8. Рік боротьби упа за опанування карпат'

Коли ПЗУС (Волинь, Полісся) спалахнули у вогні повстанської боротьби, в Галичині панував розмірений спокій. Галичина вва­жалась запіллям УПА й повинна була постачати для боротьби людей, зброю, амуніцію, боєприпаси й медикаменти. Своє зав­дання запільної бази для повстанського руху Галичина викону­вала задовільно.

Проте й в Галичині відбулися події, що змусили її безпосеред­ньо включитися в боротьбу. Вже навесні 1943 р. з'явилися більші відділи польської Армії Крайової, що їх перекинули сюди з цен­тральних польських земель. Вони розташувались, головно, в польських селах довкруги Львова (трикутник: Сокільники—Зуб­ра—Басівка, також Семенівка коло Щирця, Свірж на Перемиш-лянщині) й перетворили їх в сильні фортеці. У зв'язку з появою цих відділів посилились протиукраїнські виступи польського під­пілля по всій Галичині. Піднесло теж голову більшовицьке підпіл­ля, що почало організовувати бойові групи т. зв. Гвардії Народо-вої і здійснювало диверсійні акції в Карпатських горах. Деякі спроби коло м. Сколе й на кордоні з Мадярщиною натрапили на протидію українського самостійницького підпілля. Це й було причиною, що вже в червні 1943 р. організовано в Карпатах чо­тири вишкільні військові табори, що були добре законспіровані й мали завдання вишколити місцеві військові відділи, що могли б протидіяти різним польським і більшовицьким акціям².

¹ Крім звітів, шо зберігаються в архівах ЗП УГВР, при опрацюванні цього розділу викори­стано нарис полковника Гуцула, машинопис якого під ідентичним заголовком зберігається в архівах.

¹ Ці табори були розташовані: в Самбірщині, коло с. Недільної, в Долинщині між селами Луг і Суходіл, в Чорному Лісі та на полонинах коло с. Космач. Мобілізація, проведена на долах підпіллям, збільшила число таборів до дев'яти. Ось назви перших карпатських відді­лів УНС: "Булава", "Леви", "Журавлі", "Сіроманці", "Заграва", "Месники", "Гайдама­ки", "Чорїіолісці" (командир Різун) і сотня командира Рена.

Безпосередньою причиною явного виступу українських зброй­них відділів у Галичині був рейд більшовицьких партизанів ге­нерала Ковпака. Ця група з'явилася в Галичині в перших днях липня і прямувала в Карпатські гори. Більшовицьке команду­вання цілком слушно вважало, що Карпатські гори зі своїм пе­редпіллям по р. Дністер є Ідеальним тереном для партизанки. Опанування Карпатськими горами давало би більшовикам ве­ликі можливості для ведення широкої диверсійної акції в гли­бокому тилу ворога (Словаччина, Мадярщина, Трансильванія), а також змогу паралізувати українську визвольну боротьбу в Га­личині. Свідомість цієї небезпеки змусила керівників українсько­го підпілля наспіх мобілізувати наявні збройні відділи та кину­ти їх проти партизанів Ковпака.

Щоб відвернути увагу німців від цих відділів та перенести сутички з ними на пізніше, видали листівки українською та німецькою мовами, в яких стверджувалось, що німці не мають достатніх сил для забезпечення українського народу перед біль­шовицькими бандами і що з цих причин український народ мусить творити власні самооборонні відділи. Відділи ці назва­но — УНС (Українською Народною Самообороною).

Очевидно, відділи УНС не мали потрібної сили, щоб затри­мати похід великої групи Ковпака. Вони пробували перешкоди­ти більшовикам перейти р. Дністер (с. Бортники Товмацького повіту), але без успіху. Ковпаківці пішли в гори.

