3. Старшина постачання (інтендант).

4. Лікар — санітарна служба (IVb).

5. Ветеринар — ветеринарна служба (IVc).

6. Польовий священик (капелан — відділ VI).

7. Старшина для виняткових доручень.

8. Підстаршина-юрист — опрацювання судових справ та пе- редавання їх до дивізійного суду (III).

Штабна сотня: чота піхоти, чота саперів, чота зв'язку. (В цій сотні був цілий ряд вишколеного технічного персоналу, від шевців та кравців аж до зброярів тощо).

У післябрідському періоді при полках, як і при куренях, ство­рено т. зв. мисливські (єгерські) чоти, в основному для розві­дувальних завдань.

Найменшою тактичною одиницею був курінь, що складався з трьох стрілецьких (легких) і одної важкої сотень (нумеровані 1 — 4, 5 — 8, 9 — 12; з них 4, 8, 12 були важкі сотні).

Старшинський склад штабу куреня та його відділи: командир, ад'ютант, старшина для доручень, старшина постачання, лікар, ветеринар і відповідний технічний персонал.

Сотня складалася з трьох чот і одного гранатометного (2—8 см гранатометів) роя. Кожна чота складалася із 3 роїв (1 підстар-шина і 9 стрільців). Кожен рій мав кулемет "LMG-42" (найно­віший легкий кулемет, снайпера з телескопом й стрільця з при­ладом, накладаним на кінець цівки кріса, для стрільби малою протитанковою гранатою, одну ракетну пістолю. Ройовий мав ма-шинову пістолю (ручний кулемет) та пістолет, до сотенного по­чту входили зв'язківці, санітар. Обоз: бойовий із 14-ма однокін­ними візками (по одному для легких і по два для гранатометно­го роїв) та господарський (багажний) — польова кухня та 8 возів. За ведення канцелярії, звітування, господарські справи і т. д. від­повідав бунчужний (старший підстаршина). В сотні були проти­танкові п'ястки й базуки. Сотня мала двох старшин, командира сотні і його заступника (командира 1-ї чоти). Сотня налічувала 148 вояків і 33 коней.

У післябрідському періоді гранатометного роя не було. Куле­метів LMG-42 було мало, були кулемети застарілого типу — LMG-34 та чеські.

Важка сотня мала три чоти важких кулеметів, по два в кож- , ній (це були звичайні кулемети, покладені на лафети з відповід­ним приладом до націлу) та чоту гранатометів 80 мм С6). Вона налічувала 230 вояків та 57 коней. У бойових діях окремі чоти чи навіть всю важку сотню приділяли до окремих куренів, як вимагала цього ситуація.

13-та сотня піхотної артилерії складалася з 4 чот — 3 по дві гармати 7,5 см, а важка — дві гармати 15 см. Легкі гармати тяг­нула пара коней, а важкі — тягачі на гусеницях. В сотні був со­тенний почот і сотенна валка. 1-шу й 4-ту чоти провадили стар­шини, а іншими командували під старшини. Сотня складалася з 270 вояків і 77 коней.

До 14-ї сотні (моторизованої) протитанкової оборони входи­ли дві легкі чоти і дві важкі (7,5 см) гармати. Крім цього, кож­на чота мала скоростріл. Вона налічувала близько 225 вояків. У післябрідському періоді 1-ша чота мала дві гарматки 3,7 см, за­пряжені двома кіньми, 3-тя група була піхотна з легким кулеме­том. 2-га (піша) чота складалася з трьох роїв протитанкових ба­зук (по 2—3 базуки й легкий кулемет). 3-тя (піша) чота мала три рої по кілька протитанкових п'ястуків і по одному легкому ку­лемету. В бойових діях їх вживали за піхоту.

Фюзилерський курінь був півмоторизований. Його головне за­вдання — це розвідувальні дії. Він складався з трьох легких со­тень і одної моторизованої важкої. 1-ша сотня мала 126 роверів (велосипедів). Важка сотня мала три чоти: важких кулеметів — 12, середніх гранатометів (8 см) — 6 та важких гранатометів (12 см) — 4. У післябрідський період у сотнях перейшли на кін­ний запряг, а в 1-й сотні тільки одна чота мала ровери. Зате важ­кій сотні виділяли ще протитанкові гарматки (5 см) та зенітні гарматки (3,7 см). Створили при штабі також "мисливську" чоту.

