5. Збройне підпілля і його акції

* Характеристика збройного підпілля

¹ Див.: Ратник "Роля поодинокого повстанця й революціонера в цілості визвольних зма­гань української нації". Передрук з підпільного журналу "Повстанець" ч. 8—9 за 1946 р. у журналі "До Зброї", ч. 15/28. Ратник — цс колишній інструктор Старшинської Школи УПА, автор праці "Основні елементи партизанської тактики в УПА", передрукованої в журналі "До Зброї", чч. 14/27 і 15/28. Крім цього, в УПА поширений був підручник сотника Берези "Партизанка". 1946 р. 78 с.

У другій половині 1946 і в першій половині 1947 pp. відбува­лась велика реорганізація УПА. Згідно з ГК УПА, відділи і під­відділи УПА розчленовувались і їх командири й бійці входили в підпільну сітку, одержуючи там нові завдання й функції. Не мож­на сказати, щоб цей процес не викликав внутрішнього тертя; старшини й вояки УПА не завжди розуміли свої нові політичні, організаційні, пропагандистські, господарські чи інші призначен­ня, які вважались "цивільними" призначеннями, до яких вони як вояки мали упередження. ГК УПА мусило пильно стежити, щоб серед вояцтва УПА не поширились "демобілізаційні" на­строї і тому повела широку роз'яснювальну кампанію про до­цільність зміни тактики й про перехід на інші форми й методи боротьби проти окупантів. Під час реорганізації у підпільній пресі з'явилось багато статей на ці теми, в яких з'ясовувалась "роль поодинокого повстанця й революціонера в цілості визвольних змагань української нації"¹. Мусило бути також багато розмов на цю тему. Коли ми про ці процеси згадуємо, то тільки тому, щоб наголосити, що низові осередки УПА були за продовження збройної боротьби дотеперішніми методами й нерадо переходи­ли на підпільну боротьбу й що саме ГК УПА й прагнуло до то­го, щоб цю боротьбу обмежувати, а її методи й форми краще пристосовувати до нових умов.

У кожному разі, від середини 1947 р. зустрічаємо вже в зві­тах ГК УПА мало згадок про відділи чи підвідділи. їх заступа­ють згадки про "повстанців" і "підпільників". "Повстанці" — це нові "підпільники", що перейшли до підпілля з розформова­них відділів і підвідділів УПА. Повстанські відділи і підвідділи ще три роки існували в Карпатах¹, але й там проявилася вираз­на тенденція обмежувати їх стан і дії на користь підпілля. У 1950 р. згадок про ці відділи майже немає.

Причини внутрішнього тертя під час реорганізації мали психо­логічний характер, отже, й деякі протизаходи мали цей же харак­тер. Щоб остаточно скасувати упередження вояка УПА до "під­пільника", УГВР своєю постановою ЗО травня 1947 р. вирішила поширити "надавання нагород та відзначень УПА на всіх учасни­ків українського революційного підпілля — членів ОУН та без­партійних українських патріотів і на всіх цивільних осіб, які від­значилися геройством у боях та посвятою для визвольної справи"². Знову ж, наступного року, 6 червня 1948 р. УГВР схвалила по­станову про "встановлення медалі за боротьбу в особливо тяжких умовах", а також про "признання працівникам Служби Безпеки старшинських та підстаршинських звань Служби Безпеки анало­гічно до відповідних військових звань в УПА"³. Цими постановами підпільників зрівняно у правах і обов'язках з повстанцями.

¹ Упродовж 1947 р. в Карпатах існували ще такі відділи та підвідділи УПЛ: "Сурма", "ім. Богуна", "Бескид", "Сірі", "Рисі", "Хорти", "Бистриця", "Журавлі", "ім. Хмель­ницького", "Булава", "Басейн". У цих назвах пізнаємо колишні курені й сотні УПЛ, що діяли на цьому терені.

¹ Текст постанови УГВР від ЗО травня 1947 р. надруковано в бюлетені: "Бюро Інформації УКВР", випуск ч. І, квітень 1948 р.

^! Текст постанов в бюлетені "Бюро Інформації УГВР", ч. 2, серпень 1948 р.

* Див. двомовне видання: "Графіка в Сункрах УПЛ". Вил. "Пролог", Філадельфія, 19S2 р.

У ньому рисунки проектів і пояснення Н. Хассвича, як їх виконувати.

Постанови про ордени й медалі не залишилися на папері. Про­екти орденів і медалей підготував відомий мистець українського підпілля Ніл Хасевич, який також подав докладні вказівки, як ці ордени й медалі виконати в підпільних умовах⁴. Незважаючи на це, ордени й медалі згідно з затвердженими проектами Ніл а Хасе-вича виконано також за кордоном й кур'єрами вислано в Україну.

