10. Політичні події, процеси, факти

Друга світова війна, зокрема війна між Німеччиною і СРСР, застала українські маси об'єднані одним бажанням: скинути не­нависний сталінський режим і на його руїнах збудувати новий лад, що відповідав би прагненням українського народу. Це була органічна консолідація українського народу в низах, у народних масах. Поза її засягом опинилися тільки більшовицькі запроданці, явні зрадники і сексотн.

Надії українського народу на війну не сповнились. Німці прийшли в Україну не як визволителі, а як загарбники. Вони принесли нове поневолення українському народові, що інколи перевищувало своїми жахіттями сталінське поневолення.

¹ За матеріалами, що зберігаються на архівах ЗП УГВР, поляки значно прибільшують свої втрати. У меморіалі, що його склав губернаторові Вехтсрові польський допомоговий комі­тет у Львові 20 лютого 1944 p., подавалась цифра 3000 поляків, убитих в дистрикті Гали­чина. Також свої втрати на Волині поляки значно перебільшують. Підпільна їхня преса по­давала польські втрати на Волині на S0 000 осіб, в самій Гуті Степанській, за даними цісї преси, загинуло 10 000 осіб, в Киселиці 1 500 і т. д. Усе це значні перебільшення, що в свій час немхто спричинилися до підсилення взаємної ненависті. Тим часом втрати української j населення Волині віддій німецько-польських карателів становлять десятки тисяч. ¹ Див.: J. Poiьatowski: Population of the Iiitennarium after the Second World War. ("Eastern Quarterly", London. Vol. IV. N 3. 1951).

Під час німецької окупації чільним виразником українського самостійницького табору стала ОУН, звана популярно в народі "самостійниками" або "бандерівцями". Під її маркою і керів­ництвом велася боротьба проти німецьких окупантів і цей факт стверджено недвозначно в усіх документах — власних (листів­ки й підпільні видання) і чужих (німецькі листівки, відозви, звіти). Цим ствердженням ми аж ніяк не хочемо применшити заслуг інших політичних організацій у розгортанні визвольної боротьби українського народу¹. Нам ідеться про те, що в розбу­дові УПА ОУН під керівництвом Степана Бандери² відіграла дійсно "дуже велику роль, про що йдеться в підпільних видан­нях, що з'являються в Україні³.

Коли вже мова про ОУН, то було б великою помилкою закри­вати очі на велику еволюцію, що її пройшла ця Організація під час німецької окупації і в огні боротьби проти німецьких окупантів. Не можна закривати очей на те, що ця еволюція сталася, в знач­ній мірі, внаслідок поширення дій Організації на ОСУЗ і СУЗ.

Уже в перших днях війни на Сході західноукраїнські револю­ціонери пішли на ОСУЗ і СУЗ й зуміли створити там сильну підпільну організацію, зокрема в Донбасі, Криворіжчині й Транс-ністрії. Лави Організації поповнились тисячами українців і українок з ОСУЗ і СУЗ, які брали активну участь у щоденній боротьбі проти німецьких окупантів і їх союзників з-поміж біль­шовицьких підпільників і білогвардійського охвістя. Західноук­раїнські революціонери мали змогу перевірити багато ідеологіч­них і політичних принципів, що ними керувалася ОУН. У прак­тичній роботі вони відкинули багато програмових постанов, теоретичних догм, філософських доктрин, що були цілком не­придатні для вжитку в боротьбі серед народних мас ОСУЗ і СУЗ.

¹ Маємо на думці, перш за все, ОУН під керівництвом полковника Мельника. Історія цієї Організації за роки Другої світової війни має свої героїчні сторінки, як, наприклад, бо­ротьба за український Київ, в якій найкращі кадри Організації (Олена Теліга й ін.) вияви­ли максимум революційної посвяти й патріотичної жертвенності. Кадри Організації на ЗУЗ під керівництвом д-ра Олега Кандиби-Ольжича зробили значний внесок у підготовку збройної боротьби проти німецьких і більшовицьких окупантів, в якій брали участь.

² Фактичним керівником ОУН до серпня 1943 р. був Микола Лебедь (Максим Рубан). У серпні III НВЗОУН обрав колегіально Бюро Проводу ОУН. На чолі цього Бюро, як Голова Проводу ОУН, став Роман Шухевич (генерал Тарас Чупринка). Після смерті Романа Шу-хевича виконуючим обов'язки Голови Проводу ОУН був полковник Василь Коваль.