Тим часом німці зрозуміли небезпеку, що для них створюва­лась, коли б група Ковпака зуміла опанувати Карпатами, й зіб­рали значні сили війська й поліції, щоб знищити цю групу. Во­ни оточили її в Делятинщині й у боях розгромили. Ковпак втра­тив усі свої обози й, розділивши групу на малі відділи, подався на Схід. Німецькі переможці, незважаючи на явну ворожість ук­раїнського населення до більшовицьких партизанів, не забари­лися вчинити криваву розправу над українським населенням с. Білі Ослави. Постріляли чоловіків, жінок, дітей нібито за спів­працю з партизанами.

Дрібні відділи групи Ковпака мали тяжке життя в гуцульських горах. Українське населення зустрічало їх з неприхованою ворожі­стю. Відділи ковпаківців, що пішли на Захід, натрапили в Чорно­му Лісі на великі вже сили УНС й були оточені і розгромлені. Не маючи жодної опори серед місцевого населення, навпаки, маючи на карку численні й завзяті відділи УНС, Ковпакові не залиши­лось нічого іншого, як поспішно втікати на Схід. План опануван­ня Карпат більшовицьким партизанам не вдався¹.

'Див. спогад Володимира Чарського: "Радісно шуміли ліси" /Національна Трибуна Нью-Йорк. 1950. 4.15.

Тим часом німці серйозно занепокоїлися постанням і діями УНС в Галичині й почали планувати її ліквідацію. Коли ж 18 сер­пня 1943 р. стався перший протинімецький напад УНС на кар­ний табір "бавдінсту" в каменоломні коло м. Сколе, в якому звільнено всіх в'язнів і покарано на горло охорону табору, що знущалася над в'язнями, коли услід за цим ставались щораз часті­шими збройні сутички УНС з німцями (над р. Дністер в Коло-мийщині, коло Сколього), німці вирішили зробити збройну ви­праву на вишкільний табір УНС, що розташувався в горах між се­лами Суходіл і Липовиця Долинського повіту. Кількаденні бої за­кінчилися повним розгромом німців ЗО вересня 1943 р. Відділи УНС зробили засідку на ворога, що повертався вузькоколійною залізничкою. Заатакований ворог залишив цього дня на полі бою понад 200 вбитих і покинув гори. Його перша спроба силою при­душити український повстанчий рух закінчилася невдачею.

У середині жовтня німці почали силами СС нову акцію про­ти УНС в Коломийщині. Вони заатакували одночасно з Березо­ва й Космача інший вишкільний табір на г. Тарниця. Кількаго­динний бій приніс обом сторонам тяжкі втрати, але табору нім­ці не здобули. На початку листопада вони повторили свою акцію, підтягнувши важку піхотну зброю і артилерію. Перед натиском переважаючих сил відділ залишив табір і, розділившись на дві ча­стини, відійшов в Чорногору та в Чорний ліс¹.

Готуючи нові акції проти УНС, німці почали застосовувати широкий терор супроти українського населення. 10 жовтня в Га­личині проголошено "винятковий стан" і введено в дію т. зв. наг­лі суди поліції безпеки. З цього дня почалася кривава серія при­людних розстрілів українського населення, яка тривала до оста­точного відступу німців з Галичини. За час від 10 жовтня 1943 р. до кінця червня 1944 р. за вироком цих судів розстріляно при­людно 15.770 українців. Тримовні оголошення з прізвищами роз­стріляних і причинами розстрілу зберігаються в архіві ЗП УГВР.

¹ Есесівці мусили бути здивовані, коли побачили новісінькі соснові бараки з проточною водою, шо служили за казарму для відділу.

І д Історія українського війська

Зрозуміло, що, готуючи велику акцію проти відділів УНС на Станіславівшині, німці саме в цій області вдалися до жорстоко­го терору проти українського населення. Цим масовим терором ворог старався залякати українське населення та створити прі­рву між ним і відділами УНС. По масових облавах, зокрема в Станіславові (театр — 14 грудня), Коломийщині, Надвірнянщи-нї, по масовій депортації до концтаборів і на важкі роботи до

Німеччини, почалася серія кривавих розстрілів у Станіславові, Ямниці, Коломиї, Калуші. У Калуші німці розстріляли 15 учнів торговельної школи, в Коломиї стільки ж юнаків з "бавдінсту", в Станіславові 25 членів ОУН, що їх зловили в облавах в театрі й великій облаві в м. Надвірна (11 грудня). Після цих розстрі­лів почалася велика акція німецьких збройних сил у Карпатах, що напередодні зими мала завдати поразки відділам УНС.

