Червона армія та упа

Перші зіткнення

Повернення Червоної армії в Західну Україну активізувало пар­тизанську діяльність ОУН-УПА, яка розглядала радянську владу та її військові сили як "ворога №1" української незалежності, про що радянське військове командування було добре проінфор­моване. "Головною метою УПА,— писав у своєму черговому по-літдонесенні у лютому 1944 р. генерал Шатилов,— є проведен­ня збройного повстання проти радянської влади та Червоної армії в теперішній час. Націоналісти розраховують, що в ході війни будуть сильно ослаблені як німецька армія, так і Червона армія, що й має забезпечити успіх їх збройного повстання."

Перші сутички між Червоною армією та УПА почалися вже на Правобережній Україні. На західноукраїнському терені їх кількість та інтенсивність різко зросла. Пов'язано це було із тим, що у лісах на Волині, крізь які просувалися радянські війська, сконцентрува­лися у цей час значні сили українських повстанців. Згідно з дани­ми Рівненського обкому партії, на території області у січні-лютому 1944 р. діяло 56 загонів УПА, чисельністю від 100 до 600 чол. ко­жен, при загальній кількості 10 600 чол. Це були так звана Полісь­ка армія УПА на чолі з "Дубовим" та "Бористенем" (до неї входи­ли 5 куренів — "Шаули", "Яреми", "Берези", "Кори", "Лайда­ка"),— десь близько 3,5 тис. повстанців; Західна армія УПА на чолі з "Енеєм" (до 5 тис. повстанців) та інші загони (до 2 тис. чоловік). Отже, при вступі на західноукраїнський терен ра­дянські частини почали наштовхуватися на загони УПА, які й самі нерідко нападали на окремі радянські підрозділи. Так, 12 січня 1944 р. підрозділ 447-го стрілецького полку 397-ї стрілецької ди­візії 13-ї армії в районі села Корчиця Рівненської обл. зустрівся з загоном УПА, який відкрив вогонь по радянських бійцях. Загін нараховував до 300 чоловік. На його озброєнні була одна гармата, 6 кулеметів та гвинтівки російського зразка. 18 січня 1944 р. в ра­йоні північно-західніше від Сарн під час прочісування лісового масиву підрозділ 8-го гвардійського кавалерійського корпусу зіт­кнувся із загоном УПА з куреня "Яреми" чисельністю до 100 чол.

Та більшість із цих перших зіткнень закінчувалися для слабо підготовлених та погано організованих загонів УПА серйозними невдачами. У цих умовах керівництво УПА запропонувало сво­їм загонам не вступати у відкриті зіткнення з Червоною армі­єю, а краще замаскуватися у лісах, поповнювати свої лави, ство­рювати запаси зброї та харчування, перечекати, поки військова хвиля відкотиться на захід, а поки що особливу увагу приділяти діяльності, спрямованій на розкладання військ Червоної армії та зрив її військовополітичних заходів у тилу.

Проте на практиці дотримуватися цих рекомендацій не завжди видавалося можливим. Сама діалектика національно-визвольної боротьби ОУН-УПА неминуче штовхала її до конфронтації з ра­дянськими військами, на багнетах яких до Західної України по­вертався сталінський режим. У свою чергу, і Червона армія не могла миритися з тим, що в її тилу активно діяли антирадянські збройні сили повстанців, об'єктом нападу яких вона постійно ставала. Отже, попри будь-які застереження та накази зверху тіль­ки з січня по лютий 1944 р. на території лише однієї Рівненської обл. повстанці здійснили 154 напади на військові частини та ок­ремих військовослужбовців, внаслідок чого було вбито 439 чер-воноармійців та офіцерів.

Поступово із випадкових сутичок з підрозділами Червоної ар­мії збройна діяльність УПА переросла у справжню партизанську війну, яка проводилася як проти цивільної партійно-радянської влади, що намагалася закріпитися на території Західної Укра­їни, так і проти одного з найголовніших інститутів радянського режиму — Червоної армії. В свою чергу, і сама Червона армія почала активно підключатися до антипартизанської боротьби.

УПА проти Червоної армії

У цілому антиармійська діяльність УПА зводилася до таких заходів:

• напади на радянські військові колони із боєприпасами та іншими військовими вантажами, що рухалися на фронт шосей­ними дорогами та залізницями;

• диверсії на цих дорогах (виведення з ладу мостів, ліній зв'язку та електропередач тощо).