Отже, від другої половини 1946 р. на перший план у визвольній боротьбі проти московсько-більшовицьких окупантів вийшло збройне підпілля. Збройним його називаємо тому, що всі під­пільники, навіть ті, що виконували цивільні функції, є озброєні. Кожна їх сутичка з окупантом є збройною сутичкою, є зброй­ною боротьбою. Боротьба методами збройного підпілля не є звужу­ванням визвольної боротьби, вона є тільки звужуванням збройної боротьби військовими з'єднаннями, а одночасно є поширенням ви­звольної боротьби в політичній, економічно-соціальній та культур­ній ділянках. А втім, ніколи ГК УПА не ставило собі завданням збройно перемогти СРСР, розбити його своїми мілітарними акці­ями. Для цього її сили були заслабі; її існування, її боротьба, навіть збройна боротьба великими з'єднаннями, були тільки засобом по­ширення революційних ідей. Боротьба УПА була завжди боротьбою в ідейно-політичній площині, навіть тоді, коли в умовах Другої сві­тової війни з'єднання УПА намагались мілітарно опанувати деякі області України й обороняти їх від ворожих інвазій. Такі були умови Другої світової війни, але умови мирної стабілізації після війни про­диктували інші форми і методи, що достосувалися до змінених умов. У цих змінених умовах боротьба мусила вестися зменшеними сила­ми, при більшій конспірації цих сил перед ворогом, але це ще не оз­начало, що якісно ці форми й методи боротьби мали бути гірші від попередніх. Уданому випадку наступала тільки зміна кількісних факторів якісними — ця ж наснага визвольної боротьби, але мен­шими силами.

Для повстання, для збройного зриву українського народу треба кращого укладу різних сил, які полегшували б остаточну розправу з Москвою. Але щоб у відповідний момент цього кращого укладу сил українські сили могли себе проявити, треба вже заздалегідь впливати на створення і зміцнення цих сил. Збройне підпілля як­раз і ставить собі завданням створити ідейну основу, грунт для росту цих сил. Умови московсько-більшовицької окупації такі, що якби не було збройного підпілля, то за 5—10 років запізно вже було б говорити в Україні про самостійну Україну, не було б уже до кого говорити про неї. Старше покоління, що мало про ідею самостійної України яке-небудь уявлення, зійшло б із цього світу, а нове покоління виросло б в умовах офіційної ворожості до ідеї самостійної України, воно стало б проти борців за само­стійну Україну, що прийшли б, наприклад, з еміграції, як проти своїх ворогів. "Де немає нас", пишуть підпільні публіцисти, "там є більшовики, там є клуби й комсомол, там є пияцтво, розпуста й деморалізація. Народ уже став не той, що був колись"¹. І тому зрозуміло, чому збройне підпілля так завзято боронить ідейні й моральні позиції українського визвольного руху на своєму "плац­дармі", що був завойований для руху жертвенною працею і бо­ротьбою попередніх українських поколінь, чому не тільки оборо­няє цей плацдарм, але й старається розширити його за рахунок ще неопанованих районів України.

Боротьба збройного підпілля проти московсько-більшовиць­ких окупантів велася всіма можливими засобами. Вона велася живим і друкованим словом, живим прикладом і геройською по­ставою бійців, важливою організаційною роботою. Ця боротьба велася на очах народу, причому народ не тільки був її пасивним свідком. Вона втримувала стан активної ворожнечі між народом і окупантами. Вона не дозволяла цим окупантам закріпитися на українській землі й почувати себе безконтрольним її господарем. По змозі вона боронила українські маси від знищення, не тіль­ки фізичного,- але й духовного. Вона карала московсько-більшовицьких гайдуків за злочини супроти українського наро­ду, боролася зі зрадою і вислугуванням ворогові. Вона старалася втримати організаційну структуру руху й готувала грунт для революційної боротьби в майбутньому. Перед світом боротьба збройного підпілля маніфестувала волю українського на­роду жити вільним і незалежним життям у своїй власній Укра­їнській Самостійній Соборній Державі.

Кожен уважний спостерігач ідейно-політичної боротьби ук-рашського збройного підпілля в Україні приходить до виснов­ку, що в своїй ідейно-політичній офензиві проти більшовизму збройне підпілля досягнуло значних успіхів. Найкращим показником цих успіхів є підпільна література УПА й підпілля, що з'являлася в Україні².

Підпільна література УПА й підпілля

¹ Цитую з пам'яті за підпільною брошурою П. Полтави "Безпосередньо за що ведеться наш бій", виданою в 1949 р. і перевиданою в 19S0 р.

¹ Див.: Лев Шанковський "УПА та Ті підпільна література". Бібліографія підпільних ви­дань за 1944—1950 pp. Вид. "Америка". Філадельфія, 1952 р. Про боротьбу збройного підпілля з'явилося багато статей у журналі "До Зброї". Цс перш за все статті М. Бо гора "Головні мілітарні проблеми української визвольної боротьби" (8/21, 9/22) "Принципи воєнної доктрини української визвольної боротьби" (12/25); "Основні моральні потенції УПА" (18/31); Р. Лободіпг. "Дещо про сучасний побут УПА" (11/24).