³ Д.ів.: А. Осипенко. "Вклад ОУН в розбудову УПЛ". Стаття в підпільному журналі "Осе­редок Пропаганди й Інформації при Проводі ОУН", випуск 1 за травень 1948 р. Передрук у збірці передруків підпільних видань. Видання 34ОУН. Німеччина, ч. 2/48. Також скоро­чений передрук у брошурі "УПЛ в національно-визвольних змаганнях України". Накла­дом Центрального Бюро Ліги Визволення України. Торонто, 19S0.

У серпні 1943 р. ОУН скликала III Надзвичайний Великий Збір Українських Націоналістів (НВЗОУН). У цьому Зборі, що відбувся 21—25 серпня, вперше взяли участь у значній кількості націоналісти з ОСУЗ і СУЗ. Схвалені цим Збором "Постанови" віддзеркалюють усі процеси й зміни в ОУН від часу II ВЗУОН в квітні 1941 p.¹ Зміни ці можна назвати переломними в історії Організації.

Програма ОУН, прийнята III НВЗОУН, дає концепцію спра­ведливого й прогресивного міжнародного і внутрішнього полі­тичного й суспільно-економічного ладу. Вона орієнтується на найновіші досягнення людської думки й досвіду народів у всіх майже галузях: політичній, суспільній, економічній, культурній. Характерною прикметою цієї програми є майже до подробиць конкретизована соціально-економічна проблематика.

Тим часом самооборонний рух проти німецьких окупантів, що почався з невеликих самооборонних актів, переродився у широ­кий повстанський рух. Українська Повстанча Армія (УПА) по­повнилася тисячами молодих українців і українок, що виявили бажання боротися за УССЛ. Ніхто цих людей, що бажали вклю­читися до збройної боротьби УПА, не питав за партійним квит­ком і не перевіряв їх політичних переконань. А втім, у лавах УПА воювали не тільки українці, але й представники інших народів: німці, італійці, югослави, грузини, татари, росіяни², жиди й ба­гато інших. Ніхто їх не питав про національну приналежність чи політичні переконання.

¹ Після смерті полковника Є. Коновальця ОУН скликала II ВЗУН в серпні 1939 р., на якому обрано полковника Андрія Мельника на пост Голови Проводу ОУН. Постанов цього ВЗУН не визнають "бандерівці", які скликали II ВЗУН у квітні 1941 р. Постанови II ВЗОУН ("бандерівського") надруковано в брошурі "Постанови НІ НВЗОУН". Українська Друкарня ім. генерала Тарнавського в Стрию. 1941. Постанови III НВЗОУН вийшли дру­ком як підпільні брошури українською й російською мовами. ("Решения"). Див.: "Поста­нови III НВЗОУН". Друк. 24 ст. Формат 14X19 см.

¹ В лавах УПА боровся навіть один відомий російський поет, що в УПА прийняв бойове псевдо Іван Ленінградський. Недавно газета "Освобождение" (19S3 p. 15.7), надрукувала два його вірші, написані у Карпатах в 1946 р.

¹ Однією з найбільших вигадок ворожої пропаганди є казка про те, що УПА була "галиць­ким", чи навіть "підкарпатським" твором. Насправді, УПА була й є всеукраїнським витво­ром. Незважаючи на те, чи інше її поширення в різні часи, що, здебільшого, диктувалось географічними умовами, велетенського вкладу українців з ОСУЗ і СУЗ у розбудову УПА не можна заперечити. Цей вклад не стосувався тільки військової організації УПА; українці з ОСУЗ і СУЗ мають великі заслуги в оформленні П ідейно-політичного обличчя. Про це ще буде мова.

Таким чином, серед "наших хлопців у лісі", як називали УПА на Волині, були люди різних політичних переконань, що в бра­терській співпраці з членами ОУН боролися за всім ясну й спри­ятливу мету — Самостійну й Соборну Українську Державу. Разом з колишніми старшинами Армії УНР і УГА були в УПА колишні старшини Червоної Армії, що мали особливі заслуги в її зміцненні³. Разом з членами обох ОУН були члени інших пар­тій чи організацій, зокрема таких, як "Сокіл", "Луг", "Пласт", "Орли", "Каменярі". Разом з націоналістами також соціалісти й ліберальні демократи. Разом з консерваторами — учорашні ком­сомольці або й комуністи. Усі вони погоджувалися з основною постановою ОУН, що про устрій і державний лад майбутньої УССД прийматиме рішення увесь український народ у майбут­ній конституції. І що цьому рішенню мусять підпорядкуватися всі без винятку політичні партії і групи.