• бої, здебільшого оборонні, проти частин Червоної армії та НКВС;

• терористичні акти проти офіцерів та рядових;

• напади на штаби, склади та бази Червоної армії;

• різноманітні протидії військово-політичним заходам Чер­воної армії (мобілізація, заготівля харчування для Червоної ар­мії, відновлення радянської влади* радянська пропаганда тощо);

— передача розвідувальних даних про Червону армію німцям взамін на зброю, допомога розвідувальним та диверсійним гру­пам вермахту за лінією фронту, а також допомога німецьким по­лоненим, оточенням при переході лінії фронту;

— агітаційно-пропагандистські заходи та робота УПА серед червоноармійців.

Украй негативне враження на армію справляли не лише факти нападів українських партизанів на червоноармійців, а й те, якими жорстокостями нерідко це супроводжувалося. Наведемо кілька ха­рактерних прикладів. 5 лютого 1944 р. в районі населеного пункту Мизоч зникли рядові роти автоматників 870-го стрілецького полку 287-ї стрілецької дивізії Пашин та Васильченков. Наступного дня в цьому ж районі було знайдено їх трупи з обрізаними вухами та носами. 12 березня 1944 р. при виконанні бойового завдання зник лейтенант цієї дивізії Гришин, якого невдовзі знайшли по-звірячо­му закатованим. Йому обрізали вуха, ніс, очі, на грудях вирізали зірку, з пальців рук зірвали нігті. Описи таких садистських убивств зустрічаються у військових документах і надалі, причому серед жертв, поряд із чоловіками, були й жінки. Хто був реальним вину­ватцем, далеко не завжди можна було встановити. Адже на західно­українському терені в цей період у тилу Червоної армії діяли різні, нерідко ворожі не лише радянській владі, але й одна одній, військові сили. Окрім УПА, це були різноманітні загони польських націоналістів, німецьких диверсантів та розвідників. Вешталися по лісах, ховаючись від радянської влади, біженці зі Східної Укра­їни — колишні поліцаї, старости тощо, дезертири із німецької ар­мії (колишні радянські громадяни) та дезертири із радянських військ тощо. В деяких випадках у військових документах реальні злочинці таки називались. Наприклад, генерал Шатилов наводив в одному з донесень такий випадок. Червоноармієць Звольников із 140-ї стрілецької дивізії відстав від своєї частини на марші і був схоплений двома бандитами, одягнутими у радянську військову форму, які завели його до лісу. Бандити відрізали Звольникову вуха й завдали йому кількох поранень. На щастя, червоноармієць зали­шився живим і розповів, що один із нападників був німець, а ін­ший — росіянин. Однак у пропагандистських цілях надалі усі без винятку злочини, скоєні проти військовиків, військові політоргани приписували українським націоналістам.

Водночас зустрічалися випадки, коли захоплених у полон заго­нами УПА радянських військовиків через деякий час відпускали. Наприклад, десять чоловік із шпитальної команди 1-го Українсько­го фронту, направленої на заготівлю фуражу в Андрущевську сіль­раду Шумського району у березні 1944 p., були захоплені загоном УПА. Повстанці провели з червоноармійцями коротеньку "політ-роботу". "Рядових бійців ми не чіпаємо,— сказали вони,— а ве­демо боротьбу з командирами". Радянським солдатам роздали "Ві­дозви 1 -ї конференції поневолених народів Сходу народам Східної Європи та Азії" та відпустили. А старшині Голубєву із 13-ї армії, що був захоплений одним із загонів УПА, сказали: "Нас багато і ми зу­міємо захистити нашу Україну. Наші вороги — комуністи, комсо­мольці та робітники НКВС". Його також відпустили.

Дуже часто об'єктами терористичних нападів УПА ставали ра­дянські офіцери. Наприклад, серед 47 військовиків, що загину­ли з 27 липня по 15 серпня 1944 р. від рук українських наці­оналістів у Львівській обл., 11 були офіцерами Червоної армії. Наведемо характерні приклади. 2 серпня цього ж року в селі Но­воселка Підгаєцького району Тернопільської обл. було вбито Ге­роя Радянського Союзу, майора Я.Топоркова. 9 серпня біля се­ла Майдан Янівського району Львівської обл. було вбито трьох членів екіпажу літака, що здійснив вимушену посадку в лісі. Лі­так спалили. 29 вересня у Дрогобицькому районі повстанці зби­ли літак У-2, в якому загинули 2 офіцери із 8-ї повітряної армії.

