Політичні акції збройного підпілля

Якщо б ми зібрали всі листівки підпілля, упорядкували їх хро­нологічно й тематично, то отримали б прекрасну історію політичної боротьби українського збройного підпілля. Якщо б цій збірці дати тільки певний коментар, що стосувався б загального тла даних політичних акцій, ніякої кращої історії ніхто й не по­трапив би написати. Зміст листівок і підпільних брошур — це іс­торія політичної боротьби збройного підпілля проти окупантів.

1 Видав, між іншим, "Історію України" ("Тисяча років житія й боротьби українського народу"), друком на 230 ст., ({юрм. 15x20 см., у підпіллі.

¹ Про підпільні видання див. ще: Пріріш Є. "Українські підпільні кидання під московсь­ко-більшовицькою окупацією" в "До Зброї", чч. 2/15, 3/16, 6/19, 1950; ШпнкоііськіїіїЛен. "Підпільна преса в Україні" в Ювілейному Альманаху "Свободи" 1893—1953, вид. Укра­їнського Народного Союзу, Джсрзи Ситі й його ж "Ukrainian Underground Publications in USSR" в "Ukrainian Quarterly", Vol. VIII N. 3. 1952.

Отже, на перший план виступає акція допомоги голо­дуючим з ОСУЗ і СУЗ, що мала місце в другій половині 1946 і в першій половині 1947 р. Рік 1946 на ОСУЗ і СУЗ був багато в де­чому подібний до гореславних 1932—1933 pp. В Україні розігра­валась чергова страхітлива голодна драма. Незважаючи на жахливе знищення сільського господарства України війною, незважаючи на неврожай 1946 p., грабіж колгоспів не припинявся. Україна не була звільнена від здавання зерна, призначеного на хлебопоставку. Для реалізації хлібопоставок не вистачило би всього колгоспно­го врожаю і всього врожаю з присадибних наділів колгоспників. Становище ставало щораз більш катастрофічне, але "рідну" ук­раїнську радянську владу це зовсім не турбувало. Вона не збира­лася боротися з голодом в Україні, навпаки, вона явно сприяла йому. Як же інакше можна інтерпретувати заборону ввозу збіж­жя з Галичини на ОСУЗ і СУЗ ніби з огляду на "західноукра­їнського рака".

Усе ж Західна Україна, де 1946 р. врожай удався як ніколи, була єдиним порятунком для голодуючих колгоспників ОСУЗ і СУЗ. І вже восени 1946 р. у Західну Україну пішли десятки, а то й сотні тисяч людей за хлібом. Ішли чоловіки в розквіті віку, старики, бабусі, жінки, підлітки й діти. Ішли, незважаючи на різ­ні перешкоди й заборони з боку "рідної" влади. Ішли, незважа­ючи на те, що часто чекала їх на західноукраїнських землях смерть від рук московсько-більшовицьких опричників. А коли не смерть, то знущання. Навесні 1947 р. цей рух колгоспних мас на Захід тільки зріс. На Західну Україну приходили не тільки кол­госпники'з ОСУЗ і СУЗ, але й з далеких центральних чи при-волзьких областей.

¹ Ось головніші листівки, що з'явилися в той час: "Відозва до населення 3. О. Укра­їни" — підпис УГВР", "Селяни 3. О. України" — підпис "Українські повстанці"; "Ук- « раїпці, брати зі східних областей" — відозва українців зах. областей до голодуючих братів зі східних областей; "Всі на допомогу голодуючим братам-українцям" — відозва УПА, "До української молоді східної України" — відозва ОУН й ін.