27 листопада німці оточили великими силами табори УНС в Чорному лісі між селами Посіч і Завій. У кількагодинному бою, замкнені тісним ворожим перстенем, відділи УНС проламали його і, завдаючи ворогові важких втрат, змусили окупантів до панічної втечі. У лісі доходило до завзятих рукопашних боїв. По­разка коштувала німцям 60 вояків убитими. Відділам УНС до­помогло те, що здобули німецьку радіовисильню й цим унемож­ливили німцям правильний зв'язок у лісовому терені. Крім ра-діовисильні, здобули багато зброї і амуніції.

Черговий удар німці спрямували на Самбірщину. 4 грудня зна­чні німецькі сили атакували табір УНС коло с. Недільна. У важ­кому цілоденному бою, в якому ворог втратив 160 убитими, його змушено до відступу. Повстанці втратили 34 бійці¹. Третя акція німців концентрувалась на табори УНС в Долинщині. 11 і 12 грудня ворог повів наступ на табори між селами Мізунь—Каль­на—Слобода й Липа. Першого дня йому пощастило здобути один табір і спалити його, але коли наступного дня два сильні відді­ли УНС зайняли догідні для себе позиції, ворог не наважився на наступ і вночі непомітно відступив. Ще раз, вранці 24 груд­ня, ворог пробував наступати на Чорний ліс, але ця акція, що її гестапо вело силами німецько-польського "зондердінсту", за­кінчилася його розгромом. Таким чином, німецькі спроби лік­відувати відділи УНС в Карпатах закінчилися повною невдачею.

¹ Учасник бою Е. Вірлиний подає в своєму спогаді про бій під Недільною (див.: "Пам'ятай" в "Національній Трибуні". Нью Йорк, 11.2.1951) втрати ворога 316 вбитих, покликаючись на звіт капітана німецької жандармерії Бранденбургсра. Вірлиний повідомив, шо в цьому бою загинув заступник шефа дрогобицького гестапо — Ляуфман.

Наказом ГВШ 27 січня 1944 р. Українську Народну Само­оборону (УНС) включено до Української Повстанчої Армії (УПА) й створено з неї армійську групу УПА-Захід. Командиром УПА-Захід призначено майора, пізніше полковника Ростислава Ви­шитого. Це було бойове псевдо визначного старшини УПА, що мав великі заслуги в організації УПА й українських збройних сил, полковника Василя Сидора (Шелеста), який більше як п'ять років командував армійською групою УПА-Захід, аж поки 17 квітня 1949 р. не загинув смертю героя в бою проти відділів МГБ.

У зв'язку з наближенням більшовиків до терену дій армійської групи УПА-Північ в Карпати перекинено вишкільний персонал І Старшинської школи УПА. На Волині ця школа підготувала два випуски повстанських старшин. Відбивши успішно всі во­рожі наступи, відділи УПА-Захід перейшли наступного року до офензиви. Перш за все на терені своїх дій вони ліквідували "лі-геншафти". До кінця березня 1944 р. в Станіславівщині лікві­довано приблизно ЗО "лігеншафтів", у Коломийщині майже всі. Таким способом відділи УПА здобували зброю, що її відбирали від охорони, а також худобу, коней, харчі, інше майно. Надмір харчів вимінювали за ліки. Господарський реманент ділили між селянами.