Убивство Ватутіна

¹ Ватугін Микола Федорович (1901—1944) народився в с. Чепухино, тепер Білгородської обл. В Червоній армії — з 1920 р. Закінчив Полтавську піхотну школу (1922) — у цей період брав участь у боях проти повстанців Махна в районі Луганська та Старобельська; Київську вищу об'єднану школу ім. Каменева (1924 p.); Військову академію ім. М.Фрунзе (1929); оперативний факультет цієї ж академії (1934) та Військову академію Генерального штабу (1937). В передвоєнні роки обіймав посаду начальника штабу Київського особливого Військового округу, начальника оперативного управління і заступника начальника Генштабу. Під час радянсько-німецької війни обіймав ряд високих військових посад. Командуючи Воронезьким, а згодом І Українським фронтом, брав участь у звільненні України від гітлерівців. Війська його фронту відзначилися у битві за Дніпро, Київській наступальній, Корсунь-Шевчснківській операціях. 29 лютого 1944 р. під час обТзду військ потрапив у засідку українських повстанців у Рівненській обл., внаслідок чого отримав поранення. В лікарняних документах про стан здоров'я командувача відзначалося, що рана була важкою, проте не смертельною. Через певний час стан здоров'я Ватутіна поліпшився. Однак раптово виникло ускладнення — почалося зараження крові. Лікарі вважали, що слід негайно застосувати пеніцилін. Проте Сталін, як про це писав у своїх мемуарах М.Хрущов, згоди на цс не дав, адже в СРСР пеніциліну ще не було, а американський препарат, на думку вождя, міг бути зараженим. Стан здоров'я Ватутіна погіршився й лікарі запропонували ампутувати ногу, на що генерал одразу ж згодився. Ногу відтяли, проте було вже пізно. 1S квітня 1944 Р- Ватутін помер у Києві.

Однією з найбільш відчутних втрат, що їх зазнала Червона армія від терористичних акцій УПА, стало вбивство командувача 1-м Українським фронтом генерала армії М.Ватутіна¹. Деталі цієї операції УПА ще й досі до кінця не з'ясовані. Зустрічаються да­ні про те, що українські повстанці розробляли плани нападу на штаб 1-го Українського фронту і захоплення радянського гене­рала в полон живцем. І навіть немовби такий напад мав місце 6 березня 1944 p., коли загін "Ворона" атакував радянський штаб в с. Карпилівка на Волині. Проте Ватутіна там вже не було, бо 29 лютого його поранили. Автор книги "УПА: ведення бойових дій" Ю.Тис-Крохмалюк, що наводить ці дані, стверджує також, нібито повстанський командир "Еней" дав розпорядження вста­новити засідки уздовж залізниці Гоща—Рівне, де часто їздили високі радянські військові чини.

Щодо радянських даних, то слід відзначити, що майже 20 по­воєнних років у СРСР приховувався навіть той факт, що гене­рал Ватутін загинув від рук українських повстанців. Лише в 1963 р. дані було викладено в 6-томній "Історії Великої Вітчиз­няної війни". Докладніше повстанська засідка на радянського ге­нерала була описана членом Військової Ради 1-го Українського фронту генерал-майором Крайнюковим, що до того ж був осо­бистим свідком цих подій. Серед мальовничих подробиць, які дещо героїзують як поведінку самого командувача фронтом, так і його оточення, Крайнюков наводить у своїй розповіді допо­відь про поранення Ватутіна, що він особисто надіслав по ВЧ Сталіну. Ось цей документ.

"Товаришу Сталіне!

Доповідаю про випадок з генералом армії тов. Ватутіним. 29.02.1944 p., повертаючись зі штабу 13-ї армії, разом із товаришем Ватутіним у складі чотирьох машин та з особистою охороною у кількості 10 чол., о 18.50 при в'їзді на північну околицю села Ми-ляти, що у 18 км на півдні від Гощі, були піддані нападу з боку бандитів чисельністю 350 чоловік. У перестрілці тов. Ватутіна було поранено. Всі заходи щодо вивозу пораненого тов. Ватутіна із ра­йону нападу вжиті. Характер поранення: наскрізне кульове пора­нення правого стегна з переломом кістки. За попереднім виснов­ком хірурга 13-ї армії, поранення відноситься до категорії важких, потребує лікування мінімум два місяці. До надання медичної допо­моги залучені всі найкращі сили. На 3.00 1.03.1943 р. стан здоров'я тов. Ватутіна задовільний. Знаходиться у 506-му армійському шпи­талі в м.Рівне. Лікарі наполягають упродовж трьох діб не чіпати, а 02.03.1944 р. обов'язково евакуювати літаком "Дуглас" до Москви.

