Українська Повстанча Армія і дивізія "Галичина''

Коли почався набір до дивізії, ОУН мусила висловити своє став­лення до цієї справи. Принципово ОУН поборювала таку концеп­цію, як творення формації в чужій армії, виходячи з того, що без ук­раїнської держави, без українсь­кого уряду не може бути й україн­ської армії. Коли погляди на "кон­цепцію щодо дивізії" збігалися, то щодо набору погляди розділилися. Колишні вояки ДУН, що самі пройшли німецький військовий вишкіл, в тому числі сам Тарас Чупринка, відстоювали думку, що наборові нетреба противитися, та навіть з підпілля вислати юнаків на вишкіл до дивізії. Цієї думки дотримувався і Крайовий Війсь­ковий Штаб. Проти дивізії запро­тестували ГК УПА (полковник n^mSZirB. Клим Савур, генерал Леонід Ступ-Загинув піц Бродами. 1944 р. ницький), Крайовий Провід ОУН

ПЗУЗ (Волинь-Полісся) та ін. Професор Лев Шанковський, провідний революційний діяч, один з засновників і член Української Головної Визвольної Ра­ди, який підтримував вишкіл української молоді в дивізії та й писав на цю тему в тодішній пресі, з'ясував цю справу у статті "УПА й Дивізія" ("Америка". 1954. 12-16 лип.

"Поскільки тодішній тимчасовий Провідник ОУН — Мак­сим Рубан (Микола Лебідь) цієї справи сам вирішувати не хо­тів, почалось узгіднювання протилежних становищ, яке вимага­ло багато конференцій і нарад.

Узгіднювання становищ довело до компромісового рішення. Однозгідно рішено поборювати концепцію дивізії, українські тво­рці якої залюбки шермували порівняння з Легіоном УСС і лос­котали сентименти західноукраїнського громадянства легенда­ми про підняття "Червоної Калини", але рівночасно рішено не проводити бойкоту набору до дивізії, а, щобільше, відіслати певну кількість кадрів ОУН до дивізії з розрахунком, щоб на кожний рій стрільців припадав, щонайменше, один член ОУН. Деякі ви­значні члени ОУН отримали особистий наказ ген. Чупринки, щоб вступити до дивізії та бути в ній зв'язковими офіцерами між Про­водом ОУН і дивізією [...] В справі дивізії оголошено статтю в "Бюлетені" (ч. 11, 1943 р.) п. н. "Довкруги СС Дивізії Галичи­на", яка виступала, головно, проти концепції дивізії. І на цьому акцію "поборювання" дивізії закінчено.

У цьому місці насувається думка, що справа дивізії прийняла б, може, ще кращий оборот, коли б між Проводом ОУН і Про­водом УЦК була краща гармонія і ділове порозуміння, як це було між проводами польського нелегального й легального секторів. _t На жаль, у нас такого порозуміння не було. З різних причин Військова Управа повела акцію набору до дивізії, як акцію кон-куренційну до "лісу". Дехто потішав себе думкою, що акцією на­бору до дивізії потрапить зліквідувати підпілля".

Слід зазначити, що в червні 1943 р. Макарушка відбув дві роз­мови з Романом Шухевичем. Шухевич побоювався, що дивізія в модерній війні може мати занадто великі втрати, були сумні­ви щодо політичної доцільності творення дивізії. ОУН не буде цієї справи підтримувати, але й не буде їй перешкоджати. (Про­токол з засідання ВУ від 22 серпня 1947 p.).

Тим часом почався вишкіл. Між вояками були підпільники, які інколи зникали з табору разом зі зброєю, головно з табору "Гайделягер" біля Дембіци. Це стало однією з причин, що виш­кіл перенесли до Нойгаммера в Сілезії.

Німці теж не мали жодних ілюзій щодо того, чому українці йдуть до дивізії. "Ми (гестапо) дуже добре знали, — говорив оберштурмбаннфюрер Вольф поручникові Ортинському вже в по­лоні, — що підпілля хотіло собі зробити з дивізії. Ми були сві­домі, що із створення дивізії впускаємо собі вошу до кожуха".

