1 Пор. "Краківські Вісті" віл дня 26.Хі. 1944, "Словак" від 16.Хі, "Гренцботе" від 27.Хі, "Грватські народ" від 17.XI. Й ін.

Коли ж більшовики допекли УПА своїми масовими акціями, командування групи УПА "Заграва" дало наказ різним частинам піти в рейди на Схід. Для цієї мети створили рейдуючий відділ для спеціальних доручень "Крути" під командуванням командира Чутки (полтавчанин, колишній старшина ЧА), до якого увійшли сотні з розбитого куреня УПА Гострого, одна сотня з куреня Ко­ри під командою Однорога та курені УПА Яреми й Верещаки. Цей відділ вирушив на Схід 22 квітня і рейдував на Правобе­режжі до ЗО червня 1944 р. За 70 днів відділ пройшов 900 км, 17 районів, мав 11 збройних сутичок і 3 бої (на залізниці Коро­стень—Житомир — 2 травня., в с. Рихта Димерського району — 17 травня та в Дев'ятках Чорнобильського району — 28 травня.

На початку травня 1944 р. на Схід вирушив курінь УПА ко­мандира Кватиренка-Польового. Це теж колишній капітан ЧА. У травні цей рейдуючий відділ діяв у Бердичівщині й Житомир­щині, в червні пішов на Хмельниччину, де мав великий бій під Сандраками.

Після бою під Антонівкою—Городцем курінь УПА команди­ра Кори пішов у рейд на Полісся. За час від 27 квітня до 22 трав­ня курінь мав шість боїв з більшовиками. У цих боях більшови­ки втратили 46S бійців убитими і 190 пораненими, українські повстанці — 85 убитими і 80 пораненими. Тереном дій була, го­ловно, Сталинщина й суміжчі райони.

Галичина під сталінською займанщиною

У березні 1944 р. армії маршала Жукова повели наступ з ра­йону Шепетівки на південь і зайняли Тернопіль і Проскурів. У другій половині березня армії маршала Конєва зайняли значну частину Буковини і підійшли під Станіславів та Ворохту. Фронт стабілізувався на лінії Косів-Коломия-Бучач-Тернопіль-Західна Волинь.

У липні 1944 р. армії маршала Конєва повели Наступ через р. Буг на Львів. До кінця серпня 1944 р. Галичина була очищена від німецьких окупантів, на зміну яким прийшли більшовицькі. На деякий час фронт стабілізувався на верхах Карпат.

Перехід фронтів у Галичині відбувався згідно з планом, під­готовленим генералом Тарасом Чупринкою. Зокрема, відділи УПА групи "Лисоня" помандрували в Карпати, де перейшли фронт. Після переходу фронту вони повернули назад на Поділля.

Проголошена Мобілізація до ЧА мала дуже малий успіх. На­селення "повстанських республік" майже цілком не зголосилося до мобілізації. Напади на конвої насильно мобілізованих і їх звільнення були щоденним явищем.

Самостійницька пропаганда активізувалася. Всюди були роз­мальовані пропагандистські заклики й гасла. Кожне вільне міс­це було заліплене самостійницькими листівками й зверненнями. З листівок того часу варті уваги: "Дорогий брате!", "Червоноар-мійці й командири", "Красноармейцы и командиры", "Красно­армейцы-тыловики", "До всіх Корнійчуків, гречух, тичин, бажа­

нів, сексотів, донощиків, лакеїв та інших ще живих агентів ста­лінського кривавого імперіалізму", "Лист колгоспників до ката народів Йосипа Сталіна", "Усім слоням, куцим, ослам, цапам та всій менажерії Станіславської області (відповідь повстанців на "звернення" верховодів Станіславської області М. Куца і М. Слоня до "учасників УПА"), а також різні ілюстровані ви­дання "Українського Перцю". На увагу заслуговує брошура на 55 сторінок, дуже зручного формату, п. н. "Слово до бойцов и командиров Красной Армии".

Серед українців поширювали тоді листівку "Український На­роде!" й універсал Української Головної Визвольної ?ади (УГВР).

Знову ж більшовики теж поширювали у великих кількостях перше звернення до "т. зв. УПА й УНРА", а крім цього, багато місцевих звернень різних партійних і поліцейських органів. Ен-каведистські звернення закликали "членів підпільних організа­цій: бандерівців, мельниківців, бульбівців, ОУН, УПА, УГВР, СБ", щоб вони добровільно зголошувались до органів безпеки "з повинною". НКВС обіцяв тим, хто покине "банди" й добро­вільно зголоситься, прощення за всі "провини". Тим, хто не зго­лоситься, загрожував страшними карами, фізичним знищенням, вивозом сім'ї тощо.

Щоб справити позитивне враження на населення Галичини, більшовики дозволили багатьом засланим в 1940 р. українцям повернутися на рідні землі. Незважаючи на це, українські на­родні маси ставилися до більшовицьких окупантів з неприхова­ною ворожістю. У перших своїх адміністративних заходах біль­шовики мусили опертися на польський елемент, що радо йшов з ними на співпрацю. У скорому часі поляки були змушені ціл­ком розчаруватись у цій співпраці.

Незважаючи на сильний економічний тиск нових окупантів, настрої українських мас були бадьорі. Вигляд обдертої і голод­ної більшовицької армії розвіяв перебільшену уяву про її силу. Щораз більше почало ширитись переконання, що більшовики та­кож, дуже ослаблені й самі ледве дихають. Маси почали вірити, що, незважаючи на перемоги над німцями, більшовицька імпе­рія ледве витримає тиск різних внутрішніх сил, що діють для її знищення. Майбутнє показало, що ці сподівання не справдились, але не можна казати, щоб ці сподівання не мали значного впливу на сприйняття бійцями і старшинами УПА нової дійсності.

Ставлення Широких народних мас до організованого укра­їнського самостійницького табору, зокрема до УПА, було в умо­вах нової окупації дуже прихильне. Зокрема, активно допомага­ли УПА жіноцтво й молодь. Погоня за здобуттям зброї (у чер­воноармійців) набрала широких розмірів і кожен хлопець чи дівчина вважали здобуття зброї засобом для виявлення свого сприту й відваги.