Дальшою акцією УПА-Захід була акція проти окупантської лі­сової адміністрації і експлуатації лісів. Із лісу прогнали всіх лісо­вих робітників. Щоб забезпечити лісові роботи, німці постворю-вали довкруги лісів свої "штюцпункти", в яких залогою стояли бельгійські або голландські добровольці. Відділи УПА приступили до акції проти цих "штюцпунктів". Звичайно бельгійців чи гол­ландців вони попереджували про свій прихід, внаслідок чого ці відділи здавались без пострілу. Таким чином зліквідовано "штюц­пункти" в Мислові, Майдані, Завою і т. д. Ліквідовано також гес­тапівський відділ, що евакувався зі Сходу та перебував у колонії Ляндестрой на Калущині.

З Чорного лісу відділи УПА щораз більше посувалися до р. Дністер, опановуючи нові терени. Незабаром галицький і су­міжні райони були вже під контролем УПА. На довгий час ці райони стали головною харчовою базою Чорного лісу. Німецькі наскоки на села (Пукасівці, Ганівці і т. д.) зустрічались з про­тидією із сторони УПА й підпілля. Героїчною обороною проти німецько-польської банди, що пацифікувала українські села, ви­значилося с. Бовшів, яке добре зорганізованою самообороною зуміло відбити наступ банди, підтримуваної панцирними авта-ми (16 березня).

У березні 1944 р. з табору полонених у Станіславові втікала група голландських старшин. Недалеко від переправи через р. Дністер у Галицькому районі цю групу затримав відділ УПА в німецькій уніформі. Голландські втікачі були певні, що це німці. Мабуть, було для них дуже приємною несподіванкою, коли з'ясу­валося; що вони в руках українських повстанців. Командир від­ділу відправив голландських старшин до Чорного Лісу, де вони деякий час гостювали в таборі. Пізніше команда групи УПА "Чорний Ліс" подбала про тс, щоб вони дісталися до Будапеш­та, де й дочекались кінця війни. Деякі з цих старшин займають сьогодні високі пости в голландській армії. Вони залишилися щи­рими друзями УПА й українського підпілля, що щиро турбува­лись їхньою долею в грізний для них час.

Тим часом фронт підкотився під Карпати. Німецько-мадярсь­кий відступ у березні-квітні 1944 р. відділи УПА-Захід викори­стали для здобуття зброї, амуніції і боєприпасів. У цьому вони мали значні успіхи. Тільки один відділ (командир Козак) у Ко­ломийщині здобув тоді 3 гранатомети, 27 кулеметів, 400 крісів і 12 вагонів різного військового майна. У перших днях квітня біль­шовицькі фронтові частини минули м. Станіславів та осягнули лінію Чорного Лісу. Хоча УПА старалася не встрявати у війну обох ворожих їй імперіалістичних сил, проте вона ніяк не зби­ралася пускати більшовиків у Карпати й почала обороняти по­над 30-кілометровий відтинок Чорного Лісу, на якому не було жодних німецьких сил. Це й стало причиною, що обидві вою­ючі сторони почали робити заходи, щоб схиляти УПА на свій бік. У листі від 11 квітня більшовицький генерал Баландін по­здоровляв "украинских партизан", визнаючи їхні великі заслуги в боротьбі проти "спільного" ворога й пропонував переговори, що мали відбутися в його штабі в Лисці. З подібними пропози­ціями виступили по радіо й німці. Зрозуміло, УПА навіть не від­повіла на їхні залицяння.