У березні 1944 р. до Галичини прибув 4-й полк, що вишко­лювався у Ельзас-Лотарінгії у Франції: 1-й курінь розтаборив-ся у Радехівщині, 2-й — у Брідщині, а 3-й — у Збаражчині, 5-й полк прибув на Замойщину та Грубешівщину. Побоювання Військової Управи, що може дійти до масового перебігу, не ма­ли підстав. Члени Військової Управи відвідали окремі курені й звітували, що населення дуже радо вітало своїх вояків, а з УПА не було жодних непорозумінь. "Наші есеси є в контакті з "лі­сом" [УПА]; "ліс" вдоволений, що вони прийшли в Галичину і за тим, щоб наші вояки трималися в дисципліні", — звітував із своєї поїздки до 2-го куреня Михайло Хронов'ят на засіданні ВУ 7 березня 1944 р. Із 3-го куреня, що вступив у бої з Черво­ною армією під Тернополем, значна частина підстарший і стріль­ців перейшла до підпілля і стала основою формування групи "Лисоня".

У 5-му полку були випадки переходу вояків дивізії до УПА, наприклад, з Замостя група вояків перейшла р. Буг і зголосили­ся до загону ім. полковника Івана Богуна.

Під Бродами теж була повна співпраця дивізій-ників з упівцями. Після битви бага­то дивізійників зміцнили лави УПА. Обчислю­ють, що понад три тисячі, як подано було на конферен­ції в 1992 р. в Ки­єві, присвяченій

50-ріЧЧЮ УПА. Перший курінь 4-го полку на вишколі.

(Для прикладу

можна подати, що в Станиці Галицького Братства в Івано-Фран­ківську із 196 членів 33 були в УПА. Це тільки ті, що ще зали­шилися в живих в 1993 p.).

У польській літературі знаходимо, що дивізійники відіграли

визначну роль в УПА. (С. Мислінськнй Strzaty pod Cisnq) по­дає, що УПА, поза звичайними підрозділами, мала окремі са­мостійні відділи для особливих завдань та т. зв. бойові відділи служби безпеки, в складі 10-15 чол. Ті відділи були не тільки елітними підрозділами УПА, але основним хребтом, на який спи­ралося командування кожної сотні для підтримування дисцип­ліни. Відділи польової жандармерії і служби безпеки складалися переважно з дивізійників, членів вермахту та української полі­ції. У службі безпеки провідні позиції також займали дивізій-ники. В переважній більшості вони були командирами роїв, чот, бунчужними, політичними вихователями.

До УПА переходили дивізійники зі Словаччини, наприклад, чота хорунжого Петрова з 31-го полку. Провід УПА й підпілля стежили за справами у дивізії, бо завжди рахувалися з можливі­стю об'єднання її з УПА.

Коли бійці УПА зустрічалися з дивізійниками, відносини за­вжди були прихильні, приязні. Це було самозрозуміле, бо ж во­ни боролися за одну справу — українську державність.

Святослав Левицький, старшина артилерійського полку диві­зії, на засіданні членів Військової Управи й старшин 22 серпня 1947 р. у Мюнхені сказав: "Відносно участі членів дивізії в УПА, то мушу сказати, що за час мого 16-місячного побуту в лісі, я не зустрічав ні одного відділу УПА, де не було б бодай кількох хлопців з дивізії. Із видатніших старшин дивізії, що полягли як повстанці УПА, назву тільки д-ра Олесницького, організатора шпиталю при УПА, та мгр-а Гвоздецького, який брав участь у переговорах з ВН-ом [Вольность і Нєподлєглосць]".

Вишкіл

Першими від'їхали 17 липня 1943 р. на перевишкіл колишні старшини і підстаршини: піхотинці — до Лєшан, артилери­сти — до Бенешова в Чехії, піхотні артилеристи — до Бресляу-Лісса в Сілезії. Ті, що закінчили перевишкіл, отримали відпо- * відні ранги, хоч не завжди однозначні з тими, що вони мали в інших арміях. Найвищі ступені — майора — отримали Мико­ла Палієнко та Євген Побігущий.