Історія українського війська

Збройне підпілля вирішило провести широку акцію до­помоги голодуючим з ОСУЗ і СУЗ і закликало до неї усе захід­ноукраїнське населення. Як під час походу Червоної Армії через ЗУЗ, так і тепер, села Західної України були обліплені відозва­ми, закликами, лозунгами, що взивали до допомоги голодуючим братам. УГВР видала відозву до українців західних областей, в якій закликала всіх дати голодуючим братам з України якомога більшу допомогу збіжжям і харчами. Із подібними відозвами ви­ступили також "українські повстанці" й різні підпільні осеред­ки. Окремо надруковано великим тиражем "Слово до братів ук­раїнців з ОСУЗ і СУЗ", в якому роз'яснювали колгоспникам, чо­му вони голодують, хоч українські землі найкращі в світі. Усю цю літературу' друкували в великих кількостях і масово її по­ширювали. Ці листівки голодуючі розповсюдили по всій Укра­їні й прочитало їх усе населення.

Населення ЗО України прекрасно розуміло, про що йдеться в акції допомоги голодуючим братам зі Сходу. Воно ділилося з приїжджими, чим тільки могло. Давало їм збіжжя, картоплю, ово­чі, ярину, харчі. Приймало їх на ночівлю, перетримувало дітей, захищало їх перед гарнізонниками, які забирали у приїжджих за­куплені, зароблені чи випрошені продукти. Оця дружня підтрим­ка і допомога найширших західноукраїнських мас справила на приїжджих глибоке враження. Крім цього, приїжджі були свід­ками героїчної боротьби УПА й підпілля проти окупантів, чули й читали на кожному кроці революційне слово, заражались на­строями, що неподільно панували серед західноукраїнських мас. Значення цього всього, що сталося пам'ятної осені 1946 р. і на переднівку 1947 р. і що мало вплив на ріст революційних на­строїв серед широких українських мас, годі збагнути¹.

¹ Про допомогу голодуючим з ОСУЗ і СУЗ див. підпільні статті: "Новий голод на СУЗ" у підпільному журналі "Самостійність", ч. 1; "Новий голод на укр. землях" (Оповідання сотника УПА з Галичини) в газеті: "Українська Трибуна", Мюнхен, ч. 5/27 від 25 січ­ня 1948 р.

Масові походи колгоспних мас в ЗО України не могли сподобатися більшовицьким можновладцям. Вони не могли їх заборонити; це пішло б надто врозріз з бажаннями широких мас і їх настроями. Та вони старалися всіляко тим походам перешко­дити. При цьому, як звичайно, вдавалися до різних провокацій. Старалися настроїти своїх "стрибків" проти "совєтів" і "шміра-ків" (!) і наказували їм гостро виступати проти приїжджих. Згодом пустили проти них гарнізонників, але серед самих гарнізонни-ків не було одностайної думки, деякі гарнізонники, головно чер­воноармійці, почали виступати на захист приїжджих і дійшло тоді до різних ексцесів, описів яких багато є в підпільних протоко­лах і звітах. Потім з голодуючими почали висилати цілі хмари своїх розвідників, що мали доносити настрої населення, місце перебування повстанців і підпільників і все, що їм було потріб­не для боротьби проти УПА й підпілля. Думали, що викличуть репресії УПА й підпілля проти приїжджих, але це їм не вдалося. Тоді пустилися на цілком ганебні провокації. Щоб їх проілю­струвати, наведемо тільки один випадок. 29 червня 1947 р. в с. Бунів (Краковецький район) зловлено Еміліяна Войцова, що стояв на чолі емведистської банди, яка мала вбивати місцеве на­селення під маскою голодуючих українців із СУЗ і голодуючих українців із СУЗ під маскою українських повстанців. Згаданий тип замордував 11 квітня 1947 р. в с. Наконечне під маскою голодуючих селянку Тетяну Обух і її 9-річну дочку Катерину, а 19 червня 1947 р. в с. Селиська трьох жінок, двох чоловіків і одну дівчину з-поміж приїжджих голодуючих. Він у кожному ви­падку дозволяв котрійсь із намічених для вбивства жертв втек­ти, щоб "припадково врятований" міг потім розповідати про "бандерівських вбивників".