У зв'язку з переміщенням фронту в Карпати на терені дій УПА з'явилась нова сила. Для оборони своїх кордонів Мадярщина ви­слала свої дивізії. На терені дій УПА-Захід з'явились частини 6-го армійського корпусу під командуванням генерала Ференча Фаркаша де Кісбарнака, згодом одного з чільних діячів АБН. УПА не мала найменшої охоти створювати собі новий фронт і у відношенні до мадярського війська зберігала нейтралітет. Проте під тиском ворожих нам елементів мадярські відділи почали ви­ступати проти УПА й робити грабіжницькі виправи на українські села, спалюючи їх та вбиваючи священиків (о. Гаврилюк у Мі-зуні — 6 червня). Розгорілися бої з мадярами в Долинщині, Ка-лущині й Надвірнянщині. В Калущині їх розгромлено двічі — між 11 і 15 квітня. Розгромлено мадярський відділ, що палив с. Копанки (серед кількадесяти вбитих знайдено калуських по­ляків і польок у мадярській уніформі), наступного дня розгром­лено мадярський відділ з двома панцирними автами, що вибрався на відплатну акцію, його оточили й майже в повному складі взяли в полон. На щастя, серед мадярських високих старшин знайшли­ся люди, які зрозуміли все безглуздя того, що мадярське військо на чужій землі створює собі новий непотрібний фронт бороть­би. Ті старшини зуміли зв'язатися з командою УПА-Захід і по­чали переговори, які й довели до формального перемир'я, за-ключеного між командою УПА-Захід і командою 6-го армійського корпусу мадярської армії. Оце перемир'я затверджено пізніше в переговорах ГК УПА з ГК мадярської армії, які відбулися в Бу­дапешті і довели до заключения перемир'я на всьому карпатсько­му фронті. Першим наслідком перемир'я стало те, що в другій половині квітня УПА-Захід дозволила великим мадярським ча­стинам перемаршувати через Чорний Ліс і вдарити на тили біль­шовицьких частин, які воювали проти мадярських дивізій, що обороняли Татарський прохід до Мадярщини. Це дало змогу ма­дярському війську відкинути більшовиків до м. Коломия й до р. Дністер.

Мадярський наступ на більшовицькому фронті заблокував від­ступ одній більшовицькій дивізії, що оперувала в Надвірнянщи-ні. Ця дивізія отримала наказ перейти на партизанські форми боротьби. Для неї поставлено завдання за всяку ціну опанувати Чорним Лісом, що завдав стільки клопотів більшовикам. Одне з'єднання з цієї дивізії під проводом Шукаєва пішло в Май-данські ліси між Сколем і Туркою, три з'єднання вдарили 23 чер­вня на Чорний Ліс¹.

¹ Командиром цієї групи був Кулагін Гнат Степанович ("Жора"), його шефом штабу — Тслсшко Григорій Васильович, полггкомісаром — Артамонов Сергій Петрович. Група бу­ла добре озброєна (автоматники) й мала великий обоз.

Наступ на Чорний Ліс був початком важких боїв УПА-Захід з більшовицькими партизанами за цю лісову базу, що тривали по­над п'ять тижнів й закінчилися 1 червня 1944 р. повною перемо­гою УПА. Ось окремі етапи цього бою. 23 червня червоні парти­зани захопили Чорний Ліс. Запасні й вишкільні частини, що були в лісі, відступили перед ними до с. Грабівка. 27 червня партизани наступали на с. Грабівку, але їх відбили. Розлючений невдачею ворог підтягнув сили й повів новий наступ (29 червня). Після кількагодинних боїв повстанцям вдалося розбити напасників і ви­кинути їх із села. Частину села більшовики спалили, застреливши 23 цивільні особи, що потрапили в їх руки. Між іншими загинув тоді о. Микитюк, польовий капелан чорноліських відділів УПА. У цьому бою загинув чотар Мороз — один з найкращих військови­ків Станіславівщини. Ще два великі наступи повели партизани на відділи УПА в с. Майдан (1 і 7 травня), але в обох випадках, за­знавши дошкульних втрат, мусили відступити.

Тим часом заалярмовані бойові відділи групи "Чорний Ліс" (командир Грегіт-Різун) спішними маршами поверталися до своєї бази. В середині травня чотири чорноліські курені УПА забло­кували Чорний Ліс на лінії сіл Мислів—Рип'янка—Яворівка—За­вій— Грабівка—Хмелівка—Лесівка—Глубоко—Гренівка—Нево-чин—Посіч і Майдан. Ще один курінь стояв у Порогах. Таким чином, довкруги Чорного Лісу зібралися сили УПА, достатні для ліквідації трьох з'єднань, замкнених у Чорному Лісі. Кільце від­ділів УПА щораз більше звужувалося й відносини в таборах чер­воних партизанів ставали з кожним днем гірші. Про це свідчать щоденники, що їх знайшли при вбитих і полонених партизанах. Унаслідок блокади в таборах почався голод.