Перший транспорт на рекрутський вишкіл від'їхав 18 липня до Брна на Чехію. Інші поїхали до вишкільного табору "Гайде-лягер", біля Дембіци в Польщі. Через два тижні до них долучи­лися вже умундировані рекрути з Брна. 2 серпня на вишкіл до Берліна виїхала група воєнних звітодавців.

Згідно з наказом рейхсфюрера СС (5 липня 1943 р.), до 15 липня мали зголоситися: 300 старшин, 1300 підстарший і 800 абітурієнтів на підстаршинський вишкіл, 2000 стрільців до вишкільного батальйону в "Гайделягрі", з якого згодом мав сформуватися 1-й полк. Крім того, передбачалося в липні приз­вати ще 12 000 осіб і сформувати нові (4—8) галицькі добровольчі полки.

На ЗО жовтня на "Відправі Окружних Уповноважених Війсь­кової Управи" у Львові начальник Підстаниці поповнення-СС д-р Шульце звітував, що на вишколі є 11 578 чол.: у таборі "Гайделягер", — 3208 (в тому числі 1139 абітурієнтів); у полках: 4-му — 1264, 5-му - 1372, 6-му — 1293, 7-му -1671; 8-му - 1573;

у запасному батальйоні в Гайденау — 5425.

Між 1 і 13 листопадом зголошується 6150 чол.

Згідно з пізнішими звітами, дійсний стан на 31 грудня 1943 р. був такий: старшин — 256, підстарший — 449, стрільців — 11 929, разом 12 634; на 30 червня 1944 p.: старшин — 346, підстарший — 1 131, стрільців — 13 822, разом 15 299. На 20 вересня 1944 р. старшин — 261, підстарший — 673, стріль­ців — 11 967, разом 12 901.

Згідно з уставом, склад дивізії мав бути: старшин — 480, під­старший — 2 587, стрільців — 11 622 (з них допоміжних (Hilfswillige)- 1854), разом - 14 689.

У "Гайделягрі" рекрутський вишкіл проходив у вишкільному батальйоні (SS-Freiwilligen Ausbildung Batalion Z. b. V.), що скла­дався з 12 сотень.

Наказом від 22 січня 1944 р. до дивізії перевели український охоронний батальйон 204 (Schutzmannschatt-Bataillon 204), що ста-ціонував у "Гайделягрі".

Після закінчення рекрутського вишколу й складення присяги в "Гайделягрі" вибраних абітурієнтів, студентів й інших здібні­ших вояків вислали до під старшинських шкіл. Піхотинці поїха­ли до Лявенбурга на Помор'ю і Радольфценю (під швейцарською границею), піхотні артилеристи — до Бресляу-Лісса, піонери — до Піковіце — Градішко, артилеристи — до Бенешова, інтен­данти — до Дахау біля Мюнхена, зенітники — до Мюнхена, протитанкові артилеристи — до Арнгайма у Голландії, зв'язків­ці — до Меца, майстри упряжі та спорядження для коней — до Берліна, перекладачі — до Оранієнбурга. Лікарі проходили вишкіл у Штетіні, а воєнні хірурги — у Відні та Грацу.

Українських старшинських кадрів було мало. Дивізійний штаб добився дозволу, щоб до старшинських шкіл вислати кілька со­тень молодих кандидатів без попереднього фронтового досвіду, як вимагалося у таких випадках. У травні вибрані курсанти по­їхали на старшинські курси до Чехії. Більшість закінчила курси у вересні 1944 р. Кращі згодом відбули на вишкіл командирів сотні й повернулися, коли дивізія стаціонувала у Словаччині.

Друга група виїхала пізніше до школи в Посні-Трескау (Posen-Treskau), а її випускники повернулися, коли дивізія була на фрон­ті під Фельдбахом.

На рекрутських вишколах і старшинських курсах українці здо­бували високі оцінки й заслужені визнання.

