Національні особливості мобілізацій в Україні

Окрім регіональних (захід—схід) мобілізації в Україні мали й певні національні особливості. Наприклад, в західних областях окремо від українців призивали також поляків та чехів. Навко­ло цих мобілізацій точилася досить гостра пропагандистська бо­ротьба. Особливо це стосувалося призову поляків, проти якого різко виступали польські націоналісти. В свою чергу, українські націоналісти використовували в своїй пропагандистській роботі серед українського населення сам факт призову польського на­селення в Червону армію для зриву радянської мобілізації в За­хідній Україні.

Проте, в цілому, і польська і чеська мобілізації проходили до­сить успішно. На 23 вересня 1944 р. у Львівському військовому окрузі, крім 453 020 українців було призвано також 71 878 поля­ків та 5588 чехів.

Відзначимо і таку характерну рису радянської мобілізації в цей період, як застосування в ній національних обмежень. В цьому плані було відновлено старий імперський принцип військового будівництва — усувати з військової служби "інородців та іно­вірців". В Червоній армії цей принцип перенесли на так звані "народи-зрадники". Репресії проти них розпочалися ще напри­кінці 1943 р. На початку 1944 р. в Червоній армії відбулася "ет­нічна чистка", після якої на спецпоселеннях у Середній Азії і Сибіру опинилося, із урахуванням усіх представників покараних народів, 5943 офіцери, 20 209 сержантів, 130 691 рядовий, тобто майже повний особовий склад загальновійськової армії. Водно­час у 1944 р. припинилася мобілізація представників "репресо­ваних народів", що мешкали на терені України. Наприклад, під час призову в Харківському військовому окрузі з цих причин було звільнено від призову 1522 чол. Після визволення Криму у травні 1944 р. серед кримських татар, які також потрапили до списку "народів-зрадників", була проведена мобілізація: призовників зо­середили окремо від інших національностей в запасних полках, після чого депортували у східні райони СРСР.

А ось у Північній Буковині, навпаки, не було кого мобілізо-вувати. Справа у тому, що місцеві мешканці, і перш за все єв­реї, почали відразу після повернення радянських військ втікати до Румунії, де, природно, мобілізація в Червону армію не про­водилася. Це дуже обурило Хрущова, який попросив Сталіна дати розпорядження про встановлення кордону між Румунією та Ук­раїною і припинити таким чином відтік населення.

Свої особливості мала мобілізація і в Закарпатській Україні. Оскільки ця територія офіційно входила до складу Чехословач-чини, то мобілізація в Червону армію тут проводилася у формі "призову добровольців". Проте добровольцями мали право ста­ти не всі. Знову велику роль відіграв національний фактор. Пред­ставників "ворожих націй" — мадярів та німців — не призи­вали, а "дружніх націй" — словаків та українців всіляко до цього заохочували. Слід зазначити, що серед мобілізованих було чи­мало дівчат. Так, в 178-му армійському запасному стрілецькому полку 4-го Українського фронту нараховувалося після призову 692 дівчини. А всього у цьому полку на 1 грудня 1944 р. було 9 тис. закарпатців, з яких 5 тис. майже відразу відправили в ді­ючі частини та на спецкурси фронту.

Нове поповнення на шляху до діючої армії

Після призову в армію головною мрією усіх призовників було якомога скоріше потрапити до діючих військових частин. Та це прагнення визначалося не стільки патріотичними почуттями, як нестерпними умовами життя й побуту на так званих збірно-пере­сильних пунктах. Пригнічений морально-психологічний стан мо­білізованих, погане харчування, а ще більш — погане ставлення (на них дивилися як на військовополонених) перетворювало ті дні, які призовники проводили тут, на смертну муку. Наведемо з цього приводу характерні приклади. 23 грудня 1943 р. на подвір'ї збірно-пересильного пункту (ЗПП) 38-ї армії, згідно з розпорядженням начальника ЗПП капітана Чеписа, була вишикувана команда пере­сильного складу у кількості 250 чол. для відправки на роботу в арт-склад. У цей час за ворітьми подвір'я ЗПП знаходилася група жінок, що принесли передачі своїм рідним та близьким. Як тільки колона вийшла за ворота, до неї почали наближатися жінки. Побачивши це, старший сержант Наземов дав у повітря кілька автоматних черг. Жінки розбіглися. Мобілізований Ємельянцев побачив серед них свою дружину і покликав її. Коли жінка попрямувала до нього, кон­воїр Журин дав чергу з автомата вздовж шосейної дороги, а потім і по колоні. В результаті було двоє вбитих і двоє поранених.

А ось який вигляд мав влітку 1944 р. Львівський збірно-пе­ресильний пункт. В цей час він щодобово приймав 2—3 тис. чо­ловік, мобілізованих у Військо Польське, а також призваних на примусові роботи у промисловості. Призовники спали на голій підлозі, не було окропу, та й сам збірно-пересильний пункт, ого­роджений колючим дротом, за яким товпилися сотні жінок із передачами для рідних, скоріше нагадував концтабір, ніж місце, де готувалися до відправки на фронт захисники батьківщини.

Цікаво, що навіть описки, подекуди допущені радянськими чиновниками, красномовно свідчили про їх ставлення до мобі­лізованих. Наприклад, у справі, підготовленій для секретаря ЦК КП(б)У Д.С.Коротченка Військовим відділом ЦК КП(б)У, "військовозобов'язаних" було названо "військовополоненими". Мова у цьому документі йшла про передачу Львівським обл-військкоматом озброєних команд для охорони збірного пункту та конвоювання призовників.

Конвоювання призовників на зразок полонених було для Чер­воної армії звичайною від початку війни справою і не виклика­ло жодних запитань. Однак за межами СРСР такі запитання по­чали виникати. У політдонесенні М.Хрущову від 1 вересня 1941 р. начальник політуправління 1-го Українського фронту ге­нерал С.Шатилов повідомляв, що шосейними дорогами на Же­шув рухаються групи поповнення, набраного у прикордонних із Польщею радянських районах. Поповнення це становили, голов­ним чином, українці та частково поляки. "їх охороняють,— пи­сав С.Шатилов,—8—10 автоматників, що йдуть на чолі, у хвості та по боках колони. Ці колони справляють негативне враження на населення, яке вважає, що поляків примушують силою зброї йти до Червоної армії. "Москалі женуть наших у своє військо",— казали місцеві жителі. Враховуючи "політичні моменти", С.Ша­тилов просив Хрущова дати вказівку про пересування цих ко­лон головним чином у нічний час.