Однією з найбільших політичних акцій, яку збройне підпілля започаткувало в 1947 р. з великим накладом посвяти й жертвен-ності, є боротьба за душу української молоді. Ми підкреслюємо величезне значення цієї боротьби для майбутнього української на­ції. Більшовицький режим звертав найбільшу увагу на молодь і старався з неї викорінити всі національні почуття й виховати її яничарами. Впливам більшовицьких шкіл і організацій молоді (піонери, комсомол) збройне підпілля протиставляло власні впли­ви через спеціальну підпільну літературу, призначену для моло­ді, через спеціальні акції, що мали на меті активізувати юнаків та дівчат і, врешті, через власну героїчну поставу, через боротьбу.

Видання для молоді — це найбільш поширений вид підпіль­ної літератури. На видання не шкодували нічого, на їх поши­рення спрямовували всі сили й засоби. Журнали для молоді "На чатах" (для старшої молоді) і "На зміну" (для молодших) з'яв­лялися регулярно як видання ОУН. УПА видала також свій жур­нал для молоді "За волю України". Журнали для молоді готува­лися у всіх можливих формах: друком, циклостилем, на друкар­ській машинці. Крім оригінальних видань були ще видання, що їх переписували і різними способами поширювали різні низові осередки. Крім журналів, що з'являлися періодично, було багато брошур і листівок, які теж призначалися для молоді.

Видання для молоді вміщували, головно, матеріали з історії України, спогади і матеріали про боротьбу українського народу проти Москви, життєписи героїв українського народу, а також статті на політичні й виховні теми, головно такі, в яких викри­вається справжнє обличчя більшовизму. Багато місця присвячу­ється літературним матеріалам. Поряд з творами повстанських поетів і письменників, поряд з несфальшованими творами ук­раїнських класиків багато місця відводилося письменникам, що їх Москва знищила (Хвильовий, Косинка, Близько, Фальківсь-кий й ін.) і про існування яких не вільно було знати українській молоді. Пропагувалася також рання творчість Тичини, Рильсь­кого, Бажана й інших "офіційних" письменників.

Класичним прикладом того, як підпілля боролося за душу ук­раїнської молоді, хай послужить видання серії "Слідами Геро­їв", в 1948 р. Ця серія обіймає п'ять відомих нам випусків (Іван Богун, Василь Андрусяк (Грегіт-Різун), Федь Черник, Михайло Кричевський, Юрко Березинський), виданими, як на підпільні умови, відмінно в обгортках з двобарвним друком. Ця серія є відповіддю підпілля на ідентичну серію "Герої", що її видав Львівський обком ЛКСМУ в 1947 р. Ось яких "комуністичних героїв" знає тепер комсомол в СРСР: князь Олександр Невсж* кий, воєвода Мінін, воєвода Пожарський, маршал Кутузов, кн. Дмитро Донськой, генерал Брусилов, маршал Суворов, адмірал Нахімов. Серія ця видана українською мовою. її ціль очевидна.

Крім видання підпільної літератури, призначеної для молоді, боротьба за душу української молоді, отже, оборона її перед ду­ховним знищенням, включала також певні спеціальні акції. До таких акцій належали: шкільна акція, акція проти набору української молоді до шкіл ФЗУ, акція проти участі української молоді в піонерських і комсомольських організаціях, акція про­ти зрадництва й вислуговування перед ворогом, акція проти вжи­вання російської мови і т. п. Усі ці акції супроводжувались від­повідними листівками, брошурами.

З цих акцій найважливішою за своїми наслідками була шкіль­на акція. Вона полягала у втручанні підпілля в життя українських шкіл, у певному, так би мовити, наглядові підпілля за шкіль­ництвом. Засадничо, підтримуючи прагнення української моло­ді до навчання, підпілля мало багато застережень до змісту на­вчання з різних дисциплін. Свої думки щодо змісту навчання в українських школах воно виклало в широкому елябораті, що мав назву "Слово до учителів, братів із східних областей України". Цей еляборат, на 8 сторінках друку, що багато разів перевида­вався і доповнювався, був, так би мовити, "методичним посіб­ником" для навчання в українській школі. У ньому цілком ви­разно викладено думку підпілля про те, що треба, а чого не тре­ба вчити в українських школах.