Полки 4-8

Полки 4-8 вишколювала порядкова поліція (Grdnungspolizei). "З психологічних і політичних причин" полки отримали назву "Галицькі СС-добровольчі полки" (Galizische SS-Freiwillige Regimenter). Вишкільні кадри для них були створені з вояків ні­мецького полку передкової поліції.

Полки були розташовані:

4. й полк (липень 1943 р.) — у Цаберн (Zabern), Зааральбен (Saaralben), Фершвайлер біля Трієра (Ferschweiler bei Trier);

5. й полк з липня 1943 р. вишколювався у районі Данціг-Лян-гфур (Danzig-Langfuhr);

6. й полк від 6 серпня 1943 — у Фіхтенвальде 6. Гумбіннен (Fichtenwalde bei Gumbinnen), Судавен (Sudawen), Граєво (Grajewo);

7. й полк від 29 вересня 1943 р. — у Сальє-де-Берн — Ор-тез (Salies de Beam b. Bayonne — Orthez) у Франції;

8. й полк, мабуть, не був сформований. Згодом з решток 6-го й 7-го полків в Тарбі (Франція) створили запасний батальйон.

(Georg Tessing. Die Stabe und Truppeneinheiten der Ordnungspolizei, 1957 Koblenz).

У вишкільних полках всі інструктори — офіцери й підстар-шини — були німці. Тільки священиками й лікарями були українці.

Дивізійників вишколювала порядкова поліція, тому подекуди їх називали "поліційними полками". Деякі дослідники пишуть, ніби українці самі зголошувалися до порядкової поліції. Насправ­ді ж це були добровольці до української дивізії і згодом всі во­ни повернулися до неї: 6-й і 7-й полки 31 січня 1944 p., а 4-й, 5-й та запасний батальйон 9 червня.

Під час вишколу ці полки підлягали командуванню порядко­вої поліції. Тому 4-й та 5-й полки в лютому 1944 р. прибули на українські землі. 2-й курінь 4-го полку вранці 28 лютого брав участь у наступі більшого німецького з'єднання на партизансь­ку фортецю села Гута Пеняцька. Стрільці були в селі до 11 го­дини. Після їх відходу окремий німецький відділ дощентно спа-цифікував село, звітував на засіданні 7 березня член Військової Управи Михайло Хронов'ят, що у цій акції був спостерігачем.

Про 3-й курінь писав підпільний журнал "За Українську Дер­жаву": "5 березня частина СС дивізії "Галичина" зупинилася бі­ля станції Збараж, чекаючи на поїзд. Більшовицькі відділи були вже недалеко. Під час розташування стрільців по квартирах стар-шини-німці сіли в поїзд і від'їхали... Ранком під більшовицьким обстрілом стрільці відступили на Тернопіль, потім на с. Добро-води. В той час друга група копала окопи біля Збаража. їх не повідомили, що більшовики вже в сусідньому селі і всі вони по­трапили в оточення. Під вогнем більшовицької піхоти і танків дуже багато стрільців загинуло".

Член ВУ Юрій Крохмалюк відвідав у той час 3-й курінь і зві­тував, що до півсотні вояків від'їхали панцерним поїздом із Зба­ража до Тернополя.

8 березня Гітлер наказав перетворити Тернопіль у фортецю-забороло, в якій вояки мусили боронитися до останнього. У Тер­нополі опинилися 3 старшини, ЗО підстарший і 120 стрільців з 4-го полку. Залога в силі понад 4000 боронилася до 15 квітня. 17 квітня з оточення вирвалося 55, з них 2 з 4-го полку.

В одному з цих полків у Тарбі служив Осип Круковський, який перед війною жив у Франції. Під час переїзду до дивізії в липні 1944 р. поїзд в районі Тур потрапив під бомбардування. Круковський з кільканадцятьма товаришами взяли з собою зброю й амуніцію і залишилися у Франції. Згодом він зв'язався з фран­цузьким підпіллям, і його відділ долучився до групи під коман­дою парашутованого з Англії майора Лєгранда. Круковський зі своїм відділом брав участь у всіх акціях групи від 4 серпня до ЗО вересня.