Член Військової ради 1-го Українського фронту генерал-ма­йор Крайнюков. 7.00 01.03.1944 р."

Крайнюков був не единим свідком нападу на Ватутіна, що описав події того фатального для командувача дня. Невдовзі після нападу на радянського генерала було захоплено до полону учас­ника цієї акції Григорія Ундира. Місцевий уродженець із с. Сі­янці, 1923 р. народження, з селян, з 3-ма класами освіти, Ун-дир із січня 1944 р. став членом так званої сотні "Зеленого". Ця сотня була створена ще восени 1943 р. і вела бої з радянськими партизанами. З початку 1944 р. сотня брала активну участь в опе­раціях проти окремих груп військовиків Червоної армії, що з'яв­лялися в райони її дислокації. Згідно з розповіддю Ундира, вранці 29 лютого загін у кількості 80-90 чол. вийшов із с. Дубенці, щоб зробити засідку в районі Милятин—Сіянці, де мав проходити червоноармійський обоз із 12 підвод. Коли цей обоз порівнявся із засідкою, по ньому було відкрито вогонь і зав'язалася пере­стрілка із червоноармійською охороною. В ході бою радянські солдати на шести підводах втекли, а решта (4 підводи з боєпри­пасами) опинилися у сотні "Зеленого".

У той час, коли повстанці ще переслідували підводи, що втек­ли, із с. Милятин з'явилася вантажна машина, яка також була обстріляна, після чого радянські солдати, покинувши машину, втекли.

Вже надвечір, на дорозі із с. Тисова повстанці побачили чо­тири автомашини, три з яких були легкові. "Зелений" наказав організувати в районі Милятинських хуторів засідку і відкрити сильний вогонь по автомашинах. Одна з цих машин була по­шкоджена і зупинилась, а інші швидко розвернулися і втекли, залишивши на дорозі одного пораненого червоноармійця.

На запитання, яка кількість загону "Зеленого" на даний мо­мент і якою зброєю він озброєний, Ундир відповів, що в загоні, загалом, приблизно 150—200 чол., діє він в районі сіл Моща-ниці, Стадники, Краев, Дубенці, Милятин, Сіянці, Кураж, Діб­рова, Михалковці, Бугрин. На озброєнні має близько 100 гвин­тівок, 28—30 ручних кулеметів, 8—10 станкових кулеметів, 15— 20 автоматів, одну тридюймову гармату.

Розслідуваннями обставин убивства генерала Ватутіна займався СМЕРШ кількох армій. Був складений докладний список усіх старих та малих мешканців восьми милятинських хуторів. 1 бе­резня 1944 р. при перевірці цих хуторів, крім двох літніх жінок, в хатах нікого не знайшли. За деякими свідченнями, СМЕРШу вдалося знайти місце знаходження "Зеленого". Загін його було оточено і майже повністю винищено радянськими танками.

• * *

Зазначимо, що УПА не обмежувалася окремими терактами, але й здійснювала напади на досить численні радянські загони. На­приклад, 18 серпня 1944 р. в районі сіл Сюлька—Божиків Під-гаєцького району Тернопільської обл. УПА обстріляла із гармат та мінометів, а також піддала масованому автоматно-кулеметному вогню 1-й батальйон зв'язку 1331-го стрілецького полку, що пря­мував на фронт. Напад був настільки раптовим, а вогонь настіль­ки сильним, що батальйон зазнав значних втрат і був повністю розпорошений. Надалі, упродовж кількох днів, бійці батальйону, що лишилися живими, поодинці збиралися в райцентрі.

Однак у переважній більшості напади УПА на радянські війська були пов'язані із заходами повстанців щодо зриву різних радянських акцій (мобілізаційних, заготівельних тощо). Кілька ха­рактерних прикладів. 24 березня 1944 р. на заготівельників сіль-госпродуктів із 1031-го стрілецького полку було здійснено напад в Рівненській обл. "Заготовлену" червоноармійцями худобу відіб­рали і роздали селянам. Влітку 1944 р. в Городоцькому районі Львівської обл. у с. Ляхи загін УПА атакував 214 бійців і офіцерів 17-го АЗСП 1-го Українського фронту, які здійснювали мобіліза­цію місцевого населення в Червону армію. В бою загинули пар­торг артдивізіону старший лейтенант Буденко, старший лейтенант Черномордов, зав. військовим відділом Львівського обкому партії, майор з обласного відділу НКВС та кілька червоноармійців. З трьох панцерних машин, що підійшли на допомогу радянським солдатам, одну повстанці захопили.

