13.4 Іноземне інвестування

Однією із форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування, яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам макроекономічної політики стабілізації. Світовий досвід свідчить, що без залучення іноземних інвестицій, не маючи доступу до сучасних технологій, країнам важко вийти з економічної кризи.

В процесі іноземного інвестування розрізняють країни-донори, які є основними постачальниками капіталів в інші країни, і країни-реципієнти, до яких спрямовуються іноземні інвестиції. Залучення іноземних інвестицій, як правило, регламентується державою з метою підтримки національних інтересів та пріоритетних галузей економіки.

Більшість іноземних інвестицій розподіляється, як правило, поміж промислово розвинутими країнами. Певна їх частка спрямовується в країни, що розвиваються, відповідно до привабливості існуючих там умов.

Розрізняють іноземні інвестиції у формі підприємницького капіталу, тобто, інвестування підприємств в країнах-реципієнтах, та позичкового капіталу — кредитів на рахунках іноземних банків. Підприємницькі інвестиції, в свою чергу, поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції — це внески іноземного капіталу у підприємства іншої держави, що забезпечує інвесторам контроль над цими підприємствами або участь в управлінні. Якщо інвестиції спрямовуються на придбання акцій іноземних підприємств, цінних паперів інших держав, вони називаються портфельними.[ ]

Прямі іноземні інвестицій мають суттєві переваги порівняно з іншими видами економічної допомоги. Це пояснюється, перш за все, тим, що вони сприяють підвищенню ефективності економіки країни-реципієнта, надаючи можливість впроваджувати у виробництво сучасні високі технології. Крім того, іноземні інвестиції не збільшують борг, а навпаки, завдяки більш ефективному функціонуванню економіки сприяють його зменшенню.

Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвестиційного клімату в країні, основними чинниками якого є:

• політична стабільність;

• стабільність законодавства, яке регулює діяльність підприємств з іноземними інвестиціями;

• економічна стабільність, яка визначається сприятливою системою оподаткування, правом приватної власності, процесами приватизації, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньої торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування, наявністю розвинутої національної банківської системи.

Крім зазначених чинників привабливість для іноземних інвесторів створюють: наявність значного внутрішнього ринку висококваліфікованої та дешевої робочої сили, науково-технічного і ресурсного потенціалів, вигідне геополітичне розташування країни.

Однак, іноземні інвестиції можуть бути обмежені або зовсім заборонені в такі галузі, як оборонна і видобувна промисловість, транспорт і зв’язок, страхові послуги. Перелік таких галузей встановлюється державними органами і може бути розширений, виходячи із національних інтересів.

Забезпечення інформацією про інвестиційну привабливість потребує створення відповідної методологічної та інформаційно-статистичної бази, яка б дозволяла отримати достовірні аналітичні матеріали.

Аналіз привабливості економіки для іноземного інвестора спирається на розрахунки ряду показників, основними з яких вважаються:

• загальноекономічний розвиток — обсяг і динаміка ВВП, обсяг і динаміка промислової продукції на душу населення країни, середній рівень заощаджень на душу населення, середній рівень заробітної плати, частка збиткових підприємств в загальній їх кількості тощо;

• розвиток інвестиційної інфраструктури — кількість будівельних фірм, транспортна інфраструктура;

• демографічна ситуація в країні — чисельність населення, чисельність трудових ресурсів та робочої сили, рівень кваліфікації працюючих;

• рівень розвитку комерційної інфраструктури — кількість спільних підприємств, банків, страхових компаній;

• екологічні ризики — частка підприємств із шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, у загальній кількості промислових підприємств.

Аналіз іноземних інвестицій здійснюється за такими напрямами:

• обсяг і динаміка;

• галузева структура по окремих роках і в динаміці;

• територіальна структура по роках і в динаміці;

• структура інвестицій за видами економічної діяльності: операції з нерухомістю, здавання під найм, послуги юридичним особам;

• за структурою інвестицій по країнах-донорах по роках і в динаміці;

• за розрахунками на душу населення.

Обсяг прямих іноземних інвестицій визначається у відсотках до ВВП країни, в яку вони спрямовуються. За міжнародними стандартами іноземні інвестиції вважаються досить високими, якщо вони перевищують 5% ВВП.

До основних показників, які дозволяють проаналізувати процес іноземного інвестування, відносяться:

• загальний обсяг іноземного капіталу на початок року (ПІІ_П);

• збільшення іноземного капіталу на протязі року (ПІІ_зб);

• зменшення іноземного капіталу на протязі року (ПІІ_зм);

• загальний обсяг іноземного капіталу на кінець року: (ПІІ_к)

З урахуванням змін в іноземному інвестуванні на протязі року можна визначити іноземний капітал на кінець року:

ПІІ_к = ПІІ_П + ПІІ_зб — ПІІ_зм; (13.3)

Приріст іноземних інвестицій в цілому, по галузях та окремим регіонах розраховується як:

ΔΠΙΙ_t = ПІІ_{t —} ПІІ_t-1; (13.4)

де t¸ t-1 — поточний і попередній роки;

ΔΠΙΙ_{t —} приріст прямих іноземних інвестицій в році t;

ΠΙΙ_t ,ΠΙΙ_t-1- обсяг прямих іноземних інвестицій в році t та попередньому році.

Темпи зміни іноземного капіталу Т_ПІІ обчислюються за формулою:

Т_ПІІ = ; (13.5)

або Т_ПІІ = ; (13.6)

де ПІІ_б — обсяг прямих іноземних інвестицій у базовому році

Темпи приросту інвестицій Т _ΔΠΙΙ аналогічно визначаються, як співвідношення:

Т _ΔΠΙΙ = ; (13.7)