Наприкінці травня, коли йшла підготовка до вирішального бою за Чорний Ліс, розвідка донесла, що німці готують вели­кий "айнзац" на Чорний Ліс, який мав початись 31 травня і мав бути ведений силами одної панцерної дивізії з допоміжними від­ділами. Маючи точний план німецької акції, відділи УПА пере­групувалися, щоб не створити собі двох фронтів, і провели ева­куацію всього чоловічого населення із загрожених німцями сіл у безпечне місце. Цих чоловіків перевезено на вантажних авто­машинах УПА.

31 травня німецька 7-ма панцерна дивізія почала свою акцію на Чорний Ліс по шляху Мислів—Завій та Загвіздь—Пустополе. Танки й літаки почали обстрілювати Чорний Ліс. Червоні парти­зани зібрали всі свої сили й, намагаючись прорватись з Чорно­го Лісу в гори, атакували 1 червня відділи УПА на лінії Гринів-ка—Грабівка. Тут вони потрапили під вогонь сконцентрованих гранатометів УПА. Спустошення, яке вчинили гранатомети, зу­пинило наступ ворога й він почав утікати. Партизани залишили весь свій обоз із боєприпасами, сотні вбитих і полонених і в па­ніці відступили в Чорний Ліс, де потрапили в район дій німець­ких панцерних частин. Партизани зазнали цілковитої поразки і тільки небагатьом з них, що розпорошились, поодинці або мали­ми групками вдалося вийти живими з цього погрому.

Почалася акція прочищування терену від недобитків парти­занів. Цю акцію значною мірою ускладнювало "гостювання" ні­мецької панцерної дивізії у Чорному Лісі. Треба було маневру­вати так, щоб не наразитись на удар переважаючих німецьких сил. 5 червня, розгромивши один відділ більшовицьких парти­занів, що втікав від наступаючих відділів УПА, панцерна дивізія забралась геть з Чорного Лісу. Вона почала переводити акцію набору українців до дивізії СС "Галичина" в селах Підкарпаття.

До середини червня відділи УПА цілком прочистили терен Чорного Лісу від залишків більшовицьких банд. Після заслуже­ного відпочинку командування УПА-Захід вирішило перевести чорноліські відділи УПА в Скільщину, щоб прочистили від біль­шовицької банди Шукаєва терен майданських лісів. ЗО червня три чорноліські курені вирушили в похід на Захід.

Марш, що своїми забезпеченнями й розвідками охоплював те­рен завширшки до 10 км, ішов через села Грабівка—Цінева— Лоп'янка—Ведціж—Мізунь—Кальна—Сл обода-Болехівська—Бря-за—Кам'янка й відбувався в білий день, битими шляхами, ви­кликав ентузіазм серед населення й паніку серед ворогів. Щой­но через кілька днів, зорієнтувавшись в положенні, німці поча­ли блокувати шлях від Синевідська до Рожанки, щоб перетяти нашим відділам дорогу. 6 червня три авта з німцями під прово­дом лейтенанта потрапили в полон у Кам'янці. Від цих полоне­них командир Різун довідався, що німці готують велику акцію на села Кам'янка, Бряза, Розтічки, Слобода-Болехівська, Лужки й Липа. Командир Різун вирішив прийняти бій і чекав ворога в Кам'янці. Вночі на 8 червня німці підтягнули свої сили з Боле-хова й уранці вдарили на Кам'янку. їх зустріли кулеметним й гранатометним вогнем і наступ захлинувся.

Тим часом із Сколього почав наступати полк мадярів. їх обстрі­ляли кулеметами й важкими гранометами, поки вони ще не встигли розгорнутися з маршевої колони в бойову лаву. Цього вистачило, щоб вони відступили назад до Сколього. Проте з Либохори й Гребе­нева почали наступати німці. Відділи УПА відступили й зайняли становища на горі Лопата й Матагів (1220 м). На цих верхах прохо­дила запасна лінія укріплень, збудованих мадярською армією.