Певні ускладнення для радянського військового командуван­ня становила діяльність УПА на шляхах комунікації, як шосей­них, так і залізничних. Наприклад, 10 серпня 1944 р. в районі с. Добротвір Кам'янко-Струмилівського району Львівської обл. загін УПА пустив під укіс ешелон із боєприпасами, а 11 серпня на перегоні Кам'янка—Струмилів—Ракети було пошкоджене за­лізничне полотно, внаслідок чого сталася аварія і 8 вагонів військового ешелону були розбиті.

І все ж партизанська діяльність УПА не могла створити для Червоної армії серйозних військових проблем. Проте вона до­сить неприємно впливала на морально-психологічний стан ар­мії. Ще на початку 1944 p., передбачаючи зіткнення із українськи­ми партизанами в ряді частин і з'єднань Червоної армії, почали видаватися спеціальні накази, які мали метою прийняти низку захисних заходів проти УПА. Так, у наказі по 258-му Хаба­

ровському стрілецькому полку 140-ї Сибірської стрілецької дивізії від 14 січня 1944 р. зазначалося, що із входом до захід­ноукраїнського регіону полк може увійти в контакт із "антира-дянськими елементами, бандами Бандери, і має бути підготовле­ним до актів тероризму з їх боку у близькому майбутньому". Тож командування полку наказувало:

— не пересуватися поодинці неозброєними;

• не відправляти поодинці візки з багажем, а тільки групами не менше п'яти з озброєними візниками та охороною при пере­везенні амуніцій та боєприпасів;

• посилити заходи щодо охорони штабів. У разі необхідно­сті цивільне населення відселяти з цих приміщень. Ні в якому разі не залишати без нагляду зброю, охороняти лінію зв'язку то­що;

• посилити особисту пильність особового складу та суворо виконувати усі заходи щодо посилення безпеки;

• суворо заборонити вживання алкогольних напоїв від на­селення;

• суворо дотримуватися вимог караульної служби в баталь­йонах тощо.

Командування 13-ї армії, до складу якої входив і 258-й Хаба­ровський полк, крім того, наказало створити при кожному пол­ку "загороджувальні загони" для боротьби з повстанцями в районі їх активної діяльності.

Червона армія проти УПА

Активізація антипартизанської діяльності Червоної армії по­чалася невдовзі після вбивства генерала Ватутіна. 21 березня 1944 р. Хрущов повідомив телефоном Сталіна, що "вже прово­дить боротьбу із бандами виділена 1 -м Українським фронтом ка­- валерійська дивізія". Для тих цілей фронт також виділив 20 бро­немашин та 8 легких танків. З одного боку, це був акт помсти, а з другого, суто практична дія — армія мала звільнити від не­безпечних сусідів свої тили та комунікації. Крім того, до Черво­ної армії часто зверталися із проханням надати свої частини для боротьби з ОУН-УПА місцеві партійні та радянські органи. У травні 1944 p., наприклад, секретар Станіславівського обкому партії Слонь звернувся до армії з проханням "прочесати" плав­ні та чагарники поблизу сіл Карлів і Драгосилів, де зосереджу­валися великі повстанські загони.

Війська діючої армії завжди були мало ефективними у анти-партизанських діях. Не виключенням була в цьому відношенні й Червона армія. Так, у наказі командувача 8-ою повітряною ар­мією генерал-лейтенанта В.М.Жданова від 31 серпня 1944 р. була піддана критиці антипартизанська діяльність армійських частин. "Заходи щодо очищення лісів та пунктів дислокації частин,— за­значалося в документі,— проводяться без розвідки і ретельно продуманого плану, внаслідок чого облави і прочісування, що проводяться, належних наслідків не дають. Діяльність проти на­ціоналістів носить пасивний, оборонний характер". У наказі та­кож відзначалися численні факти панічних чуток перебільшен­ня розмірів повстанських загонів та їх військових дій. Додамо, що ці ж тенденції в діяльності Червоної армії та її ставлення до УПА відзначали й самі повстанці. "Червоноармійці дуже боять­ся бандерівців, часто переоцінюють наші можливості",— писав, наприклад, у своєму звіті "Клим".