Таким чином, із первісних дій тільки в ОУН зродилася все­народна і понадпартійна збройна сила українського народу — УПА. В оцій УПА об'єднались українські селяни, робітники і трудова інтелігенція всіх земель України в боротьбі проти оку­пантів та за відбудову власної держави. Була це органічна кон­солідація українських самостійників без різниці на політичні пе­реконання, що визнавали потребу активної боротьби проти всіх ворогів української Самостійності й Соборності. Було б помил­кою думати, що всі ці українські громадяни, що не були члена­ми ОУН, але були в УПА або працювали в її господарських, фінансових, медично-санітарних чи політичних установах, що творили адміністрацію т. зв. "повстанських республік", не ви­являли жодного зацікавлення справами УПА й були тільки па­сивними учасниками боротьби. Навпаки, саме з їх кіл здійсню­вався постійний тиск на ГК УПА, щоб створити верховний по­літичний понадпартійний керівний орган, в якому мусили б взяти участь усі, що боряться, байдуже, яких вони політичних пере­конань чи, може, безпартійні.

¹ Розпорядження ГК УПА носили завжди таке означення: Див.: "Розпорядження в зе­мельній справі, видане ГК УПА, як найвищої і єдино суверенної влади на звільнених землях України, від 15.VIII. 1943 p., надруковане в підпільній газеті "За Самостійну Укра­їну" 1943 p., 24 жовтня.

¹ Під час німецької окупації автор цих рядків був членом КВШ-Львів. Це була військова установа ОУН. У жовтні 1943 р. автора, з огляду на знання чужих мов, перевели до P33 (Референт Закордонних Зв'язків) Проводу ОУН. Незважаючи на діяльну участь в устано­вах ОУН першого ступеня, автор тоді членом ОУН не був. Це не був поодинокий випадок.

ГК УПА, що вважала себе "найвищою й єдино суверенною владою на звільнених землях України"¹, почала підготовку до створення такого органу. З тією метою ГК УПА викликала ав­тора цих рядків² й доручила йому вжити заходів для створення Ініціативної Комісії з членів і нечленів ОУН, що брали участь в активній боротьбі. Ця комісія мала пщготувати організацію ке­рівного політичного органу для УПА. Доручення це автор отри­мав наприкінці січня 1944 p., але негайно виконати його не міг, бо отримав інше доручення — їхати до Кишинева в складі де­легації від ГК УПА на переговори з ГК румунської армії¹. Тіль­ки після повернення з цієї поїздки наприкінці лютого автор міг приступити до праці.

У березні 1944 р. остаточно сформувалася Ініціативна Комі­сія для створення верховного керівного політичного органу для УПА Комісія складалася з 9-ти членів і вибрала автора своїм Головою. Упродовж трьох місяців представники Комісії зустрі­чалися з різними політичними діячами й працювали над проек­тами засад, на яких сформувалося політичне представництво УПА Основні пункти політичної платформи, що стала основою формування цього представництва, були: 1) беззастережно ви­знати ідею УССД як найвищу ідею українського народу; 2) ви­знати революційні методи боротьби за УССД також доцільними методами визвольної боротьби; 3) задекларувати своє вороже ставлення до московських більшовиків та німців як окупантів України; 4) визнати демократію як устроєвий принцип представ­ництва. Після тривалої дискусії прийнято для нового представ­ництва назву Українська Головна Визвольна Рада².

¹ Поїздка делегації ГК УПА до Головної Команди румунської армії в Кишиневі відбулась на запрошення румунів, які так як і мадяри, бажали наладнати взаємини з УНА й укра­їнським визвольним рухом. Делегацію очолював о. др. Іван Гриньох. У склад делегації входили ще, крім автора цих рядків, дві особи: представник ГВШ і керівник підпільної організації в Трансністрн.