9 серпня ворог почав концентрований наступ на гору Лопату силами двох дивізій. Бій за Лопату набирав з години на годину щораз більше затятих форм. Увечері, маючи важкі втрати в лю­дях і зброї, ворог відступив. Уночі повстанці, переладувавши все майно з возів на в'юки, залишили гору Лопату й пішли в Май-данські ліси ліквідовувати банду Шукаєва.

Для оборони залишилися місцеві відділи УПА й Старшинська школа, що саме мала закінчити перший випуск старшин. Воро­жі відділи в кількох місцях потрапили в засідки УПА. Найбільш удалою була засідка на німецьку автомобільну колону між с. По-ляницею й Тисовом, проведена відділом УПА "Заграва". Тут во­рогові завдано більших втрат, спалено кілька автомашин і здо­буто зброю та боєприпаси. Того ж дня сотня Коника із Старшинської школи розбила ворога коло гори Магатів, здо­бувши 2 кулемети, багато ручних гранат, набоїв. До 15 липня тривали безнастанні сутички з німцями у чотирикутнику, що за­микався лінією, яка проходила через с. Либохору й Рожанку, че­рез верхи над р. Сукіль, Мізункою й Брязою. Коли ж ще одна більша німецька акція (13 липня) не дала результату, німці, не осягнувши своїх цілей, почали вночі з 15 на 16 липня відступа­ти з гір.

Тим часом переможці в бою на г. Лопаті чорноліські відділи УПА (командири Різун і Благий) були вже в Майданських лісах. Тут довго безкарно рейдувала по селах Скільщини й Турчанщи-ни банда Шукаєва. Місцеві відділи УПА були заслабі, щоб її лік­відувати. Вони встигли тільки прогнати банду з північної части­ни лісу. 15 липня вдарили по банді бойові чорноліські відділи. У боях, що тривали цілий день і цілу ніч, партизанів Шукаєва розгромили вщент коло сіл Рикова, Завадки й Росохача. Тільки недобитки цієї банди, що залишили на полі бою свою зброю й табори, зуміли втекти в Турчанщину.

18 липня відбувся перший випуск Старшинської Школи в Карпатах. Понад 250 молодих старшин відійшло до своїх воєн­них округ, щоб очолити визвольну боротьбу в лавах УПА. На їх місце надходили вже нові юнаки, що в школі мали почати нав­чання. Крім Старшинської Школи ("Олені"), працювали в Кар­патах також Підстаршинська Школа ("Беркути"), радіошкола й курси медсестер.

Липнева більшовицька офензива 1944 р. наростала на всіх від­тинках. Дійшло до боїв з УПА та відступаючими німецькими й мадярськими частинами. Йшлося про зброю й боєприпаси, які УПА хотіла відібрати від цих частин. Такі бої мали місце в с. Тур'є (24 липня), де роззброєно мадярську валку й на шляху між с. Смільна й Жданна, де наступив бій з німцями (27 лип­ня). І тут німці втратили обоз. Цікавий епізод: більшовицькі лі­таки впродовж кількох годин атакували німців, які були в бою проти УПА.

Унаслідок більшовицької офензиви значна частина відділів УПА-Захід перейшла фронт і опинилася в більшовицькому за­піллі. По німецькому боці залишилась тільки І Старшинська Школа, що саме працювала над другим випуском старшин, і де­кілька карпатських відділів УПА під командою полковника Олек­си Гасина-Лицаря. Прийшовши в Карпати, більшовикам не за­лишалось нічого іншого, як визнати, що справжнім господарем Карпатських гір є УПА. Окремі гірські терени ("Говерля", "Чор­ний Ліс", "Маківка") ще довго залишались неприступними фор­тецями УПА й не легко було новим московсько-більшовкцьким окупантам подолати їх. Такий був підсумок одного року боротьби УПА за опанування Карпатами.