Серед засобів поширення революційних ідей одне з перших місць займають підпільні видання. Вони свідчать про зміст і за­сяг ідейно-політичної офензиви збройного підпілля проти біль­шовизму, їх к і л ь к і с т ь' і якість свідчать про те, що бо­ротьба збройного підпілля — це свідома, героїчна й організо­вана боротьба в такій формі, якої досі не знала історія людства. Серед повені різнорідних підпільних видань на спеціальну увагу заслуговують відбитки знаменитих дереворізів мистця підпілля Ніла Хасевича, що незважаючи на хворобу й каліцтво, продо­вжував творити в підпіллі свої мистецькі твори. Але не тільки мистецькі: в умовах підпілля він організував мистецьку школу, в якій навчав молодих адептів мистецтва дереворізу².

Підпільна публіцистика — це яскравий доказ великої зрілості підпільних авторів у ставленні проблем, їх розв'язуванні, в підході до різних життєвих питань українського народу або питань укра­їнської визвольної боротьби. Щодо кількості й якості підпільних видань український рух побив усі рекорди й порівняння з іншими рухами резистансу на свою користь. Можна тільки дивуватися, що умови нашого партійного розмежування еміграції спричини­лися, мабуть? до того, що відгомін цих видань не такий, як пови­нен бути, що ці видання краще відомі чужинцям, ніж деяким на­шим політикам і публіцистам. Можна уявити собі, як "політичні емігранти" інших народів зуміли б використати й зчинити рух із приводу появи такої великої кількості підпільної антибільшовиць­кої літератури на своїх уярмлених батьківщинах!

¹ В "УПА та її підпільна література" подано 21 назву різних періодичних видань, 60 назв різних брошур і книжкових видань та 81 назву різних листівок, що з'явились в підбільшо-вицькій дійсності за 1944—1950 pp. Це приблизно полови на до того, що з'явилося в Україні в ці роки. Останні видання, що дійшли до нас з-поза кордонів України, були видані в 1952 p., наприклад "Альманах", присвячений десятиріччю УПА. Постійно йде праця над доповненням "Бібліографії".

² Див. видання: "Графіка в бункрах УПА". В цьому виданні також репродукції праць учнів Хасевича: "Артема", "Свирида", "Мирона". Хасевич не був єдиним мистцем, що працю­вав для потреб УПА й підпілля. Ці самі функції виконував в Т(ехнічному) 3(вені) Б(ескид) відомий різьбар Михайло Чершньовський, що прибув на Захід в 1947 р. з рейдуючим відділом УПА.

Підпільна література дуже різнорідна за формою й за змістом. Поряд з серйозними публікаціями зустрічаємо збірки сатир, лі­тературні твори, поезії, навіть драми, описи боїв, спогади й хро­ніки, листівки й короткі гасла. Бувають видання періодичні й неперіодичні. Бувають друковані в підпільних друкарнях, а та­кож друковані черенками, різаними з дерева, що нагадують "Біб­лію" Гутенберга. Бувають видання, розмножувані на циклости-лі, а то й переписувані на друкарських машинках чи навіть вруч­ну. Взимку у бункерах так багато часу... У співанику "Повстансь­кий стяг" тексти пісень і лінійки на ноти надруковано на. дру­карській машинці, але самі ноти написані фіолетовим олівцем. Цього співаника видано 500 примірників. У багатьох виданнях поряд з текстом зустрічаємо також рисунок, що часом більше говорить, ніж сам текст. Інколи видання друкували на радянських шкільних зшитках, на папірцях "сигарето-бумажних" фабрик. Се­ред авторів політичної публіцистики запам'ятовуються прізви­ща: П.Дума (Дмитро Маївський-'Тарас"), Яків Бусел ("Київсь­кий"), Ярослав Старух ("Ярлан")¹, Р.Мох, Осип Орленко, Петро Полтава, Осип Дяків (Горновий), У. Кужіль й ін. Зокрема, праці Полтави, Горнового, Кужеля набули широкого розголосу.

Авторами літературних творів були Василь Волош-Василенко ("Гетьманець"), автор збірки поезій "Мої повстанські марші", поет, новеліст і драматург Марко Боєслав, редактор літератур­ного журналу "Чорний Ліс", Йосип Позичанюк ("Шугай", "Шаб­люк"), Марта Гай, авторка ліричних нарисів, Богдана Світлик (М. Дмитренко) й ін. Автори знаменитих сатир не зазначені; по­являвся також журнал гумору й сатири "Перець". Перевидано в підпіллі твори Олеся Бабія, Є. Маланюка, О. Олеся й підра-дянських українських поетів і письменників з епохи "національ­ного відродження". Щороку видавався в підпіллі "Календарець українського повстанця"².