² На еміграції перебували, крім автора, п. Дарія Рсбет, що репрезентувала в Ініціативній Комісії Провід ОУН і п. інж. Ілля Сім'янчук, що в Комісії репрезентував господарський сектор. Під час переходу фронту загинув в серпні 1944 р. член Комісії і Президент ІК ЬЗУГВР — Ростислав Волошин-Павленко, один з організаторів УПА на Волині й репре­зентант Волині в Комісії. На еміграції перебував теж п. Роман Галібсй, що брав активну участь у технічній роботі Комісії.

^J Див.: Генерал Тарас Чупринка: "До генези Української Головної Визвольної Ради". Пе­редрук підпільної статті й окремого видання в журналі "До Зброї", рік вид. НІ, випуск 2 (15) за лютий 1950 р. У цьому місці уточнюємо: представники Комісії провели переговори

3 представниками екзильного центру УНР, гетьманського центру, з представниками ОУН під керівництвом полковника Мельника і представниками Всеукраїнської Національної Ради (ВУНР), з представниками УНДОння й УРСП, з багатьма східноукраїнськими полі­тичними діячами, з представниками господарського сектора і з митр. Андреем Шептиць-ким. Розмови з митр. Полікарпом не могли відбутися з технічних причин (евакуація).

Засідання Ініціативної Комісії проходили в історичному для Галицької волості будинку "Просвіти" у Львові. Крім цього, пред­ставники Комісії і її зв'язкові виїжджали на переговори до міс­ця осідку різних політичних діячів чи центрів. Праця Комісії не була легкою, бо треба було дотримуватися принципу суворої кон­спірації. Очевидно, поза акцією мусили опинитися політичні гру­пи, що були ворожі до УПА, а також групи, що орієнтувались на німців чи більшовиків. У червні 1944 р. праця Ініціативної Комісії була завершена³.

11 липня 1944 р. на території однієї з "повстанських респуб­лік" в Карпатах (коло с. Недільна в Самбірщині) під охороною піших і кінних частин УПА почав свої наради І Великий Збір Української Головної Визвольної Ради. У цьому Зборі брало участь 20 осіб з мандатами до УГВР. Деяка частина осіб, що мали мандати, з різних причин не брали участі в Зборі¹. Великий Збір вислухав звіт Ініціативної Комісії, доповіді про міжнародне й військове становище та доповідь про дотеперішні зносини ГК УПА з іншими державами. Великий Збір опрацював Універсал, Платформу й Устрій УГВР та усталив текст присяги вояка УПА. 15 липня відбулися вибори Голови Президії УГВР, членів Пре­зидії УГВР, Голови Генерального Секретаріату УГВР та Генераль­ного Судді УГВР. Після обрання Голова Президії УГВР склав присягу Голові Великого Збору УГВР. Цього ж дня Великий Збір УГВР закрився й делегати роз'їхалися на місця своєї праці. Осо­би, рекомендовані до Закордонного Представництва УГВР, впро­довж липня й серпня виїхали за кордон.

Засада, що треба переговорювати з екзильними центрами й історичними партіями, пере­могла тільки після тривалої дискусії, в якій меншість висловлювалася проти "механічної" консолідації центрів і партій, і виступала за репрезентацію різних політичних напрямків людьми, що вже перебувають в УПА або працюють для неї в різних секторах. Негативний наслідок переговорів представника Комісії з представниками УРСП спричинився до прий­няття компромісної постанови: продовжувати переговори з представниками центрів і пар­тій, але одночасно вести переговори з діячами різних політичних партій і господарського сектора на індивідуальній базі.

¹ На еміграції перебували такі учасники І Великого Збору УГВР в липні 1944 р. (алфавіт­ний порядок): проф. Іван Вовчук, о. др. Іван Гриньох, Микола Лебедь, п. Катерина Ло­гуш, інж. Омелян Логуш, марш. Василь Мудрий, ред. Зенон Пеленський, інж. Василь Потішко, др. Мирослав Прокоп, п. Дарія Ребст, Лев Шанковський, др. Павло Шумовський, др. інж. Павло Турула, проф. Петро Чуйко.

Загинули в боях проти більшовиків: мгр. Ростислав Волошин, Йосип Позичанюк, ген. Роман Шухевич.

З різних причин не брали участі в І ВЗУГВР особи, що мали мандати до УГВР: ред. Іван Багряний, Євген Врецьона, о. Микола Галянт, пполк. Варфоломій Євтимович, о. прел. Ма-линовський, інж. Ілля Сім'янчук, о. сен. Татомир і троє гостей-обсерваторів, що їх мав на­діслати екзильний уряд УНР. Ними мали бути п. Волков, п. Карнаухів і п. Шкурат.

