому золотисто-зеленому боці мало портрет Богдана Хмельницького, на зворотному кармазиновому — зорі та місяць'. Полк ім. Дорошенка, що сформувався в Чернігові, дістав знамено з портретом гетьмана². Знамено однієї з українських частин, які бу­ли організовані в Москві, на думку М.Битинського — "...можли­во, найстарший воєнний стяг нашої Армії"³. Він писав так про по­лотнище "темно-червоного кольору з виображенням запорожця (старовинного герба Війська Запорізького. — Авт.) та козацьких атрибутів", яке пізніше було знаменом 4-го полку Січових Стріль­ців, а потім — Спільної юнацької школи. Деякі обставини дозво­ляють ототожнювати це полотнище із стягом, що зараз зберігаєть­ся в Національному Історичному музеї України (VIII — 3)*.

З власними, дбайливо виготовленими знаменами, прийшла в Україну Синя дивізія. Відоме полотнище полку ім. Дорошенка на лицьовому боці мало зображення хреста українського "степово­го" типу, сонця, місяця і зорі — давньої символіки козацьких бойових стягів і старовинних українських гербів, а на зворотно­му — мистецьке зображення ікони Св. Покрови (VIII — 4).

Наприкінці діяльності Центральної Ради розробили єдиний зразок полкового знамена для всього новостворюваного українсь­кого війська. Такий зразок був затверджений Військовою радою. Малинові полотнища "полкових хоругов" повинні були мати на­вколо золоту кайму, герби по кутах, а на зворотному боці — іко­ну, особливу для кожного полку⁴. Цей проект, який, судячи з усього, грунтувався на зразках знамен старої російської армії, не був реалізований.

¹ Народня воля. 1917. № 4. С. 69.

² Млиновецькіїй Р. Нариси з історії визвольних змагань 1917—1918. Торонто, 1970. Т. 1. С. 122.

' Бітінсьаїй М. Вказ. праця С. S3.

* Чорно-червоні елементи зображення на полотнищі треба, мабуть, пов'язувати з впли­вом популярної з червня 1917 р. символіки "ударних частин" як формувань доброволь­чих, добірних.

⁴ Військово-Науковий вісник Генерального Штабу УНР. 1918. Ч. 1. С. 53.

1918 р. 2-й Запорізький полк одержав знамено "від Охтирки і повіту" — з іконою, тризубом і написом "З вірою святою в конечну перемогу". Усій Запорізькій дивізії вручали велике си­нє знамено із золотим тризубом під час постою в містечку Озе-

ряни — як дарунок з Туреччини. 4-й кінний полк Київської ди­візії користувався стягом, "перемальованим" з російського штан­дарта — із зображенням Архистратига Михаїла. Малиновий стяг з таким же зображенням був у 8-го Чорноморського полку 3-ї Залізної дивізії. Нарешті, Корпус залізнично-технічних військ одержав як дарунок від мешканців м. Житомира знамено із зоб­раженням на синьому полі тризуба написів "У.Н.Р." і "Хай жи­ве вільна незалежна мати-Україна", а на жовтому полі зворот­ної сторони — православного хреста.

Під час останньої реорганізації Дієвої армії УНР основною організаційною одиницею у війську стали дивізії, що ділилися на курені — без полкової ланки. Внаслідок цього і було роз­роблено зразок не полкового, а дивізійного знамена (IX — 4). Такі стяги були виготовлені насамперед для 3-ої Залізної та 6-ої Січової дивізій, що мали сприятливіші умови для формування і першими після реорганізації пішли в бій. Знамено 3-ої дивізії збереглося; передане ветераном з'єднання Патріархом УАПЦ Мстиславом 24 серпня 1992 p., воно нині зберігається у 1-му пол­ку Національної Гвардії України (IX — 5). Полотнище має від­мінності від затвердженого зразка. За деякими відомостями, зна­мено 6-ої дивізії мало блакитний криж із золотим тризубом, що більше відповідає правилам геральдики, і малинові стрічки¹.

Таке саме становище було і в Збройних Силах ЗОУНР. "...УГА користувалася блакитно-жовтим прапором своєї держави як вій­ськовою майвою і як знаменами й корогвами поодиноких війсь­кових з'єднань. Деякі військові частини УГА користувалися, вправді, прапорами, що містили в собі крім сполуки національ­них барв ще додаткові емблеми, одначе це були явища виїмко­ві, що не були виготовлені на основі розпорядків влади, а крім того, й ті прапори взорувалися точно на державному прапорі..."². Бригада УСС зберігала знамено Легіону. Нагоди для усталення єдиного зразка знамена внаслідок безперервних воєнних дій і не­сталості лінії фронту в УГА не було.

IV

¹ Оборона Замостя VI-ою Січовою стрілецькою дивізією Армії УНР в травні 1920 р. То­ронто, 1959. С. 6.

² Клішкевт Р. Вказ. праця. С. 256.

Найголовнішою з відзнак військового флоту є військово-мор­ський прапор (майва). Деякі країни використовують у цій ролі полотнище національного прапора, але переважають ті, хто має

окремі прапори для військових кораблів — вони або мають на полотнищі додаткові символи, або зовсім відрізняються за ди­зайном від національних.

У практиці України доби Визвольних Змагань було апробо­вано усі три можливі варіанти. Українська національна ідея не могла не бути популярною на Чорноморському флоті, де понад 80% матросів становили українці. Тому 1917 р. було кілька ви­падків підняття на кораблях українського національного прапо­ра, зокрема 12 жовтня на міноносці "Завидний", 24 грудня на лінійному кораблі "Воля" і крейсері "Пам'ять Меркурія". Війсь­кова ж секція Ради флоту користувалися малиновим прапором з білим хрестом — за зразком давніх козацьких стягів.

Призначений Генеральним Секретарем з морських справ Д.Ан­тонович використав нагоду для вжиття заходів у царині державної символіки: "Тоді ще державного герба затверджено не було, і я ско­ристався цим, щоб в інтересах, головним чином естетичних, прове­сти як державний герб знак князя Володимира, так званий три­зуб"¹. Морська Рада опрацювала відповідний проект військово-морського прапора, який був затверджений Тимчасовим законом про Флот Української Народної Республіки 14 січня 1918 p.: "Пра­пором Української Військової Фльоти є полотнище о двох — бла­китному і жовтому кольорах. В кряжі блакитного кольору історич­ний золотий тризубець з білим внутрішнім полем у ньому"² (X — 1). 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот за наказом коман­дуючого контр-адмірала М.П.Сабліна урочисто підняв українські прапори; обставини перешкодили передачі на кораблі прапорів властивого зразка, і піднято було національні прапори, без тризуба.