Дивізіон зенітної артилерії був моторизований і складався з однієї 2 см батареї (чотири чоти по 3 гармати й 6 важких куле­метів — 200 вояків), однієї (3, 7 см) батареї (три чоти по 3 гар­мати і 6 важких кулеметів — 200 вояків) і однієї (8,8 см) бата­реї (4 гармати 8,8 см та 2 гармати 2 см — 180 вояків). У піс-* лябрідському періоді дивізіон зліквідовано, і тільки одну бата­рею гармат (3,7 см) включено до т. зв. змішаного протитанко­вого дивізіону. Ця батарея налічувала близько 200 вояків.

Дивізіон зв'язку (моторизований) складався з сотні телефо­ністів — чотири чоти (польові апарати, штабні апарати, легкі

Скоростріл на позиції.

й важкі кабелі, шафки з кляпами на 10 і 20 проводів, записува­чів на віддалі та іншого приладдя — 253 чол.); сотні радіозв'язку (радіоприймачі й передавачі на різну відстань — 165 чол.); відділу з тренованими собаками. Для транспортування дивізіон мав ав­токолону. Після Бродів переважно кінні вози.

Дивізіон протитанкової оборони (моторизований) був орга­нізований як протитанкова сотня і складався з чотирьох чот, по З гармати в кожній.

Піонерський (саперний) курінь був чвертьмоторизований-; складався з чотирьох сотень. 3-тя сотня була "швидка" (на рове­рах), одна її чота була важка — два гранатомети й два важкі ку­лемети. 4-та сотня мала мостову колону — тобто готовий скла-даний дерев'яний міст для переїзду через річки чи яри. До оз­броєння належали також вогнемети. Склад сотні 182 вояки. У післябрідському періоді курінь був повністю запряжний. Знову створили 4 сотні, але 4-ту сотню розділили між піхотними пол­ками. У Словаччині якийсь час існувала лещетарська чота.

Польово-запасний курінь був бойовим дивізійним резервом. У ньому працювали також перевірні курси для колишніх укра­їнських старшин. Попередньо ступені надавали вищі військові інстанції на пропозицію дивізії. У післябрідському періоді сту­пені надавала сама дивізія. В основному курінь складався з трьох піхотних сотень і однієї змішаної, сформованої з двох чот арти­лерії, одної чоти саперів і одної чоти зв'язку.

У запасно-вишкільному полку рекрути проходили основний вишкіл. Після вишколу вони поповнювали польово-запасннй ку­

рінь та інші підрозділи. Полк спочатку стаціонував у Вандерну, біля Франкфурта над Одером, а коли дивізія виїхала під Броди, його перевели до Нойгаммера. Наказом про переміщення на Сло­ваччину від 1 жовтня 1944 р. цей полк підпорядковано дивізії, з зазначенням, що основні кадри його старшин і підстарший не можна переводити до дивізії.

У полку був "рекрутський кіш" (Rekrutendepot), що приймав, реєстрував та відсилав добровольців на вишкіл. Починаючи від Грос-Кіршбаума біля Нойгаммера (червень 1944 р.), у Дойч-Лян-сбергу в Австрії (початок квітня 1945 р.) зареєстровано 20 тис. новобранців.

У дивізії перед переміщенням під Броди майже всі командні пости в сотнях та батареях займали українці. Деякі служили у штабах. Тільки двоє займали пости курінного рівня: майор Ми­кола Палієнко — дивізіон важкої артилерії і сотник Михайло Бригідер — 1-й курінь 29-го полку.

У післябрідський період у наказі про нове формування дивізії (5 серпня 1944 р.) ця ситуація різко змінилася. У наказі зазнача­лося, що дивізійний штаб, штаби полків, відділи зв'язку та вся ін-' тендатура дивізії має бути обсаджена німецьким персоналом. У батальйонах та дивізіонах командирами, ад'ютантами, старшина­ми для доручень та канцелярійними писарями мають бути німці. Очевидно, в деяких курінних чи полкових штабах виконували службу, звичайно як старшини для доручень, і українці.