У 1945-1950 pp. УГВР кооптувала нових членів на місце тих, що загинули. Кооптовані члени УГВР — це о. проф. М. Лаврівський, полк. Василь Коваль, проф. Г.Зелений, майор П. Полтава. Узимку 1951—1952 pp. П.Полтава.

На І ВЗУГВР члени ОУН були в меншості. На 8 членів ОУН було 12 нечленів. Коли б усі намічені учасники І ВЗУГВР брали участь у Зборі, це співвідношення зросло б ще більше.

Члени І ВЗУГВР репрезентували обидва українські віровизнання і західні осередні й східні області України. Вони відображали різні політичні й суспільно-економічні погляди. Серед учасників були праві консерватори, націоналісти, ліберальні демократи й соціалісти. Цс проявлялось в особливо жвавих дебатах під час нарад Збору.

5 серпня прийняли присягу відділи УПА: "Булава", "Льви" та "Чорний Ліс" (командир Грегіт-Різун) і дві окремі чоти. При­сягало 520 вояків. Наступного дня присягали вояки відділу "Мес­ники" (командир Благий) та одної окремої чоти. Присягало 230 вояків. 21 вересня відбулося заприсяження курсантів II випуску Старшинської школи "Олені", яке проводив віце-президент УГВР о. І. Гриньох. З нагоди заприсяження відбулося всенародне свя­то¹. Упродовж наступних місяців присягу прийняли всі відділи УПА згідно з текстом, затвердженим УГВР і введеним наказом від 19 липня 1944 р.².

Цей розділ закінчуємо згадкою про ще один репрезентативний політичний керівний орган, що постав в Україні під час німецької окупації. Тим органом була Всеукраїнська Національна Рада (ВУНР). Через кілька днів після зайняття Львова німцями збори громадян міста обрали за пропозицією Я. Отецька Раду Сеньйо­рів під почесним протекторатом митр. Андрея Шептицького й під проводом Костя Левицького. Вона мала бути дорадчим орга­ном уряду й довести до замирення обох відламів ОУН. У другій половині липня 1941 р. Рада Сеньйорів перетворилася в Укра­їнську Національну Раду й доповнила свій склад до 30 осіб, ко­оптуючи громадян з різних політичних і професійних груп. Так само 5 жовтня 1941 р. постала Українська Національна Рада в Ки­єві під головуванням професора Миколи Величківського, до якої входили представники всіх земель Соборної України і яка була певною мірою адміністративно-державним центром України, по-скільки багато обласних і місцевих управлінь підпорядковувалося Українській Національній Раді в Києві. У результаті заходів ОУН під керівництвом полковника Мельника ці центри об'єднались 22 квітня 1944 р. у Всеукраїнську Національну Раду. До неї увій­шли: Українська Національна Рада в Києві, Українська Наці­ональна Рада у Львові й Українська Центральна Рада Закарпаття під проводом професора А. Штсфана. Протокол об'єднання цих Рад в одну Всеукраїнську Національну Раду підписали: М. Велич-ківський, митрополит Андрей Шептицький і А. Штефан.

¹ Див.: 3. Семе ніг. Другий випуск старшинської школи УПА "Олені". Журнали "До Зброї", ч. 17/30. Листопад 19S2 р. Про присягу інших відділів УПА див.: підпільний журнал "Повстанець", рік 1. ч. І за листопад 1944 р. ¹ Текст "Присяги вояка УПА" див. жури. "Повстанець", ч.І, я. в.

Переговори про злиття обох Рад — Всеукраїнської Національ­ної Ради (ВУНРа) й Української Головної Визвольної Ради (УГВР) проходили, щонайменше, двічі: в Братиславі й Мюнхе­ні, крім переговорів, що відбувалися під час творення УГВР. Одні переговори зайшли вже так далеко, що учасники дискутували над назвою єдиної репрезентації Воюючої України. Погодилися на назву Всеукраїнська Національно-визвольна Рада.

Через 100 чи 200 років, коли забудуться всі "аргументи" різ­них "білих" і "чорних" книг, український історик муситиме роз­кусити важкий і твердий горіх, коли старатиметься відповісти на питання, чому ці дві Ради остаточно не об'єдналися.