Щодо генерала Жданова, то він наказував від пасивного суп-ротиву окремим повстанським виступам переходити до актив­них дій у своїх регіонах. "Бандитів, що виступають проти нас із зброєю в руках, нещадно винищувати..., а сім'ї їх репресувати... Роз'яснювати, що націоналістичні банди усіх мастей є нічим ін­шим, як шпигунами, що діють за завданням німецької розвід­ки" — констатувалося в документі.

У цілому ж, і це добре розуміло радянське військово-політичне керівництво, для антипартизанської боротьби були потрібні спе­ціально вишколені, що мали певний досвід, каральні війська НКВС. І вже починаючи з березня 1944 р. ці війська з'являються на західноукраїнському терені. З цього ж періоду бере початок практика проведення спільних, так званих чекістсько-армійських операцій, в яких поряд із військами НКВС активну участь бра­ли і бойові частини українських фронтів.

У квітні-травні 1944 р. у північних районах Тернопільської обл., за даними місцевого обкому партії, відбулися відкриті військові виступи повстанців, які, проте, були придушені круп­ними військовими з'єднаннями діючих частин Червоної армії та військ НКВС. Причиною цих виступів Тернопільський обком на­зивав вказівку Головного проводу ОУН командувачеві Південної групи "Енею": "З метою зриву наступу Червоної армії вивести із ладу основні шосейні і залізничні комунікації фронту на діль­ниці Дубно—Крем'янець, не допустити їх відновлення і присту­пити до активних бойових дій проти Червоної армії". Після не­вдачі збройного виступу ОУН-УПА і внаслідок того, що на те­риторії області з квітня по липень 1944 р. стабілізувався фронт, а прифронтова смуга була густо насичена радянськими війська­ми, керівництво повстанців, за свідченням Тернопільського об­кому партії, віддало новий наказ: "Не виявляти ніякої активно­сті, з військами у сутички не вступати, зберігати і продовжува­ти готувати кадри, створювати диверсійно-терористичні групи для подальшої боротьби проти радянської влади."

А в серпні-вересні 1944 р. війська НКВС разом із військами 4-го Українського фронту провели ряд крупних військових опе­рацій в Дрогобицькій обл. Так, 3 вересня в Комарнівському ра­йоні почалась ліквідація загонів УПА, що нараховували більше тисячі чоловік. У боях загинуло 250 повстанців. 5 вересня по­дібна операція почалася в Меденицькому районі, під час якої було вбито 186 повстанців. А в цілому внаслідок цих спільних дій НКВС та військ 4-го Українського фронту на території Дро­гобицької обл. з 18 серпня до 9 вересня було вбито 1174 і взято в полон 1108 повстанців, а також затримано 6 тис. тих, хто ухи­лявся від мобілізації.

Антиповстанська діяльність СМЕРШу

Антиповстанська військова діяльність армії буде не повною, якщо не відзначити операцій, що їх проводив СМЕРШ. Кілька слів про цю організацію. Головне Управління контррозвідки НКО СРСР СМЕРШ ("Смерть шпигунам") була утворена згідно з по­становою ДКО у квітні 1943 р. Як своєрідний симбіоз військово­го командування та спецслужб і, окрім своїх головних фун­кцій —захисту армії від проникнення ворожих елементів,— стала надалі поряд з органами НКВС та НКДБ ще одним знаряддям сталінської таємної політики, як в СРСР, так і поза його межами.

Під час визволення України Червоною армією СМЕРШ не тільки "чистив" армію, але й викривав "ворожі підпільні органі­зації" та винищував колабораціоністів серед місцевого населення. На початок лютого 1944 р. СМЕРШ 1-го Українського фронту тільки на території Київської, Житомирської та Рівненської обла­стей викрив ряд підпільних організацій, заарештувавши до 150 їх учасників. Наприклад, на території Київської обл. були лікзідова-ні підпільні організації у Васильківському, Фастівському, Би-шівському та Обухівському районах. Ці організації були утворені в 1941 р. представниками Центру ОУН та відразу після утворення розпочали активну роботу.

