Проблема нового поповнення з України в Червоній армії

Наслідком і прямим продовженням мобілізаційних проблем стала для Червоної армії проблема нового поповнення, яке у ве­ликій кількості почало прибувати до радянських військ під час визволення України від німців. Потреби армії у новому попо­вненні у цей період неухильно зростали, адже під час наступу вона зазнавала значних втрат. За кілька місяців наступальних боїв восени 1943 р. чисельність особового складу багатьох з'єднань українських фронтів нерідко скорочувалася вдвоє і навіть втроє. Наприклад, у 203-й стрілецькій дивізії 3-го Українського фрон­ту, яка на 1 липня 1943 р. нараховувала 8099 воїнів, на 1 січня 1944 р. залишилося 3433 чол. За ці ж терміни чисельність 350-ї та 81-ї стрілецьких дивізій скоротилася відповідно із 6233 та 8466 до 4226 та 5429 чол. Поповнюючи свої лави, армія, мов та гі­гантська губка, поглинала людські ресурси України. Упродовж вересня 1943 р. в частини Південного фронту влилося 120 тис. чоловік із звільнених областей Донбасу. Війська 2-го Українсько­го фронту з 1 по 23 січня та у березні-квітні 1943 р. отримали із колишніх окупованих областей 330 тис. чоловік, а лише одна армія цього фронту — 4-а Гвардійська із жовтня 1943 р. до черв­ня 1944 р. поповнилася 100 тис. призовників з України. А та­ких армій на Українських фронтах було кілька десятків.

Загальна характеристика нового поповнення

Національний склад нового поповнення з України відповідно ві­дображав структуру національного складу як усієї республіки в ці­лому, так і її окремих регіонів з їх особливою національною специ­фікою. Наприклад, серед призваних із тодішньої Сталінської обла­сті восени 1943 р. 5155 чол., українців було 3567, росіян —1306. Серед тих, хто прибув у 46-ту армію 3-го Українського фронту у квітні 1943 р. із Миколаївської та Одеської областей, поряд із 12 979 українцями було 3705 росіян, 930 молдаван та 1322 — пред­ставників інших національностей. Серед призовників Західної Ук­раїни росіян майже не було. Натомість було чимало поляків та чехів.

Щодо військового вишколу нового поповнення, то у переваж­ній більшості він був або вкрай низьким, або його зовсім не було. Характерний приклад: серед 17 797 чол. нового поповнення, що прибуло у травні-червні 1944 р. із Кіровоградської та Одеської об­ластей у 5-у гвардійську армію 1-го Українського фронту (13 473 українців, 2907 росіян та ін.), 50—60% у Червоній армії раніше зовсім не служили. Навчених військовій справі серед них було 5009, ненавчених —12 888. Щодо Західної України, то там кіль­кість тих, хто мав військовий вишкіл, була ще меншою, а кіль­кість тих, хто служив у Червоній армії,— мізерною.

Проблема ускладнювалася і тим, що серед нового поповнення була значна кількість "неблагонадійних": колишніх "оточенців", полонених червоноармійців, що до того служили у вермахті, а та­кож старост, поліцаїв тощо. У зв'язку з цим у військах, починаючи з 1943 p., почали утворювати так звані армійські запасні стрілець­кі полки (АЗСП), що мали проводити військову та політичну під­готовку нового поповнення, а також перевіряти та відсівати "во­рожі елементи". Проте здійснювати усі ці завдання для АЗСП було вкрай важко, перш за все тому, що під час призову запасні полки розбухали до розмірів дивізій. Ось, наприклад, яку чисельність ма­ли АЗСП 1-го Українського фронту на початку 1944 р.