"Слово" було адресоване вчителям східних областей України. Після повернення більшовицьких окупантів на ЗУЗ таких учи­телів, а радше учительок, прийшло на ЗУЗ 6813 осіб. Вони бу­ли в своїй переважній більшості дітьми українського села в ОСУЗ і СУЗ. Вони прибули з упередженнями до західноукраїнського населення, а головно до УПА й підпілля, про які їм політруки розказували різні чуда-дива. Зустрічі цих учителів з українським селом на ЗУЗ і з українськими підпільниками зокрема показа­ли, що від Сяну й до Тиси по Дін і Кубань живе один укра­їнський народ, в якого спільні думки й спільні почування.

Дуже важливою ділянкою політичної боротьби збройного під­пілля була боротьба зі зрадою й вислужництвом українського на­селення перед ворогом. Ця боротьба не набирала таких форм, як би це хотіли представити вороги українського визвольного ру­ху. Вона велася дуже обережно й до гострих заходів пщпілля вда­валося тільки після численних попереджень. Попередження бу­ли особистого й загального характеру.

З цією акцією пов'язувалась акція збирання звинувачуваль­них матеріалів на більшовицьких злочинців. Вона велася систе­матично від 1947 р. Важливі матеріали з цієї акції є за кордо­ном України.

З інших політичних акцій збройного підпілля слід назвати бо­ротьбу проти колективізації ЗУЗ та боротьбу проти на­сильних в и в о з і в, а також проти "добровільного" переселення населення ЗУЗ на Схід. Боротьба проти колективізації набирала дуже гострих форм; українське населення, підтримуване підпіл­лям, боронилося проти колективізації всіма своїми силами. Самі більшовики визнавали багато разів у своїх повідомленнях, що "колективізація на ЗУЗ проходила серед завзятої боротьби проти решток українських націоналістичних банд". Ця боротьба мала різні форми: фізичне знищення організаторів й ініціаторів колгос­пів, знищення колгоспів і МТС, активний спротив населення за­кладанню колгоспів і т. д. Вона продовжувалась повних три роки й закінчилася позірною перемогою більшовиків. На папері колек­тивізація охопила 99% сільських господарств на ЗУЗ. Найгостріші форми боротьба проти колективізації набирала в Дрогобицькій обл. Окремі етапи боротьби проти колективізації висвітлено в ли­стівках українського визвольного руху й у підпільних виданнях¹.

¹ Див. підпільну статтю "ЗбольшевицькоїколсктивізаційноїакціїнаЗ. У. 3." в бюлетені: "Осередок Пропаганди й Інформації при Проводі ОУН". Випуск 2 за серпень 1948 р. Чис­ленні листівки підпілля проти колективізації описано в праці: "УПА та нпілпільїіа література".

Боротьба проти насильної депортації мала радше превентивний характер. З досвіду вивозів було відомо, що ті, хто ухилився від вивозу, мали спокій, принаймні, до наступної депортації. Підпіл­ля зосередило свої зусилля на розвідці, яка мала встановлю­вати термін вивозу й списки людей, що їх більшовики мали ви­возити. Таких людей попереджували, щоб вони могли в даний час ухилитися від вивозу. До осені 1947 р. не було вивозів, що мали б масовий характер. Перший масовий вивіз західноукраїнського населення організовано 20—21 жовтня 1947 р. Тоді запланували до вивозу приблизно 800.000 населення, але завдяки тому, що підпілля мало докладні дані про термін вивозу й списки людей, що мали бути охоплені вивозом, завдяки попередженням і акціям під час вивозу, приблизно 500.000 українців зуміли ухилитися від депортації. У березні й квітні 1949 р. повторено масові вивози за­хідноукраїнського населення,, які охопили приблизно 200000 лю­дей. Дальші вивози відбувались уже на "добровільній" основі, на­селення з Галичини, Волині, Карпатської України "добровільно" записувалося на вивіз на Схід, останньо тільки в східні області України, на Донбас і в Запорізьку обл. на будову каналів. Багато західних українців поселено теж на німецьких і жидівських коло­ніях у Дніпропетровщині, Херсонщині й Одещині¹.