У західних областях України діяльність СМЕРШу набула особ­ливого розмаху. Як повідомляв начальник Управління контрроз­відкою НКО СМЕРШ 1-го Українського фронту генерал-майор Осетров, відділи контррозвідки СМЕРШ разом із підрозділами військових частин цього фронту у квітні 1944 р. в 270 населених пунктах Рівненської, Станіславівської, Волинської та Терно­пільської областей здійснили 444 операції "по изъятию участни­ков ОУН, банд групп УПА и принадежащих им баз снабжения". Внаслідок цих дій було затримано понад 9 тис. "підозрілих у бан­дитизмі", вбито тих, хто здійснив опір,— 260 чол., та викрито 530 різних складів (135 зі зброєю, 369 з продовольством, 26 з ін­шим військовим інвентарем). Серед затриманих СМЕРШ виявив 534 активних учасників ОУН та УПА. Решта була передана орга­нам НКВС, НКДБ, направлені до спецтаборів НКВС, на збірно-пересильні пункти та в військкомати. Ілюструючи ефективність дій свого відомства, генерал Осетров зазначав, що якщо у березні було зафіксовано 250 випадків нападів на військовиків, то після цих операцій — тільки 70.

У травні відділи СМЕРШу частин та з'єднань 1-го Українсько­го фронту, згідно з черговою доповіддю Осетрова, розкрили 155 оунівських осередків та "банд-груп УПА". У 277 населених пун­ктах Рівненської, Станіславівської, Волинської, Тернопільської та Кам'янець-Подільської областей було проведено 168 опера­цій, в ході яких смершівці затримали 7650 чоловік, викрили 235 складів УПА. Під час "фільтрації" серед затриманих було вияв­лено 493 активних учасників ОУН-УПА. Упродовж цього міся­ця в боях з повстанцями було вбито 1100 чол. В основному ж СМЕРШ проводив свої операції не проти військових загонів УПА, а серед місцевого населення, завдаючи, так би мовити, пре­вентивних ударів. Якими методами військова контррозвідка, не маючи власної агентури серед місцевого населення, досягала та­кого ефекту? Уяву про це дає опис подібних операцій, що їх здій­снювали місцеві органи НКВС, який наводив у своєму інфор­мативному звіті командир однієї повстанської сотні "Ярема." "Відношення більшовиків до нас дуже вороже,— писав він.— Жоден молодий чоловік не має права з'явитися більшовикам на очі. НКВС проводить арешти при допомозі сексотів і терору. Дру­гий спосіб такий. Оточують села, затримують в них кого попа­ло, сильно знущаються і кінець-кінцем дещо дізнаються... Та­кий засіб застосували більшовики у Більці-Мазовецькій (Львів­ська обл.) 16 серпня 1944 р. Оточили в селі близько 200 чол., але затримали лише 50 чоловіків і дуже побили їх. Близько 10 чоловіків взяли із собою, двох дуже побили, частину звільнили того ж дня, а інших 25 тримали до 21 серпня 1944 р. Також 18 серпня 1944 р. таким же чином оточили с. Липнев, затримали усіх чоловіків, які були в селі, і забрали з собою. Спалили 3 дво­ри, одного застрелили та від'їхали в Рава-Руську. 20 серпня 1944 р. НКВС із прикордонниками у кількості близько 500 чол. знову оточили с. Пирятин, вважаючи що там є загін УПА. Але після того, як нічого не знайшли, почали палити село і спали­ли близько 75 дворів разом із худобою".

* * *

Здійснювала армія на західноукраїнському терені і карально-показові акції. Нерідко затриманих націоналістів судили військові трибунали, які відразу ж і здійснювали привселюдно вирок. У Старосамбірському районі Дрогобицької обл. у серпні 1944 р. бу­ло присуджено до розстрілу двох чоловіків, а у м. Самборі та­кож двох було засуджено до повішення. Вироки виконувалися публічно. Страчені були активними учасниками ОУН-УПА.

Відзначимо також, що і надалі вже після закінчення війни, коли радянські війська почали повертатися з Європи додому, Червону армію широко використовували у боротьбі з українськи­ми повстанцями. У Прикарпатському військовому окрузі із ко­лишніх фронтовиків утворювали так звані рухомі групи — пі­ші, кінні та механізовані. їх комплектували із спеціально відіб­раних бійців та сержантів і очолювали досвідчені бойові коман­дири. У розпорядження кожної такої військової групи входили також спеціальні групи оперативних працівників НКВС, що мали за мету проведення розвідувальних акцій та виявлення даних про повстанців.