лзсп

Армія

К-сть особового складу АЗСП

Всього:

161 177 133 239 8 169 ISO 234

13

60

Ігв

18

38

40

27

ФЗСП 1 Укр.фроіггу

9346 10801 4240 9957 22865 15107 1827 2889 77032

Щодо строків перебування в АЗСП, то, наприклад, згідно з рі­шеннями Військової ради 4-го Українського фронту на початку 1941 р. вони становили 1,5 місяця для ненавчених та 1 місяць для навчених. І хоча ці строки під час наступу майже ніколи не ви­тримувалися, все ж потрапити в АЗСП вважалося за щастя, бо ті, хто опинявся у діючих частинах, не встигали навіть перед боєм потримати у руках зброю. Як зазначав у своїй доповіді "Про ро­боту з новим поповненням" у лютому 1944 р. начальник Політ-відділу 60-ї армії полковник Ісаєв, "зустрічалися факти, коли нове поповнення йшло у бій, не вміючи володіти ввіреною йому збро­єю". І це не було винятком, а швидше правилом. В умовах важ­ких наступальних боїв, коли особовий склад частин і з'єднань за­знавав значних втрат, армія просто фізично не встигала не лише проводити військову підготовку нового поповнення, але й навіть розсортувати його за військовими спеціальностями. Колишній командир полку 5-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 4-ї гвардійської армії генерал-майор І.Попов згадував у книзі "Ба­тальйони ідуть на захід" про бої, що точилися восени 1943 р. на дніпровських плацдармах. Його полк мобілізував на Черкащині із села Власівка 800 чол. нового поповнення. У зв'язку з цим став­ся, як зазначав Попов, характерний інцидент. До нього почали звертатися офіцери полку відносно розподілу призовників. З'ясу­валося, що колишні артилеристи були "загнані" у піхоту, а тих, хто бачив гармати лише у кіно, потрапили до батарей. Старший лікар полку також скаржився, що замість молодих та міцних бій­ців йому прислали до медроти запасників похилого віку. Внаслі­док цього вже під час перших боїв серед них були значні втрати.

До речі, саме тут, на Черкащині дещо пізніше, під час Кор-сунь-ІЇІевченківської битви так само призивали та кидали у бій непідготовлених селян із навколишніх сіл. Багато з них похова­ні у братніх безіменних могилах у кількох кілометрах від влас­них домівок і ще й досі рахуються серед зниклих безвісти.

Погане ставлення армійських командирів до тих, хто "відсид­жувався під час німецької окупації", приводило подекуди до тра­гічних наслідків. Український письменник-емігрант МДорошен-ко згадує, як під час призову до Червоної армії в його рідній Кі­ровоградській області людей гнали до бою без зброї, наказуючи здобувати її у бою з ворогом. При цьому політруки та командири говорили: "Цим трудом й своєю кров'ю ви повинні змити вашу провину перед Батьківщиною та її великим вождем Сталіним". До речі, про негативне ставлення до мобілізованих українців як до "штрафних" писав не лише націоналіст Дорошенко, але й про-більшовицьки настроєний О.Довженко.

Водночас використання малодосвідченого, непідготовленого ані в психологічному, ані в військовому плані нового поповнен­ня мало негативні наслідки і для самої Червоної армії: знижува­лася дисципліна, зростало дезертирство, послаблювалася її бо­єздатність. Характерний приклад. Прибуття на 3-й Український фронт у квітні 1944 р. нового поповнення із Миколаївської та Одеської областей позначилося значними втратами серед молод­шого офіцерського складу. Справа полягала у тому, що, не вра­ховуючи рівня підготовки і настроїв нового поповнення, офіце­ри намагалися своїм прикладом підняти бійців в атаку та, не під­тримані червоноармійцями, лишалися сам-на-сам із ворогом, що вів прицільний вогонь, і гинули.

Враховуючи методи радянської мобілізації та низькі бойові якості нового поповнення, німці називали погано одягнених та погано озброєних новобранців, що відразу впадали в око, "тро­фейними солдатами". Проте минав час і бійці з України загар­товувались у багнетних атаках, обкатувалися танками, обстрілю­валися гарматами і з "трофейних солдатів" перетворювалися у досвідчених воїнів. Але ціною цього ставали сотні тисяч втраче­них життів.