¹ Дані про вивози з підпільних звітів. Для населення підготовлено інструкцію, як зберегти себе від вивозу й що робити, коли б жодні заходи для збереження не вдалися. Одночасно з Інструкцією поширювалася листівка "До насильно вивожуваних на Сибір і на больше-вицькі каторжні роботи", завданням якої було підтримати дух населення й подати йому нейнеобхідніші вказівки про побут на новому місці поселеній. Листівка з березня 19S0 р. "Українці!" протестувала проти добровільного переселення в східні області. ' Полтава П. "Безпосередньо за що ми ведемо наш бій?" Підпільне видання з 1949 p., другий наклад 1950 р.

Поширення ідей українського визвольного руху, викриття справжньої політики більшовизму, ставлення підпілля до різних життєвих питань державного будівництва, до меншин (зокрема, до росіян) і працівників радянської адміністрації пропагувалося шляхом публікації великої кількості підпільних видань. "Кожна наша листівка",— писав майор Полтава в одній підпільній бро­шурі²,— "кожне наше пропагандистське революційне видання, розповсюджене нами... це, вживаючи для образності порівняння з військового словника, далекобійне стрільно, вистрілене нами в глибокий тил ворога. Дія цього стрільна в пропагандистському відношенні не менш ефективна від дії справжнього динамітного стрільна, кожне наше революційне видання, відкриваючи підра-дянським людям очі на всю злочинність більшовицької системи, закликаючи їх до активної боротьби проти більшовицьких гноби­телів, вказуючи їм, що вони повинні боротися за знищення біль­шовицької тюрми народів,— знищує, так би мовити, "живу силу" противника — відбирає людей. Що більше, кожне таке "стріль­но" запалює або зміцнює революційну пожежу в середині воро­жого табору, в глибокому тилу противника. А це ще більше для ворога небезпечно, як знищення живої сили на фрон­ті. У цьому зв'язку кожна наша підпільна друкарня...— це свого роду фабрика наших далекобійних стрілен, а в першому відно­шенні — і свого роду наша далекобійна гармата".

Обстріл глибокого тилу ворога пропагандистськими стрільна-ми, начиненими динамітом прогресивних революційних ідей ук­раїнського визвольного руху, не припинявся. Втрат ворога від цього безперервного обстрілу ще важко підрахувати. "Боротьба УПА, її кличі тому знаходять загальне зрозуміння, бо вони спра­ведливі, бо вони прогресивні, бо це боротьба поневолених про­ти поневолювачів, експлуатованих проти експлуататорів, бо це боротьба прогресивного, великого, світлого проти гнилого, низь­кого, підлого",— писав підпільний автор О.Гончарук¹. Але й во­на знаходить загальне зрозуміння також тому, що проходить на очах всього народу, що доказує широким масам СРСР, що бо­ротьба з режимом є таки можлива і що є ще на нашій Україні та­кі патріоти, які не жаліють труду й життя, щоб вести таку бороть­бу. І ця боротьба має не тільки оборонний, але й наступальний характер. Залігши на "революційному плацдармі" й обороняючи на ньому "морально-політичні й організаційно-політичні позиції українського самостійницького руху", обороняючи "національну свідомість українських мас", обороняючи там "нашу підпільну ор­ганізацію", український визвольний рух використовує "кожну можливість, кожну щілину в оборонній системі окупанта" для то­го, щоб вести "пропагандивний обстріл ще неопанованих райо­нів України", щоб "розгортати визвольно-революційну боротьбу на всіх українських етнографічних землях від Тиси по Кубань",— пише майор Полтава в цитованій праці. І в нікого не може бути найменшого сумніву, що з усіх політичних акцій збройного під­пілля боротьба цього ж підпілля за поширення революційно­го плацдарму на всі землі України — це найважливіша політична акція, яку проводить збройне підпілля, бо від неї залежатимуть підсумки багатовікової визвольної боротьби українського народу в майбутньому.